Властивості відчуттів, що виявляються за конкретних умов перебігу процесу

       Адаптація – зміна чутливості аналізатора в бік її зниження або підвищення під впливом постійно діючого подразника. На прикладі зорових відчуттів це явище спостерігається у випадках поліпшення зору в темряві і погіршення при сильному освітленні.

       Сенсибілізація (від лат sensibilis– чутливий) - підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. Інколи вона виникає як компенсація: саме тому в сліпих дуже розвинений слух, а у глухих - зір, у сліпоглухонімих – дотик.

       Синестезія (від грец. Synasthesis – одночасне відчуття) - виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора (кольоровий слух, теплі або холодні відтінки).

       Сприйняття – цевідображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їх якостей та частин, що діють у певний момент на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об’єкта. Перехід від відчуттів до сприймання – це перехід до складнішого відображення світу, яке розширює можливості людини щодо пристосування й активного його перетворення.

Властивості сприйняття:

- предметність;

- цілісність;

- структурність;

- осмисленість;

- константність.

Різновиди сприйняття залежно від складності об’єктів, що відображаються:

- сприймання простору;

- сприймання руху;

- сприймання часу.

       Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви.

       Мислення – це процес опосередкованого та узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях. Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. Узагальнюючи у слові свої знання про оточуючий світ, людина виходить за межі того, що їй дано безпосередньо у відчуттях і сприйнятті, значно розширює свої пізнавальні можливості, удосконалює мислення. Розумова діяльність пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення народжується потребами людської практики і розвивається у пошуку шляхів їх задоволення. У свою чергу практична діяльність неможлива без мислення, вона стимулує його постійний розвиток, сприяючи упровадженню досягнень людської думки в різні галузі життя суспільства. Значення мислення в житті людини полягає у тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку людей, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності; постановки їх на службу потребам та інтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона може панувати собою та обставинами своєї життєдіяльності.

Форми мислення:

1. Поняття – форма мислення, яка відображає загальні, істотні ознаки предметів і явищ дійсності.

2. Судження – відображення зв'язків між предметами і явищами об'єктивної дійсності чи між їх ознаками і властивостями, виражене у словесній формі.

3. Умовивід – Форма мислення, у якій з одного або кількох пов'язаних суджень виводиться нове судження, яке дає нове знання про предмети чи явища.

- індукція – умовивід, у процесі якого людина переходить від конкретних, часткових фактів до загальних тверджень.

- дедукція – умовивід, у якому здійснюється перехід від загальних до часткових суджень.

- традукція – умовивід, побудований за аналогією.

Різновиди мислення:

Теоретично - понятійне мислення – це таке мислення, використовуючи яке людина в процесі вирішення задачі звертається до понять, виконуючи дії в умі, безпосередньо не маючи справи з досвідом, що отримує за допомогою органів чуття. У цьому випадку широко використовуються судження та умовиводи. Цей вид мислення превалює в науково – теоретичних дослідженнях.

         Теоретично - образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який використовує людина для вирішення задачі, постають не поняття, судження та умовиводи, а образи. Вони безпосередньо відтворюються пам'яттю або творчо відтворюються уявою. Такий тип мислення використовують працівники літератури, мистецтва, творчі люди.

       Наглядно - образне мислення полягає у тому, що мислиннєвий процес безпосередньо пов’язаний зі сприйняттям мислячою людиною навколишньої дійсності і без неї не може відбуватися.

       Наглядно - дійове мислення – цей тип мислення представляє собою практичну діяльність, яку здійснює людина з реальними предметами.

Індивідуальні особливості мислення:

- самостійність;          

- критичність;                                

- глибина;                  

- послідовність;

- швидкість.

Мислительні операції:

- аналіз;

- синтез;

- порівняння;

- абстрагування;

- узагальнення;

- систематизація.

 

Уява – специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь – який акт праці неодмінно містить у собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до виконання роботи. Уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Уява – це почуття новизни, складова творчої діяльності людини. Прикладом уяви, яка стала дійсністю в освоєнні космічного простору сучасною людиною, можуть бути слова К.Е. Ціолковського: «Людство досягне зірок і заповнить собою космос».

Види уяви:

- Мимовільна уява – коли створення людиною нових образів не скеровується спеціальною метою. Вона зумовлена потребами і почуттями.

- Довільна уява – коли людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкту.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділяють на:

- відтворюючу (репродуктивну) – уяву, що опирається на створення образів, які відповідають описові.

- творчу – це самостійне створення нових, оригінальних образів.

 

       Увага – це не психічний процес, а форма організації пізнавальних процесів та умова їх успішного перебігу. Увага – зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному чи ідеальному об'єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо (В.І. Страхов).

       Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таким чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над їх перебігом.

«Увага – це саме ті двері, через які проходить все, що тільки входить в душу людини із зовнішнього світу»

К.Д. Ушинський.

Види уваги:

- Мимовільна увага – виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів індивіда. Вона викликана дією сильного, контрастного або нового подразника.

- Довільна увага – є результатом усвідомлюваної спрямованості індивіда на певний об’єкт. Індивід використовує вольові зусилля для зосередження уваги.

- Післядовільна увага – коли людина захоплюється якоюсь, спершу непривабливою справою, а потім продовжує її, вже не докладаючи зусиль.

Властивості уваги:

            Стійкість – ступінь і тривалість зосередженості свідомості. Чим складніша задача і чим більше зусиль докладатиме індивід, розв’язуючи її, тим більшою буде стійкість його уваги. Чим більше його захоплює процес розв’язування, тим тривалішим і інтенсивнішим буде його зосередження.

       Переключення виявляється при довільному переході індивіда від однієї дії до іншої, від одного предмету до іншого. Переключення може бути мимовільним і тоді мова йде про неуважність.

       Обсяг – властивість уваги, що визначається кількістю об’єктів, на яких одночасно зосереджується індивід. Середній обсяг уваги становить 2 -7 одиниць інформації.

       Розподіл – можливість одночасного виконання людиною дій з різнорідними об’єктами. Завдяки цій властивості індивід може займатися одразу кількома справами. Проте в багатьох випадках розподіл уваги є дуже швидким її переключенням.

 

Пам'ять

«Без памяти мы были бы существами мгновения. Наше прошлое было бы мертво для будущего. Настоящее, по мере его протекания, безвозвратно исчезало бы в прошлом».

С.Л. Рубинштейн.

Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є необхідною умовою навчання, отримання знань, формування умінь та навичок. Без пам’яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам’яті людина відділилася від тваринного світу і досягла тих висот, на яких зараз знаходиться. Та й подальший суспільний прогрес неможливий без постійного покращення цієї функції.

Пам'ять – запам'ятовування, зберігання, наступне відтворення та забування людиною її попереднього досвіду.  

Процеси пам’яті

       Запам’ятовування – утворення і закріплення тимчасових нервових зв’язків, у результаті чого відбувається закріплення нового матеріалу.

- Мимовільне запам'ятовування відбувається без використання вольових зусиль.

- Довільне запам'ятовування вимагає від особистості використання вольових зусиль.

Відтворення – процес пам’яті, в результаті якого відбувається актуалізація закріпленого раніше матеріалу, шляхом переведення його з довготривалої пам’яті в оперативну.

- Впізнавання відбувається при повторному сприйманні об’єкта

- Згадування відбувається без повторного сприймання об’єкта.

Збереження – це процес утримання інформації в пам’яті.

Види пам’яті

1. За способом запам’ятовування:

- довільна;

- мимовільна.

2. За тривалістю:

- Короткочасна – спосіб зберігання інформації на протязі короткого проміжку часу (20 секунд). Має динамічний характер і обмежений об’єм (2 -7 одиниць).

- Оперативна – пам'ять, яка розрахована на зберігання інформації на протязі відповідного заздалегідь зазначеного часу, від декількох секунд до декількох днів. Термін зберігання визначається поставленою перед людиною задачею. Після виконання задачі інформація може зникати.

- Довготривала – це пам'ять, яка здатна зберігати інформацію на протязі необмеженого часу. Існує думка, що інформація не ушкоджується в пам’яті, а порушується доступ до неї. На ефективність зберігання впливає цінність інформації.

Можливі порушення пам'яті:

Корсаковський синдром – ушкодження короткочасної пам’яті без ушкодження довготривалої. Ретроградна амнезія – забування подій, які відбувалися саме перед травмою. Антиретроградна амнезія – забування подій, які відбувалися після травми або хвороби. Закон Рібо: – люди похилого віку з легкістю згадують події, які давно минули, але настільки ж легко забувають події, які відбулися нещодавно.

Пам'ять легко стає рабою людських пристрастей, переконань і захоплень. Прикладом є вибірковість пам’яті (ми забуваємо неприємні спогади з нашого життя, пам’ятаючи лише хороше), поява неправдивих спогадів (з часом у спогадах ослаблюється здатність людини розрізняти своє і чуже, те, що вона переживала насправді і те, що часто чула. І тоді людина присвоює собі чужі дії). Можливе також викривлення спогадів. Дитині дають цукерку, вона її швидко з’їдає, а потім забуває і при цьому з упевненістю стверджує, що нічого не отримувала. Тому об’єктивні спогади минулого – велика рідкість.