Договір факторингу вперше одержав правове регулювання в українському законодавстві у Цивільному кодексі України, у зв'язку з чим виникає цілий ряд питань його теоретичного вивчення та практичного застосування. Серед тих, що вимагають детального розгляду і опрацювання, важливе місце займає питання класифікації, або, інакше кажучи, поділу на види договорів факторингу, оскільки дане питання не тільки сприяє більш глибокому теоретичному вивченню договору факторингу, а й розкриває можливості його реалізації та способи застосування у практичній діяльності суб'єктів підприємницької діяльності України.
Слід зазначити, що на сьогоднішній день серед української та зарубіжної наукової літератури немає праць, спеціально присвячених питанням класифікації договору факторингу. Проте, в тій чи іншій мірі, дане питання висвітлюється у статтях та монографічних дослідженнях Н.Внукової, Я.Чапічадзе, В.Луця, О.Кота, Л.Новосьолової, А.Комарова, Л.Єфімової, Є.Суханова, Ю.Алєксанової тощо.
|
|
Проаналізувавши зазначену юридичну літературу, можна дійти висновку, що представлені у ній класифікації договорів факторингу характеризуються як термінологічними розбіжностями у обранні критеріїв класифікації, так і суперечливим викладенням змісту окремих видів цього договору. Таким чином, за ціль поставлено розкрити уданій статті питання класифікації договорів факторингу в сучасних умовах, з огляду на існуюче законодавство, міжнародно-правові документи та практику реалізації названих договорів в інших країнах.
Розглянемо детальніше існуючі класифікації та критерії, за якими вони проводяться.
Перша класифікація, на яку б хотілося звернути увагу, це поділ договорів факторингу на факторинг з правом регресу та факторинг без права регресу або на повний (англ. "non-recourse factoring", "old-line factoring") та неповний (англ. "recourse factoring ") факторинг.
За договором факторингу без права регресу (повного факторингу) фактор бере на себе всі ризики, пов'язані з неплатежем з боку дебіторів клієнта, і не має права вимагати оплати від клієнта у випадку несплати боргів дебіторами. Відповідно, при факторингу з правом регресу (неповному факторингу) фактор, у випадку несплати боргу за відступленими правами вимогами, вправі звернутися з вимогою до клієнта.
Потрібно звернути увагу на те, що критерії та назви різновидів факторингу наведеного поділу висуваються різні у різних джерелах: в одних за критерій приймається предмет договору факторингу, в інших — наявність права регресу або спосіб розрахунків з постачальником. Застосування наведених критеріїв є не досить обґрунтованим, що пов'язано із наступними міркуваннями.
|
|
Перший критерій викликає заперечення, оскільки предмет договору факторингу очевидно не вичерпується наявністю чи відсутністю права вимоги до клієнта у разі несплати з боку його дебіторів.
Недолік другого критерію (наявність чи відсутність права регресу) пов'язаний з поширеною у сучасній юридичній літературі підміною поняття права фактора звернутися із вимогою до клієнта у випадку несплати з боку боржника правом регресу.
Проаналізувавши ряд норм Цивільного кодексу України, зокрема, статті 124, 198, 261, 544, 569, в яких розглядаються випадки надання тій чи іншій особі права зворотної вимоги (регресу), можна дійти висновку, що таке право одержує особа, що здійснила виконання певного обов'язку за іншу особу.
У відносинах факторингу виконання обов'язку за третю особу відсутнє. Клієнт не несе обов'язків з оплати ані перед фактором, ані перед боржником. Право фактора звернутися із вимогою до клієнта у випадку несплати з боку боржників клієнта за своєю правовою природою більше нагадує відносини поручительства клієнта за боржників, а не відносини виконання зобов'язання за третю особу, які тягнуть за собою виникнення права регресу.
Можна вважати, що договір факторингу без права вимоги фактора до клієнта у разі несплати з боку дебіторів клієнта відрізняє від договору факторингу з таким правом, в першу чергу, економічний критерій — ступень фінансового ризику, який несе фактор у зв'язку з наданням послуг.
Таким чином, представлені типи факторингу пропонуємо поділяти за критерієм ступеня фінансового ризику, на безоборотний факторинг (без права звернення фактора до клієнта у випадку несплати боржника) та гарантований факторинг (з правом звернення фактора до клієнта у випадку несплати боржника).
У свою чергу, безоборотний факторинг, як зазначається у зарубіжній літературі, може здійснюватись у формі факторингу за участю банків (англ. "bank participation factoring") і факторингу на користь постачальника (англ. "supplier guarantee factoring" або "drop-shipment factoring").
При факторингу за участю банків, який в подальшому пропонуємо називати роздільним факторингом, функцію фінансування постачальника здійснює банківська установа на умовах кредиту, а фактор здійснює ряд функцій не фінансового характеру (оцінка кредитоспроможності дебіторів постачальника, ведення бухгалтерії, одержання оплати за рахунками, тощо). Відповідно до цієї операції банк бере на себе зобов'язання сплачувати постачальнику суми, які випливають із прав вимог, переданих факторові, а фактор зобов'язується всі суми, одержані від боржників постачальника, перераховувати на рахунок клієнта в банку та періодично повідомляти останній про стан погашення боргів постачальника. Таким чином, за даним різновидом факторингу, фактор не здійснює попереднього фінансування відступлених прав вимоги.
Факторинг на користь постачальника використовується у відносинах із клієнтом, який виступає не прямим постачальником товарів, а дистриб'ютором, котрий одержує товари від постачальника для подальшого продажу. Сутність даного виду факторингу в тому, що за відступленими правами вимоги фактор здійснює фінансування на користь не клієнта, а його кредитора - постачальника. Після одержання коштів від покупців клієнта, фактор різницю між ціною, сплаченою постачальнику, і ціною, яка підлягає виплаті від покупців клієнту (яка, зазвичай, вище), повертає останньому за вирахуванням плати за факторинг.
Наведений різновид факторингу, іншими словами, є різновидом факторингу на користь третьої особи, тому і пропонуємо називати даний різновид факторингом на користь постачальника.
|
|
Попередні два види факторингу, які практично не висвітлюються у сучасній правовій літературі, пропонується об'єднати в межах наступної класифікації.
За критерій нашої класифікації пропонуємо обрати механізм фінансування, як поняття, що об'єднує способи, напрями та характер фінансування в кожному конкретному випадку.
Таким чином, залежно від механізму фінансування, договори факторингу пропонується поділяти на прямий (фінансування здійснюється від фактора до клієнта) та непрямий (фінансування здійснюється від фактора до третьої особи або від третьої особи до клієнта).
У свою чергу, прямий факторинг, за критерієм кількості учасників, пропонується поділяти на звичайний (на стороні фактора діє одна особа) та груповий (фінансування здійснюється спільно кількома факторами).
Запропоновано класифікацію договорів факторингу залежно від механізму фінансування на прямий та непрямий. Кожен з яких, в свою чергу, залежно від кількості учасників та їх обов'язків пропонується поділяти на звичайний та груповий, та, відповідно, роздільний факторинг та факторинг на користь постачальника.
Слід зауважити, що так званий груповий факторинг у спеціальній літературі часто називається роздрібненим. Його сутність полягає у наступному відступленні фактором вимог іншим факторам. Але термін "роздрібнений", на мій погляд, важко вписується у правову термінологію, тому, вважаю за необхідне використовувати термін "груповий" факторинг.
Що стосується різновидів непрямого факторингу, то до нього слід відносити описані вище роздільний факторинг та факторинг на користь постачальника.
Різновидом факторингової угоди про повне обслуговування є агентська угода або угода про оптовий факторинг. Підприємство може налагодити власну ефективну систему обліку і управління кредитом, проте воно потребуватиме захисту від кредитних ризиків і в кредитуванні. В цьому випадку факторингова компанія може запропонувати висновок агентської факторингової угоди, відповідно до якого вона придбаватиме неоплачені боргові вимоги, а постачальник виступатиме в якості це агента по їх інкасуванню. Напис на рахунку повідомлятиме про участь в операції факторингової компанії, але замість вказівки зробити платіж на користь останньої буде обумовлене, що платіж треба зробити на ім'я постачальника, виступаючого як її агент, але на користь факторингової компанії. Перевага даної угоди полягає у тому, що знижуються витрати факторингової компанії за оцінкою кредитоспроможності і, отже, платня, стягувана з постачальника.
|
|
Кредитування, що передбачається даною угодою, аналогічно кредитуванню за угодою про повне обслуговування. Проте оплата частини, що залишилася, виробляється тільки після погашення боргів клієнтами. Оскільки факторингова компанія в даному випадку не робить безпосереднього впливу на процес інкасування, вона не може гарантувати здійснення платежу до певної дати.
Якщо постачальник зацікавлений тільки в кредитуванні з боку факторингової компанії, то може бути укладене відкрита або конфіденційна угода про облік (дисконтуванні) рахунків-фактур. Висновок такого роду угоди достатньо ризиковано для факторингової компанії, що висуває в цьому випадку найжорстокіші вимоги до постачальника, і має місце лише за умови, що фінансове положення останнього достатньо міцне. Дисконтування рахунків фактур є звичайно одноразовою операцією, здійснюється селективно і не охоплює всього платіжного обороту постачальника.
Факторинг вигідний і постачальнику, і покупцю, і чиннику. З його допомогою постачальник може збільшити об'єм продажів, число покупців і конкурентоспроможність, надавши покупцям пільгові умови оплати товару (відстрочення) під надійну гарантію; та одержати кредит в розмірі до 90% від вартості товару, що поставляється, що прискорить оборотність засобів. Основними доходами фактору за умовами даного договору є відсотки по кредиту та факторингові тарифи.
Покупець може:
ü одержати товарний кредит (продавець поставляє товар з відстроченням платежу під гарантії в середньому до 3 місяців);
ü уникнути ризику отримання неякісного товару;
ü збільшити об'єм закупівель;
ü поліпшити конкурентоспроможність, прискорити оборотність засобів.
