Соціалізація особистосі і роль у цьому процесі соціального педагога

ВСТУП

 

За роки незалежності України соціальна робота пройшла кілька етапів становлення та розвитку. За цей час створено державну систему центрів соціальних служб для молоді, виникли різноманітні служби, ініціаторами яких стали як державні структури, так і громадські організації. Зараз підготовку соціальних педагогів, соціальних працівників, підвищення професійної кваліфікації фахівців здійснюють понад 30 вищих навчальний закладів. Постійно зростає кількість наукових досліджень з цієї проблематики в яких представлений як зарубіжний, так і національний досвід.

Значний внесок у розбудову вітчизняної практики соціальної роботи зробили професійні об’єднання. Відразу за створенням у 1992 році української асоціації соціальних педагогів і спеціалістів із соціальної роботи виникли Ліга соціальних працівників, ціла низка регіональних громадських організацій, що об'єднали фахівців соціальної роботи. Прийняття „Етичного кодексу спеціаліста із соціальної роботи України”, сприяло переходу фахівців соціальної сфери на новий рівень, який відповідає міжнародним стандартам та вимогам професійної діяльності.

Як відомо, „соціальний педагог”, „соціальний працівник” є певним сукупним обрисом професії „соціальна робота”. Портрет соціального працівника та педагога буде неповним, якщо висвітляться тільки його професійні характеристики.

Тож завданнями цієї курсової роботи є:

• розкрити взаємозв’язок двох професій: „соціальний педагог” та „соціальний працівник”;

• показати глибину та обсяг сфери діяльності тієї роботи, яку проводить соціальний педагог;

• визначити професійні та особистісні критерії, нормативно-правову базу цієї професії, етичні та моральні норми.

Тільки тоді ми зможемо чітко сказати то такий соціальний педагог і чим він займається.

В наш час виходять друком дуже багато видань, в яких представлений як зарубіжний, так і національний досвід, теоретичні й практичні напрацювання з соціально-педагогічних дисциплін. Але зважаючи на те, що соціальна педагогіка є надто молодою наукою і будь-яка тема не буде вважатися повністю вивченою і дослідженою, саме чітке усвідомлення суті і значення цієї професії є дуже актуальним у наш час.

Об’єктом цієї курсової роботи є основні напрями соціально-педагогічної роботи, в яких конкретизується її зміст (комунікативна, організаторська, прогностична, охоронно-захисна, діагностична, попереджувально-профілактична, корекційно-реабілітаційна, соціально-терапевтична функції) та пов’язана з цим його діяльність в процесі соціалізації особистості.

Предметом роботи є портрет соціального педагога як особистості і професіонала.

Мета - розкрити портрет соціального педагога, його роль в соціалізації особистості, чітко з’ясувати права і обов’язки, показати важливість його професійної діяльності.


 

1. СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ВИД СУСПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА МІСЦЕ У НІЙ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРОФЕСІЙ "СОЦІАЛЬНИЙ ПЕДАГОГ" І "СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК"

 

Соціальна робота як різновид професійної діяльності ствердилась близько 100 років тому в країнах Західної Європи. За цей час у практиці соціальної роботи за кордоном сформувалася достатня кількість напрацьовок. В нашій країні соціальну роботу як професію було визнано на початку 90-х років ХХ століття.

Соціальна робота поняття дуже широке. У більшості наукових праць це поняття розглядається у трьох аспектах:

• як практична професійна діяльність із надання допомоги та підтримки різних верств населення, запобігання неадекватної поведінки;

• як дисципліна з професійної підготовки фахівців у цій галузі;

• як галузь наукових знань, що має свій категоріальний апарат, досліджує принципи та закономірності людей, методи соціальної роботи [12, с.6] базуючись на тих же поняттях у соціальній педагогіці.

У більшості словників читаємо, що соціальна робота - це цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноважені органи, спрямована на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей [13;14].

Один з основоположників соціальної роботи І.І. Ленгович наголошує, що визначення соціальної роботи має базуватися на таких стрижневих поняттях як „соціальне” та „соціалізація”.

Тому через призму цих понять він стверджує, що це професійна діяльність соціальних інститутів, державних і недержавних організацій, груп та окремих індивідів, пов’язана з наданням допомоги особам чи групам людей що до соціалізації [12, с.15].

Є три підходи трактування соціальної роботи на сучасному етапі:

• інструмент соціальної державної політики;

• допомога населенню у кризових або важких ситуаціях, превентивна профілактична діяльність;

• надання соціальних послуг.

Якщо ми розберемо і проаналізуємо всі функції соціальної роботи, то побачимо, що вони мають безпосереднє відношення до функцій соціального педагога: комунікативна, організаторська, прогностична, правозахисна, діагностична, профілактична, соціально - терапевтична.

За своїм змістом соціальна робота і соціальна педагогіка - гуманітарні, а за характером - міждисциплінарні та інтегративні. Вони тісно пов’язані з такими соціальними дисциплінами, як соціологія, політика, право.

Водночас у фокусі уваги цих професій перебувають окремі люди чи соціальні групи, тому важливе значення для них мають людинознавчі дисципліни, такі як психологія, педагогіка, етнологія [11, с.11]

Окрім зазначених наук, соціальна робота та професія соціального педагога тісно взаємопов’язана з правом, (надає можливість відстоювати інтереси клієнтів на основі державних, правових документів). Історія подає свідчення про особливості розвитку і ставлення соціальної роботи і соціальної педагогіки як наук, та сфери практичної діяльності у різні часові періоди. Етика - визначає основні морально-етичні вимоги до професійної діяльності соціального педагога. Знання основ медичних, фізіологічних характеристик різних вікових етапів також важливе в цих професіях.

Соціальний педагог і соціальний працівник - специфічні поняття соціальної роботи.

Соціальний педагог - спеціаліст по роботі з батьками, дітьми, підлітками, молодіжними групами та об’єднаннями, з дорослим населенням в умовах освітніх і спеціалізованих установ, за місцем проживання [11, с.35]

Соціальний педагог забезпечує цілеспрямовану соціально-педагогічну допомогу і підтримку процесу соціалізації різноманітних категорій дітей і молоді, сприяє їхньому соціальному вихованню в умовах життєдіяльності, надає психолого-педагогічну і соціально-педагогічну допомогу сім’ї, різним виховним закладам, допомагає підліткам в період соціального і професіонального становлення.

Соціальний працівник - спеціаліст, діяльність якого спрямована на надання допомоги людині, сім’ї або групі осіб, що потрапили у складну життєву ситуацію, шляхом інформування, консультування, організації різних форм підтримки та обслуговування хворих чи одиноких людей.

Розподіл сфери діяльності соціальних служб на соціально-педагогічну і та соціальну роботу нині втратив свою доцільність. Між цими двома сферами є інша залежність: загальне визнання провідної ролі психолого-педагогічної забезпеченості соціальної роботи передбачає по-перше, обов’язкову наявність у соціальній ролі професії соціально-педагогічного фундаменту; по-друге, розвиток соціально-педагогічної науки, що визначає соціальну роботу, розглядаючи людину в особистісно-середовищному контексті як відкриту систему, яка постійно змінюється [11, c. 35].

 


СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСІ І РОЛЬ У ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

 

Для соціальної роботи як системи професійної діяльності соціалізація особистості виступає над завданням. Поняття "соціалізація" було вперше введено в наукову систему понять американським соціологом Ф. Гідінгсоном в кінці XIX століття, який тлумачив це поняття як "процес розвитку соціальної природи людини" [15].

Відповідно до поглядів Т. Парсонса, індивід включаючись в соціальну систему, шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм засвоює загальні цінності, в результаті чого дотримання загальноприйнятих стандартів стає частиною його мотиваційної структури, потребою. До речі, основним інститутом соціалізації Т. Парсонс вважає сім’ю [1, с.7].

Досить важливу думку висловлює О. Брім: «соціалізація - процес, який відбувається протягом всього життя людини», і розкриває деякі відмінність у ході даного процесу з дорослими та дітьми. Так, він вважає, що соціалізація дорослих проявляється в основному в їх зміні зовнішньої поведінки, тоді, як дитяча соціалізація корегує базові цінності орієнтації. Адже дорослі спроможні оцінити норми, діти здатні лише засвоювати. Соціалізація дорослої людини спрямована на те, щоб допомогти їй оволодіти певними навичками, відповідним використанням ролей. У процесі соціалізації дітей в основному формуються мотиви їх поведінки [15].

Соціалізація - це двосторонній процес, який включає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків, з другого боку, процес активного відтворення системи соціальних зв’язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище, у ході якого формується унікальна, неповторна особистість. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, оволодіває водночас спроможністю створити щось нове, удосконалювати і перетворювати себе і світ [1, с.8].

У соціалізуючому процесі індивід не лише включається в систему суспільних відносин шляхом оволодіння необхідних соціально-типових, соціально-значущих якостей, але й набуває неповторних, унікальних якостей, а це свідчить що соціалізація - це ще й процес індивідуалізації особистості.

Соціальний розвиток дітей і молоді можна розуміти як об’єктивний і водночас керований процес взаємодії кількісних і якісних змін соціальних характеристик молодого покоління в ході його становлення як суб’єкта суспільного виробництва і суспільного життя. Можна сказати, що поняття "соціальний розвиток" і "соціалізація" співпадають, але в них по-різному розставлені акценти: на активності особистості більш виразно представлено в ідеї розвитку, а в соціалізації в центрі уваги знаходиться соціальне середовище і його вплив на особистість. Вважається, що в науковому тлумаченні соціалізації передбачається розуміння особистості перш за все як активного соціального суб’єкта, спроможного впливати на суспільне життя. Метою реалізації соціалізуючого процесу соціальний педагог має володіти механізмами соціалізації, вибір яких базується на певних принципах даного процесу:

• принцип системності, який передбачає вплив на особистість як мікро-, так і макросередовища;

• принцип діяльності, що обумовлює активну взаємодію особистості з іншими людьми, наявний неперервний цілісний процес засвоєння особистістю об’єктивної дійсності завдяки включенню в діяльність;

• принцип двосторонньої взаємодії особистості і соціального середовища, взаємообумовленість процесу входження особистості в систему суспільних відносин і водночас відтворення цих відносин в системі сімейних товариських, навчальних, виробничих та інших зв’язків;

• принцип особистої активності та вибірковості дозволяє розглянути людину не як пасивну ланку в процесі соціалізації, а як особистість, спроможну активно діяти і самій вибирати соціальні умови власного розвитку та формувати власне "Я", виходячи з власного бачення ідеалів і переконань.

Не можна відкидати чи недооцінювати зворотний вплив підростаючого покоління на суспільство, його оновлення, утвердження нового, прогресивного. Процес здійснюється, перш за все, шляхом посилення в ньому творчих засад, розширенням можливостей самореалізації, забезпеченням високого рівня життя.

Діяльності суб’єкта пов'язується, з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини; з другої - з виявленням для кожного суб’єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб’єкта діяльності.

З діяльністю тісно пов’язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних, мали і більших, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції її поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання.

Не менш важливим у змістовному аспекті соціалізація є розвиток самосвідомості особистості, яка виробляється протягом всього життя людини. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу його "Я".

Кожне суспільство, культура, спільнота виробляють свої механізми соціалізації. При цьому в кожному суспільстві загальноприйнятими моделями соціалізації протистоять ті, які соціально не схвалюються. Тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну і втілюються в домінуючих, інституціолізованих формах соціалізації, котрі відображують домінуючи цінності. А отже, є закономірним і необхідним процес демократизації механізмів соціалізації дітей і молоді, що передумовою і важливим напрямком становлення громадянського суспільства в Україні.

Сучасне управління соціалізацією дітей та молоді має за мету залучити їх до прийняття рішення проблем власного життя і діяльності, стимулювати реалізацією їх покликань, здібностей, ініціативи і творчості. Спільна діяльність молодого покоління с фахівцями соціально-педагогічної роботи, передача їх знань досвіду дозволяє дітям і молоді оволодівати навичками соціально активної особистості [1, с.13].

Все очевиднішим стає вплив на специфіку діяльності соціального педагога і соціального працівника масовості і якісних змін, які відбуваються в самій людині: зростання грамотності, поінформованості, відносної соціально-побутової забезпеченості.

Головною особливістю соціально-педагогічної роботи є вміння спеціаліста визначати проблеми і потреби на різних рівнях: індивідуальному, міжособистісному і суспільному.

Таким чином, мета соціально-педагогічной роботи - сприяння людям успішно вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї цілі - вивільнення і розвиток ресурсів людини і її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних змін.

Соціально-виховна робота є однією із багатогранних і об'ємних видів професійної діяльності. Соціальний педагог і соціальний працівник виконує весь спектр різноманітних функцій організації, координації, забезпечення підтримки (психологічної і фізичної), правової і адміністративної допомоги, психолого-педагогічної корекції. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави - на рівні управління. Матеріально-технічного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров’я і безпосередньої практики соціально-виховної роботи.

Таке розуміння діяльності соціального педагога чи соціального працівника потребує водночас усвідомлення соціальної ролі спеціаліста цієї галузі. Загалом їх можна поєднати у чотири блоки, які дозволяють висвітлити основні аспекти розуміння соціальних ролей:

• роль як зразок поведінки і установок, соціально заданий з більшою чи меншою мірою визначеності;

• роль як стратегія поведінки, спрямована на оволодіння ситуацією певного типу;

• роль як система очікувань стосовно людей певного статусу;

• роль як дія, як виконання певних вимог людиною, призначеною на цю роль [1, с.21].


 



Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: