Таблиця статистичних даних про стан злочинності проти власності

У сфері економіки

(на підставі чинних статистичних форм МВС України за 2002-2006 рр.)

Таблиця № 2

 

 

 

№ п/п	Найменування складів злочинів	Кількість зареєстрованих злочинів абс. та % до загальної кількості (1+2+3)
		2002*	2003	[_2004	2005	2006
1.	Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК)	7933 35,4	7307 30,5	7403 40,4	7442 42,5	7371 43,6
2.	Інші злочини проти власності економічної спрямованості, у тому числі:	5758 25,4	7059 29,9	8839 48,3	10093 57,2	9555 56,4
2.1.	крадіжки	Даних немає	Даних немає	2104 11,4	Даних немає	Даних немає
2.2.	шахрайство	Даних немає	Даних немає	4570 24,9 _	4783 27,3	5143 30,3
3.	Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання (ст. 188 КК) **	8805 39,3	9507 39,9	2114 11,3	Даних немає	Даних немає
4.	Разом	22436	23878	18356	17535	16926

* у 2002 р. не виокремлювалися злочини з економічною спрямо­ваністю

** з 2004 р. цей вид злочину обліковувався серед злочинів еко­номічної спрямованості, у 2005-2006 рр. окремо не виділявся

138

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

У наведеній таблиці уявлення про стан злочинності проти влас­ності у сфері економіки дають дані про злочини, зареєстровані як такі, що мають економічну спрямованість (рядки 1 та 2), та про викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електронних ме­реж, кабельних ліній та їх обладнання (ст. 188 КК), які до 2003 р. обліковувалися за розділами загальнокримінальної злочинності, у

2004   р. переведені до розділу злочинів економічної спрямованості, а у 2005-2006 рр. окремо серед них не виділялися.

У цій таблиці слід було ще відобразити дані про майнові злочи­ни проти державної, комунальної, приватної власності, яка викори­стовувалася в економічному процесі, але посягання неї не мали економічного інтересу, вони вчинені у загальнокримінальний спосіб (крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства). За даними спеціальних досліджень, останні серед усіх майнових посягань про­ти державної, комунальної, приватної власності у 2002-2003 рр. становили лише до 10 %. Якщо взяти до уваги останній показник та зробити відповідний розрахунок, то до злочинів проти власності у сфері економіки, зареєстрованих у 2002 р., слід додати майже 4 300 крадіжок, понад 90 грабежів, 19 розбоїв, близько 140 шах-райств, разом понад 4,5 тис. злочинів, та до зареєстрованих у 2003 р. — відповідно понад 2 530 крадіжок, 46 грабежів, 8 розбоїв та ЗО шахрайств, разом понад 2,6 тис. злочинів. Проте ці дані розра­хункові і разом з офіційними статистичними розглядатися не мо­жуть. Із 2004 р. серед злочинів проти власності, що мають еко­номічну спрямованість, але вчинені у загальнокримінальний спосіб, стали обліковуватися окремо крадіжки та шахрайства, а з

2005   р. — тільки шахрайства, дані стосовно яких відображені у табл. № 2.

З урахуванням попередніх застережень та наведених розрахун­кових уточнень можна твердити, що рівень зареєстрованих зло­чинів проти власності у сфері економіки в Україні у 2002-2003 рр. дорівнював відповідно близько 27 та понад 26 тис. злочинів. За но­вих форм реєстрації та без розрахункових показників у 2004 р. він опустився до 18,3 тис., у 2005 р. - до 17,5 тис., у 2006 р. - до 16,9 тис. злочинів. Таким чином, рівень зареєстрованих цих зло­чинів в останні роки має тенденцію до зниження. Проте є підстави вважати, що наведені показники відображають не реальний рівень

139

  Глава 2

злочинів проти власності економічної спрямованості, а є наслід­ком неодноразових змін щодо порядку їх оцінки та обліку як спря­мованих стосовно економіки, у тому числі виключення у 2005 р. із форм статистики окремого обліковування крадіжок, викрадень електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання то­що. Крім того, на зниження показника реєстрації крадіжок та дея­ких інших майнових злочинів у сфері економіки, безумовно, впли­нуло штучне завищення мінімальної суми вартості викраденого чужого майна, що вважається дрібним та не тягне кримінальної відповідальності, проведене згідно з Законом № 2635-ІУ від 2 червня 2005 р., про що детальніше йшлося у § 6 глави 1 цієї Кни­ги. Стає очевидною, крім виправлення цієї «помилки» у законо­давстві, потреба удосконалення оцінки та віднесення злочинів проти власності до різновиду, що виокремлюється за ознакою «економічна спрямованість», у тому числі можливого визначення в якості критерію такої оцінки — спрямування злочину проти од­ного зі структурних елементів економічного процесу (див. їх структуру у § 1 цієї глави). Думається, що незалежно від способу вчинення (загальнокримінального чи специфічного економічно­го — пов'язаного з економічним процесом) усі злочини, що мають спрямування проти будь-якого з елементів економіки, мають оцінюватися та обліковуватися як вчинені у сфері останньої.

У структурі злочинів проти власності у сфері економіки до зміни форм обліку у 2004 р. переважали викрадення шляхом де­монтажу та іншим способом електромереж, кабельних ліній та їх обладнання (39 %). Однак після зазначеної зміни, яка супрово­джувалася, як можна допустити, виключенням з їх числа викра­день, що не мали економічної спрямованості, частка викрадень, що належали до сфери економіки, зменшилася більше ніж у 3 рази (у 2004 р. — 11,5 %). У 2005-2006 рр. цей вид злочинів перестали ок­ремо обліковувати. У 2004 р. на перше місце за поширеністю у структурі злочинів проти власності у цій сфері вийшли факти привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зло­вживання службовим становищем (ст. 191 КК) - 40,4 %. У 2005 р. - 42,5 %, у 2006 р. - 43,6 %. Друге місце посіли шахрай­ства: у 2004 р. - 24,9 %, у 2005 р. - 27,2 %, у 2006 р. - 30,3 %. Третє місце у 2004 р. посіли крадіжки майна у сфері економіки (11,4 %)•

140

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

У 2005-2006 рр. ці злочини перестали окремо обліковуватися, очевидно, вони тепер включені до інших злочинів проти власності у сфері економіки разом із грабежами, вимаганнями, розбоями тощо.

Визначальною ознакою для віднесення до сфери економіки за­значених видів корисливих злочинів, що полягають в оберненні чужого майна у свою або іншої особи власність без оплати його вартості або відшкодування ЇЇ еквіваленту, має бути виключно їх економічна спрямованість. Остання визначається тим, що майно, яке обертається з-під володіння законного власника, використову­валося останнім, або мало використовуватися ним, або буде вико­ристовуватися суб'єктом злочину виключно з економічною метою. Ця ознака є особливо визначальною при оцінці посягань на власність, яка навіть у сфері економіки не завжди може виконува­ти функцію елемента економічного процесу. Лише у разі, коли майно використовується для започаткування чи продовження (підтримки) економічної діяльності або стає продуктом останньої (додаткова вартість), воно дійсно має економічну ознаку та нале­жить до сфери економіки, як і злочини, що вчиняються проти ньо­го (точніше проти права власності на нього).

Для потреб предметної кримінологічної характеристики роз­глядувані злочини проти власності у сфері економіки за способом і пов'язаними з ним іншими ознаками їх вчинення, а також особ­ливостями суб'єкта злочину можуть бути структурно поділені на три такі групи.

Перша — злочини, вчинювані загальнокримінальним способом (він визначений у назві йкладу злочину) особою, яка не є учасни­ком відносин володіння, користування, розпорядження власністю, тобто обертає цю власність на свою користь поза цими відносина­ми («іззовні»).

Друга — злочини, вчинювані способами, що пов'язані із служ­бовою правомочністю особи, здебільшого її участю у відносинах володіння, користування, розпорядження власністю («всередині» відносин власності).

