Розділ 2 : Класифікація цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємовідносин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

У цьому випадку класифікація цивільних правовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначення прав і обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, що застосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило, поділ, класифіка­ція явищ мають дещо штучний характер і далекі від досконалості, адже неможливо створити класифікацію, яка була б ідеальною, тому що крітеріїв за якими можна класифікувати явище дуже багато. Але у даній роботі використовуються найбільш поширені способи класифікації правовідносин у сфері цивільного права.

Види цивільних правовідносин

За характером взаємозв'язку між управомоченою та зобов'яза­ною особами правовідношення поділяються на абсолютні та відносні. За об'єктом їх можна згрупувати у майнові та немайнові. За способом задоволення інтересу розрізняють речові та зо­бов'язальні правовідносини.

Абсолютні правовідношення мають місце тоді, коли управомоченому суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, від яких управомо-чена особа може вимагати виконання певних обов'язків, у тому числі утримуватися від порушення її прав та законних інтересів. Та­ким є право власності, де саме власник може вимагати від усіх інших утримуватися від дій, які порушували б його права власності. Відносні правовідношення мають місце там і тоді, коли особі, суб'єкту права протистоїть певна особа (особи), наділена правами і обов'язками, що мають виконуватися. Як правило, кожна із сторін у правовідносинах має комплекс прав і обов'язків. Коло відносних правовідносин досить широке, на відміну від абсолютних. Сюди на­лежать, перш за все, зобов'язальні правовідносини, правовідносини щодо реалізації засобів цивільно-правового захисту тощо[8].

Правовідносини майнового характеру мають своїм об'єктом майнові блага і відображають або сам факт приналежності цих май­нових благ певному суб'єкту (право власності та його похідні), або перехід цих майнових благ (у силу заповіту тощо).

Усі правовідносини, які опосередковують, регулюють взаємосто­сунки між суб'єктами права з приводу таких об'єктів, як інтелекту­альна власність, засоби індивідуалізації товару або виробника, інші немайнові права, називаються особистими немайновими[8].

Речові правовідносини опосередковують статику майнового по­ложення суб'єктів права. Це абсолютні права, які відображають, закріплюють приналежність матеріальних благ певному суб'єкту, можливість його впливу на річ та захисту її від посягань будь-яких третіх осіб. їм протиставляються зобов'язальні правовідносини, які відображають динаміку майнових стосунків суб'єктів цивільно-пра­вових відносин для передачі майна, виконання робіт, надання послуг, використаня продуктів інтелектуальної власності. У зо­бов'язальних правовідносинах суб'єкти протиставляються між со­бою, кожний із них наділений правами та обов'язками, може вима­гати певної поведінки від інших і сам має низку обов'язків, які підлягають виконанню, у тому числі і в примусовому порядку[9, c.56].

Поділ зобов'язань на речові та зобов'зальні має практичне зна­чення і полягає в наступному: у речових правах правовідносини реалізуються через активні дії управомоченої особи, а в зобов'язаль­них — через виконання обов'язків боржником. Тому речові права є абсолютними, а зобов'язальні — відносними.

Крім того, окремо вирізняють корпоративні правовідносини, що виникають на підставі участі в організаційно-правових підприєм­ницьких утвореннях, що мають ознаки юридичної особи. Підстави виникнення корпоративних прав можуть бути різноманітними — членство у кооперативі, придбання акцій, участь в установчому до­говорі тощо.

Реалізація корпоративних прав дає можливість брати участь в управлінні справами корпорації, здійснювати контроль за її діяльністю, формувати політику юридичної особи та ін. На перший погляд, зміст корпоративних правовідносин не є абсолютно харак­терним для цивільного права, він містить комплекс повноважень та прав організаційного характеру. Але оскільки кінцевою метою реа­лізації корпоративних прав є отримання певного майнового резуль­тату, то їх можна віднести до розряду майнових прав[9, c.55].

Таким чином, класифікація можлива за різними підставами:

1. Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

2. За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

3. За характером здійснення права цивільні правовідносини по­діляються на речові та зобов'язальні.

4. Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

5. 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Класифікація цивільних правовідносин можлива І за іншими під­ставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасив­ні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо. Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно оха­рактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власнос­ті є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.