Організована злочинність та запобігання їй

> 'і

Ј 1. Феномен організованої злочинності в Україні.

Законодавче регулювання та стан протидії,

проблеми удосконалення

На початку та в середині 70-х рр. XX ст. в Україні та деяких інших республіках колишнього Радянського Союзу виникла нова форма злочинної діяльності. Вона полягала в організації підпіль­ного (поза обліком) виробництва побутових товарів, будівельно-оздоблювальних матеріалів, трикотажних виробів, взуття тощо, масовий попит на які в країні не задовольнявся, їх позаобліковій реалізації, в тому числі через державні торгівельні організації, отриманні виручки у надвеликих обсягах, яка привласнювалася. Оскільки сировина і матеріали здебільшого викрадалися із дер­жавних ресурсів або отримувалися з останніх за великі хабарі, по­за лімітами і фондами, що існували на той час, у тому числі за ра­хунок штучного створення їх необлікованого залишку, ці злочини кваліфікувалися за сукупністю як розкрадання державного майна, зловживання службовим становищем, хабарництво та заняття приватнопідприємницькою діяльністю, яка на той час була забо­ронена кримінальним законом. Ця злочинна діяльність вирізняла­ся незвично великими обсягами, систематичністю, що набула характеру промислу, швидкою високоприбутковою реалізацією гостродефіцитних виробів, що супроводжувалася системою «доплат» — хабарів, які охоче виплачували «за товар» посередни­ки — реалізатори різних рівнів, бо все виплачене та ще з прибав­кою повертав зрештою покупець, ощасливлений «придбанням» «дефіциту». Таким чином, тут, крім звичних механізмів підготов-

269

  Глава 4

ки злочинної діяльності, заздалегідь вивчалися та враховувалися кон'юнктура ринку та соціально-психологічні чинники, що супроводжували дефіцит і його покриття. Принципово новою визначальною рисою цієї злочинної діяльності стала її більш розвинута організація. По-перше, вона охоплювала різні галузі промисловості, в тому числі добування та заготівлю сировини, ви­готовлення механізмів, виробництво, а також реалізацію продукції. По-друге, до неї були втягнуті працівники управлін­ського апарату, передусім ті, що займалися плануванням, розподілом сировини, матеріалів, організацією реалізації готової продукції. По-третє, що принципово вирізняло її серед звичайних груп розкрадачів, ця діяльність супроводжувалася створенням спеціально організованої системи її забезпечення через давання великих хабарів не лише «управлінцям», а й працівникам, здебільшого керівним, правоохоронних органів, за укриття і «при­криття» цих злочинів, а також місцевим партійним і радянським керівникам — за невтручання у цю діяльність, фактично потуран­ня їй. У низці південних республік, передусім Узбекистані, Азербайджані, Киргизії, частково Таджикистані та Туркменії, де вирощувалася бавовна, вироблялися вовна, хутряні вироби, текс­тиль, а також у містах із заводами — виробниками верстатів, обладнання, фурнітури тощо, ця злочинна діяльність набула ши­роких масштабів. Цілі галузі народного господарства стали працю­вати в тіні. Обороти реалізації продукції сягали десятків та сотень мільйонів (у цінах того часу). В орбіту потурання організованій злочинній діяльності були втягнуті перші керівники партійного, радянського апарату областей, а в Узбекистані та Азербайджані — республік, а також високопоставлені керівники міліції, прокурату­ри, планових і контрольних органів. Відзначимо, що основу цієї діяльності становило тіньове високоприбуткове підприємницт­во, яке «працювало» на покриття легальне не задоволених потреб, які існували у суспільстві.

Тоді ж, спочатку в газетних публікаціях, а згодом в офіційних матеріалах, наукових розробках з'явився новий термін «організо­вана злочинність», що відбивав ЇЇ спеціальну організацію. Вислов­лено думку, що організована злочинність у нашій країні виникла ще в перші радянські роки у вигляді груп злочинців-про-фесіоналів, що вчиняли бандитські, розбійні напади, інші загаль-

270

  Організована злочинність та запобігання їй

нокримінальні злочини, створили злодійську субкультуру з еле­ментами єднання та співорганізації¹. Проте згадані групи не мали головних елементів сучасної організованої злочинності, чим вона проявила свою «новизну» і на Заході, і в нашій країні: постійного високоприбуткового «тіньового» підприємництва (бізнесу) та спеціально організованої системи прикриття у владних структу­рах своєї злочинної діяльності.

Заходами, вжитими керівництвом Радянського Союзу на по­чатку та в середині 80-х рр., організовану злочинну діяльність вда­лося дещо припинити або примусити її ще ретельніше сховатися, сплачувати регулярну «данину» найбільшій верхівці. Очевидно, ці шалені кошти стали одним із джерел «партійних грошей», які з розвалом КПРС склали основу комерційної та іншої діяльності її послідовників. З початком перебудовчих трансформацій в еко­номіці, насамперед із масовим створенням кооперативів, «тіньова» економічна діяльність не лише відновилася, а й набула ще ширшо­го масштабу. Цьому сприяла низка факторів, передусім більші можливості безперешкодного розкрадання державної сировини, матеріалів, заохочення «вільного» господарювання, реалізації про­дукції, послаблення контролю за діяльністю державних служ­бовців: управлінців, правоохоронців. За цих умов організована злочинна діяльність розвинулася не лише безпосередньо у сфері економіки, передусім «тіньової», а й у суміжних сферах, де вона стала різним чином забезпечуватися. Насамперед кримінальними засобами тиску на конкурентів, тих, хто перешкоджав їй, а також їх підкупу, шантажу, протидії контрольним, правоохоронним, жур­налістським діям, аж до захоплення заручниками членів їх сімей, замовних убивств тощо. Кримінал став бажаним партнером тіньо­вого організованого бізнесу в економіці: з одного боку, він діяв в інтересах останнього, з другого — підпільний капітал став зручним місцем вкладання коштів, здобутих злочинним шляхом. У такий спосіб відбувалося злиття в організованій злочинній діяльності: 1) швидкої прибутковості та капіталізації, значною мірою за раху­нок отримання від влади можливостей позаконкурентного стано-

¹ Даньшин Й. Н. ОргамизоваІІІІая прсступпость / 36. наук, праць Харківського центру вивчення організованої злочинності спільно з Американським університетом у Вашинг­тоні. - Вин. 2. - X., 2001. - С. 4-8.

271

  Глава 4              >

вища у ринкових відносинах; 2) розвитку прихованої та легалізо­ваної корупції високопосадового рівня; 3) загальнокримінальних форм злочинної діяльності з інтересами організаторів тіньової та криміналізованої економіки. «Ядро» організованої злочинної діяльності становило її здійснення в економіці, ще ширше — у підприємництві, у бізнесі, основою якого є нелегальне задоволен­ня інтересів та потреб, реалізація яких офіційно заборонена або небажано (в основному через високі податки) контролюється апа­ратом управління, якому потрібно дуже багато платити за «ослаб­лення контролю». Головними засобами «подолання контролю» та загалом забезпечення «даху» стали корупція, а щодо непоступли­вих та конкурентів — силові, в тому числі кримінальні засоби. Ці засоби перебувають ніби на «периферії» ядра організованої зло­чинної діяльності, зовні навіть не пов'язані з нею, але насправді, як правило, підпорядковані її інтересам, їх реалізація здебільшого спрямована на підкорення, фінансове знесилення, а то й фізичне знищення конкурентів та тих, хто чинить їй протидію. Зазначені силові, загальнокримінальні форми і засоби використовуються, як правило, відкрито, створюють враження, що нібито саме через них реалізується організована злочинність, її сутність та справжній прояв.

Слід зазначити, що розуміння справжньої сутності організова­ної злочинності склалося не зразу. Воно й досі не може вважатися повністю визначеним. Навіть у загальних справжніх рисах воно не всіма розуміється: одними — через обмежену поінформованість лише стосовно зовнішніх виявів організованої злочинності, інши­ми свідомо — через бажання замаскувати її визначальне внутріш­нє «ядро».

Проте навіть за цієї неповної визначеності організованої зло­чинності потреби суспільства вимагали забезпечення протидії її проявам, вирішення цієї проблеми на законодавчому рівні та у правоохоронній і судовій практиці. За цих умов з ініціативи групи народних депутатів ЗО червня 1993 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про організаційно-правові основи бороть­би з організованою злочинністю». Він визначив суб'єктів бороть­би, їх основні організаційні функції, форми взаємодії, координації тощо. Щодо поняття організованої злочинності (ст. 1), то Закон

272

  Організована злочинність та запобігання їй

обмежився вказівкою на те, що у ньому воно розуміється як «сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань». Тим самим розуміння організованої злочинності на той час спрощено зводи­лося до діяльності організованих злочинних угруповань, які існу­вали завжди, принаймні до виникнення феномену спеціальної організації та забезпечення організованої масштабної злочинної діяльності. Змістових (тих, що стосуються сутності, змісту) ознак цієї діяльності так само, як і злочинів, які вчиняються в процесі її здійснення, Закон не визначив. Він передбачив, що види і ознаки цих злочинів встановлюються Кримінальним кодексом.

Проте вимога про визначення у кримінальному законодавстві змістових ознак злочинів, які належать до організованої злочин­ності, не була реалізована у 1993 р. у чинному на той час ук­раїнському Кримінальному кодексі та протягом наступних восьми років його дії. Через це на тривалий час, а фактично донині, скла­лася ситуація, коли віднесення злочину до організованої злочин­ності визначалося не правовими ознаками самого злочину, а на підставі загальних положень інституту співучасті, зокрема його складної форми, що передбачає наявність злочинного угрупован­ня, поряд із виконавцем — організатора, посібника або підмовни­ка, усвідомлення кожним учасником, що він бере участь у спільній злочинній діяльності¹.

Новий Кримінальний кодекс України 2001 р. у розумінні зло­чинів, які належать до сукупності «організована злочинність», фактично залишився на позиціях попереднього кодексу. Він лише визначив особливі організаційні форми їх вчинення, відніс до ознак кваліфікації останніх функціональні (організаційні, коорди­наційні, забезпечувальні) дії стосовно діяльності злочинних угру­повань, а змістові ознаки вчинюваних ними злочинів, крім деяких, що вчиняються злочинною організацією, не назвав. Згідно з цим, по суті і донині, у суспільній свідомості та серед фахівців запану­вало уявлення про те, що певна частина злочинності є та нази­вається організованою через те, що злочини, які до неї відносять,

Кримінальне право України. Загальна частина / За рсд. П. С. Матишсвського, П. П. Анд-Рушка, С. Д. Шапченка. - К., 1999. - С. 264.

273

  Глава 4                      ' '•' •

вчиняються організованими угрупованнями, які мають певні організаційні відмінності.

Організаційні особливості організованих злочинних угрупо­вань, безсумнівно, існують, мають враховуватися при криміно­логічній та криміналістичній характеристиці останніх, а також при запобіганні, виявленні, розкритті, розслідуванні вчинених цими угрупованнями злочинів, певною мірою і для їх кваліфікації. Вод­ночас визначальне зумовлення організаційними ознаками кримі­нально-правової характеристики злочинів, вчинюваних організо­ваними угрупованнями, викликає, як зазначалося в російській літературі стосовно аналогічної позиції Кримінального кодексу Російської Федерації, який був прийнятий раніше українського, критичні зауваження. Зокрема вказувалося, що при кримінально-правовому визначенні злочинів через організаційні ознаки суб'єктів їх вчинення: 1) допускається певною мірою підміна (або дублювання) норм про співучасть у злочині; 2) проводиться не­властива кримінальному праву ідея про можливість кваліфікації злочину лише на підставі інституту співучасті без визначення предмета та змісту цього злочину, яким є організована злочинна діяльність; 3) порушується загальний принцип встановлення відповідальності за конкретне діяння, а не за те, в якій органі­заційній формі воно вчиняється; 4) до нормативне визначених ознак злочину додані (або замість них уведені) оціночні ознаки організаційної форми їх вчинення, які тягнуть неоднозначне тлу­мачення як у теорії кримінального права, так і в слідчій та судовій практиці¹. За чинної кримінально-правової норми суб'єктивно-оціночний підхід потрібно, зокрема, застосовувати для розмежу­вання організованих груп, діяльність яких охоплюється поняттям «організована злочинність», та груп, що вчинили злочин за попе­редньою змовою без ознаки «організованості» у розумінні, яке пропонує Кримінальний кодекс. На недоречність застосування у кримінальному законодавстві «розмитої, розпливчатої межі» між цими двома формами співучасті та на можливі негативні наслідки

¹ Див., наприклад: Ларичев В. Д. Проблеми борьбьі с оргаиизоваїмюй прсстушюстью / Тснс-вая зкопомика й оргамизоваммая нреступность: Матср. науч.-нракт. конф. 9-Ю июня 1998 г. - М., 1998. - С. 240-242; Оргшшзовшиїая прсстуїшость. - М„ 1998. - № 4. - С. 4-5.

274

  Організована злочинність та запобігання їй

визначення останньої у Кодексі оціночними поняттями без чітко­го та однозначного їх розуміння звертала увагу до його остаточно­го прийняття Н. О. Гуторова¹. На жаль, ці та інші застереження не були взяті до уваги.

Так, кодекс (ч. З ст. 28) визнає організованою, крім наявності трьох і більше її учасників, групу, що попередньо зорганізувалася. Але попередня змова, яка характерна для всіх груп, навіть «неор­ганізованих», також є певною мірою елементом організації. Не можна нормативно визначити межу, за якою попередня змова гру­пи принципово відрізняється від процесу її попередньої організо­ваності. Кодекс пропонує також як критерії «організованості» ознаки об'єднання групи єдиним планом та розподіл функцій між її учасниками. Проте немає підстав стверджувати, що група без ознаки «організованості» лише з ознакою попередньої змови ніби­то діє зовсім безпланове, без жодної домовленості щодо змісту, часу, місця, способу і послідовності дій, без елементарного роз­поділу обов'язків (функцій) членів групи.

Найбільше дискусій серед фахівців викликало застосування у Законі (ч. З ст. 28 КК) ознаки стійкості об'єднання для квалі­фікації останнього у сукупності з іншими ознаками як організова­ної групи. Поняття стійкості групи ще до прийняття Кодексу правильно визнавалося оціночним, а наповнення його певним змістом — цілком залежним від оцінки конкретних обставин спра­ви правозастосовувачем². Аналіз ст. 28 КК показує, що розмежу­вання організованих (ч. 3) та нібито «неорганізованих», що мають лише «попередню змову» (ч. 2), груп, а звідси й відповідний роз­поділ вчинюваних ними злочинів, як належних до організованої злочинності та неналежних до неї, згідно з Кодексом має проводи­тися і практично проводиться за ознаками, які фактично належать обом різновидам згаданих груп та відрізняються лише мірою, ступенем, оцінкою вияву, тобто термінологічною відмінністю, яка

Гуторова Н. А. Совсрімсмиє просту 11 лей ия оранизовашіой грунгюй лиц как форма соучас-тия по уголовпому праву Украпим // 36. паук. праць Харківського центру вивчення організованої злочинності. — Вин. 2. — X., 2001. — С. 40.

² Бажаная М. Й. Попятиеорганизовашюй прсстугшой грушін й ІІрсстуІІІюй оргаиизации // 36. паук. праць Харківського центру вивчення організованої злочинності. — Вин. 1. — X., 2000. - С. 16.

275

  Глава 4          * •''' І-г-:І--.-!.''-'7 •• •-•••'..,•'.— ••

залишає місце для суб'єктивного оцінювання. У такий самий спосіб Кримінальний кодекс визначає організаційні ознаки орга­нізованих груп (ч. З ст. 28) і злочинних організацій (ч. 4 ст. 28): і перші, і другі — стійкі об'єднання, які попередньо організувалися: перші — для вчинення злочинів об'єднаних єдиним планом, другі — для спільної, тобто також об'єднаної, скоординованої діяльності, але вже для вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів (лише у цьому вся різниця —?); перші мають розподіл функцій, другі — ієрархічну структуру, яка, по суті, є різновидом розподілу функцій. Здається, що ці ознаки, насамперед «стій­кість», є ненормативно визначеними і за бажання їх можна по-різному оцінювати (тлумачити).

Вже після прийняття нового Кримінального кодексу та за наяв­ності практики його застосування детальний аналіз різних по­глядів щодо визнання поняття «стійкість» оціночним, можливості застосування останнього в такій якості у законі та використання пов'язаного з цим його тлумачення провів Ю. В. Баулін. Насампе­ред він зазначив, що використання в законі оціночних понять вза­галі не сприяє чіткості визначень, та погодився з думкою іншого автора, що оціночне поняття, яке використовується у визначенні організованої групи, ставить питання його кваліфікації в за­лежність від позиції правозастосовчих органів, що у свою чергу, знижує ефективність кримінально-правових засобів боротьби з організованою злочинністю¹. Розглянувши спроби визначати по­няття «стійкість» через аналіз його семантичного значення², роз­кривати його зміст за допомогою інших ознак, які також є оціноч­ними³, Ю. В. Баулін дійшов обґрунтованих висновків, що такі спроби не розкривають самого поняття стійкості, не виправдову­ють свого призначення, бо ведуть, по-перше, до необхідності все нових тлумачень і не одної, а кількох ознак, а, по-друге, змушують правоохоронні органи встановлювати у кожному випадку сукуп-

¹ Організований паркобізнес (поняття, форми, підстави кримінальної відповідальності) / За заг. рсд. Ю. В. Бауліпа, Л. В. ДороІІІ. - X., 2005. - С. 34.

² Ожегов С. Й. Словарь русского язьїка. - М., 1990. - С. 838.

³ Науково-практичний коментар Кримінальне кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавроіпока. - К., 2001. - С. 100-101; Водько Н. П. Уголовно-правовая борьба с орга- пизованой прсстугшостью. — М., 2000. — С. 31.

276

  Організована злочинність та запобігання їй

ності всіх ознак, оскільки відсутність будь-якої з них вже означа­тиме і відсутність стійкості і, отже, ознак організованої групи. Та­ка позиція, на його думку, яку ми повністю підтримуємо, «призво­дить до невизначеності у кримінальному праві»¹. Але після цього несподівано доходить висновку, що наразі «у використанні оціноч­них понять немає потреби, адже чинний КК України розкриває зміст стійкості організованої групи через сукупність трьох ознак», визначених у ч. З ст. 28 КК². З наведеного можна зрозуміти, що, на думку автора, ці ознаки, по-перше, знімають питання про оціноч­ний характер поняття «стійкість», а, по-друге, вони належать лише організованим групам. Але, на наш погляд, ця думка не є беззапе­речно очевидною. По-перше, об'єднання членів групи єдиним пла­ном, з яким ознайомлені всі її учасники, з розподілом функцій між ними у певній формі, скажімо, за усної попередньої домовленості, фактично може мати місце і в групі з двох учасників, яка вчинила злочин за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28). По-друге, якщо на­явність ознак «об'єднаного єдиного плану» і «розподілу функцій учасників групи... для досягнення цього плану» залежить у кожно­му випадку від розуміння правоохоронцем-правозастосовувачем форми домовленості, способу деталізації спланованого та роз­поділу функцій, міри їх обов'язковості в цілому та стосовно окре­мих деталей плану і функцій та за умови, що зазначені ознаки і «деталі» не мають чіткого нормативного визначення, слід визнати, що їх оцінювання має переважно суб'єктивний характер, а «стійкість» групи, яка визначається ними, не може не визнаватися оціночним поняттям. Чіткою нормативною різницею між групами, ознаки яких визначені у названих двох частинах ст. 28 КК, ли­шається тільки кількість учасників, а решта ознак, їх міра визначе­ності знову-таки залежить від оцінки правоохоронців у кожному конкретному випадку застосування цих норм. Невизначеність оціночних понять, потреба по-різному застосовувати криміналь­но-правову норму залежно від різного розуміння та оцінювання використаних у ній оціночних ознак викликала досить гостру кри­тику, як введення у кримінальне законодавство «подвійних стан-

Оргапізований паркобізнсс / За заг. рсд. Ю. В. Бауліна, Л. В. Дорош. — С. 35.    •'• ' ² Там само.    ^4! •" ^:''"'"

277

  Глава 4

дартів, що несе потенційну загрозу реалізації конституційних принципів законності, справедливості та рівності»¹.

З огляду на наведене вважаємо за доцільне дещо ширше розгля­нути питання застосування оціночних понять у правовому регу­люванні, зокрема у кримінальному законодавстві, та можливі об­меження щодо цього. Проблема оціночних понять у праві давно привертає увагу науковців-правників. Єдиної думки щодо став­лення до оціночних понять у нормативно-правових актах не існує. Одні вважали, що застосування останніх призводить до невизна­ченості та суперечливості у правозастосовчій практиці, і тому чим їх менше, тим краще для правового регулювання². Інші, не запере­чуючи цього, відзначали, що без їх використання обійтися немож­ливо³. Не без підстав твердиться, що оціночні поняття дають змо­гу суб'єктивно ставитися до окремих фактичних обставин справи, в чому може бути особиста зацікавленість, що призведе до прий­няття неправильних правозастосувальних рішень. З метою з'ясу­вання аргументації щодо названих поглядів, В. М. Косович, який нещодавно здійснив ґрунтовне дослідження оцінювання і оцінок у сучасному національному та позанаціональному праві і правозас-тосуванні, провів аналіз реального стану використання оціночних понять у чинному законодавстві, у тому числі через порівняння Кримінального кодексу УРСР та нового Кримінального кодексу. Станом на 1 січня 1996 р., за його даними, найбільше оціночних понять було у чинному тоді Кримінальному кодексі (247 за загаль­ної кількості статей 263)⁴. У новому Кримінальному кодексі Ук­раїни кількість оціночних понять порівняно зі старим кодексом зросла з 247 до 355 при збільшенні статей до 447. Питома вага цих понять залишилася майже без змін. Кримінальний кодекс з цього

¹ Фргс П. Питання кримінально-правової політики у сфері боротьби з організованою зло­ чинністю // Право України. - 2004 - № 12. - С. 101.

² Бару М. Й. Оцсіючимє понятия в трудовом законодательствс // Сов. гос. й право — 1970. — № 7. — С. 105; Ковалев М. Й. Оптимальнеє соотношспис формального й оцспочно- го в уголовном законе // Сов. гос. й право. - 1973. - № 11. - С. 70; ОрзіхМ. Ф. Обговорен­ ня проекту пової Конституції// Право України. - 1992. - № 10. - С. 18.

³ Кудрявцев В. Й. Обіцая тсория квалификации преступлспий. - М„ 1972. - С. 138; Брай- иинЯ. М. Уголовпьій закон й сго ІІримспепис. — М., 1967. — С. 67.

⁴ Косович В. М. Оцінювання й оцінки у національному й міжнародному правозахисті. — Львів, 2006. - С. 46-50.

