Суд, як спеціальний суб’єкт апеляційного провадження

 

Під межами розгляду справи судом апеляційної інстанції слід розуміти об’єм, межі, в яких відбувається перевірка (перегляд) вищестоящим судом рішення, ухвали суду першої інстанції, ступінь втручання в дані процесуальні документи, встановлені законом можливості зміни положення особи, яка подала апеляційну скаргу.

В залежності від прийнятої концепції апеляційного провадження рішення, ухвала можуть перевірятись в повному об’ємі або в об’ємі вимог, вказаних в апеляційній скарзі. Але в даному випадку слід розрізняти повну та неповну апеляцію.

Під повною апеляцією слід розуміти перегляд судових рішень і ухвал в повному об’ємі. А при неповній апеляції передбачається перегляд судових рішень і ухвал суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Принцип неповної апеляції закріплений в ст. 303 ЦПК України, відповідно до якої встановлено, що апеляційна інстанція перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення та ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, тому право зміни рішення, ухвалу чи ухвалення нового належить апеляційному суду лише в межах оскаржуваної частини рішення.

Перевірка обґрунтованості, законності рішення, ухвали суду першої інстанції, а це є суттю суду другої інстанції, в суді апеляційної інстанції можлива лише при наявності скарги процесуальної передумови для порушення апеляційного провадження, повторного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції не може не врахувати дані вимоги, тому повинен перевіряти законність та обґрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції виходячи з вимог, заявлених в апеляційній скарзі чи запереченнях на них.

Чинне законодавство містить норми, які дають підстави апеляційній інстанції переглядати тільки ту частину рішення, яка оскаржується.

Законодавчо встановлено, що в апеляційній скарзі не можуть міститись вимоги, не заявлені в суді першої інстанції.

Тим самим законодавець для сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, встановлює межі розгляду справи в апеляційній інстанції, предмет доказування по справі суду апеляційної інстанції не може відрізнятись від предмету доказування суду першої інстанції.

Але на реалізацію принципу публічності апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Якщо за межами доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження перевіряє справу в повному обсязі (ч.4 ст. 303 ЦПК), тобто застосовується принцип повної апеляції.

У всіх інших випадках наявність в скарзі вимог, не заявлених суду першої інстанції, являється передумовою для залишення справи без руху, з наданням терміну для виправлення недоліків. У випадку невиконання даних вимог, апеляційна скарга повертається особі, яка подала скаргу.

Враховуючи ці обставини самими сторонами, їх вимогами, зазначеними в скаргах, визначаються межі розгляду (перегляду) справи в апеляційній інстанції. Ця обставина зобов’язує суд контролювати, а сторони по справі строго виконувати вимоги, які містяться в ст. 295 ЦПК відносно змісту апеляційних скарг, для того щоб виключити які б то не були сумніви у визначені судом предмету розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Питання про межі розгляду справи в апеляційній інстанції, про визначення його меж знаходиться в безпосередньому зв’язку з правилом заборони повороту на гірше.

Таким чином, при встановленні порушень закону судом першої інстанції, які призвели до неправильного застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції може вийти за межі заявлених в апеляційній скарзі вимог. Даний підхід підтверджує взаємозв’язок з правилом - заборони звороту до гіршого.

На основі цього правила апеляційною інстанцією не оскаржена частина рішення не розглядається, перевіряється тільки оскаржувана частина рішення чи ухвали, змінити, відмінити не оскаржувану частину рішення або ухвали апеляційна інстанція буде не вправі.

По-друге, в сферу діяльності суду апеляційної інстанції входить дослідження доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, ненадання яких до суду першої інстанції було обумовлено поважними причинами.

Зміст діяльності суду апеляційної інстанції спрямовано на забезпечення законності та обґрунтованості рішень та ухвал місцевих судів та виправлення судових помилок.

Повноваження суду апеляційної інстанції - це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення, ухали, що не набрало законної сили і є предметом перевірки за апеляційною скаргою. Ст. 303 ЦПК передбачає, застосування принципу неповної апеляції, що передбачає межі застосування апеляційним судом своїх повноважень. Повноваження суду апеляційної інстанції закріплені у ст. 307 ЦПК, в якій вказаний їх перелік, спрямований на визначення юридичної долі судового акта, який переглядається. Перелік зазначених повноважень є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Стаття 307 ЦПК передбачає повноваження апеляційного суду при перегляді ним рішення та ухвали суду першої інстанції. Слід зазначити, що повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду рішення більш розширені, ніж повноваження, якими наділений вказаний судовий орган при перегляді судових ухвал. Це зумовлюється тим, що в разі винесення ухвали справа по суті не вирішується, і тому як правило, скасування останньої відбувається тільки при порушенні місцевим судом при винесенні ухвали норм процесуального права.

