Аналогія та прообраз скинії

Бог є любов, і пізнання Його відбувається через осягнення Його любові, яка в хрещеній жертві Спасителя здалася людям відчутно, зримо. Пришестям на землю в людській плоті Господь "явив справою, що, полюбивши Своїх, що на світі, до кінця полюбив їх" (Іоан.13:

). У роз’ясненні апостолом Павлом вселенського значення Христової жертви відкриваються багато таємниць старозавітного служіння, яке все мало просто створений сенс. Священики старозавітної скинії "служать, - як висловився апостол, - образом і тінню небесного" (Євр.8: 5), і жертви їх являють собою тільки "тінь майбутніх благ, а не самий образ речей" (Євр.10:

). Образи ці досить таємничі й осягаються недосконалим людським розумом тільки частково. Автор Послання розкриває духовний взаємозв’язок старозавітного богослужіння з хресними стражданнями Христа, як останньої спокутної жертви, що позбавила сили " має владу смерті, тобто диявола" (Євр.2: 14).

Апостол Павло в Посланні до євреїв пише про старозавітній скинії: "Перший заповіт мав постанови про богослужіння та святилище земне" (Євр.9:

). Ця скинія була для богообраного народу видимим місцем проживання Бога, відчутним житлом - будинком Господа, куди під дні сорокарічного мандри по пустелі входив Мойсей для молитовної співбесіди з Богом, входили священики для вчинення статутного богослужіння. Вона називалася "скинією одкровення", тому що народ є населення однієї країни (рідше - частина населення, однорідна за національним складом). Народ збирався навколо неї для богослужіння. Скинія була влаштована за зразком, зазначеним Господом Мойсею в одкровенні на горі Хорив. Вона призначалася бути центром життя старозавітного Ізраїлю, готуючи поступово народ до пришестя Месії. Священне служіння скинії навчало народ пам’яті про Бога, виховувало в ньому страх і почуття відповідальності перед Богом за свої вчинки. Через її статути люди осягали велич Божу, вчилися шануванню святині Господньої.

Багато чого було відкрито про скинії свідоцтва святими отцями, але не всі відразу та не у всій повноті. Просто створене значення скинії вельми змістовне і багатогранне, тому роз’яснення тлумачів Священного писання щодо скинії не завжди узгоджуються між собою. Скинія символізувала собою та союз Господа з людиною, була чином Неба, образом майбутнього Царства Слави, де Господь царює з праведниками. Була вона також і образом Ісуса Христа, та образом людської душі, присвяченої Богові. Такі пояснення скинії представлені в різних писаннях святих отців. Преподобний Максим Сповідник про символічне значення скинії вчить про те, що "Бог, по Своїй милості до нас, бажаючи послати благодать божественної чесноти з неба до тих, що живуть на землі, символічно влаштував священну скинію та все, що в ній; вона є відбиток, образ і подоба Премудрості Божої". [70] Святитель Кирило Александрійський і преподобний Єфрем Сирин разом вчать про скинії, що вона була прообразом християнської Церкви, яка вмістила в себе всі перераховані подібності та висловила їх повніше та досконаліше. У тлумаченні на книгу Вихід преподобний Єфрем Сирин пояснює: "Коли ж Бог каже Мойсеєві: створивши. з усього, великий Аз покажу тобі. образ скинії (Вих.25: 9), тоді попередньо називає вже скинію образом та скинією тимчасовою, даючи цим зрозуміти, що вона перейде і дасть місце Церкві Христовій, котра, як найдосконаліша, пробуде навіки". [71]

Скинія одкровення - це складне прямокутне шатро з триколірних вовняних тканин, які покриті зверху шкірою і розтягнуті на підставці з дерев’яних брусів, обкладених золотом. Вона розташовувалася в центрі табору, і була огороджена з чотирьох сторін щільними завісами, що відділяють двір скинії від зовнішнього світу. Перед входом до скинії, всередині обгородженого двору, стояв жертовник для жертвоприношення, покритий міддю, який мав чотири мідних роги по кутах. Сама скинія складалася з двох приміщень, розділених завісами. Приміщення за першою завісою називалося або "скинією зібрання" (Вих.27: 21), або святилищем. У центрі святилища стояв чотирикутний кадильний жертовник (вівтар) для приношення запашних курінь, обкладений золотом і мав чотири позолочених роги. Праворуч від нього близько північної стіни біля другої завіси стояв стіл для хлібів пропозиції. Зліва, біля південної стіни неподалік другої завіси та під кутом до неї, стояв майстерно виготовлений і прикрашений символічним орнаментом золотий світильник, на якому розміщувалися сім масляних лампад, що освітлювали внутрішність скинії завіту.

