Особистість: загальна характеристика

План

Розвиток особистості як складний і динамічний процес.
Структура особистості.
Періодизація розвитку людини.
Чинники розвитку особистості.
Здібності.

Ключові поняття: індивід, людина, особистість, індивідуальність, універсум, соціалізація, чинники розвитку особистості, здібності, задатки.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла, мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту та самосвідомості тощо. З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально – політичних та ідеологічних суспільних відносин, які через спілкування і активну діяльність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес який має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утворення особистість завжди змінюється й розвивається. Для психолого – педагогічного аналізу процесу розвитку особистості слід чітко диференціювати поняття: «людина», «індивід», «особистість», «універсум», «індивідуальність».

Людина – продукт та суб’єкт суспільно – історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично зумовленого та при життєво сформованого. Людина - біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens. У неї генетично задана особлива тілесна організація, істотними ознаками якої є прямоходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо розвинутий мозок.

Індивід (від лат. Individuum – неподільне) – це окремо взята людина в сукупності всіх притаманних їй якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних. Це продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, представник виду «Homo sapiens». Це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Розвиток особистості – це процес формування особистості, як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації. Для того щоб індивід став особистістю він повинен пройти процес соціалізації – процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється у спілкуванні і діяльності.

Особистість – людина, яка досягла такого рівня розвитку, що дозволяє вважати її носієм свідомості, здібної до самостійної творчої діяльності. Це - системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву в нього суспільних відносин. Особистість - категорія суспільно – історична.

Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що визначають її самобутність, її відмінність від інших людей, своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність.

Універсум – найвищий рівень розвитку особистості, що знаходить прояв у творчій діяльності, результати якої мають значення для всього людства (Ньютон, Дарвін, Ейнштейн та ін.).

Структуру особистості розглядають по-різному. Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури:

Перша підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості, статеві і вікові особливості та їх паталогічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку і нервової системи.

Друга підструктура – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно – вольовій діяльності людини.

Третя підструктура – підструктура досвіду (знання, вмінння, навички, звички), який набувається у процесі навчання, виховання, трудової діяльності, активної взаємодії з соціумом.

Четверта підструктура – спрямованість особистості, яку розуміють як сукупність стійких мотивів діяльності, моральних якостей, установок, стосунків з іншими людьми. Спрямованість особистості визначається суспільним буттям людини.

Загалом, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – це складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її «Я – концепцію», що керує всіма аспектами внутрішнього життя та його проявами в діяльності та стосунках з іншими людьми.

Періодизація розвитку людини

№	Період	Вік
1	Фаза новонародженості	1 – 2 місяці
2	Стадія немовляти	До 1 року
3	Раннє дитинство	1 – 3 роки
4	Дошкільне дитинство	4 – 6 років
5	Молодше шкільне дитинство	7 – 10 років
6	Підлітковий вік	11 – 15 років
7	Рання юність	16 – 17 років
8	Юність	18 – 23 роки
9	Молодість	24 – 30 років
10	Розквіт	31 – 40 років
11	Зрілість	40 – 55 років
12	Старість А) Похилий вік Б) Старечий вік В) Довголіття	55 – 75 років 75 – 90 років Понад 90 років

Розвиток особистості

Сутність	Процес кількісних і якісних змін в організмі людини. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком. Соціальний розвиток знаходить відбиток в психічній, моральній, інтелектуальній еволюції людини.
Чинники впливу (зовнішні, внутрішні)	Спадковість, середовище, виховання Макрофактори: космос, планета, суспільство, держава, географічні умови, соціально – економічні умови; Мезофактори: етнос, регіон, засоби масової інформації; Мікрофактори:сім'я, родичі, коло друзів тощо; Активність особистості;
Рушійні сили	Зовнішні і внутрішні суперечності: - загальні та індивідуальні суперечності: «хочу-можу», «знаю-не знаю», «є-немає» тощо; Суперечності: - між потребами людини і можливостями їх задоволення: - між вимогами суспільства, дорослих і наявним рівнем розвитку особистості тощо (В. Крутецький).
Врахування особливостей	- вікових, індивідуальних; - нерівномірності розвитку; - сензитивних періодів; - акселерації; - провідної ролі навчання в розвитку особистості (Л.Виготський)
Результат	Становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти.

Здібності

Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці.

Природною основою здібностей є задатки. Задатки – природжені анатомо – фізіологічні особливості організму, головним чином нервової системи і органів чуття. Задатки виступають, як природні, органічні передумови розвитку здібностей людини, однак самі їх не визначають. Навіть при найкращих задатках для розвитку здібностей необхідні суспільні умови, а також діяльність людини у певному напрямку. У здібностях людини поєднується природне і соціальне. Визначальними в розвитку здібностей є умови життя і взаємодія особистості з навколишнім середовищем.

Здібності – властивості індивідуальності, що мають складну багаторівневу природу. На органічному рівні вони виступають як біологічні, генетично зумовлені задатки здібностей; на індивідуальному – власне здібності, які розвиваються в процесі відповідних діяльностей і залежать від соціального; на особистісному – це ставлення індивіда до здібностей як до засобу реалізації певного способу життя.

Види здібностей:

1. Загальні здібності – це такі, що виявляються у будь – якій діяльності (розумова активність, критичність, аналітичність, швидкість реакції, уважність, сконцентрованість).

2. Спеціальні здібності – характерні для певних видів діяльності (організаторські, комунікативні, математичні, художні, музичні).

Види здібностей