Михайло Миколайович Дивак, 15 страница

Ключові слова: вогнепальна зброя, відстань пострілу, сукупні фактори пострілу.

Поява нових зразків вогнепальної зброї і застосування в злочинних цілях потребує постійного вивчення та аналізу слідів її використання в тому числі в межах близького пострілу з метою визначення моделі зброї та деталізації дистанції пострілу.

Вирішення цієї проблеми ускладнюється в зв’язку з використанням однотипного набою для різних моделей вогнепальної зброї. Актуальним на наш погляд є дослідження ушкоджень спричинених зброєю сконструйованою під набій 9×18 ПМ. Цей набій є одним з розповсюджених. Він є штатним для багатьох моделей як вітчизняного так і зарубіжного виробництва. Використовується в пістолетах (ПМ, АПС, ФОРТ, РА-63, Р-63, RК-59 та інші) та в пістолетах кулеметах (Кедр, Кипарис, ПП-90 та інші).

У зв’язку з цим нами були змодельовані ушкодження одягу на білій бавовняній тканині і досліджено 150 вогнепальних ушкоджень з пістолетів ПМ, АПС, ФОРТ-12. Дані зразки вибрані тому, що вони найбільш поширені в Україні, мають різну довжину ствола і відрізняються кількістю нарізів. Дані доступної літератури по деталізації відстані пострілів ПМ та АПС досить різняться між собою, для ФОРТ-12 – відсутні. Також відсутні дані про можливість визначення дії цих моделей за ушкодженнями одягу. Постріли проводились в межах контактного пострілу і близької дистанції. Дослідження експериментального матеріалу проводилось візуально, в тому числі з використанням мікроскопу МБС-10. Оцінювались ознаки розривної дії порохових газів, відстані відкладання кіптяви і порохових зерен, особливості пасків обтирання.

Аналіз дослідженого експериментального матеріалу дозволив встановити деякі особливості формування розривів тканини, відстані відкладання кіптяви та порохових зерен.

Розриви країв ушкоджень від пострілів з ПМ і ФОРТ-12 спостерігались на відстанях до 1 см, а від пострілів з АПС до 20 см.

При пострілах впритул із всіх моделей утворювалися хрестоподібні розриви тканини довжиною від 6 до 14 см. Такого ж характеру розриви мішені спостерігались від пострілів АПС та ПМ на відстані до 1 см. На цій відстані постріли з ФОРТ-12 формували розриви тканини лінійної форми довжиною від 1 до 4,6 см. На відстані від 3 до 20 см пострілами з АПС утворювались лінійні, або хрестоподібні надриви країв дефекту мішені довжиною 0,7–1 см. Ознаки розривної дії порохових газів на цій відстані внаслідок пострілів з ПМ та ФОРТ-12 не спостерігались.

Дослідженням відстані відкладання кіптяви пострілу встановлено наступне. Кіптява
навколо ушкоджень перешкоди при пострілах з ПМ та АПС спостерігалася на відстані до
40–45 см, а з ФОРТ-12 до 30–35 см.

Чітко виражена насичена центральна зона відкладання кіптяви при пострілах з ПМ і ФОРТ спостерігалась на відстані до10 см, а з АПС до 20 см.

У деяких спостереженнях привертало увагу те, що центральна зона відкладання кіптяви на відстані 5–6 см. сформована пострілами з ПМ і ФОРТ-12 набувала особливої форми. Навколо ушкодження від дії ПМ вона мала хрестоподібну форму з деяким нахилом променів за годинниковою стрілкою. Постріли з Форт-12 на цій відстані утворювали шестипелюсткову фігуру. На наш погляд, на такій відстані, форма центральної зони відкладання кіптяви відображає кількість нарізів каналу ствола (4-ПМ, 6-ФОРТ-12), а в ушкодженнях з ПМ і напрямок їх нахилу.

Відкладання порохових зерен при пострілах з ПМ спостерігалися на відстані до 60 см, АПС до 40 см, ФОРТ-12 до 50 см.

