2020-08-05
239
Під поняттям управлінські нововведення (або управлінські інновації) розуміється прибуткове використання нововведень у вигляді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру. Підставою для управлінських нововведень є зміна задач, розв'язуваних підприємством, що, у свою чергу, викликано об'єктивними змінами, які відбуваються в зовнішнім середовищі його діяльності. Це вірно як для країн з розвинутою ринковою економікою, так і для вітчизняного бізнесу, що розвивається.
Залежно від масштабів інновації можна класифікувати на стратегічні, що служать реалізації стратегічної мети розвитку й мають соціально-економічний характер, і на поточні (фактичні), метою яких є підвищення ефективності господарської діяльності на більш коротких часових відрізках. До них належать різноманітні поточні зміни у виробах, методах виробництва й організації праці.
|
|
|
Організаційні інновації на підприємстві є організаційним удосконаленням його функціонування як цілого, а також організаційним удосконаленням окремих його підрозділів з метою одержання відповідних економічних результатів. Організації (підприємства) є конкретним середовищем, у якому здійснюється інноваційний процес від народження ідеї до її реалізації.
Між нововведеннями й організаціями завжди існують певні зв’язки особливість яких впливає на процес упровадження і поширення нововведень. Джон Р. Кімберлі, зокрема, розрізняє такі типи відносин: організація - користувач інноваціями; організація - створювач інновацій; організація - користувач і одночасно створювач нововведень; організація - носій нововведень; організація - нововведення.
Вивчення цих типів взаємозв’язків між нововведенням і організацією дає змогу розглянути феномен нововведення з різних точок зору як явище, що впливає на діяльність підприємства і його результати, і як процес, розвиток якого залежить від підприємства, системи управління, ставлення менеджерів до інновацій.
До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності. На реалізацію стратегії управління інноваційною діяльністю впливають такі групи чинників: цілі і завдання підприємства, стратегія підприємства, кваліфікаційний, страховий і якісний склад робітників, управління й організаційні структури, їх інформаційне і ресурсне забезпечення, оцінка внутрішніх і зовнішніх можливостей та обмежень; а на вибір оптимального варіанта реалізації стратегії - наявність варіанта реалізації стратегії, наявність методик і регламентів, присутність і структура необхідних ресурсів, соціально-економічна обґрунтованість, фактор часу.
|
|
|
Отже, слід зазначити, що під інновацією (англ. іnnovatіon - нововведення, нововведення, новаторство) ми розуміємо «інвестицію в новацію».
Новація (лат. novatіon - зміна, відновлення) являє собою якесь нововведення, якого не було раніш. Відповідно до цивільного права новація означає угоду сторін про заміну одного укладеного ними зобов'язання іншим, тобто цей результат є новація [54, c. 72].
Інновація являє собою матеріалізований результат, отриманий від вкладення капіталу в нову техніку чи технологію, у нові форми організації виробництва, праці, обслуговування і управління, включаючи нові форми контролю, обліку, методи планування, прийоми аналізу і т. п.
Термін «інновація» як нова економічна категорія ввів у науковий оборот австрійський (пізніше американський) учений Йозеф Алоіз Шумпетер (J.A. Schumpeter, 1883-1950) у першому десятилітті ХХ ст. У своїй роботі «Теорія економічного розвитку» (1911) Й. Шумпетер уперше розглянув питання нових комбінацій змін у розвитку (тобто питання інновації) і дав повний опис інноваційного процесу [59].
Й. Шумпетер виділяв п'ять змін у розвитку:
1. використання нової техніки, технологічних процесів, чи нового ринкового забезпечення виробництва;
2. упровадження продукції з новими властивостями;
3. використання нової сировини;
4. зміни в організації виробництва і його матеріально-технічному забезпеченні;
5. поява нових ринків збуту.
Сам термін «інновація» Й. Шумпетер став використовувати в 30-і рр. ХХ ст. При цьому під інновацією Й. Шумпетер мав на увазі зміну з метою впровадження і використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих, транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості.
Згідно Й. Шумпетеру, інновація є головним джерелом прибутку: «прибуток, власне кажучи, є результатом виконання нових комбінацій», «без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку».
У сучасній економіці роль інновацій значно зросла. Це викликано тим, що в ринковій економіці інновації являють собою зброю конкуренції, тому що інновація веде до зниження собівартості, до зниження цін, до зростання прибутку, до створення нових потреб, до припливу грошей, до підвищення іміджу (рейтингу) виробника нових продуктів, до відкриття і захоплення нових ринків, у тому числі зовнішніх.
Українськими офіційними термінами по інновації є терміни, використовувані в Концепції інноваційної політики України. Такими термінами є:
. «Інновація (нововведення)» - кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав реалізацію у виді нового чи удосконаленого продукту, реалізованого на ринку, нового чи удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності.
. «Інноваційна діяльність» - процес, спрямований на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий чи удосконалений продукт, реалізований на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також зв'язані з цим додаткові наукові дослідження і розробки.
. «Державна інноваційна політика» - визначення органами державної влади України цілей інноваційної стратегії і механізмів підтримки пріоритетних інноваційних програм і проектів.
. «Інноваційний потенціал (держави, галузі, організації)» - сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні й інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.
. «Інноваційна сфера» - область діяльності виробників і споживачів інноваційної продукції (робіт, послуг), що включає створення і поширення інновацій.
|
|
|
. «Інноваційна інфраструктура» - організації, що сприяють здійсненню інноваційної діяльності (інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, учбово-ділові центри й інші спеціалізовані організації).
. «Інноваційна програма» - комплекс інноваційних проектів і заходів, погоджений по ресурсах, виконавцям і термінам їхнього здійснення та який забезпечує ефективне рішення задач по освоєнню і поширенню принципово нових видів продукції (технології) [55, c. 38].
Виходячи з цього можна сказати, що інновація виконує наступні три функції:
· відтворювальну;
· інвестиційну;
· стимулюючу.
Відтворювальна функція означає, що інновація являє собою важливе джерело фінансування розширеного відтворення [54, c. 85].
Грошовий виторг, отриманий від продажу інновації на ринку, створює підприємницький прибуток, що виступає джерелом фінансових ресурсів і одночасно мірою ефективності інноваційного процесу.
Підприємницький прибуток може направлятися на розширення обсягів виробничо-торгової, інвестиційної, інноваційної і фінансової діяльності. Ці напрямки використання прибутку відбиваються в «Плані грошових потоків господарюючого суб'єкта».
Таким чином, одержання прибутку від інновації і використання його як джерела фінансових ресурсів складає зміст відтворювальної функції інновації.
Прибуток, отриманий за рахунок реалізації інновації, може використовуватися по різних напрямках, у тому числі і як капітал. Капітал являє собою гроші, призначені для отримання прибутку. Цей капітал може направлятися на фінансування як всіх інвестицій, так і конкретно нових видів інновацій. Таким чином, використання прибутку від інновації для інвестування складає зміст інвестиційної функції інновації.
Одержання підприємцем прибутку за рахунок реалізації інновації прямо відповідає цільовій функції будь-якого комерційного господарюючого суб'єкта. Цей збіг служить стимулом підприємця до нових інновацій; спонукає його постійно вивчати попит, удосконалювати організацію маркетингової діяльності, застосовувати більш сучасні прийоми управління фінансами (реінжінірінг, бранд-стратегія, бенчмаркінг і ін.). Усе перераховане вище складає зміст стимулюючої функції інновації [54, 55].
|
|
|
Управління охоплює сукупність взаємозв’язаних технічних, організаційних, економічних, соціально-психологічних та інших факторів. Технічні фактори - це рівень механізації і автоматизації виробничих процесів, забезпеченість основними виробничими фондами та структура їх, розвиток засобів комунікації тощо. Організаційні фактори включають територіальне розміщення виробництва, організаційну структуру підприємств, форми організації праці і виробництва, чисельність і склад працівників. До економічних факторів належать розміри підприємств та спеціалізація їх, рівень економічного розвитку і використання виробничого потенціалу, рентабельність виробництва тощо. Соціально-економічні фактори включають розвиток соціальної інфраструктури, демографічну ситуацію, потреби працівників, ціннісні установки, згуртованість колективу та ін.
Також можна виділити дві групи факторів, що визначають інноваційну активність, і як наслідок - конкурентну перевагу підприємства. Призначення одних (внутрішніх) - створення умов для здійснення інноваційної діяльності на підприємстві і формування механізму управління нею; інші (зовнішні) покликані сприяти розширенню її меж.
До зовнішніх відносяться чинники, які обумовлюють взаємодію підприємства з економічним і соціальним середовищами: використання зовнішніх джерел для підтримки всіх фаз інноваційного процесу: від ідеї і розробки до комерціалізації; комунікації із замовниками, діловими партнерами, інвесторами, конкурентами, дослідницькими організаціями і навчальними закладами; лобіювання інтересів в державних інституційних структурах.
Внутрішні чинники - це істотні особливості підприємства, що відрізняють його від конкурентів і визначають його інноваційну спроможність: мотивоване керівництво; інтеграція технологічних і організаційно-управлінських інновацій; висока продуктивність; ефективні відносини з персоналом, широке залучення його в інноваційний процес; безперервне організаційне навчання; ефективна система маркетингу, що здійснює комунікації з кінцевими споживачами; управління якістю, інфраструктурою, організаційним розвитком.
Масштаб і інтенсивність процесу відновлення системи управління на торгових підприємствах залежать, з одного боку, від мінливості навколишніх умов, з іншого боку, від рівня домагань керівників, від цілей організації й інших внутрішніх характеристик, оскільки будь-яка інноваційна стратегія визначається зовнішніми і внутрішніми умовами діяльності підприємства.
Серед зовнішніх умов найбільш істотними вважаються:
· зміна економічної обстановки, у якій діє підприємство;
· зміни в області науки і техніки, відкриття, здійснювані наукові розробки і дослідження.
З внутрішніх для організації умов діяльності можна виділити як найбільш важливі:
· фінансові можливості;
· кадрові можливості;
· організаційну культуру, що включає визначені традиції, систему цінностей, індивідуальні і групові норми поводження, установки, типи взаємодії і т.д.
Одне з найбільш цікавих явищ у теорії і практиці управління за рубежем останнім часом - усвідомлення важливості фактора організаційної культури для формування, функціонування і розвитку систем управління. Насамперед для успішної реалізації будь-яких нововведень, тим більше нових методів управління, винятково важливу роль грає характер поглядів персоналу - його орієнтація на розвиток, відношення до змін, готовність до ризику й ін. При реалізації управлінських нововведень, особливо таких кардинальних, як стратегічне управління, пов'язане з переорієнтацією всього мислення з внутрівиробничих на зовнішні проблеми, потрібна величезна робота з подолання опору змінам, формуванню нової «організаційної культури».
У той же час при оцінці основних факторів, що, на думку респондентів, перешкоджають впровадженню управлінських новацій на їхніх підприємствах, підприємці продемонстрували відомі стереотипи відносини до цієї проблеми
Перше місце з величезним відривом від всіх інших факторів займає відсутність фінансових можливостей у підприємства. На цей фактор указали 208 опитаних керівників, що складає 76% респондентів.
Друге місце в групи з трьох факторів:
· неможливість займатися новаціями через високу завантаженість (відзначили 64 керівника чи 24% респондентів). Для керівників підприємств, орієнтованих на виживання, цей фактор не є настільки значимим (17%), як для керівників підприємств, основна мета яких стабілізація (30%) чи розвиток (30%);
· відсутність інформації про ефективні нововведення в сфері управління (відзначили 19%);
· відсутність можливості одержати кваліфіковану допомогу і консультації (відзначили 15%).
Третє місце по ступені впливу займають три фактори:
· недостатня кваліфікація управлінських кадрів, на яку вказали 13% респондентів;
· відсутність необхідності в управлінських новаціях, на якій указали 12% опитаних;
· незначний вплив новацій на результати діяльності підприємства - 10% опитаних.
Незначно впливають (четверте місце):
· відсутність ідей - цей фактор відзначили 3% опитаних.
Прибутковість підприємства істотно визначає оцінку впливу на впровадження управлінських нововведень такого фактора, як відсутність фінансових можливостей у підприємства:
· серед керівників збиткових підприємств його виділили 87% опитаних;
· серед керівників підприємств із невеликим прибутком - 76% опитаних;
· серед керівників підприємств із середньою прибутковістю - тільки 64% опитаних.
Отже, проводячи певне узагальнення, слід підкреслити, що висновки аналітично-статистичних джерел інформації дозволяє нам виділити такі групи факторів інноваційного розвитку підприємств:
· законодавчі - формують правову основу інноваційного розвитку підприємств в Україні на основі системи законних та підзаконних актів;
· організаційно-управлінські - здійснюють вплив через інституційно-управлінські та інституційно-організаційні зміни в інноваційній сфері;
· фінансово-економічні - визначають особливості здійснення інноваційної діяльності підприємств з позицій грошово-кредитних, бюджетно-податкових, амортизаційних важелів інноваційного розвитку;
· техніко-технологічні - здійснюють вплив на технічні та технологічні боки інноваційної діяльності промислових підприємств;
· соціальні - відділяють вплив соціальних наслідків інноваційного розвитку від впливу багатьох інших факторів;
· екологічні - визначають вплив нових технологій, нових матеріалів, нових видів енергії на довкілля в процесі інноваційної діяльності підприємств;
· гуманітарні - впливають на інноваційний розвиток через ступінь освіченості населення, рівень знань і науки в країні;
· інформаційні - визначають особливості інноваційного розвитку підприємств на основі використання інформаційних ресурсів.
Саме тому слід зазначити, що під інноваційною діяльністю розуміється діяльність колективу, спрямована па забезпечення доведення науково-технічних ідей, винаходів (новацій) до результату, придатного до практичного застосування та реалізації їх на ринку з метою задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах і послугах. У статті 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність визначається як «одна з форм інвестиційної діяльності», що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ця діяльність охоплює;
випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;
прогресивні міжгалузеві структурні зрушення, і реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
розробку і впровадження пової ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища.
Інноваційна діяльність пов’язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у повній продукт або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробничий процес, або в новий підхід до соціальних послуг Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових. технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.
Інноваційна діяльність у повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції
До основних видів нововведення на підприємстві можна віднести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності.
Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства - забезпечувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв'язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, в свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових інновацій.
Рівень ризику залежатиме від таких чинників:
ступеня оригінальності та складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик);
рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик).
ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з технологією, інновацією та ринком (стратегічний ризик).
Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприємстві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 1.2.1
Таблиця 1.2.1. Внутрішньоорганізаційний шлях нововведення на підприємстві
| Етапи опанування нововведенням | Сутність діяльності |
| І. Визначення необхідності в інновації | І Обізнаність з проблемою, рішення в необхідності (нововведенні; переконання членів організації в необхідності нововведення) |
| II. Збір інформації про інновацію | Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про нововведення |
| ІІІ. Попередній вибір нововведення | Оцінка інформації про нововведення, вибір інновації |
| ІV. Прийняття рішення про впровадження нововведення | Розроблення рішення про впровадження інновації, затвердження рішення про впровадження інновації у виробництво, управління |
| V. Упровадження | Пробне впровадження, повне впровадження і використання |
| VI. Інституціоналізація | Дифузія |
Як свідчить табл. 1.2.1, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відповідна інформація про нього, тобто стимулюється початок інноваційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінками спеціалістів, від 25 до 39% усіх нововведень упроваджується на основі отриманих даних про їх існування.
Темпи поширення нововведень позитивно пов'язані з прибутковістю і негативно- з величиною капіталу, який необхідний для їх освоєння.
На третьому етапі внутрішньоорганізаційного інноваційного процесу на підставі аналізу найістотніших властивостей нововведення проводиться його попередній вибір. Головним критерієм відбору є економічна ефективність нововведення, яка забезпечує виживання, результативність, конкурентоспроможність і прибутковість підприємству (підприємцю).
Процес нововведення на підприємстві як діяльність зі створення комерційне вигідного товару (ініційованого ринком) здійснюється за такою схемою:
* розроблення стратегічних цілей:
* виявлення потреб ринку в нових виробах та генерування ідей нових товарів;
* визначення можливостей фірми для створення цих виробів;
* проведення досліджень з метою реалізації цих можливостей, розроблення нового виробу (товару);
* проектування, конструювання виробу; у випуск дослідного зразка;
* пробний маркетинг (випробування дослідного зразка на ринку);
* запуск виробу в серійне виробництво.
Така схема організації процесу нововведення й управління ним у рамках підприємства передбачає тісну взаємодію функціональних підрозділів управлінської системи, особливо тих, що беруть участь у розробленні, виробництві й реалізації нових товарів та обслуговуванні споживачів.
Існують і інші підходи до визначення стадій процесу нововведень на підприємстві. Заслуговує на увагу така модель;
* Одержання інформації про межу технології, товару на основі 5-подібної кривої.
* Виникнення проблеми нововведення.
* Розробка ідей, аналіз властивостей інновації.
* Відбір ідей, оцінка їх економічної ефективності.
* Дослідження, розробка, упровадження.
* Розробка програми технологічного переозброєння підприємства.
* Виявлення вузьких місць виробництва.
* Вибір організаційної форми структури виробництва та управління з метою впровадження нововведення.
* Оперативне управління впровадженням інновації.
За такої моделі впровадження нововведення на підприємстві в центрі уваги перебуває постійний пошук нових ідей, який здійснюють спеціальні науково-дослідні підрозділи (лабораторії), вони створюють автоматизовані банки даних.
Вузькі місця на підприємстві виявляються з допомогою паспортизації робочих місць. Паспорт підприємства дає змогу характеризувати можливості ефективного використання виробничих потужностей, устаткування, використання спеціалістів; оцінити економічну і соціальну ефективність інновацій, рзнжувати їх відбір з урахування витрат.
На успішність нововведень впливають такі чинники:
* наявність в організації джерела творчих ідей:
* ефективна система відбору та оцінки ідей нових виробів;
* орієнтація на ринок;
* перевага товару над товарами конкурентів;
* маркетингове ноу-хау;
* відповідність інноваційної стратегії меті організації;
* доступ організації до ресурсів.
Таким чином, невдачі - це невід'ємна частина інноваційного процесу, менеджерам необхідно постійно аналізувати причини, які ведуть до успіху або фіаско впровадження інновацій (особливо в управлінні персоналом), що дасть змогу уникнути багатьох проблем або значно знизити ризики.
