Життя й творчість Леоніда Кисельова

Леонід Кисельов — феномен поетичний чи психологічний.

Я постою у края бездны

И вдруг пойму сломясь в тоске,

Что все на свете — только песня

На украинском языке.

(Леонид Киселев)

Народився він у Києві, в 1946 р., в родині російськомовного письменника Володимира Кисельова. Не сягнувши зеніту свого поетичного обдарування, помер у жовтні 1968 р. від недуги лейкемії, проживши всього двадцять два роки.

Учився на факультеті іноземних мов Київського університету на перекладацькому відділенні.

Коли Кисельов захворів — невідомо, але з поеми «Первая любовь!», написаної 1962 р., коли йому було шістнадцять, можна догадуватися, що в тому часі він уже хворів на невиліковну недугу. Родина, друзі й лікарі-спеціалісти докладали всіх зусиль, а польські пілоти привозили ліки з Парижа, щоб рятувати, як тоді говорили, майбутнього Лєрмонтова, Пушкіна або й Шевченка.

Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його віршів побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського журналу «Новий мир», головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський,— з наступною приміткою: «Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г. Киев». «Первые стихи». Того ж року в квітневому числі журналу «Радуга» було надруковано два його короткі вірші. Вірш «Цари» в журналі «Новый мир», в якому десятикласник зневажав особу царя Петра І, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл — обурення й протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.

П’ять років пізніше, 12 квітня 1968 р., за кілька місяців до смерті Кисельова, з’явилася в «Літературній Україні», з уведенням Івана Драча, добірка його українських поезій «Перші акорди».

Посмертно вийшли дві його книжки російської й української поезії — перша в 1970 р. під назвою «Стихи. Вірші» (у видавництві «Молодь»), а друга, що є доповненням першої, у 1979 р., (також у видавництві «Молодь») під двомовною назвою — «Последняя песня. Остання пісня».

24 роки по смерті він став лауреатом Державної премії імені П.Тичини, ще через два роки — членом Спілки письменників України; ім’ям Леоніда Кисельова названий молодіжний поетичний фестиваль.

Загадковим для нас лишається питання, чому молодий поет, до того ж неукраїнського роду, вирішив переключитись з російської на українську мову. Молодий поет виявив тяжіння серця до України вже в перших своїх російських віршах, надрукованих у 1963 р. («Цари», «Вірші про Тараса Шевченка», «Я позабуду все обиды…»), себто понад п’ять років перед своєю смертю. У книжці Володимира Кисельова «Веселий роман» прототип Леоніда — молодий київський поет Леон на прохання друзів прочитати свої вірші, проказав «схвильовано і палко»:

…все на свете — только песня

На украинском языке.

На запит «А чому українською мовою?» Леонід відповів: «А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь».

Аналіз вірша Леоніда Кисельова «Царі»

У березневому випуску «Нового світу» за 1963 р. під рубрикою «Перші вірші» надрукували добірку Льоні, учня. У журналі так і було зазначено: «Леонід Кисельов. Учень 10 класу школи № 37, м. Києва». Нечуваний випадок.

Але це не найголовніше — те, що автор десятикласник. Справа в тому, що в збірці був дуже сміливий у той час антиімперіалістичний (як сказали б нині) вірш «Царі».

Нечувана зухвалість викликала миттєву реакцію: на вірш школяра накинувся в газеті «Літературна Росія» один із провідних літературознавців, член-кореспондент Академії наук СРСР Дмитро Благий. Він заявив, що «поету-десятикласнику не годиться так писати про великі святині».

Отже, перша в житті публікація Леоніда Кисельова викликала серйозний резонанс. Сам же поет поставився до повчань «ідеологічного метра» з властивою йому іронією, і написав на свій вірш самопародію.

Вірші «Царі»-1 та «Царі»-2 (для Д. Благого) вперше були надруковані в книзі Леоніда Кисельова «Тільки двічі ми живемо», яку було видано в Києві в 90-х рр. XX ст.

Літературний рід — лірика.

Жанр — ліричний вірш.

Вид лірики — громадянсько-патріотична лірика.

Художні засоби: метонімія (Не Петр, а те голодные, босые в болоте основали Петроград), метафори (в болоте основали Петроград, …) тощо.

Віршовий розмір — ямб.

Римування — перехресне.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. Опрацювати матеріал уроку.

Позааудиторна самостійна робота учнів з теми «Сучасна українська література»

Д о д а т к о в е (самостійне) ч и т а н н я:

§ Ю.Андрухович. Поезії, “Рекреації”, “Московіада”, “Дванадцять обручів”.

§ О.Жовна. Оповідання, повісті.

§ Є.Кононович. “Імітація”, “Ностальгія”, оповідання.