Особливості американської та німецької системи спортивного менеджменту

Менеджерам та персоналу спортивних організацій у процесі управління треба приймати велику кількість рішень, від якості яких залежить ефективність діяльності спортивних організацій. Прийняті рішення стосуються різних сторін діяльності спортивно-оздоровчих клубів, а у їх підготовці активно беруть участь тренери, викладачі та інші спеціалісти. Від вірності і своєчасності рішень залежить ефективність будь-якої організації або спортсмена.

За всю історію існування менеджменту багато зарубіжних країн накопичили значні відомості у області теорії і практики управління.

Серед великої кількості теорій і явищ живої практики американський менеджмент був і залишається найбільш могутньою «управлінською цивілізацією». Американський менеджмент дозволив США зайняти лідируюче положення серед західних країн і Японії. Окрім того, треба мати на увазі, що саме у США сформувалася наука і практика менеджменту. [3, с. 10]

Американський менеджмент взяв у себе основи класичної школи, засновником якої був Анрі Файоль. Класична школа значно вплинула на формування усіх інших напрямків у американській теорії управління.

Сучасна американська модель менеджменту орієнтована на таку організаційно - правову форму приватного підприємства, як корпорація (акціонерне товариство), яка виникла ще на початку XIX в. Американські корпорації широко використовують у своїй діяльності стратегічне управління.

Американська практика підбору працівників робить головний акцент на гарні організаторські здібності, а не на знання спеціаліста.

В американських компаніях відповідальність кожного робітника чітко визначена і кожний несе особисту відповідальність за виконання установлених показників в умовах директивного, у той час як у інших компаніях передбачається колективна відповідальність за прийняття і виконання рішень.

Американський стиль менеджменту – це орієнтація на майбутнє. Звідси – планування на перспективу, прогнозування, маркетинг, цілі – краще зрозуміти покупця і пристосуватися до його потреб, передбачити зміни ринку і своєчасно приймати необхідні заходи у сфері виробництва. Організація фірми і процес управління в американських фірмах орієнтовані на споживача, на його смаки і запити. [5, с. 57]

Важливою ознакою американського менеджменту є індивідуальний підхід до працівника з метою стимулювання виконання роботи з максимальною відповідальністю. Звідси велика роль відводиться вихованню і підвищенню їх професійного рівня та ініціативи у роботі.

Філософія керування в американських фірмах будується на тому, що цілі працівника збігаються із цілями фірми. Такий підхід обумовив принцип "керівник повинен знати кожного працівника в обличчя", а це у свою чергу висунуло завдання постійного вивчення персоналу. [5, с. 62]

А тепер розглянемо зовсім іншу модель менеджменту – німецьку.

Теоретичні джерела німецької моделі менеджменту відносяться до початку минулого сторіччя. Її родоначальником слід вважати видатного вченого, соціолога й економіста Маркса Вебера (1864-1920). М.Вебер був у першу чергу вченим - соціологом, ряд його досліджень мав пряме відношення до економіки, менеджменту й бізнесу. [13, с. 32]

Концепція бюрократичної раціоналізації, розроблена М. Вебером, з'явилася важливою віхою становлення класичного менеджменту. Він вважав, що компанії повинні управлятися на безособовій, сугубо раціональній основі, названої їм "бюрократичної". Тобто, менеджери працюють відповідно до чітких правил і процедур, що повинно гарантувати надійність і передбачуваність поведінки. Формальні установки, які визначають і контролюють поведінку всіх працівників під час роботи, сприяють забезпеченню трудової дисципліни й контролю для досягнення поставлених цілей. В остаточному підсумку гарантують стабільність організації.

Важливою характеристикою бюрократичного менеджменту була раціональність, яка вимагала використання найбільш ефективних засобів виконання завдань організації. [19, с. 8]

Найбільше часто виділяють наступні особливості німецької моделі менеджменту:

1. Стимулювання професійної підготовки.

Характерні риси німецької моделі менеджменту можна виявити в національній системі професійно-технічної освіти, що відрізняється увагою до інженерної справи, технічного навчання й ремеслам, що і є, за деякими оцінками, кращою в Європі. Вона забезпечує підготовку молоді у віці 16-21 років протягом 3 років з одержанням державного диплому.

2. Технічна підготовленість менеджерів.

Німецькі менеджери відомі як фахівці. Але цікаво, що в Німеччині не занадто високо цінується загально управлінська підготовка й відповідно, ступінь МВА не є розповсюдженою. Оскільки менеджмент у Німеччині не вважався окремою науковою галуззю, та відповідні навчальні дисципліни до 1980- х років були рідкістю на відміну від США.

3. Поважне відношення до компетентності.

Професіоналізм і компетентність відіграють вирішальну роль у німецькій культурі і потребує значної самодисципліни. Німецькі менеджери цінують високу кваліфікацію працівників і прагнуть бути ближче до цехів і виробничих підрозділів.

4. Якість і інновації.

Якість продукції, своєчасна її доставка й післепродажне обслуговування є основною метою й конкурентною перевагою німецьких компаній. Високий рівень доходів німецьких споживачів, дозволяє їм платити за високу якість. Стратегією, що дозволяє зберегти й зміцнити свої конкурентні позиції на ринку, було й залишається технічне вдосконалювання й інновації.

5. Ефективні трудові відносини.

Стабілізуючим фактором для німецької економіки є стабільні й стійкі відносини між менеджерами й профспілками, а також робочими радами.

Таким чином, проведений аналіз показує, що німецький стиль управління є досить своєрідним і специфічним і по своїм рисам відрізняється від інших національних стилів.

Німецький менеджмент по-своєму забезпечує високу ефективність виробництва й, отже, прибуток. [22, с. 26]