Тема № 5 право міжнародних оргнізацій (2 год. )

План:

1. Поняття, джерела права міжнародних організацій.

2. Юридична природа міжнародної організації. Похідна і функціональна правосуб’єктність. Ознаки міжурядової організації. Внутрішнє право міжнародних організацій. Види міжнародних організацій.

3. Організація Об’єднаних Націй: Статут, цілі, принципи, членство. Система органів ООН. Спеціалізовані установи ООН.

4. Регіональні міжнародні організації. Загальна характеристика регіональних організацій, їх різновиди.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

В межах даної теми потрібно розкрити функції, структуру, міжнародну правосуб’єктність і правові основи діяльності міжнародних організацій, дати класифікацію цих організацій і показати їхню роль у міжнародному співробітництві.

Відповідаючи на перше питання слід зауважити, що міжнародні організації відіграють значну роль в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Вони ефективно сприяють гармонізації міжнародних відносин, ліквідації напруженості в них і врегулюванню конфліктів. Після визначення права міжнародних організацій необхідно розглянути джерела права міжнародних організацій, до яких відносяться статути міжнародних організацій, інші міжнародні угоди, міжнародні звичаї, акти міжнародних організацій. При цьому увагу доцільно приділити Віденській конвенції про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 року, Віденській конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, Статуту Організації Об’єднаних Націй 1945 року, Конвенції про привілеї та імунітети ООН від 13 лютого 1946 року, Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН від 21 листопада 1947 року та інші.

Розкриваючи друге питання слід зауважити, що міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має похідний (вторинний) характер, оскільки міжнародні організації констатуються як суб’єкти міжнародного права на основі угод первинних суб’єктів – держав. Юридичною основою діяльності міжнародної організації є міждержавна угода (статут) або угоди (установчі акти), що представляють собою міжнародні договори. Особливу увагу потрібно приділити класифікації і основним ознакам, властивих будь-яким міжнародним організаціям: участь у них суверенних держав, договірна основа, наявність визначених цілей, система постійно діючих органів, володіння міжнародною правосуб’єктністю, відповідність міжнародному праву.

Третє питання присвячене вивченню діяльності Організації Об’єднаних Націй, що є універсальною міжнародною організацією з питань підтримки міжнародного миру і безпеки та розвитку співпраці між державами. Аналіз діяльності ООН не буде повним без розкриття правової природи цієї організації, її цілей (ст. 1 Статуту ООН) та принципів (ст. 2 Статуту ООН). Розглядаючи головні органи ООН і спеціалізовані установи ООН потрібно приділити увагу організаційній структурі, функціям та повноваженням. Необхідним є визначення ролі України в створенні та участі в діяльності ООН.

Завершуючи розкриття теми слід зазначити, що у системі міжнародних об’єднань особливе місце належить регіональним організаціям. Питання про правомірність їх створення є особливо важливим, оскільки тепер Україна є членом таких регіональних організацій, як Рада Європи, ОБСЄ, СНД тощо. Крім того, стратегічною метою України є набуття членства в найвпливовіших європейських регіональних організаціях. Вивчаючи міжнародні регіональні організації потрібно дати їх характеристику і вказати на їх різновид.

ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 582 - 615.

2. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21 мая 1986 года. //Там же, С. 372 – 409.

3. Устав Организации Объединенных Наций 1945 года. Организация Объединенных Наций: Сборник документов / Сост. В.Н. Дурденевский, С.Б. Крылов. - М.: Госиздат юридической литературы, 1956.

4. Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 615 - 619.

5. Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений ООН от 21 ноября 1947 года. //Там же, С. 620 - 632.

6. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

7. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.

8. Барсукова Н. Б. ООН: цели и задачи в современный период // Держава і право. - 2001. - № 13. - С. 8 - 13.

9. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

10. Боглов О. Нова глобальна геополітична ситуація і реформа ООН // Право України. – 1998. - № 9. – С. 80 – 85.

11. Блищенко И.П. Проблемы ООН надо решать // Московский журнал международного права. – 1996. - № 3. – С. 112 – 120.

12. Бутрос Бутрос-Гали. Укрепление потенциала Организации Объединенных Наций // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. - № 4. – С. 5 – 15.

13. Валеев Р.М. Организация Объединенных Наций – 6о лет // Московский журнал международного права. – 2005. - № 4. – С. 39 – 55.

14. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.

15. Гуменюк Б. Міжнародні організації // Політика і час. – 1998. - № 2 (лютий). – С. 61 – 62.

16. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.

17. Костенко Н.И. Роль Организации Объединенных Наций и эффективные меры по борьбе с транснациональной организованной преступностью // Государство и право. – 2006. - № 7. – С. 76 – 82.

18. Муфак З.Т. Роль ООН у розв’язанні спорів і конфліктів // Право України. – 2003. - № 1. – С. 135 – 138.

19. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

20. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

21. Млінішин В.Б. Роль України у створенні ООН // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 3. – Одеса: Вид-во Одеського інституту внутрішніх справ. – С. 20 – 25.

22. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.

22. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

23. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.

24. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

25. Щокін Ю., Свояк Д. Юридична природа привілеїв та імунітетів міжнародних міжурядових організацій та їх персоналу // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 4. – С. 132 – 142.

26. Шкуратенко О. Співпраця України у міжнародній системі спеціалізованих установ ООН // Право України. – 2004. - № 11. – С. 125 – 128.