Законодавство України про надзвичайні екологічні ситуації

Характерною рисою законодавства, що регулює дії щодо надзвичайних екологічних ситуацій є його поширення на всі органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадян, що мають забезпечувати організацію і реалізацію заходів щодо реагування на надзвичайні ситуації із небезпечними для довкілля та здоров'я населення наслідками. Таке правове регулювання забезпечується, зокрема, Конституцією України (статті 85, 106), законами України “Про міліцію”, “Про Збройні Сили України”, “Про Службу безпеки України”, “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, “Про ветеринарну медицину”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим”, “Про Раду національної безпеки і оборони України”, “Про війська Цивільної оборони України”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”; постанови Кабінету Міністрів України про затвердження Положення про єдину систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру від 3 серпня 1998 р. Положення про Державний координаційний центр реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах від 18 серпня 1999 р. та ін.

Специфікою цього правового інституту є те, що його норми передбачають спеціальні заходи щодо запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій: інформаційного, фінансового, матеріально-технічного, аварійно-рятувального та іншого характеру. Вони містяться в законах України: “Про телебачення і радіомовлення”, “Про державну таємницю”, “Про зв'язок”, “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки”, “Про внесення змін до Закону України “Про державну таємницю”, “Про радіочастотний ресурс України” тощо. А також зазначені норми містяться в законах України: “Про державний матеріальний резерв”, “Про гуманітарну допомогу”, “Про формування, порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення”, “Про аварійно-рятувальні служби” та ін.

Значна кількість норм з питань надзвичайних екологічних ситуацій міститься в екологічному законодавстві, а саме в законах України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, природоресурсних кодексах та законах (з питань охорони і використання землі, надр, вод, лісу, атмосферного повітря, тваринного світу), в інших нормативно-правових актах екологічної спрямованості.

Питання запобігання епідеміям та епізоотіям, надання медичної допомоги у випадках надзвичайних екологічних ситуацій урегульовані законодавством України про охорону здоров'я: Основами законодавства України про охорону здоров'я, законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про ветеринарну медицину”, “Про карантин рослин” тощо.

Після Чорнобильської катастрофи набуло розвитку як самостійний блок законодавство про ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС. Три основні закони, присвячені відповідним проблемам. “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічну безпечну систему”, що неодноразово змінювалися і доповнювалися, є основою цієї галузі законодавства. Важливу роль у запобіганні надзвичайним ситуаціям в ядерній галузі відіграють також закони України “Про поводження з радіоактивними відходами” та “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”.

Серед міжнародних багатосторонніх договорів у відповідній сфері важливе значення мають Конвенція про транскордонний вплив промислових аварій (1992 p.), Конвенція про ядерну безпеку (1994 p.), Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986 p.), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації (1986 p.), Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 p.), Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів з внесеними до неї поправками (1994 p.), Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами (1997 р.)

Міжнародними документами рекомендаційного характеру у відповідній сфері регулювання є також ряд актів МАГАТЕ, зокрема Міжнародні основні норми безпеки для захисту від іонізуючих випромінювань та безпечного поводження з джерелами випромінювання (1996 p.), Принципи поводження з радіоактивними відходами (1995 р.) тощо.

Питання співробітництва у зазначеній сфері знайшли відображення й у ряді двосторонніх угод України з іншими державами. До них належать, зокрема, Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорської Республіки про співробітництво та надання взаємної допомоги в галузі попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків від 27 жовтня 1998 р.