ТреТя — злочини, вчинювані приватною або службовою особою в інший спосіб, пов'язаний із заподіянням шкоди, знищенням, по­шкодженням, привласненням чужого майна або придбанням чи збутом майна завідомо здобутого злочинним шляхом.

141

Глава 2

У першій групі злочинів проти власності за формою обліку, що існувала до 2004 р., за кількістю помітно виділялися крадіжки. У 2002 р. вони становили майже дві третини серед злочинів проти власності та більше половини усіх злочинів у сфері економіки. Проте, як тепер відомо за даними спеціальних досліджень, лише 10 % з них мали економічну спрямованість. У 2004 р., коли ці зло­чини стали обліковуватися з урахуванням останньої ознаки, їх пи­тома вага знизилася до 11,4 %, але вони, як правило, мали високу небезпечність, завдавали економіці значної шкоди. Навряд чи змінилися наведені пропорції та характеристики крадіжок, що ма­ли економічну спрямованість, у 2005-2006 рр., коли їх перестали окремо обліковувати. Серед крадіжок такого виду особливо поши­рені вчинювані із складів, баз, магазинів, інших торгових точок, сільгосппідприємств, а також з електромереж, кабельних та наф-тогазотранспортних магістралей та сховищ, транспортних засобів, передусім залізничних та автомобільних. Предметом такої крадіжки частіше є готова продукція, зерно, худоба, сировина, то­вари, будівельні матеріали, інструменти, обладнання, особливо яке містить кольорові метали та рідкоземельні елементи. По­частішали крадіжки автомобілів та інших транспортних засобів, а також грошових засобів з кас, крадіжки майна, що належить підприємницьким структурам — конкурентам. Характерною особ­ливістю крадіжок з об'єктів державної власності нинішнього періоду стало їх вчинення кримінальними елементами, у змову з якими вступали службові особи підприємства. Останні нерідко накопичували та в інший спосіб підготовляли товари, продукцію зі свого підприємства. Відстежували їх накопичення в організації, яка є конкурентом або навіть партнером. Про готовність маси то­варів до викрадення повідомлялося злочинцям, які вчиняли крадіжку. Тобто фактично мало місце розкрадання майна, ввірено­го службовим особам, але формально — вчинялася «замовна» крадіжка. Прибутки, отримані від реалізації викраденого, роз­поділялися між учасниками змови. Особливість цих крадіжок має бути врахована в розподілі сфер діяльності та повноважень служб кримінального розшуку та боротьби з економічною злочинністю (БЕЗ) МВС. їх викриттям, як правило, займається перша. Але для викриття всіх винуватців, відстеження каналів, способів, бухгал-

142

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

терського оформлення викраденого доцільно долучення до цієї роботи служби БЕЗ.

Наступними за поширенням у першій групі злочинів проти власності, зокрема у 2002-2003 рр., були факти викрадення шля­хом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабель­них ліній та їх обладнання. Злочини цього виду становили близь­ко 39 % серед злочинів проти власності. У 2004 р. їх питома вага скоротилася до 11,5 %; у 2005-2006 рр. їх перестали окремо обліковувати. Способи вчинення цих викрадень загальновідомі. Проте слід взяти до уваги механізм системи їх вчинення та ре­алізації викраденого. Першу її ланку становлять тисячі осіб, які безпосередньо займаються демонтажем та іншим пошкодженням електричних мереж, кабельних ліній, їх обладнання, добуваючи матеріали для продажу. Другу ланку складають сотні підпільних приймальних пунктів, куди викрадачі під виглядом домашнього і промислового брухту (а закон дозволяє приймати саме такий брухт) доставляють викрадені матеріали та продають їх, як прави­ло, за безцінь. Третя ланка — це система транспортування ма­теріалів із приймальних пунктів до місць їх накопичення (остан­ніх за розрахунками у 2004 р. в Україні налічувалося до 20). Звідти матеріали переправляли до місць масового завантаження, як пра­вило, у морські порти та планово, за угодами поставляли за кор­дон. Звичайно отримували значні кошти виручки. Верхівку систе­ми складає купка багатіїв-бізнесменів та їх менеджерів, яка у поєднанні з високими посадовцями, народними депутатами, що лобіюють інтереси системи, організувала останню і фактично підтримує її безперешкодне функціонування. Безперечно, що тут діє широкорозгалужена злочинна організація. Проте правоохо­ронна система, передусім міліція, вряди-годи реагує лише на ок­ремі безпосередні викрадення (адже крім населення та установ електроенергетики, та й то не завжди, ніхто на них не скаржиться). У деяких випадках міліція добирається до приймальних пунктів, хоча за бажанням може їх всі перекрити, тому що більшість викра­деного навіть зовні свідчить про належність до державних енерго— і кабельних систем. Досить ввести систему отримання сертифікату на вивіз їх майна та контролю останнього. Третя й четверта ланки вважаються для правоохоронців недоступними.

143

  Глава 2

Останні знають про цю систему, знають і тих, хто її очолює, але во­на продовжує діяти роками.

Найбільших показників поширення серед злочинів першої гру­пи досягло в останні роки шахрайство. У 2002 р. факти шахрайст­ва становили декілька відсотків серед злочинів проти власності, у 2004 р. їх питома вага зросла майже до 25 %; у 2005 р. — до 27,3 %, а у 2006 р. перевищила ЗО %. Способи шахрайства, як зазначалося при його розгляді стосовно приватної власності, різноманітні. По­ширилося пропонування завідомо неправдивих послуг, операцій, особливо посередницьких, у вирішенні різних господарських про­блем, у забезпеченні захисту від вимагання, у сприянні щодо по­вернення боргів, в отриманні кредитів, інвестицій тощо. Шахрай­ство може чинитися в активній формі — через свідому дезінфор­мацію суб'єкта господарювання або в пасивній — через замовчу­вання, приховування інформації про вади, перепони, які можуть суттєво вплинути на невиконання обіцяного, досягнення резуль­тату послуги тощо. Відомі факти шахрайства через створення фіктивних підприємств, організацію удаваних конкурсів на поставку сировини, енергоносіїв, реалізацію продукції, надання транспортних послуг. Нерідко шахрайство здійснюється через використання підроблених документів.

Для злочинів першої групи характерним є групове вчинення. За даними судової статистики, групою вчиняли злочин майже 50 % засуджених за крадіжки, 60 % — за пограбування, близько 35 % — за шахрайство, понад 70 % — за розбої.

Слід мати також на увазі, що ненасильницькі злочини першої групи, особливо крадіжки державного і комунального майна, його викрадення з електро- та кабельних мереж, шахрайство, є високо-латентними. Причому якщо щодо крадіжок, зокрема з електро- і кабельних мереж, більше проявляються чинники штучної латент­ності, тобто укриття викрадання від обліку через нереагування у законний спосіб на повідомлення про них, то шахрайство нерідко приховується самим потерпілим, щоб не виставити себе «проста­ком» та «недотепою» перед керівником, контролюючим органом.

Особистість злочинців, що вчиняють злочини проти власності першої групи, характеризується значним розмаїттям показників кримінально-правових, соціально-демографічних, морально-пси-

144

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

хологічних та інших ознак, їх поєднанням. Виконавцями крадіжок цієї групи, як правило, є чоловіки з низьким рівнем освіти, непра­цюючі, що часто мають достатньо виразне злочинне минуле. Зага­лом останні мало чим відрізняються від виконавців крадіжок осо­бистого майна. Вони лише переважно більш досвідчені, згурто­вані, їх професійні можливості нерідко доповнюються наявністю транспорту, складських приміщень, зв'язків із працівниками міліції, налагоджених каналів реалізації викраденого. Щодо учас­ників крадіжок з-посеред працівників установи, підприємства — власника майна, то це здебільшого особи з середньою і вищою освітою, достатнім досвідом роботи, як правило, причетні до руху, накопичення товарів, його обліку, бухгалтерського оформлення. Серед них часто є зв'язковий із злочинним світом, через якого здійснювалися змова і взаємодія із злодіями.