© Антонюк А. П., Криводід О. І., 2012

На всій дистанції дії кіптяви та порохових зерен, відносна інтенсивність накладання кіптяви спостерігалась від пострілів з АПС, а порохових зерен у ПМ та ФОРТ-12. Це пояснюється вірогідно більшою довжиною ствола у АПС порівняно з ПМ та ФОРТ-12 і потребує подальшої розробки методу об’єктивізації оцінки цього феномену.

На відстані 5–6 см, у всіх ушкодженнях на фоні центральної зони відкладання кіптяви візуально починав виявлятися пасок обтирання. У деяких випадках при формуванні паска обтирання від пострілу з не зношеного ствола спостерігалася звивиста форма зовнішнього контуру та нерівномірна інтенсивність розподілу речовини та кольору.

Зовнішній контур мав вигляд чотирьох пелюсток при пострілах з моделей, у яких чотири нарізи ствола (частіше з АПС), або шестигранного багатокутника з ФОРТ-12 (6 нарізів). В деяких мішенях паски обтирання мали доволі рівний зовнішній контур, але чітко відмічалося нерівномірне відкладання речовини в них. На загальному фоні спостерігались ділянки більшої інтенсивності. На наш погляд це пов’язано з нерівномірним відкладанням на кулі продуктів горіння порохового заряду, переважно на ділянках відповідно граней і найбільше холостої. Виходячи з цього нами вимірювались величини секторів утворені двома ділянками. Результати вимірів показали можливість визначення ширини слідів нарізів з точністю до 0,08 мм.

Таким чином, використовуючи особливості дії супутніх факторів пострілу: наявність розривів одягу їх характеристика, особливості відкладання кіптяви і порохових зерен. Можливо деталізувати відстань пострілу, а в деяких випадках визначити особливості каналу ствола для встановлення моделі зброї.

Одержано 27.09.2012

Статья посвящена решению проблем определения модели новых образцов огнестрельного оружия и детализации дистанции выстрела.

Ключевые слова: огнестрельное оружие, дистанция выстрела, групповые факторы выстрела.

The article is devoted to solving the problem of defining models of new types of firearms and detail of distance of shot.

Keywords: firearms, distance of shot, group factors of shot.

L

УДК 343.98:343.91

Андрій Олександрович Антощук,

ад’юнкт кафедри криміналістики та судової медицини
Національної академії внутрішніх справ, старший лейтенант міліції

ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ, ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ВБИВСТВА МАТІР’Ю СВОЄЇ НОВОНАРОДЖЕНОЇ ДИТИНИ

Тези доповіді присвячені дослідженню особи злочинця, як елемента криміналістичної характеристики даного виду злочину. Проаналізовано важливість використання даних про особу злочинця для швидкого розкриття та розслідування злочину. Визначено, що особа злочинця є складовим елементом криміналістичної характеристики для забезпечення розслідування справ цієї категорії.

Ключові слова: особа злочинця, дітовбивство, криміналістична характеристика.

Особа – об’єкт дослідження різних галузей науки. ЇЇ вивчають: історія, педагогіка, філософія, психологія, право, медицина та інші галузі знання. Протягом останніх років проблема особи викликає все більший інтерес у різноманіт­них вчених і дослідження у цьому напрямку мають важливе практичне значення. Криміналістика не є виключенням.

М. Г. Коршик і С. С. Степічев, які є авторами одного із перших досліджень про вивчення особи обвинувачуваного на попередньому слідстві вважали, що відомості про особу обвинувачуваного потрібні слідчому для вирішення ряду криміналістичних питань: успішного висунення і перевірки версії про причетність певної особи до вчинення злочину, що розслідується; правильного вибору тактичних прийомів його допиту, очної ставки, обшуку; розшукових заходів; для розкриття інших злочинів, вчинених обвинувачуваним тощо. [1, с. 13].

Р. С. Бєлкін, підсумовуючи дані про властивості особи, що є об’єктом дослідження кримінології, судової психології, у певній мірі наук кримінального та кримінально-процесуального права прийшов до висновку, що на долю криміналістики залишаються дослідження: а) соматичних і психофізіологічних властивостей особи, дані про які використовуються з метою розшуку та ідентифікації; б) соматичних і психофізіологічних властивостей особи, що проявляються у способі вчинення злочину; в) методики вивчення особи учасників процесу слідчим і судом, тобто методів і правил вивчення особи з практичною метою кримінального судочинства [2, с. 124]. В подальшому окремі питання особи у криміналістиці плідно досліджували: Ф. В. Глазирін, Н. І. Клименко, В. О. Коновалова, В. С. Кузьмічов, В. Г. Лука­шевич, І. А. Матусевич, П. П. Цвєтков, В. Ю. Шепітько та ін.

Криміналістичне вивчення особи злочинця являє собою один з окремих випадків вивчення і пізнання людини, а також різних аспектів його діяльності. На думку П. С. Дагеля особа злочинця – це сукупність соціально-політичних, психічних і фізичних ознак особи, яка вчинила злочин, який має кримінально-правове значення [3, с. 15]. Інформація про особу злочинця при встановленні слідів дітовбивства, дозволяє звузити коло осіб, серед яких можуть знаходитися злочинці, висунути версії про мотив і мету злочину, про спосіб вчинення та приховування злочину, про місце знаходження розшукуваних об’єктів. Після ознайомлення з випадками дітовбивств чітко проглядається те, що основну частину даного виду злочину скоюють жінки (матері вбитих дітей). Серед них багато молодих, незаміжніх, що завагітніли від випадкових статевих зв’язків. Відомі багато випадків, що до вбивства дитини вдаються психологічно надламані жінки, що ведуть легковажний, паразитичний спосіб життя, систематично вживають спиртні напої або наркотичні засоби.

Ознайомившись з дослідженнями, які провели Є. Б. Кургузкіна [4] та О. В. Лукічев [5] щодо особистості жінок-дітовбивць, можна виділити ряд загальних рис, які відрізняють їх від законослухняних громадян України і від інших злочинців. До таких особливостей відносяться слабка адаптованість, підвищена тривожність, імпульсивність, агресивність, замкнутість, яка доходила до відчуженості, невміння використовувати минулий позитивний досвід і прогнозувати майбутнє. Узагальнений соціальний портрет дітовбивці можна виділити таким чином: вік від 22 років до 31 року, в зареєстрованому, відповідно до закону шлюбі не перебуває, освіта середня або незакінчена вища, не працює, не має нормального за санітарними нормами житла, матеріальний достаток нижче прожиткового мінімуму, знаходиться в жорсткій залежності від ситуації. Матері вбивці зазвичай не відрізняються особливою сміливістю, прагнучи швидше позбутися трупа, досить часто викидають його в найближчий сміттєвий контейнер.

© Антощук А. О., 2012

Можна також відзначити деякі типові ознаки, виражені в поведінці жінок, що вирішили убити або убили дитину. Така жінка намагається приховати свою вагітність. При цьому вона наполегливо з оточуючими її людьми розмови про те, що з якоїсь причини набирає вагу, і висловлює побоювання, що деякі можуть пояснити це вигаданою вагітністю. Коли ж факт вагітності приховати неможливо, не менш завзято ведеться розмова про непотрібність дитини, «зайвого рота» в сім’ї і т. п. Якщо ж пологи стали безперечним фактом, а дитина зникла, породілля наполегливо вселяє своїм знайомим придуману нею історію, наприклад, про те, що дитина передана на вигодовування і виховання рідним, які проживають в іншому районі, або здано в будинок дитини. Звичайно тут не слід забувати про той факт, що жінка, яка народила дитину перебуває у незвичному емоційному і психічному стані. Це необхідно враховувати при розслідуванні кримінальної справи.

Дослідження, яке у середині XIX століття провів О. В. Лукічев, щодо проблеми дітовбивства, то зазначав серед мотивів вбивств новонароджених сором, страх суду громадської думки, боязнь за майбутнє дитини, страх перед батьками [5, с. 13].

Підсумовуючи сказане вище можна зробити висновок, що особа злочинця має ключове значення серед криміналістичної характеристики злочину і встановлення відомостей про таку особу сприятиме успішному, швидкому розкриттю злочину, встановленню істини у кримінальній справі про дітовбивство і покарання винних.

Список використаних джерел: 1. Коршик М. Г. Изучение личности обвиняемого на предварительном следствии / М. Г. Коршик, С. С. Степичев. – М., 1969 – 80 с. 2. Белкин Р. С. Курс криминалистики: в 3 т. – Т. 2: Частные криминалистические теории / Р. С. Белкин. – М.: Юристъ, 1997. – 464 с. 3. Дагель П. С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве / П. С. Дагель. – Владивосток: Изд-во Дальневост.о ун-та, 1971. – С. 132. 4. Кургузкина Е. Б. Убийство матерью новорожденного: природа, причины, предупреждение / Е. Б. Кургузкина. – Воронеж, 1999. – С. 22. 5. Лукичев О. В. Детоубийство: уголовно-правовая и криминологическая характеристика / О. В. Лукичев. – СПб., 2000. – С. 32.

Одержано 24.09.2012

Тезисы доклада посвящены исследованию личность преступника, как элемента криминалистической характеристики данного вида преступления. Проанализирована важность использования данных о личности преступника для быстрого раскрытия и расследования преступления. Определенно, что личность преступника является основным элементом криминалистической характеристики для обеспечения расследования дел этой категории.

Ключевые слова: личность преступника, детоубийство, криминалистическая характеристика.

The article is devoted to the study of offender, as part of the forensic characteristics of this type of crime. Analyzed the importance of using data on offender for rapid detection and investigation of crime. Determined that the offender’s identity is an integral element of forensic characteristics for investigation of this category.

Keywords: individual offender, infanticide, criminological characteristics.

L

УДК 343.1(477)

Катерина Володимирівна Аріт,

суддя апеляційного суду Харківської області,
здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ

Судовий контроль за дотриманням прав
і свобод людини на стадії досудового розслідування
за новим КПК України

Розглянуто актуальні питання судового контролю за дотриманням прав і свобод людини на стадії досудового розслідування при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій передбачених новим КПК України.

Ключові слова: судовий контроль, слідчий суддя, негласні слідчі (розшукові) дії.

Важливим завданням, на виконання якого спрямований зміст всіх положень нового Кримінального процесуального кодексу України[1], є недопущення порушень конституційних прав і свобод особи під час проведення кримінального провадження. Провідна роль у процесі забезпечення прав і свобод громадян відводиться суду. Міжнародним співтовариством визнано, що найдієвіше і найефективніше права і свободи людини може захистити тільки суд, оскільки він має гарантії незалежності, діє гласно й відкрито, приймає рішення лише на підставі закону та у відповідності з передбаченою ним процедурою. Такі місце і роль суду є ознакою правової держави. Однією з основних засад судочинства є законність, яка, зокрема, означає, що суд, суддя, прокурор, слідчий, особа, що провадить дізнання, у процесі оперативно-розшукової діяльності зобов’язані неухильно і точно виконувати всі вимоги Конституції та законів України. Це одна з не багатьох засад, з якої немає і не може бути винятків. Виправдати недодержання чи неправильне застосування закону не можуть жодні обставини. Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [2]. Самостійний, наділений реальною владою суд повинен виступати дійсним гарантом прав і свобод людини і громадянина.

Судовий контроль був і продовжує залишатися предметом наукового дослідження багатьох науковців із різних галузей права. Деякі з них вважають, що судове забезпечення прав і свобод людини і громадянина може здійснюватися і як нагляд. На думку І. Л. Бородіна, «про судовий нагляд як спосіб забезпечення законності прав та свобод людини і громадянина можна говорити тоді, коли суд ставить питання перед органом, установою, організацією, посадовою особою про усунення порушень законності і причин, що їх спричиняють, а також вимогу повідомити про результати усунення вказаних судом недоліків. Перевірка судом виконання вжитих заходів щодо забезпечення прав і свобод громадян може бути використана як самостійно, так і поряд із судовим контролем. Тому судове забезпечення прав і свобод людини і громадянина може використовуватися в багатьох випадках шляхом поєднання контролю і нагляду» [3, с. 114].

Судовий контроль і судовий нагляд є юридичними гарантіями забезпечення прав і законних інтересів громадян. Отже, як вважають правознавці, поряд зі здійсненням правосуддя суди здійснюють державний (судовий) контроль [4]. На їх погляд, судовий контроль максимально наближений до правосуддя, а така близькість пояснюється тим, що як різновид державного контролю судовий контроль являє собою систему засобів і способів попередження, виявлення й усунення порушень законності в діяльності правоохоронних органів. Він має на меті забезпечити законність, зміцнити правопорядок, охороняти права й законні інтереси держави, суспільства та особистості в державі.

Висновки вчених заслуговують на увагу. Але тут необхідно зазначити, що в процесі правоохоронної діяльності суд спочатку встановлює правомірність чи неправомірність дії з боку органу (посадової особи), а потім застосовує передбачені законом заходи. А це свідчить про те, що державний контроль, який здійснює суд у процесі відправлення правосуддя, принципово не відрізняється від розгляду справ будь-яких категорій. Даний контроль є способом забезпечення прав і законних інтересів людини та громадянина, складовою частиною правосуддя, здійснюється в рамках правоохоронної, правовиховної діяльності суду. Зміст діяльності суду залежить від вирішення завдань, що стоять перед державою на різних етапах її розвитку. Загальний аналіз судового контролю дозволяє зробити висновок, що він є гарантом прийняття державними органами законних актів, здійснення ними правомірних дій, має на меті забезпечити права і свободи людини й громадянина.

© Аріт К. В., 2012

Повною мірою це стосується і забезпечення прав і свобод людини під час здійснення кримінального провадження. Прерогатива суду в забезпеченні законності затримання, арешту, тримання особи під вартою, проникнення до житла та іншого володіння особи і проведення там огляду та обшуку, зняття інформації з каналів зв’язку закріплена в ряді документів міжнародних організацій, зокрема, Організації Об’єднаних Націй та Ради Європи. Так, у ст. 12 Загальної декларації прав людини йдеться про те, що кожна людина має право на захист закону від безпідставного втручання в особисте і сімейне життя людини, посягання на недоторканність її життя, тайну кореспонденції або на честь і репутацію. Разом із тим, при здійсненні кримінального провадження виникає необхідність застосування таких заходів, як обшук, виїмка, проникнення до житла чи до іншого володіння особи, прослуховування телефонних розмов, перлюстрація кореспонденції. У відповідності з нормами міжнародного права їх здійснення можливе лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Наприклад, у п.3 ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права зазначено, що кожна заарештована або затримана за кримінальним обвинуваченням особа в терміновому порядку доставляється до судді чи до іншої службової особи, якій належить за законом право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення [5].

Заходи щодо підвищення ефективності боротьби правоохоронних і судових органів зі злочинністю не повинні знижувати надійності захисту прав і свобод людини. Тільки ті заходи у правовій державі мають право на життя, які спрямовані на зміцнення правового статусу особистості.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання зацікавленим особам можливості оскаржити до суду окремі дії та рішення посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження. Зумовлено це тим, що суд в силу своєї незалежності, відсутності відомчих інтересів у питаннях боротьби зі злочинністю, є найбільш надійним гарантом прав громадян. Конституційні права особи на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, повагу до особистого і сімейного життя, а також права, передбачені ст. 8 Європейської конвенції [6], гарантуються державою, а їх реалізація охоплює усі сфери суспільного життя. У зв’язку з цим обмеження зазначених прав щодо конкретних фізичних осіб можливе лише з дозволу суду незалежно від того, у якій сфері суспільного життя особа реалізує свої права – сімейному житті чи професійній діяльності.

Згідно зі ст. 246 нового Кримінального процесуального кодексу України проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов’язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

За новим КПК (ст. 247) розгляд клопотань, який віднесений до повноважень слідчого судді, здійснюється головою чи за його визначенням іншим суддею Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Відповідно до ст. 248 КПК України, слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом шести годин з моменту його отримання за участю особи, яка подала клопотання.

До клопотання слідчого, прокурора повинен додаватися витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії надається слідчим суддею якщо прокурор, слідчий доведе наявність достатніх підстав вважати, що: вчинений тяжкий або особливо тяжкий злочин або під час проведення негласної слідчої (розшукової) дії можуть бути отримані докази, які самостійно або у сукупності з іншими доказами можуть мати суттєве значення для з’ясування обставин злочину або встановлення осіб, які вчинили злочин [7].

Розгляд подань, внесених у порядку, передбаченому ст. 247 КПК України, здійснюється в режимі, що забезпечує нерозголошення даних досудового слідства. Суддя повинен невідкладно розглянути подання. Розгляд подань про проведення оперативно-розшукових заходів, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку відбувається також з урахуванням вимог Закону України від 21.01.1994 «Про державну таємницю» [8]. Оригінали подання, постанови судді зберігаються за правилами таємного діловодства.

Одержавши подання, суддя вивчає матеріали справи, надані йому ініціатором подання, у разі необхідності вислуховує думку слідчого, прокурора, працівника підрозділу, який проводить оперативно-розшукову діяльність,і виносить умотивовану постанову про задоволення подання або відмову в такому задоволенні, якщо до того немає підстав. У випадках, коли надається не вся справа, а лише її частина, або коли надаються лише окремі копії процесуальних документів, суди мають повертати такі подання без розгляду. Необхідність вислуховування слідчого, прокурора визначається самим суддею. Вона може бути викликана потребою одержання даних, з’ясування яких можливе лише під час спілкування із зазначеними особами.

Предметом судового дослідження під час розгляду подань, є ті фактичні обставини, які свідчать про необхідність проведення зазначених дій або про відсутність такої необхідності. Такі обставини можуть міститися, зокрема, у повідомленнях громадян, протоколах допитів свідків, протоколах огляду житла чи іншого володіння особи або обшуку, матеріалах кримінального провадження або оперативно-розшукової справи, наданих судді тощо. Необхідно досліджувати й дані про належність житла чи іншого володіння конкретній особі, якими даними це підтверджується, а також дані про кримінально-правову кваліфікацію злочину тощо. Коли кримінальне провадження порушено за фактом учинення злочину, особливо ретельного дослідження потребує питання про те, яке конкретно відношення та чи інша особа має або може мати до даної справи.

У разі, якщо в поданні ставиться питання про проведення обшуку чи виїмки з житла чи іншого володіння адвоката, судам необхідно ретельно досліджувати питання про те, чи не є предметом проведення зазначених дій дані, які є адвокатською таємницею.

Предметом судового дослідження під час розгляду подань про накладення арешту на кореспонденцію(ст. 261 КПК), зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК) або електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК) є наявність тих підстав, з якими закон пов’язує можливість застосування цих заходів. На необхідність застосування зазначених заходів можуть вказувати, зокрема, показання свідків, матеріали оперативно-розшукової справи, передані до суду, протоколи огляду або обшуку житла чи іншого володіння особи, заяви і повідомлення інших осіб тощо. При цьому необхідно також досліджувати питання про те, чи можливо отримати відповідну інформацію в інший спосіб без проведення зазначених дій. Про неможливість отримати інформацію в інший спосіб може свідчити, зокрема, факт використання особою таких засобів (електрозв’язок, поштовий зв’язок тощо), внаслідок чого одержання інформації з урахуванням особливостей функціонування конкретного каналу зв’язку робиться неможливим. Дослідженню підлягає й питання про належність номеру засобу зв’язку конкретній особі та її відношення до справи, а також термін, протягом якого мають проводитися арешт на кореспонденцію або зняття інформації з каналів зв’язку. Враховуючи, що зазначені дії мають проводитися з метою отримання даних про вчинення злочину, документів і предметів, що мають доказове значення, предметом судового дослідження має бути також питання про те, яке конкретно доказове значення матимуть зазначені дані, документи і предмети у даному кримінальному провадженні.

Під час вирішення питань про розкриття банківської таємниці або таємниці страхування суддя виходить із того, що втаємничення відповідної інформації є однією з гарантій здійснення права особи на повагу до особистого життя. Конституційною нормою (ч. 2 ст. 32) прямо встановлено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. У зв’язку з цим предметом судового дослідження мають бути ті обставини, з якими пов’язується можливість розкриття конфіденційної інформації щодо особи. Такими обставинами можуть бути, зокрема, дані про переміщення коштів, отриманих злочинним шляхом, вчинення злочинів у сфері господарської діяльності з використанням банківських чи кредитно-фінансових ресурсів тощо.

Постанова судді, у відповідності з новим КПК України, повинна бути мотивованою. У такий спосіб суд дає оцінку дослідженому (з точки зору необхідності вирішення) питанню про проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій. При цьому суд не вправі вирішувати питання про винність особи у вчиненні злочину, давати оцінку доказам з точки зору їх достовірності та достатності для кваліфікації дій особи або вирішувати інші питання, які потребують вирішення під час судового розгляду справи.

У постанові про проведення обшуку повинно бути зазначено назву і склад суду, який розглянув подання, дані про особу, яка внесла подання, відомості про особу, в житлі чи іншому володінні якої необхідно провести обшук, точну адресу житла чи іншого володіння; якщо це автомобіль, то необхідно вказати марку автомобіля та державний реєстраційний номер, а також дані, на підставі яких суд дійшов висновку про необхідність проведення обшуку в житлі чи іншому володінні конкретної особи.

На думку О. М. Бандурки та І. П. Козаченка, важливою умовою забезпечення прав і свобод громадян є законодавче визначення строків проведення слідчих та оперативно-розшукових дій, що підкреслює тимчасовість обмеження прав і свобод громадянина [9, с. 17; 10, с. 161]. Це стосується термінів проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій. Такий строк дії ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не може перевищувати два місяці. Загальний строк, протягом якого в одному кримінальному провадженні може тривати проведення негласної слідчої (розшукової) дії, дозвіл на проведення якої дає слідчий суддя, відповідно ч. 4 ст. 249 нового КПК України не може перевищувати шести місяців.

Проведення негласної слідчої (розшукової) дії до постановлення ухвали слідчого судді меже проводитись у виняткових невідкладних випадках, передбачених цим Кодексом та пов’язаних із врятуванням життя людей та запобіганням вчиненню тяжкого або особливо тяжкого злочину, передбаченого розділу І, ІІ, VI, VII (статті 201 та 209), IX, XIII, XIV, XV, XVII Особливої частини Кримінального кодексу України. Негласна слідча (розшукова) дія може бути розпочата до постановлення ухвали слідчого судді за рішенням слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора. У такому випадку прокурор зобов’язаний невідкладно після початку такої негласної слідчої (розшукової) дії звернутися з відповідним клопотанням до слідчого судді. Гарантією забезпечення прав людини є посилання на норму передбачену ч.3 ст. 250 нового КПК України, що передбачає негайне припинення проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо слідчий суддя постановить ухвалу про відмову в наданні дозволу на її проведення. Отримана внаслідок такої негласної слідчої (розшукової) дії інформація повинна бути знищена в порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу.