Педагогічна культура соціального педагога

 

Термін „педагогічна культура” вперше з’явився в публікації Л.Є. Раскіна у 1940 році. В 50-60 роки він активно використовується в працях В.О.Сухомлинського.

Під педагогічною культурою людини розуміємо усвідомлений і повсякденно виявляємий рівень мистецтва педагога (педагогічної діяльності) у відношенні до себе, до людей, до дітей.

Спеціаліст соціальної сфери повинен володіти професійною культурою, зіставляючою частиною котрої є педагогічна культура. Вона характеризується рівнем засвоєння спеціалістом педагогічного досвіду і його реалізації у процесі професійної діяльності.

Виділяють зовнішню і внутрішню зіставляючи педагогічної культури спеціаліста.

Внутрішню часто прирівнюють з рівнем тих знань, умінь в області педагогіки, які має людина. Але справа в тому, що людина може мати достатньо великий об’єм знань і навичок, але далеко не завжди може виявляти їх у повсякденному житті і практичній діяльності.

Виділяємо основні компоненти внутрішньої педагогічної культури:

а) особистість спеціаліста з його індивідуально-психологічними і соціально-педагогічними плюсами і мінусами;

б) об’єм і ступінь засвоєнні спеціалістом накопиченого у професійній діяльності педагогічного досвіду, цю частину внутрішньої зіставляючої називають теоретичним (світоглядним) рівнем педагогічної культури;

в) сформоване чуттєве відношення у спеціаліста до об’єкта, соціальній роботі, її результатом і самовдосконаленню у педагогічній галузі.

Зовнішня зіставляючи педагогічної культури - це те, що знаходить повсякденне застосування в його відношенні до об’єкту, соціальної роботи, соціально-педагогічної діяльності.

Вона включає:

а) зовнішні плюси і мінуси спеціаліста, як людини (зовнішній вид, манери поведінки і т.д.) - особистісний рівень вияву педагогічної культури;

б) власне виявлені педагогічні аспекти діяльності спеціаліста в процесі соціальної роботи (поведінка, дії) - поведінковий рівень педагогічної культури;

в) вияв рівня володіння педагогічними технологіями, методами і методиками, засобами і прийомами - практико-педагогічний рівень;

г) відношення спеціаліста до об’єкта соціальної роботи - рівень зовнішнього відношення.

Спеціаліст може вміти ефективно виконувати ту чи іншу соціальну роботу, ефективно реалізовувати її педагогічні аспекти, але відношення до неї і її результативності часто залежать від його особистісної позиції [5,с.232].

За своєю суттю внутрішня педагогічна культура спеціаліста - це накопичення ним соціально-педагогічного досвіду як зіставляючої частини соціальної роботи і емоційно-почуттєвого відношення до неї, зовнішня культура - індивідуальний стиль професійної діяльності цього ж спеціаліста, який включає соціально-педагогічний компонент і відношення до неї [5, с. 234].

Особистість спеціаліста - це внутрішній світ, в якому проходить засвоєння і накопичення особистісного соціально-педагогічного досвіду спеціаліста.

Теоретичний соціально-педагогічний досвід - це те медицинські, психолого-педагогічні, соціальні, професійні знання, яке необхідні спеціалісту для кваліфікованої діяльності, у тому числі і педагогічної, бо вона має собою зіставляючи частину соціальної роботи.

Педагогічний досвід включає:

• рівень володіння спеціалістом мистецтвом педагогічної діяльності;

• розвиток професійно-важливих особистісних якостей.

Педагогічна майстерність складається з:

• володіння спеціалістом педагогічними технологіями, методами і методиками;

• розвиток у нього педагогічної техніки: вербальної і невербальної культури спілкування, самоврядування, культури мовлення.

До професійно важливих якостей відносять: педагогічну направленість та моральні і комунікативні якості.

Педагогічна направленість - особливості розвитку і виховання особистості, характеризуючи її схиленість до педагогічної діяльності, у тому числі у відношенні до людини - об’єктів соціальної роботи. Вона проявляється в інтересах, потребах людини, його мотивах, метах, ідеалах.

Моральні якості - усвідомлені норми моралі, які віддзеркалюють загальнолюдські цінності у відношенні до людини, спілкування, соціальній роботі, моральних відчуттів, намагання допомогти підтримати клієнта у рішенні соціальних проблем. Моральним є почуття незадоволеності результатом невирішеної соціальної проблеми людини. Такі проявлення як совість, честь, обов’язок.

Комунікативні якості (від латинського communico) - уміння швидко і вірно будувати спілкування: контактність у спілкуванні - уміння входити в спілкування з клієнтом і забезпечити найбільшу взаємодію; кожна людина має здібності в той чи іншій мірі впливати на іншу людину (клієнта).

До особливих якостей відносимо:

• педагогічна спостережливість - бачення особливостей своїх і клієнта, динаміка їх виявлення;

• педагогічна інтуїція - уміння бачити взаємозв’язок вияву особливостей особистості і її внутрішнього почуття, його індивідуальних рис, перспектив їх змін, також можливостями вирішення соціальних проблем. Вона формується на основі практичного досвіду соціальної роботи з різними типами клієнтів;

• рефлексія - уміння бачити себе збоку, критичне відношення до себе, до своєї професійної діяльності;

• педагогічне мислення - вдумливе використання психолого-педагогічного знання у процесі професійної діяльності;

• емоційна рівновага - саморегуляція, володіння собою у різних сферах професійної діяльності;

• емпатія - уміння емоційно відкликатись на переживання клієнта. Уміння хвилюватись дозволяє йому з більшою душевною теплотою відноситись до внутрішнього стану клієнта, краще розуміти його внутрішній світ [9, с. 238].

Індивідуальний стиль педагогічної діяльності - це особливості індивідуального прояву педагогічної майстерності і техніки у процесі соціальної роботи:

а) прояв спеціалістом себе як особистості спеціаліста-професіонала;

б) моральний ідеал спеціаліста у професійній діяльності. Кожен спеціаліст виражає відношення до образу дії, які характеризують його як особистість і установку у соціальній роботі;

в) відношення спеціаліста до самого себе, клієнта, своїй праці з ним;

г) реалізація педагогічної майстерності у процесі професійної діяльності;

д) педагогічний такт і етика у процесі соціальної роботи - виконування етичних норм і правил професійної діяльності;

є) досягнуті результати у роботі спеціаліста [5, с. 240-244].

Аналіз діяльності людини в різних сферах життєдіяльності показує, що серед них можна виділити найбільші типові прояви зовнішньої педагогічної культури:

• повсякденна форма;

• показна або демонстраційна (показати, що вони не є такими насправді);

• ситуативна культура має місце у людей, поведінка яких носить ситуативний характер. Така людина міняється в залежності від змін оточення і соціального статусу (сім’я, оточення, відпочинок, робота з різними типами клієнтів).

Домінуюча роль у оволодінні соціально-педагогічною культурою належить „культурі професійної самоосвіти” (Г.М. Коджаспірова). Вона є найвищою формою забезпечення пізнавальної потреби особистості спеціаліста, зв’язаної з проявом значних вольових зусиль, з високим ступенем організованості людини, прийняттям на себе внутрішньої відповідальності за своє самовдосконалення [6, с. 243].

Культура самовдосконалення формується у майбутнього спеціаліста в процесі освіти, професійного становлення в умовах учбового закладу. Вона має дальший розвиток у молодого спеціаліста після випуску в період його адаптації в подальшій його професійній діяльності.