Безпосередніми виконавцями викрадання з електро- та кабель­них мереж часто є неповнолітні, що не працюють та не вчаться. Се­ред них багато жителів сільської місцевості. Нерідко це члени однієї сім'ї, батьки і діти. Серед них здебільшого є електрик, але за­галом вони малопрофесійні. Характерною ознакою скупщиків ви­краденого є наявність приміщення для його накопичення, а пе­ревізників — транспорту та професійного водія, який легальне ніде не працює.

Значною специфікою вирізняється особа та особистість шах­рая. Це своєрідна інтелектуальна еліта злочинного світу. Вони ма­ють, як правило, високий рівень освіти, обізнані у веденні госпо­дарських справ, можливих проблемних питаннях. Значна частина них володіє знанням психології людини, вміє «зіграти» на знанні кон'юнктури, тіньових процесів у ринкових відносинах, їм влас­тиві спритність, витонченість, риси досвідченої ділової людини, вміння викликати довіру, інтерес до себе. Порівняно із суб'єктами інших видів злочинів проти власності, серед шахраїв цієї групи злочинів досить багато (до 40-50 %) жінок, до того ж привабли­вих, «ділових», з елементами артистизму. Слід мати на увазі, що за роки ринкових трансформацій деякі шахраї набули багатого Досвіду, капіталів, значного майна. Вони фактично легалізувалися як порадники «за все» і «про все». Дехто піднявся до рівня лобістів У Державних установах, представницьких органах, отримав мандат

145

  Глава 2

помічника, консультанта високого посадовця, народного депу­тата.

За останній час скоротилася кількість зареєстрованих вимагань щодо державної і комунальної власності. Слід мати на увазі, що за способами їх вчинення (насильницьким, часто психологічним тиском, шантажем), а також за особистістю суб'єктів злочинів, яка має багато спільних рис з насильницькими злочинцями, ця кате­горія посягань на власність суттєво відрізняється від інших нена­сильницьких злочинів проти державної і комунальної власності.

Другу групу злочинів проти власності, нагадаємо, становлять ті з них, що пов'язані із службовою правомочністю особи, яка вчиняє такі злочини, здебільшого її участю у відносинах володіння, кори­стування, розпорядження власністю. Переважну більшість у цій групі становлять злочини одного складу — привласнення, розтра­ти майна або заволодшня ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК). Незважаючи на те, що вони належать ли­ше до одного складу злочину, їх вчинялося досить багато: у 2002 р. - 7 933, у 2003 р. - 7 307, у 2004 р. - 7 403, у 2005 р - 7 442, у 2006 р. — 7 371, що відповідно становило від 30,5 до 40 %, у 2005 р. — 42,5 %, а у 2006 р. — 43,6 % до всіх злочинів проти влас­ності та майже третину — до загалом вчинених у сфері економіки.

Склад злочину за ст. 191 КК об'єднує три різні форми розкра­дання чулсого майна: привласнення, розтрату та заволодшня май­ном шляхом зловживання службовим становищем. Спільною ха­рактерною ознакою всіх трьох форм розкрадання за цим складом злочину є наявність у особи правомочності на володіння майном або його утримання, можливо, навіть тимчасове. Злочин вчи­няється з використанням саме такої правомочності. Наявність правомочності щодо майна визначається службовим актом: нака­зом про призначення на посаду або про покладення матеріальної відповідальності, довіреністю на право розпорядження майном, його зберігання, перевезення, передачу тощо. Додатковою озна­кою характеризується розкрадання, вчинюване службовою осо­бою. Остання має певні повноваження щодо викраденого майна, які визначаються ЇЇ службовим становищем. Розкрадання цією особою вчиняється шляхом зловживання службовим становищем, тобто останнє використовується не за службовим призначенням, а

146

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

з іншою, корисливою метою. Реалізація цієї мети, на відміну від розкрадань, вчинюваних за цим складом злочину не службовими особами, здебільшого має виражену економічну спрямованість. Вона завдає шкоди економічним інтересам власника. Нерідко су­проводжується задоволенням економічних інтересів злочинця або іншої особи, в інтересах якої вчиняється зловживання. В окремих випадках, коли злочинні дії щодо майна вчиняються службовою особою за вказівкою вищої над нею посадової особи, особа, що без­посередньо вчиняє злочин, може і не мати щодо майна певної пра­вомочності. Остання в цих випадках належить вищій посадовій особі, яка згідно з нею дає незаконну вказівку, розпорядження сто­совно майна, що розкрадається.

За даними досліджень, майже половина (до 40 %) розкрадань майна через привласнення, розтрату або зловживання службовим становищем вчиняється групою осіб. Ще частіше (майже 75 %) гру­пою вчиняються розкрадання у великих та особливо великих розмірах. Організаторами розкрадань є, як правило, посадові особи, керівники структурних підрозділів, частіше збутових або обліко­вих. Участь у групах розкрадачів часто беруть матеріально відпо­відальні особи, працівники бухгалтерії, охорони. Вони здебільшого мають спеціальну освіту, достатній досвід роботи, зв'язки з працівниками інших організацій, причетних до службових, госпо­дарських операцій, які використовуються з метою розкрадання.

Серед розкрадачів до 40 % становлять жінки, до 70 % — особи з вищою та середньою спеціальною освітою, до 60 % — у віці понад ЗО років. За даними О. Г. Кальмана, більшість засуджених за роз­крадання мали значний стаж роботи на цьому підприємстві і, таким чином, добре знали свої службові можливості, порядок та недоліки зберігання, обліку, охорони, пересування, реалізації матеріальних Цінностей. Майже 40 % цих осіб мали безперервний стаж роботи понад 5 років. Водночас серед засуджених за цей вид злочину май­же кожний п'ятий мав судимість, як правило, погашену.

Третю групу злочинів проти власності становлять інші злочини, які вчиняються не у формі заволодіння чужим майном або його Розкрадання, в тому числі шляхом зловживання службовим стано­вищем, а в інший спосіб. До цієї групи належать 7 складів злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини Кримінального ко-

147

  Глава 2

дексу (статті 192-198). їх питома вага серед злочинів проти влас­ності, згідно зі статистичними даними МВС, є незначною.

Кожен із зазначених видів злочинів відрізняється від інших цієї групи багатьма ознаками. Єдиної загальної ознаки, крім тієї, за якою ця група злочинів відокремлена від інших двох груп злочинів проти власності, а саме, що формою їх вчинення є не заволодіння і не розкрадання майна, мабуть, немає. У них різні безпосередні об'єкти посягання: відносини власності в галузі ви­користання майна та формування фондів власності (ст. 192), на­буття права володіння, користування, розпорядження майном, одержаного злочинним шляхом (ст. 198); відносини власності у зв'язку з чужим майном (статті 193-197), а в окремих випадках і життя та здоров'я людини (ст. 196). Ці злочини вчиняються різни­ми способами, серед яких: обман або зловживання довірою (ст. 192); знаходження або випадкове виявлення чужого майна та утаювання цього факту (ст. 193), різні способи знищення майна, в тому числі загальнонебезпечні (підпал, вибух) та інші — розбиття, різання, замочування, розсипання, які ведуть до втрати майном своєї предметної цінності (ст. 194); погроза вчинити злочини про­ти майна у перелічені у ст. 194 способи (ст. 195); необережне пово­дження з майном (ст. 196); неналежна дія або бездіяльність щодо ввіреного під охорону майна (ст. 197), придбання у будь-який спосіб або прийняття та приховання чи продаж, обмін, інший спосіб збуту майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, за умови, що такі дії не були заздалегідь обіцяні (ст. 198). Особа, що вчиняє більшість злочинів цієї групи, як правило, не відрізняється спеціальними ознаками, крім тих, які є загальними умовами кримінальної відповідальності. Проте для окремих складів зло­чинів цієї групи характерна наявність спеціальної ознаки особи злочинця. Наприклад, злочин, передбачений ст. 197 «Порушення обов'язків щодо охорони майна», може вчинити лише особа, яка за трудовим договором або окремим дорученням була зобов'язана зберігати або охороняти майно. Деякі із злочинів цієї групи мо­жуть вчиняти, крім приватних осіб, також службові особи (умисне знищення або пошкодження чужого майна — ст. 194; погроза вчи­нити наведене — ст. 195; придбання або збут майна, завідомо одер­жаного злочинним шляхом, — ст. 198).