278

  Організована злочинність та запобігання їй

погляду продовжує утримувати лідерство серед Інших кодексів. На підставі дослідження зроблений висновок, що «обійтись без використання оціночних понять в юридичних актах дуже важко»¹. Останній зумовлюється тим, що у деяких випадках дії, однакові за формально визначеними зовнішніми ознаками, набувають неод­накової соціальної значущості й навпаки — різні у формальному вираженні дії можуть мати однакову соціальну значущість². Беру­чи до уваги викладене, слід нагадати, що в теорії права розрізня­ють абсолютно (або формально) визначені та відносно визначені норми. Останні поділяють на ситуативні, альтернативні та фа­культативні³. Ситуативні норми, які здебільшого є оціночними, не містять вичерпних вказівок про умови дії, права та обов'язки суб'єктів чи юридичні санкції і дають право правозастосувальним органам вирішувати справу з урахуванням конкретних обставин, що створюють правозастосовчу ситуацію. Висловлюється думка, що у такий спосіб «законодавець, по суті, делегує частину своїх прав безпосереднім правозастосовувачам», останні при цьому «встановлять відповідність значущості досліджуваних фактів кон­кретної ситуації «духу» закону»⁴. Як зазначалося, використання оціночних норм викликає найбільші розходження серед науковців та значні труднощі в їх практичному застосуванні. Аналіз судової практики, проведений В. М. Косовичем, засвідчує, що майже поло­вина всіх правозастосовчих помилок зроблено при застосуванні норм з оціночними поняттями⁵.

З огляду на наведене виняткового значення набуває забезпе­чення істинності оцінки максимально достовірним пізнавальним твердженням, що зазвичай досягається методом порівняння, коли оціночне значення визначається через зіставлення об'єкта оцінювання з оціночним критерієм. Серед елементів оціночного критерію виокремлюють: 1) загальні аксіологічні орієнтації й аксіологічні установки суб'єкта оцінювання та суспільства зага-

' Косович В. М. Оцінювання й оцінки у національному й міжнародному нравозахисті. — Львів, 2006. - С. 51.

² Рабіпович П. М. Социалистическос право как цсшюсть. — Львов, 1985. — С. 17.

³ Алексеев С. С. Общая тсория права. - М„ 1982. - Т. 2. - С. 73-74.

⁴ Косович В. М. Вказ. праця. — С. 39.

⁵ Там само. — С. 40-42.

279

  Глава 4

лом, які найперше визначають фон ціннісних орієнтацій суспільства, через призму яких розглядається цінність того чи іншого об'єкта оцінювання; 2) правові установки суб'єкта оціню­вання, на які впливає правова культура і правосвідомість суспільства; правові елементи критерію оцінювання мають більш безпосередній визначальний вплив для оцінки з позицій права регулюючого змісту та значення оціночного поняття і оціночної норми загалом; 3) психологічні якості суб'єкта оцінювання, що на­дають індивідуального забарвлення процесу оцінювання та його результату. Вказується на участь у цьому процесі також про­фесіоналізму суб'єкта оцінювання, оцінки інших суб'єктів тощо¹.

Як видно, процес оцінювання регулюючої здатності та змісто­вності оціночної норми винятково складний та на сьогодні недо­статньо визначений. Відчувається потреба виокремлення серед оціночних критеріїв більш визначених, тобто більш вагомих за своїм значенням та більш чітко узагальнено формалізованих. З цього приводу варто згадати наведене багато років тому і саме сто­совно застосування оціночних понять в ідентифікації проявів ор­ганізованої злочинності коротке визначення М. І. Панова щодо встановлення таких критеріїв, які б виключали при їх викорис­танні довільне суб'єктивне їх тлумачення, можливість «жодних» сумнівів щодо останнього².

Наскільки ознаки організованості, визначені чинним КК, відо­бражають об'єктивні властивості (критерії) та вплинули на пра­вильне і «без сумнівів» розуміння поняття «організованості», а звідси й на правильне віднесення за останньою ознакою злочинів, вчинених організованими групами, до сукупності «організована злочинність» свідчать такі дані. Розглянемо спочатку дані про реєстрацію груп, вчинених ними злочинів, які віднесені до фено­мену «організована злочинність», та осіб, що вчинили ці злочини, після прийняття Закону від ЗО червня 1993 р., до і після прийнят­тя Кодексу 2001 р. (див. табл. № 8).

¹ Косовий В. М. Вказ. праця. — С. 67-69.           -' ''- •'  "'• '            ' ">'

² Панов М. 1. Щодо поняття організованих злочинних ґруп / Проблеми боротьби з врганізе- ванною злочинністю в регіоні: Матср. міжп. наук.-практ. конф. — X, 2000, -*> С. 25

(виділення моє. — А. 3.).

280

  Організована злочинність та запобігання їй

Таблиця