Зазначені у ст. 307 ЦПК повноваження суду апеляційної інстанції можна поділити на чотири групи, до яких відносяться:

. повноваження, при реалізації яких апеляційний суд залишає оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення;

. повноваження, які реалізуються при скасуванні рішення суду першої інстанції та ухвалені нового рішення або при зміні рішення чи ухвалені нового рішення;

. повноваження, при яких апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і закриває провадження по справі або залишає заяву без розгляду.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права (ст. 308 ЦПК).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до ч.4 ст. 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановлені суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно врахувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були дослідженні в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. В юридичній літературі зазначається, що норму процесуального права щодо заборони скасування правильного і справедливого по суті рішення з одних лише формальних міркувань не можна розширено тлумачити. Так, рішення суду слід залишати без змін за наявності зазначених порушень закону, які були усунуті при розгляді справи судом першої інстанції, або ж таких, які можуть бути виправлені судом першої чи апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не приводять до порушення основних принципів цивільного процесуального права, охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які приймають участь у справі. Крім того, такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після відкриття цивільної справи, відсутність у позовній заяві підпису позивача (коли він брав участь у справі та підтримував підпису свої вимоги), відсутність підпису в журналі судового засідання секретаря або судді, помилки у визначенні даних про сторони, не обговорення відводу, коли підстави для цього відсутні.

Аналіз судової практики показує, що в основному суди першої інстанції допускають порушення п.3 ст. 307 чинного ЦПК України. Наприклад, Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11 червня 2003 р. задоволений позов «Харківкомунпромвод» до гр. Л. про стягнення 470 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і направляючи справу на новий розгляд, Апеляційний суд Харківської області в ухвалі від 10.05.05 р. вказав, що справа розглянута без відповідача і будь-яких відомостей про вручення йому повістки у справі немає.

У випадку, якщо рішення суду першої інстанції містить недоліки, які не є підставою для його скасування чи зміни (наприклад, порушення строків провадження у справі до судового розгляду чи строків розгляду справи), то суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення, ухвали без змін. В останньому випадку судом апеляційної інстанції може бути вказано на допущені судом недоліки у спеціально винесеній окремій ухвалі.

Стаття 309 визначає підстави для скасування рішення місцевого суду і ухвалення нового рішення або зміни останнього. Крім того, вказана норма визначає одну з вищезазначених груп повноважень апеляційного суду. Надання законодавцем таких повноважень судам апеляційних інстанцій обумовлюється прагненням до ефективного захисту цивільних прав у суді та направлене проти формалізму і тяганини у правосудді.

Зазначені повноваження реалізуються у нижченаведених випадках: при неповному з’ясування судом обставин, що мають значення для справи. Застосування цього повноваження пов’язане з неправильним визначенням судом першої інстанції предмета доказування - сукупності матеріально-правових та процесуально-правових фактів. Реалізація вказаної підстави для скасування рішення суду першої інстанції може мати місце у випадку неякісної підготовки справи до судового розгляду. Скасування рішення по зазначеній підставі може мати місце також при не з’ясуванні доказових фактів, які мають значення для правильного розгляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішення могло б мати встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлення такого факту не могло привести суд до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не має скасовуватись.

У разі недоведеності обставин, які мають значення для справи, які суд вважає встановленими. Застосування цього повноваження є наслідком недостатності доказів. До висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції приходить у випадках, коли в нього є сумніви в достовірності доказів, їх повноті, правильності даної їм оцінки. Висновок про доведеність чи недоведеність обставин, що мають значення для справи, можливий лише на підставі оцінки доказів. Доказова діяльність суду апеляційної інстанції, перш за все складається з перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції.