Таким чином можна виділити головні економічні достоїнства факторингу:
ü збільшення ліквідності, рентабельності і прибутку;
ü перетворення дебіторської заборгованості в готівку;
ü можливість одержувати знижку при негайній оплаті всіх рахунків постачальників;
ü незалежність і свобода від дотримання термінів платежів з боку дебіторів;
ü можливість розширення об'ємів обороту;
ü підвищення прибутковості;
ü економія власного капіталу;
ü поліпшення фінансового планування.
Крім представлених класифікацій, договір факторингу у юридичній літературі за способом фінансування поділяється на договори факторингу з попереднім фінансуванням (англ. "advance factoring") та з фінансуванням на певну дату (англ. "maturity factoring").
Хоча зазначена класифікація не викликає зауважень, хотілося б відзначити, що, факторинг з фінансуванням на певну дату не є дуже поширеним, і практично не використовується при наданні гарантованого факторингу.
Підсумовуючи розгляд найбільш поширених класифікацій договорів факторингу та їх критеріїв, необхідно підкреслити наступні висновки та пропозиції, висловлені у даній статті.
Було внесено пропозиції з вдосконалення класифікації договорів факторингу залежно від наявності чи відсутності права звернення фактора до клієнта у випадку несплати боржника, за критерієм ступеня фінансового ризику, на безоборотний факторинг та гарантований факторинг.
У основі факторингу лежить переуступка неоплачених боргових вимог факторингової компанії, що є загальним елементом для всіх видів факторингу, описаних нижче. Факторингові операції банків класифікуються як:
Відкритий факторинг - це форма факторингової послуги, при якій боржник повідомлений про те, що постачальник переуступає рахунки фактури факторингової компанії.
Закритий, та конфіденційний факторинг, свою назву одержав у зв'язку з тим, що служить прихованим джерелом засобів для кредитування продажів постачальників товарів, оскільки ніхто з контрагентів клієнта не обізнаний про переуступку їм рахунків фактур факторингової компанії. В даному випадку платник веде розрахунки з самим постачальником, який після отримання платежу повинен перерахувати відповідну його частину факторингової компанії для погашення кредиту.
Внутрішній факторинг, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія знаходяться в одній і тій же країні, або міжнародний факторинг. [Додаток В]
У свою чергу міжнародний факторинг поділяється на експорт-факторинг (фактор та клієнт знаходяться в одній країні), імпорт-факторинг (фактор та боржники клієнта знаходяться в одній країні), експортно-імпортний факторинг (на стороні фактора діють як фактор у країні клієнта, так і фактор у країні боржників клієнта) та «back-to-back» факторинг. Діючими особами в угодах по міжнародному факторингу є постачальник, дебітор, експорт-фактор, імпорт-фактор.
Проте, слід звернути увагу, що наведений поділ є досить умовним, оскільки на сьогоднішній день у міжнародній практиці поняття поставки або експорту-імпорту послуг має складну систему ознак, яка знайшла відображення у такому, зокрема, міжнародно-правовому акті як Генеральна угода про торгівлю послугами (Маракеська угода про заснування всесвітньої організації торгівлі, підписаної 15 квітня 1994 р. на Уругвайському раунді багатосторонніх торговельних переговорів), і не обмежується ознаками місцезнаходження сторін договору міжнародного факторингу.
Також вважається за необхідне розглянути питання поділу договорів факторингу на відкритий, при якому боржник повідомляється про відступлення прав клієнтом фактору, та закритий (або конфіденційний), при якому боржник не повідомляється про здійснення уступки.
Слід зазначити, що, наприклад, Отавська конвенція про міжнародний факторинг 1988 р. однією із основних ознак договору факторингу вважає наявність повідомлення боржника про здійснення уступки вимоги. Таким чином, з точки зору Конвенції про міжнародний факторинг, закритий факторинг не можна вважати договором факторингу.
Інший міжнародно-правовий акт - Конвенція Організації Об'єднаних Націй "Про уступку дебіторської заборгованості в міжнародній торгівлі" 2001 р., навпаки, не забороняє здійснювати відступлення прав без повідомлення боржника про таку уступку.
Проаналізувавши ст. 1077 (поняття договору факторингу) та ст. 1082 (виконання боржником грошової вимоги факторові) Цивільного кодексу України, можна дійти висновку, що договір закритого факторингу не є забороненим відповідно до чинного законодавства України. У випадку відсутності повідомлення про відступлення, боржник всього лише не буде зобов'язаний сплачувати факторові.
Водночас, слід звернути увагу, що у клієнта, який відступив право грошової вимоги фактору, не буде правових підстав для одержання коштів від боржника, якщо тільки клієнт і фактор не оформлять відповідного доручення на одержання клієнтом коштів, що належать факторові.
У юридичній літературі договори закритого факторингу та договори агентського факторингу часто розглядаються як окремі. Проте, на мій погляд, вони є одним різновидом договору, оскільки договір закритого факторингу може бути реалізований лише у вигляді факторингу агентського, коли клієнт отримує платежі від боржників як довірений власник фактора. Інакше, одержання клієнтом коштів за правами вимоги, які він відступив факторові, є незаконним.