Індивідуально-консультативна робота

Підготувати доповідь на тему: «Порівняльний аналіз основних моделей бізнес-освіти в світі» (європейської, американської, японської).

Тезисний матеріал до теми:

Розвиток школи "наукового управління" припадає на початок XX століття. її засновником був американський інженер Федеріко Уінслоу Тейлор (1856-1915). Заслугою Ф. Тейлора було прагнення протиставити науковий підхід існуючим традиціям (коли на першому місці стояв організатор), підійти до виробничого процесу як до системи і виробити наукові основи організації та нормування праці робітника.

Серед основних положень школи наукового керування, які внесли вагомий внесок у теорію і практику керування, можна відзначити наступні:

1.Використання наукового аналізу для визначення кращих способів виконання задачі.

2. Добір працівників, що краще підходять для виконання задач, і забезпечення їхнього навчання.

3.Забезпечення працівників ресурсами, необхідними для ефективного виконання їхніх задач.

4.Систематичне і правильне використання матеріального стимулювання для підвищення продуктивності.

5.Відділення планування й обдумування від самої роботи.

Представниками школи наукового управління можна назвати таких дослідників менеджменту як Френк Гілбрейт (1868-1924) і Лілія Гілбрейт (1878-1972) та ін. Вони зробили вагомий внесок у розвиток цієї школи. Зазначені автори, вважали, що застосування спостережень, логіки та аналізу дає змогу вдосконалювати операції ручної праці, досягаючи їх ефективнішого виконання

Адміністративний управлінський підхід (1920-1950) був спрямований на удосконалення керування організацією в цілому. Метою прихильників адміністративного підходу було створення універсальних принципів керування, дотримання яких, безперечно, забез­печить успіх підприємства. Першими представниками цієї школи були Г. Емерсон (1852-1931), А. Файоль (1841-1925), Г. Форд (1863-1947), А.К. Гастєв (1882-1941) та ін. Родоначальником системного керування організацією ("адміністративна школа") по праву вважається А.Файоль (1841-1925). Він уперше представив у структурованій формі діяльність підприємства. Він виділив п'ять найважливіших функцій керування– передбачати (планування), організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати.

А. А. Файоль сформулював 14 знаменитих універсальних принципів управління підприємством, які не втрачали свого значення і в сучасних умовах господарювання: розподіл праці, повноваження, відповідальність, дисципліна, єдиноначальність, єдність напряму, підпорядкованість особистих інтересів загальним, заохочення персоналу, централізація, скалярний ланцюг, порядок, справедливість, стабільність робочого місця для персоналу, корпоративний дух.

Приблизно одночасно з Файолем німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920) сформулював свої ідеї про ідеальний управлінський підхід для великих організацій. Суть його ідей виражена в сімох основних характеристиках ідеально формалізованої організації:

1. Поділ праці, при якому влада і відповідальність чітко визначені для кожного працівника й узаконені як офіційні обов'язки.

2. Бюрократична система ієрархічна, тобто кожна вища посадова особа керує нижчими і у свою чергу підлегла більш високопоставленому чиновникові.

3. Усі члени організації підбираються на основі технічної кваліфікації за допомогою формальних іспитів або шляхом навчання.

4. Посадові особи призначаються, а не обираються.

5.Адміністративні посадові особи працюють за фіксовану плату і є “кур’єрними” службовцями.

6. Адміністративні посадові особи не є власниками компанії, де вони служать.

7. Адміністративні чиновники мають право регулювати діяльність своїх підлеглих. Ці правила повинні бути безособовими і застосовуватися в усіх випадках.

Школа людських відносин базувалася на розробці й застосуванні соціально-психологічних аспектів менеджменту, тобто управління трудовим колективом здійснювалося з позиції психології і людських відносин.

Представниками цієї школи можна назвати вчених Елтона Мейо, Вальтера Ділла Скотта), Мері Паркер Фоллєт, Абрахама Маслоу, П. М. Кержінцева, Ф.Герцберг, Д.Мак-Клеланд, В.Врум, Дж.Адамс, Е.Лок, Л.Портер і Э.Лоулер та та інших.

Школа людських відносин у розвитку менеджменту утвердилася як реакція на обмеженість раціоналізму в системі управління. В основу людських відносин були покладені досягнення психології, соціології та ін.

  Основними досягненнями школи людських відносин і школи поведінкових наук прийнято вважати:

1. Застосування прийомів керування міжособистісними відносинами для підвищення ступеня задоволеності роботою і продуктивності.

2. Застосування наук про людську поведінку до керування і формування організації таким чином, щоб кожен працівник міг бути використаний відповідно до його потенціалу.

Представником школи «соціальних систем» є П.Друкар (1970 – до сьогодні). Будь-яка структура розглядається як соціальна система, орієнтована на гуманізацію управління, постійне оновлення діяльності з найменшими витратами для задоволення потреб ринку.

Загальним для усіх ранніх теорій менеджменту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності управління. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності менеджменту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.

Процесний підхід.. За цим підходом управління розглядається як процес виконання взаємопов’язаних дій (планування, організація, керування, контроль), кожна з яких сама по собі є процесом.

Цей підхід було розроблено вченими класичної школи, які запропонували виокремлювати і вивчати функції менеджерів.

Системний підхід. В основу системного підходу покладено постулат, що всі організації є системами, де всі складові частини взаємопов’язані. Це спосіб мислення по відношенню до організації та управління, який розглядає їх у єдності складових частин нерозривно пов’язаних із зовнішнім світом. Зі сказаного вище зрозуміло, що спосіб мислення управлінця щодо організації процесу управління залежить і формується за рахунок:отриманої інформації; якості її обробки; комплексу теоретичних знань, професійної підготовленості; досвіду; особистих ділових якостей і характеристик.

 Головна ідея системної теорії полягає в тому, що жодна дія не починається в ізоляції від інших. Кожне рішення має наслідки для всієї системи.

Основні положення теорії систем:

- наявність певного набору частин та компонентів цілісності, що суттєвим чином зумовлюють її структуру і можливість взаємодії із зовнішнім середовищем;

- властивості об’єднаного в систему цілого не дорівнюють арифметичній сумі властивостей частин – вони якісно нові, характерні лише для даної системи;

- система є організованою, тобто об’єднує і з’єднує в одне ціле відповідно до певного розміщення і зв’язків систему компонентів;

- наявність у системі як прямих, так і обернених зв’язків;

- за винятком всесвіту, усі системи є підсистемами більших систем.

Ситуаційний підхід. В сучасному бурхливому бізнесі особливо важливим є ситуаційний підхід до керування. Специфіка і рівень ефективності керування в даному випадку визначається тим, наскільки правильно оцінена ситуація, чи правильно обрана "домашня заготовка" для вирішення посталої задачі, чи правильно обрана сукупність управлінських прийомів і методів з обліком усіх позитивних і негативних факторів. Провідною позицією ситуаційного підходу є спроба пов’язати конкретні прийоми і концепції з визначеними ситуаціями.

Реалізація принципів управління на практиці здійснюється за допомогою певних методів управління.

Методи управління підприємством (колективом) - це способи здійснення управлінської діяльності, за допомогою яких виконуються функції управління і забезпечується реалізація цілей і задач. Методи управління базуються на дії об’єктивних законів розвитку суспільного виробництва і впливають на економічні інтереси.

В управлінні виробництвом можна виділити чотири групи методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі, соціально-психологічні та ідеологічні. Всі вони взаємопов’язані.

Найважливіше завдання управління - вірно поєднати на кожному етапі розвитку економіки різноманітні методи управління. Вирішення цих питань пов’язане з визначенням раціонального співвідношення централізації і децентралізації в управлінні.

Сутність методів менеджме нту визначається соціально-економічними відносинами, тим, наскільки вони відповідають характеру і рівневі розвитку продуктивних сил суспільства.

 

Літературні джерела: 1 – 18,  27, 32, 36, 38