Особливості управління

Ринкової економіки

Управління земельними ресурсами у режимі

Интернет-ресурсы по теме.

Ушаков В.Д. Психология одаренности. От теории к практике. М. 2009.

15. Юркевич, В.С. Одаренный ребенок: иллюзии и реальность [Текст] / В.С. Юркевич // Возрастная психология: Детство, отрочество, юность: хрестоматия: учеб. пособие для студентов пед. вузов; сост. и науч. ред. В.С. Мухина, А.А. Хвостов. – М., 2001. – С. 289 – 296.

1. https://stranamasterov.ru/node/1336 - Развитие творческих способностей.

2. https://uchi.ucoz.ru/publ/dlja_psikhologov/o_svjazi_sklonnostej_i_sposobnostej/18-1-0-12767 - О связи склонностей и способностей.

3. https://yourlib.net/content/category/11/60/69/ -Общая психология. Под ред. А.В.Петровского. М. 2008.

4. https://www.koob.ru/iljin_e_p/psych_creat - Ильин Е.П. Психология творчества, креативности, одаренности.: Питер; СПб.; 2009

5. https://www.koob.ru/ushakov_d/psy_giftedness - Ушаков В.Д. Психология одаренности. От теории к практике. М. 2009.

6. https://www.koob.ru/tyulenev/gifted_children - Тюленев П.В. Одаренность детей и разгадка тайны пирамиды управления человечеством и семьёй.Как воспитывать ребенка одарённым в эру новой исторической общности Человека Развитого? Книга 1.Программа АОСЭР: «Каждой семье – одаренных и талантливых детей». «Наука Интеллектика». - М.: 2011.-164 с.

7. https://www.koob.ru/gretsov/raskroi_svoi_sposobnosti - Грецов А.Г. Раскрой свои способности. СПб. 2004.

8. https://fictionbook.ru/author/vladimir_nikolaevich_drujinin/psihologiya_obshih_sposobnosteyi/read_online.html?page=1 - Дружинин, В.Н. Психология общих способностей [Текст] / В.Н. Дружинин. – 3-е изд. – СПб., 2007

9. https://psychology.filolingvia.com/publ/39-1-0-315 - природа умственных способностей человека

10. https://adalin.mospsy.ru/l_03_00/l0301151.shtml - Как развивать умственные способности ребенка

11. https://www.koob.ru/iljin_e_p/psych_creat - Ильин Е.П. Психология творчества, креативности, одаренности.: Питер; СПб.; 2009

12. https://www.koob.ru/iljin_e_p/psihologiya_voli - Ильин, Е.П. Психология воли [Текст] / Е.П. Ильин. – СПб., 2002.

Оскільки управління земельними ресурсами як один з видів управління дуже молода наука, тому дуже часто термін управління земельними ресурсами ототожнюється з терміном керівництво. Проте, дослідивши це питання, можна зробити висновок, що керівництво - це стратегія діяльності суб’єкта влади даної системи, а управління - це цілеспрямований вплив, свідома діяльність для реалізації системних цілей. Тут керівництво по суті виступає як складова управління, а саме - управління людьми, колективами, групами людей, суспільством в цілому для досягнення певної мети.

Не завжди в зміст управління вкладається його стратегічна сутність, оскільки цей термін у багатьох випадках підміняється терміном регулювання. На справді державне регулювання земельних відносин здійснюється тільки вищим державним органом - Верховною Радою України через законодавчі акти.

