Специфіка пол..мови полягає в тому вона є матеріалізована форма фіксації пол.. ідей, практики влади, в якій одночасно виявляється і приховується їх достеменний зміст.
Причини прихованих змістів політичної мови:
1. Політики за доп. мови не прагнуть пошуку істини, а прагнуть пошуку підтримки з боку громадян
2. Пол. мова має корпоративний характер
3. Мова – засіб владного впливу
Функції політичної мови: мобілізуюча, пізнавальна, реклами
Основні риси пол..мови:
1. Повідомлення оцінок для передачі інформації про факти;
2. Перевага заг.формулювань, абстракцій над реальними фактами;
3. Заміна певних визначень, висловів умовними, беззмістовними формулюваннями
4. Домінування у повідомленнях коментарів над інформацією про події;
5. Вплив на емоції, почуття домінує над впливом на інтелект
Різновиди політичної мови (за сферами застосування):
мова законодавства та адміністративно-правового управління (регламентуюча функція);
|
|
мова управління (регуляція практичної діяльності);
мова спілкування та переговорів (забезпечення порозуміння, з’ясування позицій, вирішення конфліктів);
мова політичного виховання;
мова політичної пропаганди;
Основні методи політичного прогнозування.
Метод – це сук-ть прийомів та операцій практ. й теор. освоєння дійсності.
Пол.прогнозування — наук.дос-ння(передбачення) перспектив конкр. пол..S, пол..ситуації та пол..процесу загалом.
Методи:
1 група: інтуїтивно-логічні методи
• Метод аналогії. Метод співставлення прогнозованого явища чи процесу з чимось вже відомим. Найважче в аналогії схопити моменти змін.
• Метод колект. експертизи (експерт. оцінок). Полягає у визначенні узгодженості думок експертів щодо розвитку внутр. і зовн. політики або окремих її сфер, а також щодо розвитку пол.. явищ, котрі неможливо перевірити ін. засобами, наприклад, експериментом.
• Метод «Делфі». Відрізняється від звичайних засобів групової взаємодії експертів: а) анонімністю експертів; б) використанням результатів попереднього туру опитувань; в) статистичною хар-кою групової відповіді.
• Метод сценаріїв: сценарій – описова картина майбутнього і шляхів його досягнення
• Метод мозкового штурму. Генерація нових ідей
• Метод імітаційних ігор: «людина - людина», «людина-машина», «машина-машина»
Принцип екстраполяції: мислене продовження відомої тенденції розвитку того чи ін. явища або процесу в минулому і теперішньому часі.
|
|
2 група: формально-математичні
• Пол.моделювання. Модель – умовний образ певного реального об’єкта або процесу, за доп. якого отримують нове знання про реальний об’єкт. Типи моделей: статистичні (відображають будову, структуру певного явища); прості динамічні (на основі статики відтворюють функції, зв’язки між елементами); складні динамічні (будова-функціонування-розвиток)
3 група: змішані
Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
Пол. рішення (як результат) – певні документи, де фіксуються ці пол..рішення.
Полі. рішення (як процедура) – процес визначення завдань пол.. дії, етапів, способів їх досягнення у зв’язку з реалізацією влади.
Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення (за Саймоном):
1. Інформаційна активність – дослідження вирішуваної проблеми;
2. Конструктивна діяльність (розробка намірів по вирішенню проблеми);
3. Альтернативна діяльність (оцінка і вибір конкретного варіанту рішення);
Основні етапи розробки і прийняття політичного рішення (за Симоновим):
1. Оцінка ситуації;
2. Виявлення проблеми;
3. Постановка та розробка проблеми;
4. Вибір мети та засобів її досягнення;
5. Вибір методу прийняття рішень;
6. Прийняття рішень;
Методи: Ч.Ліндбльом. З точки зору пізнання і реалізації:
1) кореневий метод (раціонально-універсальний). Спрямований на ухвалення раціон.рішення, що базується на розумінні цінностей та цілей та на чітких процедурах. Виконавець має чітко дотримуватись на кожному з етапів прийняття рішень розроблених процедур. Метод передбачає наявність у розробників рішень об’єктивної інформації, а також їх неупереджене ставлення до проблеми.
2) метод гілок (обмежених послідовних порівнянь). Полягає в ухваленні послідовних маленьких кроків для досягнення цілей з подальшим їх зіставленням, порівнянням з реальними потребами, настановами суспільних груп, політичних сил, тощо. Цей метод виходить з неможливості “робити політику раз і назавжди”, і тому пропонує постійне корегування політичного курсу.
3) змішано-скануючий метод. Своєрідне поєднання 1) і 2). Він уможливлює раціон. аналіз найважл., ключових моментів і менш детальне дослідження другорядних аспектів. Він сприяє адаптації пол..ї сис-ми до швидкоплинної ситуації в поєднанні з необхідною гнучкістю процесу ухвалення рішень відповідно до конкретних умов.