148

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

Кримінологічна характеристика особистості осіб, що вчинили злочини цієї групи, в літературі не траплялася. Очевидно загальна для групи така характеристика навряд чи можлива через значні відмінності злочинів цієї групи.

Безпосередньою причиною вчинення злочинів проти власності є сформування у свідомості особи корисливого мотиву. Проте вже зазначалося, що за нинішніх умов української дійсності мета ко­ристі як основного змісту корисливого мотиву може бути різною. Вбачається можливим згрупувати корисливі посягання на дер­жавну, комунальну, приватну власність, що використовується в економічних інтересах, за різною метою їх вчинення так:

1) злочини, метою вчинення яких є задоволення найважли­ віших для життя потреб — особистих, членів своєї сім'ї, інших близьких осіб: у харчуванні, лікуванні, забезпеченні тепла, оплати комунальних послуг тощо за умов відсутності можливості задо­ вольнити ці потреби у правомірний спосіб через бідність, знедо­ лення, відсутність роботи, фізичні вади або через низький за­ робіток, що не відповідає задоволенню згаданих потреб;

2) злочини, що мають за мету задоволення важливих потреб придбання одягу, взуття, високовартісних ліків, елементарних за­ собів господарювання, оплати навчання, медичних, транспортних послуг, утримання престарілих батьків за відсутності можливості задовольнити ці потреби у правомірний спосіб;

3) злочини, метою яких є отримання коштів для задоволення завищених потреб у придбанні високовартісного одягу, меблів, то­ варів тривалого використання, автомобіля, загалом забезпечення комфортного життя, ведення підприємницької діяльності, розвит­ ку інших економічних інтересів, сплати хабарів тощо;

4) злочини з метою отримання значного прибутку для його капіталізації, збагачення, подолання конкуренції на ринку, прид­ бання коштовностей, інших цінностей, антикваріату, високо- вартісної нерухомості, транспортних засобів тощо.

Зрозуміло, що визначені групи не мають чітких розподільчих меж. Проте їх якісна відмінність є очевидною. Користь у кожній групі зумовлена своїми чинниками. Для першої і другої груп, з од­ного боку, та для третьої і четвертої груп, з іншого боку, мета та умови, які її спричиняють, якісно відрізняються життєвою не-

149

  Глава 2

обхідністю потреби та кількісним виміром злочинного здобутку для ЇЇ задоволення.

Умови, що детермінують виникнення мети, а зрештою і корис­ливого мотиву вчинення злочину, у кожної з чотирьох груп мають різні соціально-економічні передумови, що викладені у § 2 глави. Для перших двох груп — це бідність, злиденність, украй низький рівень матеріального забезпечення. Для останніх двох — прагнен­ня до розширення економічної діяльності, бізнесу, отримання ба­гатства, приклади та можливості якого з'явилися у суспільстві. Окремо можна виділити мотиви перерозподілу багатства, обер­нення його частини на свою користь. Це особливо характерно за завідомо неправомірних джерел отримання багатства, що є пред­метом посягання. Різні корисливі мотиви об'єднує злочинний спосіб їх задоволення. Але суспільна небезпечність та суспільна відповідальність за звертання до злочинного способу різна. З од­ного боку — матеріальна вимушеність у ньому. З другого — ви­правдана мораллю подібних осіб (їх «понятіями») та нерідко фак­тично незаймана правоохоронними засобами практика викорис­тання кримінальних способів задоволення економічних інтересів.