Розглядаючи проблеми управління земельними ресурсами в умовах відносин ринкового типу, не можна не зупинитись на оцінці управління при соціалістичній моделі господарювання. Екстенсивне ведення господарства за рахунок необґрунтованого розширення площі орних земель стало не тільки причиною порушення екосистеми, але й невиправданих витрат на виробництво сільськогосподарської продукції, високої її собівартості. Адже рівень розораності сільськогосподарських угідь в окремих областях України, як вже зазначалось, досягає майже 80 відсотків. Ці показники є найбільшими, принаймні в Європі і Америці, але, на жаль, тішитися немає чим. У США агропромисловий комплекс використовує територію у 3 рази меншу, ніж в Україні, проте проблем із забезпеченням продовольством там не існує. У той же час логіка підказує: якщо Україна має посівних площ у З рази більше, ніж США, то й продукції мала б виробляти у стільки ж разів більше. Насправді ж, у перерахунку на еквівалентну площу, Україна, володіючи найбагатшими в Європі високородючими ґрунтами, з виробництва сільськогосподарської продукції замикає список країн світу. Між тим, біокліматичний потенціал більшості регіонів України дозволяє збирати з кожного гектара зернових культур 60-70 ц, цукрових буряків 500-700 ц, картоплі 200-300 ц, овочевих культур 250-400 ц. Реальність такої врожайності підтверджується досвідом окремих передових господарств. На жаль, ці показники в Україні є у 2-3 рази нижчими через відсутність первинної вимоги послідовного підвищення родючості ґрунтів як основи зростання продуктивності земель. Надавши землі статусу лише економічної категорії, радянське господарювання порушило екологічну рівновагу всього ландшафту.

Якщо капіталовкладення у сільськогосподарське виробництво зростали у 3 рази, то темпи приросту продукції відставали від приросту засобів праці у 4-5 разів.

Виникає питання: що було істинною причиною гальмування створення ефективного землекористування? Відповідь одна. Потрібно було міняти земельні відносини, основою яких є форма власності на землю, усунути суперечності виключно державної власності на землю і розподілу виробленого продукту, створити ефективну систему управління земельними ресурсами.

Точкою відліку розв’язання цих проблем став Земельний кодекс України (1992 p.) та Земельний кодекс України 2001 року, який розвинув окремі положення попереднього кодексу.

Питанню управління земельними ресурсами в країні нині надається особлива увага. Тільки через управління реалізуються функції контрольно-наглядового характеру за:

• створенням умов рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання;

• охороною прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю;

• розв’язанням земельних спорів;

• надходженням коштів від плати за землю та їх наступним використанням;

• проведенням земельних аукціонів, здійсненням трансакцій із земельними ділянками;

• створенням земельно-реєстраційних центрів;

• раціональною організацією території та використанням земельних ділянок власниками землі і користувачами відповідно до умов їх надання;

• поверненням самовільно зайнятих ділянок у стані, придатному для використання;

• економічним стимулюванням раціонального використання і охорони земель та відшкодуванням втрат, спричинених погіршенням якості земель суб’єктом господарювання;

• моніторингом земель, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів;

• виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання земельних ділянок, нормативними документами та затвердженими документами щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, заростання бур’янами, чагарниками та дрібноліссям, селів, підтоплення та від інших процесів погіршення стану земель;

• вилученням або тимчасовою консервацією деградованих, малопродуктивних чи забруднених земель, подальше використання яких може призвести до негативних наслідків;

• рекультивацією порушених земель, зніманням, використанням і збереженням родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель, а також своєчасним приведенням цих земель у стан, придатний для використання за призначенням;

• збереженням та експлуатацією протиерозійних гідротехнічних споруд та систем, захисних лісонасаджень, встановленням і збереженням межових знаків;

• наданням достовірних даних про наявність, стан і використання земельних угідь по державному земельному кадастру, а також про наявність земель запасу;

• проектуванням, розміщенням, будівництвом, реконструкцією, введенням в дію, експлуатацією та ліквідацією об’єктів, які негативно впливають на стан земель;

• своєчасним і якісним виконанням комплексу необхідних заходів щодо запобігання псування земель, їхнього забруднення виробничими та іншими відходами і стічними водами, а також при добуванні корисних копалин, виконанні будівельних, геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт.

При цьому базовою правовою основою чіткої організації управління земельними ресурсами є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, Укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази ДЗА України тощо.

Вже сьогодні стає очевидним, що управління в системі «земельніресурси – людина» полягає в можливостях організувати в умовах ринкової економіки використання землі таким чином, щоб були створені умови для гармонійного співжиття Людини з Природою, що й буде переконливим доказом керованості цих відносин.

У цьому зв’язку, очевидно, недоцільно ділити управління земельними ресурсами на загальне, яке має територіальний характер, тобто охоплює певні території в межах адміністративно-територіальних утворень, і галузеве.

Якщо ця умова буде досягнута, то з повною впевненістю можна сказати, що в Україні існує ефективна система управління земельними ресурсами.