Викладене дозволяє визначити відмінні риси розглянутих підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухваленням нового рішення по суті позовних вимога бо зміні рішення в апеляційному порядку. Необґрунтованість судового рішення у вигляді недоведеності обставин, що мають значення для справи від такого виду необґрунтованості, як неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції, правильно визначивши предмет доказування та визначивши істотні по справі обставини (юридичні факти матеріального права), не навів достатньо доказів їх існування. У другому ж випадку суд поряд з неповним з’ясуванням обставин справи не визначив предмет доказування по цих обставинах.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або заміни рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Також, підставами для скасування рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованим, якщо:

а) застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини;

б) не застосовано закон, який підлягає застосуванню. При характеристиці зазначених випадків порушення чи неправильного застосування норм матеріального права необхідно враховувати наступне: порушення норм матеріального права, яке проявляється у незастосуванні закону, що підлягає застосуванню, або у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, не завжди можливо чітко розрізнити. Тому для їх розмежування необхідно мати на увазі, що у випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, який повинен бути застосований; суд при вирішенні правового спору не застосовує в повному обсязі норми матеріального права та виносить рішення, яке суперечить діючому законодавству.

Наступне повноваження суду апеляційної інстанції міститься у скасуванні рішення повністю або у залишенні заяви без розгляду. Згідно із змістом ст. 310 ЦПК, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження по справі або з залишенням заяви без розгляду з підстав, зазначених у ст. ст. 205, 207 ЦПК, тобто з правилами встановленими законодавством для вчинення цих процесуальних дій судом першої інстанції. У випадку закриття провадження по справі дана справа повторно розглядатись не може (ст. 206 ЦПК). У випадку, якщо заява залишена без розгляду, воно може бути розглянуте повторно (ст. 207 ЦПК).

Вважаю, що всі підстави скасування рішення із закриттям провадження по справі можна поділити на три групи:

. складають підстави, які свідчать про помилку суду у зв’язку з відсутністю у позивача права на судовий захист по даній справі;

. підстави підґрунтям яких є принцип диспозитивності цивільного процесу (відмова позивача від позову в разі прийняття її судом, укладання сторонами мирової угоди при умові визнання останньої судом);

. випадки вибуття сторони із процесу, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Повноваження на скасування рішення з наступним закриттям провадження по справі чи залишення заяви без розгляду вникають при наявності відповідних порушень процесуального закону на відміну від повноважень суду на ухвалення нового рішення або зміну раніше ухваленого рішення, яке реалізується у зв’язку із порушенням норм матеріального права.

Закриття провадження по справі судом апеляційної інстанції має певні наслідки: сторони та інші учасники судового процесу повертаються в те положення, в якому вони знаходилися до пред’явлення позову; наступає поворот виконання рішення суду першої інстанції (у випадку, коли закон допускає негайне виконання судового рішення); повторне пред’явлення тотожного позову неможливе.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, але після цього відбулася смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускає правонаступництва, - то в цих випадках судом апеляційної інстанції не можуть застосовуватись повноваження, спрямовані на закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Повноваження суду апеляційної інстанції при перегляді ухвали суду першої інстанції - це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо ухвали, яка не набрала законної сили і є предметом перевірки за апеляційною скаргою.

На відміну від повноважень щодо розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого суду, де підставою для скасування останнього може бути порушення та неправильне застосування норм матеріального права, - підставою для скасування судової ухвали може бути тільки порушення чи неправильне застосування норм процесуального права.

Стаття 311 ЦПК містить положення, згідно з якими повноваження апеляційного суду доцільно поділити на три групи:

1. суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін у випадку дотримання місцевим судом вимог закону при її постановленні;

2. повноваження суду апеляційної інстанції щодо зміни або скасування ухвали і постановлення ухвали у випадках: коли суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права чи помилково сформував суть процесуальної дії чи підстав, її застосування;

.   апеляційний суд скасовує ухвалу і передає на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд першої інстанції порушив порядок постановлення ухвали; якщо ухвала винесена неповноважним суддею (наприклад, ухвала винесена суддею, який вже розглядав дану справу в суді першої інстанції і рішення по справі було скасоване); якщо ухвала була постановлена до розгляду справи в стадії судового розгляду чи хоча б до розгляду його в попередньому судовому засіданні.

Слід також зазначити, що ЦПК вказує перелік підстав для скасування ухвал і передачі її на новий розгляд до суду першої інстанції. Такими підставами являються: неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання (ст. 311 ЦПК України).