Ј 4. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері господарської економічної діяльності

Злочини, які є предметом кримінологічного аналізу у цьому па­раграфі глави, передбачені розділом VII Особливої частини Кримінального кодексу «Злочини у сфері господарської діяль­ності». На початку глави було визначено, що предметом її розгля­ду є злочинність у сфері економіки. Через це виникало питання про співвідношення термінів «господарство» та «економіка», «гос­подарська» та «економічна» діяльність. Нагадувалося, що ще з часів древніх греків, під терміном економіка («оіНопотіНе») ро­зумілося «мистецтво (вміння) вести господарство». Із розвитком товарного господарства, набуттям ним суспільного характеру ви­никла об'єктивна потреба забезпечити його економічне, тобто раціональне ведення на рівні суспільного виробництва та пов'яза­них із ним розподілом, обміном, а також соціальним відтворенням. Забезпечення такого ведення суспільного господарства здійсню­валося через визначення та застосування економічних законів

150

  Злочинність у сфері економіки та запобігання їй

(політичної економії) та державного регулювання: прямого управління та опосередкованого — через право. Врегульоване у такий спосіб суспільне господарство стали називати еко­номікою. Економічне господарство або економічна діяльність підкорені економічному інтересу отримання прибутку, який роз­поділяється з певною метою, залежно від типу держави.

Таким чином, за найбільш концентрованого визначення, еко­номіка — це раціонально врегульоване, у тому числі державою, суспільне господарювання. У цьому значенні терміни «госпо­дарська діяльність» та «економічна діяльність» є синонімами. Але є певна частина індивідуального, домашнього господарювання, яке не охоплюється поняттям суспільне господарство. Воно дале­ко не завжди підпорядковане економічному інтересу, переслідує мету господарського забезпечення умов життєдіяльності особи, її родини, не має товарного характеру і дуже обмежено регулюється державою. Держава взяла під захист приватну (індивідуальну) власність та право ведення індивідуального господарства. Цю час­тину господарської діяльності, яка не є товарною, немає підстав називати економічною. Тому слід погодитися з думкою, висловле­ною, щоправда, на підставі інших аргументів (стосовно відобра­ження родового об'єкта злочинів розділу VII Особливої частини КК), про неоднозначне ставлення до певною мірою штучного утворення під одною назвою цього розділу та необхідність його сприйняття з наявних кримінально-правових реалій¹. На нашу думку, якщо законодавець у назві розділу вже відійшов від загаль­ного принципу її відповідності родовому об'єкту охоплюваної ка­тегорії злочинів, то, з огляду на економічний характер більшості господарських відносин, доцільно було доповнити ознаку «госпо­дарської» ще однією — «економічної», як це зроблено у назві цьо­го параграфа глави.

Таким чином, можна визначити, що предметом розгляду цього параграфа є злочинність у сфері господарської економічної діяль­ності, яка є складовою злочинності у сфері економіки.

Дуооров О. О. Злочини v сфері господарської діяльності: Кримінально-правова характери­стика. - К., 2003. - С. 23.

151

  Глава 2

За кількісними показниками злочинність у сфері господарської економічної діяльності характеризується так. її рівень у 2002 р. в Україні дорівнював 8 863 злочинам, у 2003 р. — 7 145, у 2004 р. — 8 616, у 2005 р. - також 8 616, у 2006 р. - 8 726. Тобто у 2003 р. він знизився проти попереднього року на 1 718 злочинів (-19,4 %), у 2004 р. проти 2003 р. зріс на 1 471 злочин (+20,6 %), у 2005 р. про­ти попереднього року, а фактично й у 2006 р. (+ 1,2 %), залишився без змін. Наведені показники свідчать, що загальна кількість зло­чинів всіх видів у сфері господарської економічної діяльності, а скоріше усього їх виявлення та реєстрація, після помітного зрос­тання у 2004 р. далі залишалася відносно стабільною. Розглянемо структуру цієї злочинності згідно з формами статистики МВС (див. табл. № 3).

Таблиця