Поняття страхування відповідальності

Массаж при сколиозах

З а д а ч и массажа:

· укрепить мышцы спины и живота и нормализовать их тонус,

· уменьшить ощущение усталости мышц,

· уменьшить боли при их появлении,

· улучшить лимфо- и кровообращение;

· улучшить функцию дыхания,

· содействовать укреплению всего организма.

Массаж применяют при сколиозе всех степеней при консервативном и оперативном его лечении. Массируют спину, живот, грудную клетку.

При сколиозе I степени применяют поглаживание, растирание, разминание и вибрацию. При II и III степени — на ослабленные мышцы все вышеуказанные приемы, а на мышцы с повышенным тонусом — поглаживание и вибрацию. На реберный горб воздействуют всеми приемами, и особенно вибрацией, похлопывая пальцами, не допуская сильных ударов, используют давление, стремясь механическими приемами сгладить деформацию. Спину массируют в положении лежа на животе, под живот подкладывают небольшую подушку, под голеностопные суставы — невысокий валик, руки располагают вдоль туловища или они согнуты перед грудью. Голова лежит прямо или повернута в сторону, противоположную сколиозу.

При массаже живота и грудной клетки спереди больной лежит на спине, под коленные суставы подкладывают невысокий валик, под голову — небольшую подушку, руки располагаются вдоль туловища.

В положении на боку (противоположной стороне грудного сколиоза) одну руку укладывают под голову, другой рукой больной упирается перед грудью.

При двойном искривлении позвоночника в разных его отделах спина условно разделяется на четыре отдела: два грудных и два поясничных, на каждый из которых избирательно применяют различные приемы с учетом состояния тонуса мышц. Массаж в начале процедуры проводят не избирательно, используя приемы поверхностного и глубокого поглаживания. Затем проводят дифференцированное воздействие на указанные выше отделы, начиная с грудного. Массажист должен находиться на стороне массируемого участка.

После операции массаж назначают в срок, зависящий от тяжести и сложности операции. Вначале используют легкое поглаживание, растирание, вибрацию, не касаясь рубца. Через 30 дней добавляют разминание и поколачивание в области реберного выступа, затем присоединяют массаж живота и ног. Длительность процедуры 20-30 мин. На курс — 20-25 процедур ежедневно или через день. Перерыв между курсами не менее 14 дней. Курсы лечения повторяют несколько раз в году.

Страхування відповідальності — це самостійна сфера страхування, де об'єктом страхування є відповідальність страхувальника згідно з чинним законодавством або на підставі договірного зобов'язання перед третіми особами за заподіяння їм шкоди. Це може бути шкода, заподіяна особі або майну третіх осіб чи юридичної особи. Страховик бере на себе ризик відповідальності за зобов'язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди з боку страхувальника життю, здоров'ю або майну третіх осіб чи юридичних осіб.

Розрізняють страхування цивільної відповідальності, страхування професійної відповідальності, відповідальності за якість товару і продук­ції, екологічної відповідальності і под.

У зарубіжних країнах існують й інші види страхування відповідаль­ності. Наприклад, страхування відповідальності підприємств (наймачів), що гарантує роботодавцю відшкодування сум, які він зобов'язаний випла­тити у зв'язку з каліцтвом робітника або смертю, спричиненими нещасни­ми випадками на виробництві; страхування відповідальності домовласни­ків, власників свійських і диких тварин; страхування ділової відпові­дальності.

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. Найчастіше вона не відома, за винятком страхування відповідальності за невиконання договірних зобов'язань. Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний харак­тер, тому що більшість полісів страхування відповідальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої особи (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування).

Особливістю страхування відповідальності є також і порядок визна­чення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума визначається страховою (дійсною) вартістю об'єкта страху­вання, при страхуванні відповідальності страхова сума не встановлюєть­ся. Договором визначається лише гранична сума відшкодування — ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик у разі заподіяння страху­вальником шкоди третім особам. Проте страхування відповідальності не замінює відповідальність перед законом за вчинення неправомірних дій.

За умовами ліцензування страхової діяльності в Україні до страху­вання відповідальності належать такі його види:

• страхування цивільної відповідальності власників транспортних за­собів;

• страхування цивільної відповідальності перевізника;

• страхування цивільної відповідальності підприємств, що є джерела­ми підвищеної небезпеки;

• страхування професійної відповідальності;

• страхування відповідальності за невиконання зобов'язань;

• страхування інших видів відповідальності.

Цивільна відповідальність — це передбачений законом або догово­ром захід державного примусу, що застосовується для встановлення порушених прав потерпілого (третьої особи), задоволення його претен­зій за рахунок порушника.

Цивільна відповідальність має майновий характер: особа, що завдала збитків, зобов'язана відшкодувати їх потерпілому, тобто третій особі. Через укладання договору страхування цивільної відповідальності цей обов'язок перекладається на страховика. За завдані збитки страху­вальник може нести кримінальну або адміністративну відповідальність. Проте страховик зобов'язаний відшкодувати тільки майновий збиток, завданий третій особі страхувальником.

Страхування професійної відповідальності пов'язане з можливістю заявления майнових претензій до фізичних або юридичних осіб, що ви­конують свої професійні обов'язки або надають відповідні послуги. Майнові претензії, що висуваються до фізичних або юридичних осіб, найчастіше зумовлені недбалістю, помилками і недоглядами у про­фесійній діяльності або послугах.

Як правило, санкції та юридична відповідальність за порушення умов договору визначаються сторонами у договорі під час його укладання. При цьому одна зі сторін, яка виконує зобов'язання відповідно до укла­деного договору, має право застрахувати свою відповідальність. У дея­ких випадках страхових або банківських гарантій вимагає друга сторо­на договору, яка очікує виконання зобов'язань.

2. Основні види збитків

Страховик здійснює страхову виплату при настанні таких страхових випадків:

1) рішення суду, що зобов'язує страхувальника відшкодувати збитки, завдані третім особам;

2) задоволення страхувальником (застрахованою особою) претензії про відшкодування збитків, завданих третім особам у добровільному порядку в разі попередньої згоди на те страховика.

Розглянемо основні види збитків, які покриваються страхуванням відповідальності, та їх специфіку, що ґрунтується на чинному законо­давстві України.

Тілесні ушкодження — це будь-яка шкода, завдана життю і здоров'ю третіх осіб, у тому числі смерть.

Згідно з чинним законодавством України у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відпові­дальні за це, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, неодер­жаний ним унаслідок втрати або зменшення працездатності, а також відшкодувати витрати, спричинені ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

У разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потер­пілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити йому одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування збитків мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Організація має відшкодувати збиток, завданий з вини її працівни­ків під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприєм­ства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати збиток, завданий джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що збиток вчинений унаслідок непереборної сили або заміру потерпілого.

В Україні діє система соціального страхування, яка є сукупністю відно­син щодо формування і використанім колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування в разі постійної чи тимчасової втрати працездатності. У системі державного соціального страхування страховиком є держава, яка бере на себе зобов'язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. Недержавні страхові компанії доповнюють і розширюють спектр страхо­вих послуг. Будь-яке підприємство, організація, громадянин можуть за- страхувати свою відповідальність перед третіми особами у страховій ком­панії і таким чином мінімізувати можливі компенсаційні витрати.

Майнові збитки — це будь-які збитки, завдані майну третіх осіб, у тому числі тваринам, які їм належать. Збитки мають бути конкретними та завданими безпосередньо страхувальником.

Чинним законодавством України визначено відповідальність фізич­них та юридичних осіб, винних у завданні майнових збитків третім осо­бам у різних сферах діяльності. Розглянемо відповідальність за май­нові збитки на прикладі пасажирських і вантажних автоперевезень — перевезень, які мають безпосереднє відношення до сфери туризму.

За договором перевезення вантажу транспортна організація (пере­візник) зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За договором перевезення пасажирів перевізник зобов'язується пере­везти пасажирів до пункту призначення, а в разі здавання пасажиром багажу — також доставити багаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання багажу особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу — і за провезення багажу.

Перевізник і відправник несуть майнову відповідальність за неподан­ня перевізних засобів, неподання до перевезення вантажу та за інші порушення обов'язків, зазначених у договорі перевезення.

Автотранспортна організація і відправник звільняються від відпові­дальності за невиконання зобов'язань щодо перевезення, якщо це неви­конання сталось унаслідок:

1) явищ стихійного характеру (заметів, паводка, пожежі та іи.);

2) аварії на підприємстві, внаслідок якої роботу підприємства було припинено на строк не менше ніж три доби.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

За збитки, завдані при перевезенні вантажу або багажу автомобільним транспортом, перевізник (автотранспортна організація) відповідає:

1) у разі втрати або нестачі вантажу і багажу — в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено або якого не вистачає;

2) у разі пошкодження вантажу або багажу — в розмірі суми, на яку зменшилась його вартість;

3) у разі втрати вантажу або багажу, зданого до перевезення з ого­лошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона нижча дійсної його вартості.

Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе відповідальність, якість вантажу або багажу змінилась настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу або багажу має право від нього відмовитись і вимагати відшко­дування збитків за його втрату.

Якщо вантаж або багаж, за втрату або нестачу якого автотранспортна організація виплатила відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, одержувач (відправник) має право вимагати видачі йому цього вантажу або багажу, повернувши одержане за його втрату або нестачу відшко­дування.

Отже, сфера застосування страхування відповідальності за майнові збитки, завдані третім особам, досить широка. Прикладом обов'язкового страхування такої відповідальності може бути страхування відповідаль­ності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути зав­дані ним під час виконання авіаційних робіт.

Збитки, завдані рекламою, — це збитки, завдані третім особам уна­слідок:

• ненавмисного письмового або усного наклепу чи дискредитації;

• ненавмисного порушення авторського, видавничого або патентного права;

• недобросовісної конкуренції або неправомірного привласнення ідеї за умови наявності договірних відносин.

Чинним законодавством України встановлено, що громадянин або організація має право вимагати в судовому порядку спростування відо­мостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які пля­мують їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто розповсюдив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Якщо зазначені відомості були розповсюджені через засоби масової інформації (друковані або аудіовізуальні), вони мають бути спростовані у тому самому друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо відомості, які не відповідають дійсності й завдають шкоди інтересам, честі, гідності або діловій репутації громадянина чи організації, містять документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається.

Громадянин або організація, відносно яких розповсюджені відомості, що не відповідають дійсності й завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, мають право поряд зі спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайно- вої) шкоди, завданої їх розповсюдженням.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організа­ції діяннями іншої особи, що порушила їхні законні права, відшкодо­вується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в гро­шовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнового збитку. Розмір відшкодування визначає суд з урахуванням сутності позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Екологічні збитки — це збитки, завдані навколишньому середови­щу внаслідок непередбаченого викиду небезпечних речовин — газів, пари, рідин, нафтопродуктів, а також неатмосферних опадів (сажа, дим, пил).

Відповідно до чинного законодавства України організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для довкілля (тран­спортні організації, промислові підприємства, будови, власники авто­мобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати збиток, завданий джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що збиток вчинений унаслідок непереборної сили або заміру потерпілого.

Опосередковані збитки — це збитки, які прямо пов'язані з одержа­ною травмою або пошкодженням майна, наприклад перерва у господар­ській діяльності, втрата доходу.

Відповідно до чинного законодавства України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він має відшко­дувати кредитору завдані ним збитки. Під збитками розуміють витра­ти, зроблені кредитором, втрату або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Фінансові збитки — це збитки третіх осіб, які прямо не пов'язані з одержаною травмою чи пошкодженням майна. їх поділяють на фінан­сові збитки, що пов'язані зі страховим випадком, і фінансові збитки, які не пов'язані зі страховим випадком.

Як приклад фінансових збитків розглянемо таку ситуацію. Під час будівництва готелю підрядник установив баштовий кран, який в проце­сі роботи впав на проїжджу частину вулиці. Крану та проїжджій частині вулиці не було завдано ніякої шкоди. Проте рух автомобілів та пішо­ходів було заблоковано на кілька днів. Ресторани та магазини, доступ до яких було перекрито, втратили своїх клієнтів, а отже, і дохід. Якби кран не впав, а тільки нахилився, то вулиця була б перекрита через імовірність падіння крану, і були б суто фінансові збитки, оскільки існувала б тільки загроза настання страхового випадку.

Щодо законодавчого супроводу цього страхового випадку, то тут, як і у випадку з екологічними збитками, діє норма, за якою будова є дже­релом підвищеної небезпеки, а отже, підрядник зобов'язаний відшкоду­вати завданий збиток. Проте цей пункт стосується тільки реального матеріального збитку і не належить до опосередкованих фінансових збитків третіх осіб.

Навіть у страхових компаніях розвинених країн ще немає достатніх статистичних даних для адекватного оцінювання і тарифікації таких ризиків. У разі страхування ризиків цього виду страховики вводять су б ліміти.

У країнах, які мають давні традиції страхування, існує поняття шко­ди, завданої нервовим почуттям, — нервовий шок, що належить до різно­виду персонального збитку.

3. Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів

Під час страхування цивільної відповідальності власників автотран­спортних засобів страховик зобов'язується відшкодувати майновий зби­ток третім особам із числа учасників дорожньо-транспортної пригоди, що виникла внаслідок експлуатації страхувальником автомобіля, мото­цикла, моторолера і т. д. Майновий збиток відшкодовується в межах заздалегідь установленої страхової суми.

До страхових випадків належать смерть, каліцтво або інше ушкодження здоров'я третьої особи. Крім того, страхова виплата за договором страху­вання цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів здійснюється третім особам у зв'язку зі знищенням або пошкодженням їхнього майна в межах ліміту відповідальності страховика.

Страхування може здійснюватися з установленням лімітів відпові­дальності страховика за кожним можливим випадком вчинення майно­вого збитку або без установлення таких лімітів.

Розмір страхової премії залежить від установленої страхової суми і робочого обсягу циліндра двигуна внутрішнього згоряння певного тран­спортного засобу, кількості місць для пасажирів і водія, вантажопідйом­ності, рівня професійної майстерності водія, пробігу автомобіля.

Страховик звільняється від відповідальності відшкодування збитку, якщо буде встановлено, що вчинення майнового збитку третім особам зумовлено зловмисними діями потерпілого або страхувальника, а також якщо буде встановлено, що майновий збиток виник через вияв непе­реборної сили, воєнні дії, несанкціоноване використання транспортного засобу.

Особливою формою договорів про обов'язкове страхування цивіль­ної відповідальності власників автотранспортних засобів є угода про «Зелену Картку». Міжнародна система автострахування «Зелена Карт­ка» дістала свою назву завдяки кольору страхового поліса. У 1949 р. був підписаний договір між 13 країнами-учасницями. З 1 січня 1953 р. система «Зелена Картка» набрала чинності. Країни, що належать до цієї системи, уклали між собою двосторонні угоди, в яких визначили порядок видачі страхових документів, урегулювання претензій, що ви­никають у зв'язку з дорожньо-транспортними пригодами, а також по­рядок взаєморозрахунків між національними бюро «Зелена Картка». Останнім часом до цієї міжнародної системи належать 42 країни: країни Європи, у тому числі Туреччина, Мальта, Литва, Латвія, Естонія, Украї­на, Молдова, а також Туніс, Ізраїль, Іран, Ірак, Кіпр, Марокко. З 1 черв­ня 1998 р. Україна стала повноправним членом Міжнародного бюро «Зелена Картка».

«Синя Картка» — фактичний аналог «Зеленої Картки», розроблений у радянські часи спеціально для країн, що належали до Ради економіч­ної взаємодопомоги (РЕВ).

Основним елементом системи «Зелена Картка» є національні бюро країн-учасниць. Через ці бюро організується контроль за страхуванням цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів у міжна­родному автомобільному сполученні. Зазвичай цей контроль здійснюєть­ся на прикордонних переходах. Національні бюро спільно зі страхови­ми компаніями усередині країни і за рубежем вирішують питання врегулювання заявлених претензій третіх осіб за фактами страхових випадків. Національні бюро об'єднані в Міжнародне бюро «Зеле­на Картка» зі штаб-квартирою у Лондоні, що координує їхню діяль­ність. В Україні «Зелені Картки» продають тільки страхові компанії, що є членами Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ).