ІІІ. Писемність та зародження шкільної освіти і науки у Київській Русі (20 хв.)

Після прийняття християнства Київську Русь почали називати «книжною країною», оскільки з ініціативи князя почали перекладати та переписувати іншомовні книжки. Накопичення великої кількості книжок призвело до заснування при Софійському соборі у 1037р. першої відомої на Русі бібліотеки. Дещо пізніше виникає велика бібліотека при Києво-Печерському монастирі (обидві бібліотеки сильно постраждали під час монголо-татарської навали).

Поява літератури в Київській Русі була важливим явищем культурного життя. Сьогодні існує два види пам'яток давньоруської літератури: перекладні – оригінали творів якої прийшли на Русь з Болгарії чи Сербії, Візантії чи Риму; оригінальні – література, що написана своїми авторами.

Перекладна література Київської Русі представлена творами різних жанрів і різного спрямування:

1. Біблійна література: переклади Старого й Нового Заповітів (Псалтир, Апостол); житія святих – оспівування і возвеличення християнських святих (Георгія Побідоносця, Іоанна Златоуста та ін.); патерики – оповідання про подвиги пустельників певної території (Палестини, Єгипту); апокрифи – неканонізовані перекази на біблійні теми (Ходіння Богородиці по мукам).

2. Природничо-наукова література: перекладні енциклопедичні книги, зокрема анонімний «Фізіолог», «Шестиднев» Іоанна Екзарха та ін.

3. Історична література: переклади візантійських хронік, у яких цікаві оповідання від часів створення світу і факти поєднуються з біблійними переказами.

4. Повісті: прозові оповідання, найпопулярніші серед який «Александрія» про життя і подвиги Олександра Македонського. Цей жанр найпоширеніший та найулюбленіший серед читачів.

На основі перекладної літератури, а також під впливом усної народної творчості формується оригінальна література Київської Русі.

1. Житія – життєписи святих мучеників і князів, які стали жертвами князівських усобиць (Житія Бориса і Гліба, Житіє княгині Ольги та ін.).

2. Проповіді, зокрема «Слово про закон і благодать», виголошене 1050р. митрополитом Іларіоном.

3. Повчання – «Повчання Володимира Мономаха» - твір у якому Володимир Мономах (1113-1125рр.) повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями.

4. Героїчні поеми – «Слово про погибель Руської землі» (1225-1238рр.), «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187рр.) та ін. «Слово о полку Ігоревім» – неперевершений шедевр світової літератури. Поразка русичів у боротьбі з половцями 1185р. послужила авторові приводом для роздумів про долю рідної землі, народу, про необхідність всенародного єднання.

5. Оповідання про історію та ченців Києво-Печерського монастиря – «Києво-Печерський патерик». В основі лежать легенди, перекази про особливу святість монастиря, місця, де він заснований, підкреслюється значення монастиря як осередку культури.

6. Паломницька література – описання ходіння до святої землі, до Палестини, до Гробу Господнього. Найвідомішою пам'яткою паломницької літератури початку ХІІст. є «Житіє і ходіння Данила, руської землі ігумена», написане ігуменом одного з чернігівських монастирів Данилом, який відвідав святі місця і описав усе побачене.

7. Літописання – історичні твори, написані рідною мовою, у яких розповідь велася за роками і містила не лише стислі записи, але й перекази, легенди про історичні події. Основою давньоруського літописання є «Повість врем'яних літ», укладена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у ХІІст. Ця повість висвітлює історію східних слов'ян і князів, утвердження християнства на Русі, виникнення писемності.

«Київський літопис» - укладений ігуменом Матвієм у Видубицькому монастирі на поч. ХІІ ст. і який продовжує «Повість врем'яних літ», охоплюючи події 1118-1200рр. Головна тема літопису – боротьба за стольний град між Мономаховичами та Ольговичами.

«Галицько-Волинський літопис» ХІІІст. – охоплює історію Галичини та Волині 1201-1292рр. Тут описано діяльність Данила Галицького, війну з польським королем Болеславом, прихід на Русь Ногая і Телебуга.

Звичайно, що в Київській Русі була поширена й усна словесність, зокрема календарно-обрядова поезія, казки, легенди, перекази, билини, що дійшли до нас у фольклорній формі. Але через відсутність писемних пам'яток не можна достовірно говорити про час їх походження. До значних здобутків усної словесності Х-ХІст. належить билинний епос – тут втілені патріотичні ідеї, боротьба народу за незалежність, уявлення про героїв-богатирів (Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович та ін.). Історія зберегла імена народних співців билин – Бояна, Митуси, Ора. (Див. Відео – Рукописные книги Руси).

Запровадження християнства викликало нагальну потребу в освічених священиках, що дало могутній поштовх розвитку освіти. Розвиток освіти в Київській Русі ґрунтувався на використанні власних традицій та болгаро-візантійського досвіду навчання. За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого (978-1054рр.) шкільна освіта стає частиною державної і церковної політики Київської Русі.

Взагалі у Київській Русі існували такі типи шкіл:

- школи «книжного вчення» - державні школи для підготовки дітей князівської знаті до діяльності у різних сферах державного, культурного та церковного життя. Тут вивчали грецьку та латину, канонічні книги та «сім вільних мистецтв» (граматика, риторика, логіка, арифметика, геометрія, астрономія і музика). Прикладом школи такого типу була школа Володимира (988р.) при Софійському соборі, яка мала міжнародне значення (тут вчились діти правителів Англії, Данії, Норвегії, Угорщини) і з'явилась на сторіччя раніше ніж перші вузи Західної Європи.

- монастирські школи – з ХІ ст. при монастирях відкривалися школи, які поділялися на внутрішні (для майбутніх монахів) і зовнішні (для мирян).

- школи грамоти – існували переважно в містах. В таких школах дітей бояр, купців та заможних ремісників навчали читанню, письму, лічбі та хоровому співу на кошти батьків.

- жіночі школи – першу таку школу відкрила онука Ярослава Мудрого – Ганна Всеволодівна у 1085р. при Андріївській церкві у Києві. Тут навчали не лише грамоті, співу, шляхетній поведінці, а й рукоділлю (вишивка, кравецтво). Ряд джерел засвідчують високу освіченість жінок Києвської Русі.

- годувальництво – форма домашнього виховання дітей князів. Дітям підбирали годувальників серед воєвод. В їх обов'язки входило розумове, моральне і військово-фізичне виховання, вивчення мов.

Поява і поширення писемності та освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку наукових знань. У Київській Русі розвиваються такі науки як математика, хімія, фізика, астрономія, географія, біологія, медицина.