Другою завісою відділялося приміщення, яке називалося Свята святих, або чистилище, "мала вона золоту кадильницю та обкладений з усіх боків золотом ковчег завіту, де були золота посудина з манною, жезл Аарона розквітлий і таблиці завіту, а над ним херувими слави, що освітлювали престол благодаті" (Євр.9: 3-5). Ковчег завіту являв собою прямокутний короб з дерева, яке не гниє, обкладений золотом всередині та зовні. Усередині нього постійно перебували кам’яні скрижалі Мойсея з десятьма заповідями. Поруч з ковчегом стояла золота посудина з манною, жезл Аарона розквітлий і сувій тори, написаний самим Мойсеєм. Поверх ковчега встановлена кришка з чистого золота, на якій були статуї херувимів, виготовлені також з чистого золота та розташовані по краях обличчями один до одного і до кришки. Над кришкою ковчега Господь голосом давав одкровення, через це він отримав ще й назву "ковчег одкровень" (Вих.25: 22). Золота кришка, яку називали чистилищем, згідно з тлумаченням отців, символізувала Самого Ісуса Христа" [72]. "У першу скинію входили завжди священики, відправляючи служби, - пише апостол Павло, - а в другу - раз на рік сам первосвященик, не без крові, яку він приносить за себе та за людські провини" (Євр.9: 6 - 7). І кров’ю теляти, та кров’ю козла, принесеного у жертву за гріх народу, первосвященик кропив семикратно зі своїх пальців на золоту кришку ковчега.

Ця друга скинія символізувала житло Бога, яке було ніби оповите темрявою, щоб показати неприступність Божества для земної людини, яка не може Його бачити. "Вона образ для часу теперішнього, - навчає святий апостол, - за який приносяться дари та жертви, які не удосконалити сумління того, хто приносить" (Євр.9: 9). Богослужіння скинії складалося з різноманітних жертвоприношень, пов’язаних з повсякденним життям і святами ізраїльтян, "про що, - як пише апостол Павло, - не варто говорити докладно тепер" (Євр.9: 5).

Все, що стосується богослужіння у скинії, до найдрібніших деталей було передано через Мойсея Самим Богом і встановлено надзвичайно строго. Святі отці знаходили в старозавітному богослужінні безліч духовних прообразів. Преподобний Макарій зіставляє порядок служіння та всі речі його з глибокою та всебічною турботою Господа про порятунок занепалої людської душі та надання їй гідності Христової нареченої. Він пише: "І обрізання, і скинія, і кіот, і стамна, і манна, і священство, і фіміам, і обмивання і взагалі все, що було у ізраїльтян і в законі Мойсеєвому (Торі) або у пророків - було заради душі, за образом Божим створеної, але яка потрапила в ярмо рабства, впала в царство гіркої темряви. Саме з нею й забажав Бог вступити в спілкування, саме її приготував Собі як Царську наречену, саме її очищає від скверни і, омиваючи від очорнення і від ганьби її, робить світлою, оживотворяє від мертвості, лікує від розтрощення і, припинивши ворожнечу її, умиротворяє. Будучи тваринною, приготовляється вона в наречену Синові Царя" [73].

Велич і строгість статуту служіння в скинії з самого початку теж ознаменувалося трагічною подією - раптовою загибеллю двох синів Аарона. Під час свята освячення скинії, коли вперше здійснилося урочисте жертвоприношення, та при загальному радісному вигукові небесний вогонь прийняв жертву, тоді сини Аарона надав і Авігу, щойно посвячені в священство, "взяли кожен кадильницю, і поклали в них вогонь, і вклали в нього куріння, і принесли перед Господнє лице чужий огонь, якого Він не наказав був приносити їм, і вийшов вогонь від Господа і спалив їх, і вони повмирали перед Господнім лицем" (Лев.10: 1,2). Згідно з поясненням святителя Ігнатія, чужий вогонь в кадильницях загиблих юнаків означає чуттєву любов відчуженого від Бога та зміненого у своїх властивостях занепалого людського єства. А смертю двох нерозумних синів Аарона "зображується умертвіння душі, нерозважливо та злочинно приносить в жертву Богу жадання нечисте. Уражається така душа смертю, гине в самообмані своєму, в полум’ї пристрастей своїх" [74].

Тепер важливо осмислити причину, через яку святий письменник пояснює недоступність другої скинії: "Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія" (Євр.9: 8). Тлумачі послання одностайно відносять заборону до очікування Нового завіту. Блаженний Феофілакт коментує слова апостола Павла в тому сенсі, що поки існує старозавітне служіння скинії, людині закритий шлях на небо, тобто зцілення душі не відбувається. Преподобний Єфрем Сирин в своєму тлумаченні послання вчить, що цим Святий Дух вказує очікування Євангельського одкровення [75]. Святитель Кирило Александрійський пропонує різноманітні алегорії, які пояснюють в прообразах скинії духовну спадкоємність двох завітів Бога. Святитель Іоанн Златоуст знаходить тут ціле багатство духовних прообразів, що відкривають зв’язок законів скинії з духовним життям християн. Він пише: "У тому й іншому прообраз - одне і те ж значення. Саме небо є завіса, бо завіса так само відділяє святе, як і плоть приховує божество; так і плоть, що втілює божество, є скинія; й небо є також скинія, тому що там всередині перебуває священик" [76].

Головна думка апостола Павла в поясненні ним таємничого значення скинії виражена в словах про те, що всі постанови старозавітного закону, всі його жертви і дари "з наїдками та в напоях, та в різних обмиваннях мають стосунок до плоті" (Євр.9: 10), не можуть допомогти людині досягти досконалості в совісті. Усі статути закону були присвячені плоті, але не очищали душу апостол Павло вважає совість головним, що опоганюється в людині і вимагає очищення, на що передрікало служіння скинії, але не очищало. Святитель Іоанн Златоуст, пояснюючи цей фрагмент послання, пише: ""Очистить", - каже, - "наше сумління від мертвих справ". І добре сказав: "від мертвих справ", тому що як там, коли хтось торкався до мерця, паскудився, так і тут, якщо хтось торкається до мертвої справи, споганюється в совісті. "Для служіння", говорить, "живому й правдивому Богові". Тут він переконує, що той, хто здійснює мертві справи, не може служити живому Богові" [77].

Людина також є одним з головних таємничих перших образів скинії, та тому Павло в іншому своєму посланні називає людину храмом Божим (1 Кор.3: 16). У ньому святилищем є присвячена Богу християнська совість. Своїм жертовним служінням Спаситель здійснив перетворення завіту з прообразу в перший образ. Він втілився і пройшов шляхом, який вказала скинія, і цим зробив непотрібними старозавітні тіні й подібності, явивши Собою новозавітне світло реальної перемоги над смертю. Коли прийшли дні виконання заповіту, вчить апостол, тоді " Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, тобто іншого улаштування, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині і придбав вічне відкуплення" (Євр.9: 12).

Мабуть, саме тут і відкривається головний і вічний сенс Христової жертви у своєму образі і значенні для людини. Людина приймає від Христа образ Його перемоги над смертю, але повинна одержати свою перемогу над смертю, яка може здійснитися тільки завдяки благодаті й силі Сина Божого. Йдучи за Христом, людина вселяється в Небесну скинію - Ісуса Христа, і Бог вселяється в нерукотворній скинії людської душі, де людина постійно здійснює всередині себе, у своїй совісті, жертвоприношення своєї гріховної волі в благодатний послух праведності.

Син Божий, будучи у плоті, увійшов до святині з власною кров'ю (Євр.9: 12), як з чистісінькою жертвою любові і свідченням Свого бездоганного послуху Отцю навіть до смерті. За цим образом і людина повинна навчитися приносити чисту жертву своєї любові Богові і слухняності Святому Духові в святилище своєї совісті. Мірою досконалості совісті стає сила людського прагнення до повного і чистого єднання з Богом. І тут назустріч йому йде Сам Отець, як до довгоочікуваного заблукалого сина, який повертається, нарешті, з божевільних далеких мандрівок до люблячого Отця-Бога.

У вищому, всеосяжному сенсі ця аналогія перевершує земну праведність і простягається далі, безпосередньо до Бога. Бо Христос, приносячи Свою пречисту плоть в жертву на хресті, після свого воскресіння з тілом вознісся в небесну Скинію, до Свого Отця, про що пише святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов: "Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого" (Іоан. 20: 17). Тут завершився і увінчався славою Його жертовний подвиг страждань і смерті для порятунку людей. Тут Він готує обитель для тих, хто полюбив Його і довів свою любов справами правди.