Роль держави в національній економіці. Економічні функції держави

План лекції

Змістовий модуль 7. Державність та державне управління економікою.

Заліковий модуль ІІ. Збалансованість та ефективне функціонування економіки

Література

1. Національна економіка: Підручник./За ред..проф.,к.е.н. П.В.Круша.-К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008.-416 с. - Р.ІV.-С.175-208.

2. Гринів Л.С. Національна економіка: Навч.посібник / Кічурчак М.В. -Львів: «Магнолія 2006», 2008. – 464 с. - Р.V.-С.216-284.

3.Національна економіка: навч.посіб.для студ.вищ.навч.закл. [Білоцерковець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін.. ]; За ред.. В.М.Тарасевича –К.: Центр учбової літератури, 2009.- 280 с. -Гл.VІ.-С.118-146.

4. Дорогунцов С.І. Політична економія: науковий курс / Гош О.П. - К.: Оріон, 2004. – 560 с. - С.402-435.

5. Макконнелл К.Р. Экономикс: Принципы, проблемы и політика: В 2 т.: Пер. с англ/ Брю С.Л.- М.: Республика, 1992.- 399 с. -Т.Ы.-Гл.7.-С.108-113.

6. Перехідна економіка: Підручник / За ред.. В.М. Гейця.- К.: Вища школа, 2003.- 592 с. - С.190-203, 246-707.

7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д.Базилевича.-К.: Знання, 2006.- 581 с. -С.259-289.

На занятті буде розглянута роль держави в національній економіці.

Пріоритетні напрямки державної політики розвитку механізмів макроекономічного регулювання: структурно-інвестиційна та інноваційна політика, бюджетно-фіскальна та грошово-кредитна політика.

Мета лекції – визначити економічну роль держави в становленні національної економіки; роль органів державного управління в цих процесах.

Завдання лекції: вивчити економічні функції держави; знати значення та наслідки націоналізації та приватизації; вміти пояснювати вплив перелічених процесів на соціальний захист населення.

1. Роль держави в національній економіці. Економічні функції держави.

2. Націоналізація та приватизація як методи розподілу власності.

3. Система органів державного управління національною економікою та їх функції.

Історія країн засвідчує, що успіхи одних і невдачі інших про­глядаються через призму свободи людини, нації, держави, еконо­мічної системи. Світова практика стійких державних систем по­казала, що природним державоутворювальним ядром є закон, який створюють самі люди для свого співжиття. Отже, держава — це не окрема людина з найвищою державною посадою (король, цар, президент тощо), чи група людей (Кабінет Міністрів, парламент тощо). Вона грунтується на системі законів, які визначають відноси­ни між людьми для їх блага, та владі, яка діє за законами. У кожній країні діють основний закон (конституція) та підконституційні закони, що регулюють державні, економічні, соціальні, судові відносини в суспільстві.

Різні етнічні групи людей не можуть спільно розвиватися і задовольняти свої потреби без об'єднання навколо єдиної суспільноутворювальної основи — держави, причому це об'єднання не належить від їхньої волі. Вони самі обирають державу як основу їхньої єдності. Ця єдність диктується об'єктивними закона­ми суспільства — відтворення життя і виробництва.

Український народ — державоутворювальна основа. У бага­тьох країнах світу держави сформовані на основі титульної нації та її національних атрибутів. Держава отримує назву титульного народу і його національні символи: мову, герб, гімн і т. ін. В Україні титульним народом є українці, і відповідно держава набуває їхніх національних ознак.

Державна влада — вибрані народом його представники і передані народом їм функції ухвалювати рішення згідно з державними законами в усіх сферах суспільного життя від народу і для добробуту народу.

Отже, державна влада стає органічно єдиною з державними законами і функціонує лише за їхніми положеннями. З цього при­воду ст. 5 Конституції України стверджує: "Носієм сувереніте­ту і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". Ст. 6 Конституції України говорить: "Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову".

Ринкова економічна теорія обґрунтовує функції суб'єктів ви­робництва (функції вільного підприємництва на основі вивчення попиту споживачів на продукцію і послуги) і державних органів управління та регулювання (функції, що їх не вирішують вироб­ники і ринок загалом). Такі відносини виробників і держави в умо­вах ринку сприяють, з одного боку, продуктивному й ефективно­му функціонуванню праці та капіталу, а з іншого — створенню самодостатнього бюджету держави для розв'язання національних, державних і соціальних проблем. Проблема полягає лише у визна­ченні рамок цих функцій як для виробників, так і для держави.

Проблема управління ринковою економікою розв'язується у такий спосіб: безпосередні виробники здійснюють самоуправлін­ня підприємством на основі попиту на їх продукцію, забезпечую­чи продуктивне й ефективне функціонування праці й капіталу та отримання прибутку, а уряд країни відстежує стан національної економіки на основі макроекономічних показників, створюючи інституційні передумови лібералізації діяльності виробників, роз­поділу національного продукту і прибутків на користь виробників і нації загалом.

Уряд країни здійснює обмежене, або дозоване, економічне регулювання. Уряд як регулятор рин­ку має усвідомлювати обсяг і структуру національного ринку і свій статус щодо його суб'єктів лише через компроміс.

Ринковий механізм функціонує найефективніше за енергійної конкуренції, позаяк вона змушує підприємства реагувати на підви­щення ринкових цін.

Іншою є ситуація за наявності на ринку одного виробника пев­ного товару — монополіста. У нього немає стимулів збільшувати виробництво продукції навіть за високих цін на неї, тому що в такому разі ринкова ціна на продукцію знизиться, а отже, відпо­відно зменшиться і прибуток.

Дбаючи про захист інтересів усіх суб'єктів ринку, уряд здій­снює антимонопольну політику, яка передбачає:

> відкриття зовнішніх торговельних кордонів (вільна міжна­родна торгівля створює конкуренцію на внутрішньому ринку);

> ухвалення законів, спрямованих проти монопольної (або олігопольної) діяльності;

> законодавче ґарантування входження нових підприємств на освоєний ринок. У більшості країн закон забороняє існуючим підприємствам нечесними методами перешкоджати появі нових конкурентів. Однак хоч як це парадоксально, бувають випадки, коли саме уряд, вимагаючи бюрократичного дозволу на створення нових компаній, закріплює за існуючими фірмами право на моно­польну діяльність (вони за хабар можуть домогтися від урядово­го чиновника відмови новим компаніям у такому дозволі й, отже, зберегти свою монопольну владу);

> заборону злиття компаній, якщо це може призвести до ви­никнення монополії або олігополії. У ЄС діє спеціальна комісія, яка переглядає рішення про злиття європейських компаній і має право блокувати їх, якщо це загрожує значним послабленням конкуренції на ринку й посиленням влади монополій;

> розукрупнення існуючої монополії чи олігополії, поділом її на частини.

Як доводить історичний досвід людства держава - це i є та особлива, універсальна інституція, що має публічну, державну владу та спеціалізований апарат для регулювання системи суспільних відносин загалом. Жодна з суспільних інституцій не спроможна підмінити роль держави у суспільстві (рис.1.).

Рис.1. Сфери впливу держави на складові суспільної системи

У курсі „Національна економіка" досліджується аспект державного регулювання та управління економікою. Державне регулювання економіки є частиною господарського механізму національної економіки, який представляє собою 1) процедуру, процес впливу суб’єктів регулювання (ринку, корпорацій, держави) на спосіб i характер дій всіх суб’єктів економічної системи відповідно до розвитку їх внутрішньої суті, цілей, структури та місця в економічній ієрархії; 2) сукупність основних форм i методів координації елементів i підсистем господарського комплексу суспільства, а також використання економічних законів, розв'язання суперечностей економічної системи, реалізації базових економічних відносин, а також розвитку людини та узгодження найважливіших типів інтересів. Відповідно, державне регулювання економіки (ДРЕ) - це: 1) система прийняття рішень та практичного здійснення заходів та процедур, спрямованих на задоволення соціально-економічних потреб суспільства та індивідів, що витікають з вихідних умов стану i розвитку національної економіки; 2) процес впливу державних органів влади на умови, способи, характер дій суб’єктів економічної підсистеми відповідно до стратегії загально національного розвитку. Відмінною рисою державного регулювання економіки є те, що якщо ринкова координація шляхом тривалої еволюції дійшла до стану об'єктивно-раціонального збалансування показників національної економіки, то державне регулювання (як випливає з визначення) не містить у собі такого вбудованого механізму, i головною рисою його є комплексність, врахування та аналіз економічних параметрів, планомірність, продуманість i прогнозованість.
Об’єктивна необхідність ДРЕ викликана наступними причинами:

*ринок не завжди спроможний був забезпечити постійний активний комплексний розвиток продуктивних сил суспільства: наука, освіта, охорона здоров'я, соціальний захист тощо;

*екологічна криза i проблеми, пов'язані з безвідповідальною і неконтрольованою дією суб’єктів економіки;

* неспроможність ринкового механізму забезпечувати рівномірний розвиток регіонів, галузей національної економіки та розподіл ресурсів i благ;

* необхідність формування координаційного центру управління та регулювання в умовах поглиблення процесів усуспільнення виробництва,тобто відносин спеціалізації, кооперації, комбінації, концентрації виробництва, поглиблення міжгалузевих зв'язків;

* ускладнення відносин власності;

* проблеми задоволення суспільних благ, що не зорієнтовані на ринковий попит;ринок не спроможний самостійно подолати та компенсувати зовнішні ефекти від діяльності суб’єктів господарювання (екстерналії), оскільки вони є тими втратами або вигодами від діяльності, що не враховуються механізмом ціни;

* необхідність проведення єдиної соціально-економічної політики;

* нездатність ринкового механізму проводити єдину грошово-кредитну політику;

* необхідність подолання соціальної напруженості та значної диференціації суспільних груп за доходами та ін.

Тобто, ДРЕ виникає тому, що ринок не може в принципі вирішувати чимало питань, оскільки реагує лише на потреби, що виявляються через попит на товари i послуги, а багато чинників, від яких залежить навіть сама його робота, ним не вимірюються. Це - створення загальних умов життя суспільства, які не можуть бути викладені в суто економічних термінах ціни, конкуренції, попиту, пропозиції i прибутку, спрямування ресурсів поза економічними потре6ами суспільства тощо.

Об'єктами ДРЕ є соціально-економічні процеси, явища, умови прийняття економічних рішень та здійснення господарської діяльності, виробничі відносини національної економіки, сектори, підсистеми та окремі елементи народного господарства, функціонування яких складно забезпечити або неможливо забезпечити дією ринкового механізму господарювання.