Розділ 3. Макроекономічні теорії українських сучасників

Теорія ринків і криз

Глибокий критичний перегляд Михайлом Івановичем Туганом-барановським (1865 – 1919) теорії ринків і криз, які існували на той час, приводить до виводу про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, «недоспоживанням» народних мас, яке заважає розширеному створенню. Ця теорія, на думку ученого, ніяк не пояснює капіталістичні цикли. Учений високо оцінював раціональні принципи теорії реалізації Ж.-Б. Сіючи, по якій продукти завжди обмінюються на продукти, пропозицію завжди породжує власний попит, а так само виводи про можливість зростання капіталістичного виробництва, яке виходить з теорії Д. Рікардо (1772 – 1823).

У основі «теорії Сея-рікардо», вважав М. Туган-барановський, лежить цілком вірна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продуктивними силами суспільства, а не розмірами проведеного продукту. Жорстко дотримуючись цієї точки зору, як вважав учений, причини промислових криз слід пояснювати неправильністю розділення національного виробництва, а не тільки порушеннями у галузі виробництва або тільки у галузі обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу і споживання, як це робили представники різних політекономічних шкіл і течій.

Намагаючись пояснити проблеми створення суспільного продукту, М. Туган-барановський проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного створення і показав упущення своїх наукових попередників, які переоцінили особливості споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на товари, затверджував він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів дорівнює цінності засобів виробництва, яких суспільне виробництво вимагає, а цінність предметів споживання працівника – сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів – сумі прибули.

Користуючись схемами До. Маркса, Туган-барановський робить такий вивід: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без якого-небудь порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.

Учений показав, що попит на предмети споживання замінюються попитом на засоби виробництва, а тому обмеження індивідуального споживання пролетарів ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки, тобто для капіталіста-підприємця немає ніякої різниці між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва.

Учений, виходячи із загальноприйнятої на той час в теоретичній економіці точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів і послуг і практично дохід виступає як надлишок над витратами, робить вивід, що «попит на товари створюється самим виробником і ніяких зовнішніх кордонів розширеного відтворення, окрім браку продуктивних сил, не існує. Якщо запас продуктивних сил дуже великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу».