План
- Розвиток особистості як складний і динамічний процес.
- Структура особистості.
- Періодизація розвитку людини.
- Чинники розвитку особистості.
- Здібності.
Ключові поняття: індивід, людина, особистість, індивідуальність, універсум, соціалізація, чинники розвитку особистості, здібності, задатки.
Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла, мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту та самосвідомості тощо. З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально – політичних та ідеологічних суспільних відносин, які через спілкування і активну діяльність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес який має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утворення особистість завжди змінюється й розвивається. Для психолого – педагогічного аналізу процесу розвитку особистості слід чітко диференціювати поняття: «людина», «індивід», «особистість», «універсум», «індивідуальність».
|
|
Людина – продукт та суб’єкт суспільно – історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично зумовленого та при життєво сформованого. Людина - біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens. У неї генетично задана особлива тілесна організація, істотними ознаками якої є прямоходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо розвинутий мозок.
Індивід (від лат. Individuum – неподільне) – це окремо взята людина в сукупності всіх притаманних їй якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних. Це продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, представник виду «Homo sapiens». Це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
Розвиток особистості – це процес формування особистості, як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації. Для того щоб індивід став особистістю він повинен пройти процес соціалізації – процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється у спілкуванні і діяльності.
Особистість – людина, яка досягла такого рівня розвитку, що дозволяє вважати її носієм свідомості, здібної до самостійної творчої діяльності. Це - системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву в нього суспільних відносин. Особистість - категорія суспільно – історична.
|
|
Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що визначають її самобутність, її відмінність від інших людей, своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність.
Універсум – найвищий рівень розвитку особистості, що знаходить прояв у творчій діяльності, результати якої мають значення для всього людства (Ньютон, Дарвін, Ейнштейн та ін.).
Структуру особистості розглядають по-різному. Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури:
Перша підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості, статеві і вікові особливості та їх паталогічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку і нервової системи.
Друга підструктура – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно – вольовій діяльності людини.
Третя підструктура – підструктура досвіду (знання, вмінння, навички, звички), який набувається у процесі навчання, виховання, трудової діяльності, активної взаємодії з соціумом.
Четверта підструктура – спрямованість особистості, яку розуміють як сукупність стійких мотивів діяльності, моральних якостей, установок, стосунків з іншими людьми. Спрямованість особистості визначається суспільним буттям людини.
Загалом, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – це складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її «Я – концепцію», що керує всіма аспектами внутрішнього життя та його проявами в діяльності та стосунках з іншими людьми.
Періодизація розвитку людини
№ | Період | Вік |
1 | Фаза новонародженості | 1 – 2 місяці |
2 | Стадія немовляти | До 1 року |
3 | Раннє дитинство | 1 – 3 роки |
4 | Дошкільне дитинство | 4 – 6 років |
5 | Молодше шкільне дитинство | 7 – 10 років |
6 | Підлітковий вік | 11 – 15 років |
7 | Рання юність | 16 – 17 років |
8 | Юність | 18 – 23 роки |
9 | Молодість | 24 – 30 років |
10 | Розквіт | 31 – 40 років |
11 | Зрілість | 40 – 55 років |
12 | Старість А) Похилий вік Б) Старечий вік В) Довголіття | 55 – 75 років 75 – 90 років Понад 90 років |
Розвиток особистості
Сутність | Процес кількісних і якісних змін в організмі людини. Біологічне в людині характеризується фізичним розвитком. Соціальний розвиток знаходить відбиток в психічній, моральній, інтелектуальній еволюції людини. |
Чинники впливу (зовнішні, внутрішні) | Спадковість, середовище, виховання Макрофактори: космос, планета, суспільство, держава, географічні умови, соціально – економічні умови; Мезофактори: етнос, регіон, засоби масової інформації; Мікрофактори:сім'я, родичі, коло друзів тощо; Активність особистості; |
Рушійні сили | Зовнішні і внутрішні суперечності: - загальні та індивідуальні суперечності: «хочу-можу», «знаю-не знаю», «є-немає» тощо; Суперечності: - між потребами людини і можливостями їх задоволення: - між вимогами суспільства, дорослих і наявним рівнем розвитку особистості тощо (В. Крутецький). |
Врахування особливостей | - вікових, індивідуальних; - нерівномірності розвитку; - сензитивних періодів; - акселерації; - провідної ролі навчання в розвитку особистості (Л.Виготський) |
Результат | Становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти. |
Здібності
Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Це те, що не зводиться до знань, умінь і навичок, але пояснює (забезпечує) їх швидке набуття, закріплення і ефективне використання на практиці.
|
|
Природною основою здібностей є задатки. Задатки – природжені анатомо – фізіологічні особливості організму, головним чином нервової системи і органів чуття. Задатки виступають, як природні, органічні передумови розвитку здібностей людини, однак самі їх не визначають. Навіть при найкращих задатках для розвитку здібностей необхідні суспільні умови, а також діяльність людини у певному напрямку. У здібностях людини поєднується природне і соціальне. Визначальними в розвитку здібностей є умови життя і взаємодія особистості з навколишнім середовищем.
Здібності – властивості індивідуальності, що мають складну багаторівневу природу. На органічному рівні вони виступають як біологічні, генетично зумовлені задатки здібностей; на індивідуальному – власне здібності, які розвиваються в процесі відповідних діяльностей і залежать від соціального; на особистісному – це ставлення індивіда до здібностей як до засобу реалізації певного способу життя.
Види здібностей:
1. Загальні здібності – це такі, що виявляються у будь – якій діяльності (розумова активність, критичність, аналітичність, швидкість реакції, уважність, сконцентрованість).
2. Спеціальні здібності – характерні для певних видів діяльності (організаторські, комунікативні, математичні, художні, музичні).
Види здібностей
Загальні Спеціальні
Елементарні Складні Елементарні Складні
- відчувати - до навчання - глазомір - математичні
- сприймати - до праці - музичний слух - конструктивно
- запам’ятовувати - до спілкування технічні
- мислити - до гри - музичні
|
|
- уявляти - художні
- мовленнєві здібності -організаторські