Зміни у розвитку промисловості

 

Відразу ж після селянської реформи 1861 року починається швидке зростання фабрично-заводської промисловості, яка поглинає дрібнотоварне і мануфактурне виробництво. Реформа створила джерело дешевої робочої сили, що привело до надзвичайно високої норми її експлуатації. Це приваблювало до України іноземні капітали, внаслідок чого розвиток капіталізму йшов тут більш прискореними темпами, а це, в свою чергу, сприяло перетворенню України, особливо її Півдня, в один з найбільш промислове розвинених районів російської імперії.

Зі скасуванням кріпацтва нарешті відкрився шлях до модернізації та індустріалізації господарства. На цей шлях уже стали кілька країн Європи та Америки, але досвід російської імперії був унікальним. Насамперед, держава взяла на себе набагато більшу роль у започаткуванні та здійсненні індустріалізації Росії й України, ніж це було на Заході. Внутрішній ринок Російської імперії був надто слабким; буржуазії, з якої, як правило, виходили капіталісти-підприємці, практично не існувало, а приватного капіталу не вистачало, щоб без підтримки уряду дати поштовх розвиткові великої промисловості. По-друге, коли імперія почала індустріалізацію, спираючись на допомогу капіталу й поради спеціалістів, темпи розвитку були надзвичайно швидкими, особливо па Україні 1890-х років, коли за кілька років виникли цілі галузі промисловості. Нарешті, економічна модернізація імперії перебігала дуже нерівномірно. На зламі століть звичайною картиною на Україні були найбільші й найсучасніші в Європі фабрики, копальні та металургійні заводи, оточені селами, де люди все ще впрягалися в плуг, ледве животіючи па своїй землі, як і століття тому. [4, C.318]

Подібно до інших країн, одним із перших провісників модернізації стала залізниця. Керуючись як воєнними (головною причиною поразки росіян у Кримській війні був брак належних комунікацій), так і економічними міркуваннями, царський уряд узявся створювати мережу залізниць. У Російській Україні перші залізничні колії було прокладено у 1866-1871 рр. між Одесою й Балтою для прискорення транспортування збіжжя. За 1870-ті роки, що стали піком у прокладенні залізниць на Україні, вони сполучили між собою всі головні українські міста і, що найважливіше, поєднали Україну з Москвою - центром імперського ринку. В міру того як з України на північ ішли продукти й сировина, а у зворотному напрямку, на південь, у небачених кількостях пливли російські готові вироби, економіка України, яка досі була відносно самостійною й "відрубною", почала інтегруватися у систему імперії. До того ж швидке будівництво залізниць збільшувало потребу у вугіллі та металі. Несподівано поклади вугілля і залізних руд, що, як було відомо, залягали у великих кількостях на південному сході України, особливо в басейні Донця, стали не лише цінними, а й доступними.

У період між 1870 і 1900 рр. і особливо протягом бурхливих 1890-х років найшвидше зростаючими промисловими районами імперії, а цілком можливо і світу, стали Донецький.

 

Комерціалізація сільського господарства

 

Своєрідністю економічного розвитку України у післяреформений період був двобічний розвиток капіталізму - вшир і вглиб - за умов здійснення так званої внутрішньої колонізації, швидкого зростання населення степової смуги України, за рахунок імміграції з Росії, Сербії, Німеччини, Вірменії, Греції, Болгарії, викликаної розвитком важкої промисловості Півдня та капіталізацією сільського господарства. [6, C.30]

Як це парадоксально, хоч українське село терпіло від застою і занепаду, його роль як "європейської житниці" продовжувала зростати. Це відбувалося завдяки тому, що невеликому прошарку дворянства разом із підприємцями з інших класів удалося, всупереч загальним тенденціям, перетворити свої маєтки на великі агропідприємств а, що постачали продукти па імперський та закордонний рийки. Ненормальність нього становища вловив імперський міністр фінансів Вишнеградський, котрий зауважив: "Недоїмо, але вивеземо!" [7, C.112]

Однак експорт продуктів харчування мав обмежений і місцевий характер. У ньому брали участь лише деякі регіони. України і відносно невеликий відсоток населення. Центром комерційного землеробства на початку XIX ст. стали степові п частини з відкритими землями й легким доступом до чорноморських портів. Ще навіть до звільнення селян землевласники регіону активно збільшували посівні площі, вкладаючи капітал у техніку й використовуючи найману працю. Після 1861 р., коли наявна робоча сила зросла й стала рухливішою, а комунікації - досконалішими, Україна взагалі Й степові регіони зокрема збільшували виробництво продуктів харчування швидше, ніж решта імперії. На початку ХХст.90% основного експортного продукту імперії - пшениці - припадало на Україну. Тут збирали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці та 10% кукурудзи. [7, C.49]

Проте не пшениця була головною товарною культурою на Україні. Цю функцію виконували буряки - основна сировина для виробництва цукру для імперії та великої частини Європи. В усій Європі важко було знайти землі, які краще, ніж Правобережжя, задовольняли б потреби широкомасштабного вирощування цукрових буряків, що глибоко вкорінилося тут до 1840-х років. Як і належало чекати, найбільшими цукроварнями володіли такі польські роди, як Брацицькі та Потоцькі. До "цукрових баронів" Правобережжя належали також росіяни, - наприклад, сім'я Бобрицських; українці - Терещенки, Симиренки та Ханенки, а також євреї - Бродські та Гальперіни. Водночас цінною товарною культурою на Лівобережжі був тютюн, який покривав 50% усього виробництва в імперії. По обидва боки Дніпра поширеною й прибутковою галуззю господарства стало виробництво горілки. З огляду на такий вирішальний вклад в економіку імперії не дивно, що Україну вважали її невіддільною частиною.

Висновки

 

Історичні умови розвитку суспільно-політичного ладу і права в Україні в період, який розглядається, не були однорідними ні в часі, ні в просторі. Перша половина XIX ст. і для Російської, і для Австрійської імперій характеризувалася кризою феодально-кріпосного ладу та формуванням буржуазних відносин. У сільському господарстві це проявилося перш за все у спрямованості поміщицьких господарств виробляти продукцію на ринок. Крім того, свій зв'язок з ринком вони закріплюють організацією переробки сільськогосподарської сировини, тобто засновують промислові підприємства.

Проте капіталістичні зрушення в сільському господарстві в Російській імперії до 1861 року, а в Австрійській - до 1848 року були слабкими.

Основною сферою, де формувався новий спосіб виробництва, була промисловість. Її розвиток супроводжувався змінами у суспільному ладі.

В умовах створення товарного виробництва відбувалося зародження нових соціальних груп - буржуазії та найманих робітників. Кадри робітників формувалися на цей час переважно із селянського середовища. Буржуазні прошарки рекрутувалися з різних соціальних станів: дворян, селян, міщан, купців, що ступили на шлях підприємництва.

Політичний лад України визначався природою імперської державності. В адміністративно-політичному устрої Росії Україна складалася з дев'яти губерній, частина яких була об'єднана в генерал-губернаторства, що дало можливість повністю ліквідувати автономні особливості політичного устрою України. Західноукраїнські землі в цей же час пройшли через встановлення конституційного ладу після революційних подій 1848 року до відновлення абсолютизму.

До 40-х років XIX ст. в Україні збереглася дія місцевого права, джерела якого систематизовані не були. Хоча робота з кодифікації місцевого права була проведена, ні одна з кодифікацій в дію введена не була. Царизм розповсюдив на Україну загальноросійське законодавство. Головним джерелом права став Звід законів Російсьоої імперії. Удосконалення правової системи відбувалось і в Австрійській імперії. Так, в 1812 році тут було введено в дію Цивільний кодекс.

Падіння кріпосного права в Росії та в Австрії поклало початок формуванню та розвитку капіталістичних відносин в цих країнах. Патріархально-кріпосницька Україна відходить у минуле, народжується нова, буржуазна Україна. Зміни, які відбувалися в пореформений час в суспільно-політичному ладі України, визначалися загальними для обох імперій закономірностями. Суттєво змінилося перш за все правове становище селянства, яке стало вільним, придбало особисті і соціально-економічні права.

Джерела діючого права в Україні поповнилися новими нормативними актами в окремих галузях права. Отримало розвиток адміністративно-поліцейське і кримінальне законодавство. Дальший розвиток капіталістичних відносин в Австро-Угорщині також привів до перегляду старих і створення нових кодексів.

У другій половині XIX ст. тяжким тягарем на український народ ліг національний гніт. Проте Україні вдалося зберегти мову, культуру, самобутність, все те, що становить основу державності і що в майбутньому допомогло відродженню Української держави. Незважаючи на державні кордони, активно проходив процес консолідації української нації, зростали суспільно-політичні та культурні зв'язки між західноукраїнськими і східноукраїнськими землями. В умовах переслідування російським царизмом української культури поступово зростала роль західноукраїнських земель у національно-культурному русі, в якому також брали участь передові сили Східної України.

Під впливом цього руху зростала національна самосвідомість населення України, посилювалася боротьба за об'єднання всіх українських земель в єдиній соборній демократичній державі.