Екологічна криза

Останнім часом у науковій, науково-популярній і періодичній літературі багато уваги приділяється питанням екологічної кризи, яка, за одними твердженнями, вже настала, за іншими - лише настає.

Невпинне нарощування технологічного потенціалу, здебільшого для задоволення потреб комфорту, завдає непоправної шкоди навколишньому природному середовищу, унеможливлюючи безпечне існування людини на планеті. Намагаючись поліпшити життя, людство невпинно йде до глобальної екологічної катастрофи. Щодо екологічної кризи, то вона вже давно охопила значні території нашої планети і скоро людство перейде межу, за якою процес деградації біосфери в її теперішньому стані стане незворотним. Подолати екологічну кризу технічними заходами неможливо. Людство повинно докорінно змінити своє ставлення до біосфери, перебудувати палітру своїх потреб. На думку відомого вченого-еколога, академіка Російської академії наук М. Мойсеева, єдиний шлях збереження людини у складі біосфери – це так змінити спосіб життя, щоб потреби і бажання людства узгоджувались з можливостями збереження і відновлення біосфери.

Наприкінці XX ст. позначилися позитиви у свідомості людства. Вони ще не стали загальноприйнятими, але те, що проблеми "виживання" стали на порядок денний урядів багатьох країн світу, дає надію на успіх. Ідеться про необхідність упровадження засад стійкого розвитку, основи якого були закладені на всесвітньому форумі в Ріо-де-Жанейро у 1992 р. (у присутності представників 179 країн світу) у "Порядку денному на XXI сторіччя". На цьому форумі було визнано, що подальший економічний розвиток держав світу має бути тісно пов'язаний з необхідністю обов'язкового збереження довкілля як для себе, так і для прийдешніх поколінь. Пріоритет слід надавати не економічним показникам, а забезпеченню здоров'я населення і охорони навколишнього природного середовища як передумови існування життя на планеті Земля.

Історія розвитку біосфери на Землі налічує багато катастроф Однією з перших була катастрофа, пов'язана із знищенням прокаріотної біосфери Прокаріоти, оволодівши фотосинтезом, почали продукувати кисень, смертельно небезпечний для них Унаслідок цього структура біосфери докорінно змінилася, встановилося панування прокаріотів, які вже освоїли кисневе дихання Виникнення озонового шару дало змогу живій матерії вийти з океану на суходіл А найближча до нас

глобальна катастрофа сталася в неоліті, коли людина освоїла першу примітивну зброю – метальну Наш далекий предок отримав Інструмент, який давав йому можливість досить легко добувати достатню кількість поживи Внаслідок цього за кілька тисячоліть було повністю знищено мамонтів І копитних звірів Криза, що охопила планету, призвела до різкого зменшення чисельності населення Це була справді глобальна революція Проте людство зуміло подолати їі наслідки І не тільки Оволодівши землеробством, воно відкрило першу сторінку сучасної цивілізації

З того часу Історія біосфери пішла новим руслом Людина почала створювати штучний кругообіг речовини, невластивий "безлюдній біосфері" Спочатку в його основі було землеробство, потім скотарство І зрештою люди включили у природні цикли матеріал, який вже давно був захоронений і виведений з кругообігу – так звані корисні копалини І ось людство опинилося на порозі нової глобальної для нашої планети катастрофи Чи допустить п людство.

Прикладом глобальної техногенної катастрофи є аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 р. Наслідком цієї катастрофи стало радіоактивне забруднення значних територій України, Білорусії, Росії. Деякою мірою це торкнулося й інших країн, проте найбільших збитків було завдано зазначеним трьом країнам.

По-різному можна оцінювати контрзаходи з ліквідації як безпосередньо аварії, так і її наслідків. Але однозначно можна стверджувати: оперативне інформування населення прилеглих міст, сіл і вжиття адекватних випереджувальних заходів значною мірою знизило б їх дозові навантаження в перші години і дні після аварії. Це дуже важливо насамперед тому, що в цей період основний внесок в опромінення (як зовнішнє, так і внутрішнє) зумовлювався короткоживучими радіонуклідами аварійного викиду реактора. З часом їх частка істотно зменшилась і вони вже не відігравали такої страшної ролі. Тому навіть елементарний захід – обмеження перебування на вулиці, герметизація приміщень (щільне закриття вікон, кватирок, дверей) захистив би людей від додаткового (і невиправданого щодо можливості реального відвернення) опромінення. Проте, на жаль, державні та партійні керівники вдалися до позиції "страуса", частково через нерозуміння масштабів аварії (хоча спеціалісти однозначно характеризували її розміри), частково за традицією – чим менше люди знають, тим краще. Врешті-решт це коштувало багатьом людям життя, багатьом – здоров'я.

Не зупинятимемося на питаннях захисту від радіації, а торкнемося коротко післячорнобильських проблем.

Насамперед проблема проживання населення на забруднених радіонуклідами територіях. Залежно від рівнів забруднення на цих територіях вживають природоохоронних заходів, запроваджують певні обмеження на сільськогосподарське виробництво, дають відповідні рекомендації. Основна їх мета – мінімізувати, тобто зменшити дозові навантаження як за рахунок зовнішнього опромінення, так і за рахунок внутрішнього надходження радіонуклідів з продуктами харчування, питною водою, повітрям. Нині радіоекологічними дослідженнями нагромаджено багато матеріалу для того, щоб розрахувати ефективні дози для населення будь-якого регіону і відповідно районувати їх за категоріями (зонами).

Згідно з Концепцією проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживання без будь-яких обмежень щодо способу життя і трудової діяльності (за радіаційним фактором) можливе в разі одержання за рахунок радіоактивного забруднення територій додаткової ефективної річної дози, що не перевищує 1 мЗв.

Якщо рівень сумарної середньорічної дози опромінення людини, яка проживає на зазначеній території, перевищує 1 мЗв, тобто вищий за дозу, яку вона одержала в доаварійний період, то ці території визнаються такими, що зазнали радіоактивного забруднення і поділяються на зони:

• відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення – територія, з якої здійснено евакуацію населення в 1986 р. і повне відселення населення (станом на 1989 p.);

• добровільного проживання – територія, де внаслідок радіоактивного забруднення сумарна середньорічна ефективна зона опромінення людини може перевищити 5 мЗв;

• з пільговими умовами господарювання – територія, де внаслідок радіоактивного забруднення сумарна середньорічна ефективна доза опромінення людини може перевищити 1 мЗв, але щонайбільше 5 мЗв.

У міру природного очищення територій вони можуть змінити свій статус.

Як зазначалося, зарахування населення до певної зони здійснюється за радіаційним фактором і за умови дотримання населенням певних вимог поведінки. Насамперед це обмеження (або навіть повне виключення) споживання харчових продуктів лісу, риби з місцевих водойм, м'яса диких тварин тощо. Щодо цього цікаво проаналізувати умови життя населення, яке повернулося в зону відчуження і безумовного відселення (у 30-кілометрову зону ЧАЕС) у різні періоди після аварії, – так званих самоселів. Станом на 2000 р. їх проживало в цій зоні близько 600. У переважній більшості це неповні сім'ї (одна-дві особи, як правило, похилого віку), які поселилися у своїх же домівках, ведуть домашнє господарство, тримають домашніх тварин, оброблюють городи, займаються мисливством і рибальством.

Постає закономірне питання: якою мірою зазначено шкідливе для здоров'я людей? Дати однозначну відповідь неможливо.

Висновок

Техногенні катастрофи виникають в результаті діяльності людини та характеризуються територіальними, екологічними та економічними масштабами. Серед потенційно небезпечних об`єктів техногенних катастроф особливе місце займають радіаційно-небезпечні об'єкти (РНО), вибухо-пожежонебезпечні об`єкти, хімічно-небезпечні виробництва, гідродинамічно-небезпечні об`єкти.

Існує декілька можливих підходів, застосування яких необхідне для розробки цих нових методик, включаючи застосування методу моніторингу та методу формування родових характеристичних значень для ідентифікованих прототипів ділянок місцевості.

Однак, найбільш перспективним підходом на сьогоднішній день є підхід, який в якості стартової позиції застосовує аналіз екологічних ризиків у відношенні до негативних впливів на рецептори, що аналізуються (в нашому випадку – біорізноманіття).

Основним відмінним фактором методологій оцінки виливу на довкілля на основі аналізу ризиків, а також багатьох інших сучасних методологій є те, що вони визнають, що антропогенна діяльність у більшості своїх проявів на сьогоднішній день несе потенціал згубного впливу наприродне середовище. Методологія починається з ідентифікації трьох елементів проблеми управління впливом на довкілля: джерела, шляху проходження і рецептора (об'єкта впливу).

Основні підходи до оцінки загроз антропогенних катастроф використовуються наступні: датський підхід до оцінки пріоритетності впливу загроз антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, системний підхід до прогнозу і оцінки впливів на навколишнє природне середовище.

Виходячи з цього, актуальною задачею стає розробка системи оцінки і ранжирування загроз, а також їх гранично-припустимих рівнів для біорізноманіття. Розробка цієї системи повинна виконуватись з урахуванням вимог Конвенції про збереження біорізноманіття, інших природоохоронних конвенцій і угод та найкращого міжнародного практичного досвіду.

Список використаної літератури

1. Корсак К.В., Плахоттк О.В. Основи екології. – 2-ге вид. – К.. МАУП, 2000.

2. Лапт В М Безпека життєдіяльності людини. – К.. Знання, Л.. Вид-во ЛБК НБУ, 1999.

3. Окружающая среда (споры о будущем) / А.М. Рябчиков, И.И. Альт-шулер, С.П. Горшков и др. – М.. Мысль, 1983.

4. Основы сельскохозяйственной радиологии / Б.С. Пристер, Н.А. Лощилов, О.Ф. Немец, В.А. Поярков. – К.. Урожай, 1991.

5. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. – Суми. Університет, книга, 1999.

6. Проблеми пожежної безпеки в Україні // Матер. Голов, управління пожежної безпеки МВС України. – К., 2000.

7. Проблеми техноприродних аварій І катастроф у зв'язку з розвитком небезпечних геологічних процесів // Матер, наук.-техн. конф. – К., 1997.

8. Рудько Г.І., Кошіль М.Б., Бондаренко М.Д. Регіональний, спеціальний та локальний режими небезпечних геологічних процесів як основа зниження потенційного ризику техноприродних аварій І катастроф. – К., 1997.

9. Смит Р.Л. Наш дом – планета Земля. – М.. Мысль, 1982.

10. Солтовський О.І. Основи соціальної екології. – К.. МАУП, 1997.

11. Ткачук В.Г., Хапко В.Е. Медико-социальные основы здоровья. – К.. МАУП, 1999.

12. Хижняк М.І., Нагарна А.М. Здоров'я людини та екологія. – К.. Здоров'я, 1995.

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Реферат на тему:

"Найвідоміші техногенні катастрофи на території України"