Історія української філософії

Український кордоцентризм - підстава української духовності. За цим поняттям провідну роль у житті людини відіграють не розумовораціональні сили,а їїемоції, почуття. Мотивацією дії виступає не розум, а серце. У.к. - екзестенція, щовиступає основою самого буття або й частиною природи укр. народу. Основою К. є живе і чутливе серце людини.

Український романтизм - поч. XIX ст. Протест проти утисків укр. народу рос. царатом, проти зневажливого ставлення рос. інтелегенції до укр. культури. Протест проти русифікації. Носієм руху укр. націанального відродження було дворянство. В Україні виникають різні політичні товариства, з Росії і Польщі поширюється масонство, рух декабристів. Романтизм був направлений на пробудження народу, його нац. свідомості. Великий вплив мав нім. романтизм Шеллінга. Романтизм стає світоглядною основою нового українського письменства. Його ідеї під кутом зору потреб української національної свідомості стають вихідними в творчості І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненко та інш. Найяскравіше в українському романтизмі себе виявила "філософія серця".

Ноосфера – оболонка Землі, що охоплена розумною діяльністю людини

Буття

Ключові поняття та терміни:

Онтологія — вчення про першооснови буття.

Буття — 1) найзагальніша визначеність речей, з якої розпочинається процес пізнання (Гегель). Перш ніж визначати, яка річ. відбувається конста­тація її буття; 2) найзагальніша властивість всього сущого (і матеріальні речі та ідеї, і цінності мають буття й об'єднуються людиною в єдиний світ); 3) буття як об'єктивне існування на противагу фантому, ілюзії.

Небуття – поняття, що означає заперечення буття, його відсутність, тотожне поняттю “ніщо”

Ніщо – відсутність або навіть небуття чого-небудь, що виражається в мові за допомогою заперечення. Це заперечення може мати лише відносний зміст, означаючи відсутність властивостей, станів, процесів у певному щось, або абсолютний зміст, якщо мова йде про відсутність буття як такого

Суще - це загальна єдність безлічі існуючих у їхній конкретності й цілісності речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів, цілісний світ.

Дійсність – все те, що має реалье, наявне буття

Реальність – буття речей в його співставленні з небуттям та з іншими формами буття – можливим, вірогідним буття чогось суттєвого в даній речі, буття її самої

Матерія — філософська категорія, протилежна ідеї. ідеальному. Мате­ріальність речей чи процесів визначається їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв'язками з іншими речами і процесами. В де­яких філософських системах М. як неживе протиставляється живому.

Дух — ідеальне начало (принцип) на противагу природі як матеріально­му началу. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність пси\:ч-ник"роцесіз)ідух —настанова на всезагальне —моральні, релігійні та пра­вові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.

Простір — одна з основних ознак матеріальності речей: форми існу­вання матерії, що фіксує їх протяжність і порядок розташування. Субстан-ційна концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без матерії, реляційна (Лейбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характеристиками матерії, які без неї не існують. Простір взаємопов'я­заний з часом, визначається через час і навпаки. Якісно відмінним стру­ктурним рівням матерії притаманні якісно відмінні просторово-часові ха­рактеристики.

Час – категорія, що позначає притаманну матерії, окремим її речам і проявам, а також духовним явищам і внутрішнім станам людини, зміну, що характеризується послідовністю, тривалістю, інтенсивністю

Теорія відносності – фізична теорія, з якої випливає філософський висновок про простір-час як неподільну форму існування матерії

Рух (філос.), засіб існування матерії, в самому загальному вигляді - зміна взагалі, всяка взаємодія об'єктів. Р. виступає як єдність мінливості і тривалості, перервності і безперервності, абсолютного і відносного.

Розвиток, - направлена, закономірна зміна; в результаті Р. виникають нові якості стану об'єкту - його складу або структури. Розрізняють дві форми Р.: еволюційну, зв'язану з поступовими кількіс. змінами об'єкту; революційну, що характеризується якіс. змінами в структурі об'єкту. Виділяють висхідну лінію Р. (Прогрес) і нисхідну (Регрес). В сучас. науці розробляються спеціально-наук. теорії Р., в яких, напротивагу від класич. природознавства, що розглядало гол. обр. зворотні процеси, описуються нелінійні, скачкообразні перетворення.

Прогрес (від лат. progressus - рух вперед), направлення розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. О П. можна говорити стосовно системи в цілому, окр. її елементах, структурі об'єкту,що розвивається. Поняття П. протилежно поняттю регрес.

Регрес (від лат. regressus - зворотний рух), тип розвитку, для якого характерний перехід від вищого до нижчого, процеси деградації, пониження рівня орг-ції, втрати спроможності до виконання тих або інших функцій; включає також моменти застоя, повернення до виживших себе форм і структур. Протилежний прогресу.

Еклектика — (грец. еklektikos — той, що вибирає) — поєднання в одному вченні несумісних, часто суперечливих елементів. Е. свідчить про кризу в духовному розвитку, відсутність довершеної системи, яка б подолала ці суперечності.

Субстаціональна концепція простору і часу (простір і час – самостійні субстанції, які існували незалежно від матерії) – субстанція, час, матерія – незалежні один від одного – Демокріт, Эпікур.

Релятивна концепція простору і часу (простір і час залежні один від одного. Поза цією системою нічого не існує). - Лейбніц, марксистська філософія, теорія відносності Энштейна: «Якщо зникне матерія, то простір і час стануть безглуздими характеристиками».

Практика – філософська категорія, що виражає специфічне (протилежність теоретичному) відношення до світу, причому тлумачиться вона у філософських системах по-різному. Виступаючи ключовою категорією в марксистській філософії, трактується, наприклад, як матеріально-предметна діяльність людей з освоєння і перетворення дійсності. Її основні види: матеріальне виробництво (праця), перетворення природи, природного буття; соціальна дія – перетворення суспільного буття, зміна існуючих соціальних відносин; науковий експеримент; соціальна П. У багатьох гносеологічних системах (теоріях пізнання) П. розглядають як основу і рушійну силу пізнання, як критерій істини.