Економіко-правовий зміст та структура інтелектуальної власності

Зміст

 

Вступ

1. Економіко-правовий зміст та структура інтелектуальної власності

2. Аналіз питань правотворення у сфері інтелектуального розвитку країни

3. Пріоритетні напрями оптимізації правового регулювання сфери інтелектуальної діяльності

Висновки

Література

Вступ

 

Ефективна та поступова розбудова сучасної України неможлива без її динамічного економічного розвитку. Такий розвиток, як правило, все більше спирається на створення та впровадження в господарській та соціальній інфраструктурі різнопланових об’єктів інтелектуальної власності, охорону і захист прав вчених, інженерів, винахідників. Досвід країн із розвиненою економікою підтверджує, що інтелектуальна діяльність, новаторство та креативність технічних рішень здебільшого визначають стратегію і тактику стрімкого й комплексного розвитку держави, високий технічний рівень виробництва, інтеграцію наукової, технологічно складової промисловості.

Сьогодні ні в кого не викликає заперечень теза, що організація дієвої системи правозастосування в процесі створення та використання об’єктів інтелектуальної власності прямо впливає на розбудову національних науково-технологічних та науково-технічних сфер життя держав, підвищення їх інвестиційного іміджу, запровадження сприятливих інноваційних можливостей.

Тому збереження, зміцнення і розвиток інтелектуального потенціалу нашої держави необхідно вважати пріоритетними інтересами України. Перед державною системою охорони інтелектуальної власності стоять спрямовані на подальше поширення міжнародних та європейських стандартів завдання оптимізації правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності, необхідність проведення державної політики, спрямованої на поширення відповідних знань у цій сфері серед різних верств населення. Також надзвичайно важливу роль у розбудові економічно незалежної держави, формування культури та поваги до прав інтелектуальної власності відіграють державні органи та впровадження ними різних заходів як у середині держави, так і на її міжнародному рівні.

Економіко-правовий зміст та структура інтелектуальної власності

 

Інтелектуальна власність як результат розумової творчої діяльності є багатоаспектною, складною категорією, яка привертає все більшу увагу науковців за умов гуманізації та соціалізації економічного розвитку провідних держав світу.

Уперше поняття "інтелектуальна власність" було використане в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнятій 14 липня 1967 року у Стокгольмі. У затвердженій раніше Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів (9 вересня 1886 року) використовувався термін "результати інтелектуальної діяльності" у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Водночас основні інститути інтелектуальної власності (патенти, авторське право) виникли у країнах Західної Європи ще у XVII - XVIII ст. Так, у першому патентному законі, прийнятому в Англії у 1623 році, проголошувалося виключне право кожного творця технічної новації на монопольне користування вигодами від її застосування протягом 14 років.

Водночас "Статут королеви Анни", прийнятий у цій країні у 1710 році, надавав авторам літературних творів виключне право на їх публікацію протягом 14 років з моменту їх написання та можливість продовження цього терміну за життя автора ще на 14 років. Аналогічні закони приймалися у цей період і в інших західноєвропейських країнах. Трактування терміна "інтелектуальна власність" у сучасній економічній літературі характеризується співіснуванням, конкуренцією та поєднанням різних теоретико-методологічних підходів, сформованих представниками провідних наукових шкіл та напрямів економічних досліджень [1; 2].

Слід підкреслити, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.

Інтелектуальна власність охоплює дві сфери прав:

промислову власність (права, що стосуються результатів інтелектуальної діяльності у процесі науково-дослідних і проектно-конструкторських розробок);

авторське право і суміжні права (права щодо літературних, наукових та художніх творів, творів мистецтва тощо) [1].

Розмежування прав інтелектуальної власності на майнові та особисті немайнові права уможливлює існування відповідних суб'єктів.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Відповідно до Закону України "Про власність" суб'єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт права не згадується. Найближчим часом це протиріччя повинно бути усунуте. Слід відзначити, що сучасні дослідники розмежовують: економічних суб'єктів, які є авторами творів (винаходів); економічних суб'єктів, які володіють творами (патентами на винахід).

Об'єкти інтелектуальної власності - це права власності юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах. Можна виділити п'ять етапів життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності, а саме: створення об'єкта інтелектуальної власності, набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, використання (комерціалізація) прав на об'єкт інтелектуальної власності, захист прав інтелектуальної власності, утилізація об'єкта інтелектуальної власності.

Створення об'єкта інтелектуальної власності розпочинається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея винаходу або художнього твору. У підприємницькій діяльності ідеї, як правило, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. [3].

Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охоронного документа - патенту або свідоцтва на нього. Наявність такого документа великою мірою унеможливлює порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів. Використання прав на об'єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого циклу.

Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне законодавство України надає власнику прав на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав. Зараз розгляд справ, пов'язаних із правами інтелектуальної власності, здійснюється в адміністративному або судовому порядку.

Утилізація є останнім етапом життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності. Оскільки за визначенням об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то немає необхідності його знищувати або переробляти у щось інше. Просто після закінчення юридично визначеного строку дії прав інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника.