Політична думка Стародавнього світу

План.

Тема №2: Політична думка Стародавнього світу та Середньовіччя.

Теми доповідей і рефератів

Питання для обговорення

1.Політологія як наука про політику.

2.Об'єкт і предмет політології.

3.Методи політології.

4.Функції політології.

1.Співвідношення політології з іншими науками.

2.Функціїполітології.

3.Методологія політичної науки.

1. Політична думка Стародавнього світу.

2. Політичні доктрини древньої Греції та Риму.

3. Епоха Відродження і розвиток політичної думки. Н. Макіавеллі.

4. Політична думка епохи Просвітництва (ХVІІ - ХVПІ ст..)

У політиці під генезою розуміють процес становлення та розвитку політичних ідей, який дає можливість простежити історичний шлях формування різних традицій, шкіл, напрямків, підходів у осмисленні політичного життя суспільства.

Типологізація політичних ідей здебільшого збігається з основними етапами світової історії. Перші соціальні погляди мали релігійно-міфологічний характер і лише у XI-VIII ст.ст. до н. є. відбудеться перехід до відносно раціонального погляду на державу і на світ в цілому.

1. Політичні вчення Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Індія, Китай, Іран, Персія).

У політичних поглядах Древнього Сходу превалювала думка про божественне походження держави. Однак тенденція відходу від подібних поглядів у цих країнах простежується вже в ХІ-VІІ сторіччях до нашої ери. Вона знайшла відбиття в ряді навчань мислителів Індії, Китаю, Персії й інших країн.

У розвитку давньоіндійської політичної думки важливе місце займає трактат "Артхашастра", що спеціально розглядає питання державного керування. У ньому домінує ідея сильної централізації державної влади й необмеженої влади царя, всього економічного й політичного життя рабовласницького суспільства. В інтересах збереження влади цар може порушувати закони й використовувати будь-які засоби.

На початку першого тисячоріччя до н.е. у Древній Індії з'явилися "Закони Мацу", у яких обожнюється соціально-політична нерівність, закріплене у вигляді поділу всіх людей на "варни" або касти, з яких одні -"вищі", інші - "нижчі", тобто певна соціальна піраміда, на вершині якої сидять цар і його радники, найбільш багаті й знатні люди - брахмани.

У середині першого тисячоріччя на противагу цим законам з'являються різні релігійні плини, які висувають ідеї духовної рівності всіх людей незалежно від приналежності до тієї або іншої варни касти. Однією з таких релігій був буддизм. Своїм вістрям він був спрямований проти брахманів й їхньої ідеології. У ранньому буддизмі зустрічаються ідеї про те, що спочатку всі люди жили щасливо, були рівні й вільні. Однак після того, як з'явилися злодійство й обман виникла соціальна нерівність. Відмова буддизму визнати справедливою систему варн знайшла широкий відгук у народі, але вже в ІІІ в. до н.е., піддавшись відповідній "обробці", вона була перетворена в офіційну державну релігію Індійської імперії.

Історія древнього китайського рабовласницького суспільства характеризується запеклою боротьбою рабовласників і рабів, родової знаті й общинників, що розоряються. Гострота класових конфліктів обумовила боротьбу різних напрямків політичної думки. Пануючою була політична ідеологія рабовласницької знаті, у якій значне місце приділялося обґрунтуванню ідеї божественної природи царської влади. Цар був "син неба", що здійснює державне керування по велінню неба.

Передові ж мислителі, відкидали ідею божественної природи держави. Так, у навчанні Лао-Цзи (VІ-Vвв.до н.е.) розгвинчується ідея про божественне походження царської влади. Все соціальне зло оголошується породженням "людського дао", тобто законів, установлених правителями в порушення природного закону по якому всі люди рівні. Соціальним ідеалом Лао-Цзи був лад заснований на рівності людей і відсутності гноблення.

Одним з великих й оригінальних мислителів людства є китайський учений, поет і філософ Конфуцій /551-479 р.г. до н.е. /, що поклав початок цілому плину у філософії й політиці - конфуціанству, що досить суперечливо. Благо народу - центральний пункт конфуціанської доктрини володарювання. А звідси й подання про державу як про велику родину, де государ - батько своїх підданих, йому віддані чиновники, які своє право на керування постійно доводять знаннями, здатностями, мудрістю й чеснотою. Народ беззаперечно виконує волю пануючих. Одночасно, боячись народних повстань, Конфуцій призивав до "розумного" використаня державної влади. Конфуціанська модель державного устрою по своїй суті утопічна, але багато ідей великого мислителя знаходять практичне застосування в політиці й у наші дні.

У постійній полеміці з конфуціанством зложилося політичне навчання Мао-цзы /479 - 384 р.н. до н.е./, що виходив з визнання рівності прав людей від природи. Ідея мислителя про природні права пов'язана з його ідеєю договірного походження держави. Щоб покласти кінець розбродам і ворожнечі, що мала місце в природному стані, люди обрали зі свого середовища самого мудрого й проголосили його царем. Так з'явилася державна влада. Мао-цзы вважав, що верховна влада належить народу, що має вище право обрання правителів і контролю за їхньою діяльністю. Цю ідею через багато століть будуть розвивати мислителі європейської Освіти.