Норми освітленості робочих поверхонь при візуально-оптичному контролі

Видимість дефектів визначається контрастністю, яскравістю, освітленістю і кутовим розміром об'єкту. Найбільш важливою умовою видимості є контраст. Контраст визначається свой­ством дефектів виділятися на довколишньому фоні при різних оптичних характеристиках дефекту і фону. У таблиці. 6.2 приведені норми освітленості робочих поверхонь при візуально-опти­чному контролі.

Оптичні прилади значно розширюють межі можливостей ока, що дозволяє бачити дефекти, розміри яких нахо­дяться за межами роздільної здатності неозброєного ока. Для візуально-оптичного контролю деталей доцільно застосовувати прилади з кратністю збільшення не більше 20...30, оскільки із зростанням кратності збільшення зменшуються поле зору, глибина різкості, продуктивність і надійність контролю.

За призначенням і конструктивним особливостям візуально-оптичні прилади діляться:

на прилади для виявлення близько розташованих дефектів з відстані найкращого зору 250 мм і менш. Прилади цієї групи монокулярні і бінокулярні лупи (лупи Польди — ЛП; доладні лупи — ЛАЗ; вимірювальні лупи — ЛІЗ; штативні лупи — БРЕШИ, ЛПГИ, ЛПШ і ін.) і мікроскопи (СВІТ і ін.);

оптичні прилади для виявлення невидимих дефектів в закритих порожнинах конструкцій, деталей, отворів і так далі Для контролю прихованих поверхонь застосовуються ендоскопи, пери­скопічні дефектоскопи і ін. Контроль за допомогою лінзового ендоскопа (мал. 6.2) полягає в огляді закритих поверхонь через спеціальну оптичну систему з підсвічуванням, що забезпечують передачу зображення на відстань в декілька мет­рів. Перспективними є конструкції ендоскопів з воло­конними світлопроводами, що дозволяють передавати зображення без спотворення на значні відстані. Волоконні світлопроводи складаються з тонких світлопровідних ниток діаметром до 50 мкм з оболонкою завтовшки до 2 мкм, зібраних в гнучкий джгут.

При недостатній освітленості контрольованими поверхонь застосовують світильники направленого випромінювання з розрядни­ми лампами або лампами розжарювання.

Магнітно-порошковий метод (ГОСТ 21105—87) використовується лише для контролю деталей, виготовлених з феромагнітних матеріалів. Застосовується для виявлення поверхневих пору­шень щільності з шириною розкриття в поверхні 0,001 мм, завглибшки 0,01 мм і виявлення відносно великих підповерхневих дефектів, що знаходяться на глибині до 1,5...2,0 мм. Метод використовує магнітне поле розсіяння, що виникає над дефек­том при намагніченні виробу і заснований на явищі притягуванні часток магнітного порошку в місцях виходу на поверхню контрольованої деталі магнітного потоку. Завдяки скупченню магнітного порошку в області дефекту забезпечується візуалізація форм і розмірів невидимих в звичайних умовах дефектів.

Рис, 6.2. Схема ендоскопа: / — корпус; 2 — призма; 3 — контрольована поверхня; 4 — об'єктив; 5 — передавальна система; 6— окуляра; 7 — об'єктив; 8— пере­даюча телевізійна трубка; 9 — відео кон­трольний пристрій

Важлива гідність методу — це можливість точного визначення розташування кінців втомних тріщин і виявле­ння дефектів через шар немагнітного покриття. Якщо на конт­рольованій поверхні товщина немагнітного покриття складає до 0,1 мм, доцільно застосовувати магнітні сус­пензії, а понад 0,1 мм — магнітний порошок в зваженому стані.

Чутливість методу визначається магнітними характери­стиками матеріалу контрольованого виробу, його формою і роз­мірами, чистотою обробки поверхні, напруженістю на­магнічуючого поля, способами контролю, взаємним направле­нням поля, що намагнічує, і дефекту, властивостями порошку що застосовується, способом нанесення порошку або суспензії, а також освітленістю контрольованої ділянки виробу. Установ­лення наступні рівні чутливості (таблиця. 6.3).

Для виявлення дефектів деталь намагнічують, і на поверх­ню, що підлягає контролю, наносять феромагнітні части­нки, які знаходяться в зваженому стані (найчастіше у вигляді суспензій на основі води, гасу, мінеральних масел). Якщо на дорозі магнітного потоку зустрічається перешкода у вигляді порушення суцільності (дефект), то частина магнітних силових ліній виходить з металу (мал. 6.3). Там, де вони виходять з металу

Таблиця 6.3