Ділова культура

Зміст ділової культури визначають цінності і норми, що регулюють поведінку і діяльність у процесі ділової активності під час переговорів і складання угод, виконання договірних зобов’язань, при організації діяльності людей, у діловому спілкуванні, у ставленні до працівника і споживача.

Ділова культура головно пов’язана з формуванням нової соціальної верстви – підприємців, хоча про ділову культуру можна говорити і в ширшому соціальному контексті господарювання.

У діловій культурі можна виділити дві складові – ціннісну і ментальну. Ціннісна з’являється як культурний феномен, який може передаватися як традиція і зумовлює етичну сторону ділових стосунків, зовні виявляється як стереотип, як звична посадова поведінка, актуальні цінності і норми практичної діяльності. Ментальна складова ділової культури пов’язана з ситуаціями, коли звичні норми і цінності неефективні і люди починають конструювати нові.

У сучасних умовах успішним може бути лише підприємець з високим рівнем загальної і ділової культури. Особливістю сучасної української ділової культури є перехід від традиційних вертикальних моделей управління, основаних на відносинах індивідуалізму у прийнятті рішення, дистанції влади від підлеглих, до горизонтальних відносин рівноправного партнерства. Цей процес є болючим, складним і тривалим і передбачає зміни в економічній свідомості та культурі взагалі.

Ділова культура охоплює такі близькі за змістом поняття, як „господарська культура”, „корпоративна культура”, „договірна культура”.

● Господарська культура передбачає накопичення професійних знань і навичок, формування ділових норм, цінностей і символів, необхідних для самоідентифікації і виконання господарських ролей. На думку В. Радаєва (2005), господарська культура є інтеграційним поняттям, що включає, щонайменше, три аспекти: когнітивний – знання і навички, яких набувають суб’єкти господарювання; ціннісний – освоювані норми і цінності; символічний – способи ідентифікації та інтерпретації того, що відбувається в реальній практиці господарювання.

Господарська культура реалізує функції двох типів. По-перше, це регулятивна функція, здійснювана за допомогою готових концептуальних схем і накопичених інформаційних баз, загальноприйнятих конвенцій і норм, наборів стійких ритуалів і символів, з якими повинна співвідноситися будь-яка економічна дія. По-друге, функції, що конституюють, – реалізуються через пізнавальні практики і способи розігрування господарських ролей у процесі економічної дії. „Правила гри”, що народжуються в межах певної господарської культури, вказують, як поводитися на ринку і як чинити не можна.

Освоєння всього багажу господарських практик і їхніх значень – це процес економічної соціалізації. Залучення до елементів трудового виховання, до стосунків відшкодувального обміну або простих цінових пропорцій починається зі самого дитинства. Сім’я, школа, трудова діяльність, споживча поведінка вносять свій вклад до процесу освоєння господарських норм. До цього додається дія засобів масової інформації, що впливають на формування в населення типових, нормативно усталених зразків економічної поведінки.

Суспільство виробляє систему санкцій – винагород і покарань, що підкріплюють виконання господарських норм. Вживані в господарській сфері санкції реалізуються в економічних формах (оплата праці, прибуток, штрафи, податкові пільги) і в неекономічних (затвердження влади, підвищення престижу, пропуск у членство закритої організації). Завдяки успішній економічній соціалізації можлива конструктивна діяльність будь-якого господарського організму.

● Корпоративна культура. Існують різні підходи до розуміння тієї сторони соціальної реальності, яка стоїть за цим поняттям. Уявлення про те, що таке корпоративна культура, окрім соціології, дають такі науки, як антропологія, культурологія, менеджмент, психологія, економіка, етнографія, організаційна поведінка та інші, що досліджують людську поведінку.

Ідея корпоративної культури знайшла сенс і практичну спрямованість завдяки багатьом дослідженням бізнес-організацій в 70-ті роки минулого століття. Проводячи аналіз різних поглядів, Л. Степлей (1996) дійшов важливого висновку про те, що майже всі теоретики корпоративної культури сходяться в одному: корпоративна культура – це об’єднувальне поняття, що відображає, з одного боку, соціальну єдність і згуртованість організації, а з іншого – ефективність її діяльності.

Т. Діл і А. Кеннеді (1982) провели аналіз чотирьох рівнів корпоративної культури:

1) герої – члени організації, які є прикладом, що втілює важливі організаційні цінності;

2) цінності – уявлення про організацію і її благо, що поділяють усі члени організації;

3) обряди і ритуали – це повні символізму церемонії в організації, які проводять для того, щоб відзначати важливі для компанії події і залучати до неї нових членів;

4) структури спілкування – це канали неформального спілкування, якими члени організації отримують і передають інформацію про корпоративні цінності, героїв, обряди і ритуали.

У Європі ділова і корпоративна культура давно сформувалися і мають сталі цінності, що орієнтують підприємців на творчість, незалежність і взаємокорисність. На етапі формування нової української ділової і корпоративної культури виникає проблема збереження специфічних рис, її взаємодії з європейською і східною діловою культурою. В Україні тему корпоративної культури довгий час майже не досліджували або розглядали з інших теоретико-методологічних позицій і в інших соціально-економічних контекстах. Проте останнім часом у зв’язку з активним залученням України до процесів глобалізації і міжнародної економічної інтеграції, створенням спільних підприємств і виходом на зарубіжні ринки, ущільненням контактів і прискоренням темпів спілкування проблеми корпоративної культури почали завойовувати увагу українських учених.

Сильна корпоративна культура бізнес-організації передбачає гордість за власне підприємство і відчуття, що на основі стилю спілкування, який практикується, ти перебуваєш на високому рівні, ставиш усім – і передусім собі – досить високу планку.

● Договірна культура – це система регулювальних правил, покликана забезпечити виконання договорів через закон або довіру і репутацію партнерів. Вона посідає особливе місце в системі ділових відносин, і багато дослідників розглядають її як окрему сферу економічної культури, що пронизує систему ділової, організаційної та виробничої життєдіяльності. Договірна культура може бути продуктом взаємодії формальних і неформальних інститутів або ж впливати на підприємницьку діяльність безпосередньо, як „неписане” правило. Довір’я серед підприємців формується завдяки багаторазовій повторюваності ділових операцій, що дає змогу переконатися в надійності своїх партнерів. Деякі неформальні правила встановлюють права власності і шляхом примусу зобов’язують сторони до виконання контрактів. Знання того, що ненадійна репутація позбавить участі в майбутніх угодах і пов’язані з цим витрати є високими, сприяє дотриманню умов договорів. Під час укладання неформальних контрактів рівень репутації особливо важливий на ринках з обмеженою кількістю учасників.

Рекомендована література

Боенко Н. И. Экономическая культура. Проблемы и тенденции развития. – СПб: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2005. – 182 с.

Бондаренко О. В. Сутність, історія та сучасність української та західноєвропейської економічної ментальності. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2005. – 253 с.

Ґелріґел Д., Слокум-молодший Дж В., Вудмен Р. В., Бренінґ Н. С. Організаційна поведінка. – К.: Основи, 2001. – 726 с.

Герет Т., Клоноскі Р. Етика бізнесу. – К.: Основи, 1999. – 214 с.

Економічна соціологія / За ред. В.М. Ворони, В.Є.Пилипенка. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1997. – 237 с.

Ложкін Г., Спасенников В., Комаровська В. Особливості та структура економічної свідомості суб’єктів соціального простору // Соціальна психологія. – №1. –2004. – С. 8 – 16.

Льюис Р. Д. Деловые культуры в международном бизнесе. От столкновения к взаимопониманию. – М.: Дело, 1999. – 439 с.

Матвєєв С. О., Лясота Л. І. Економічна соціологія: Навч. посібник. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. – 184 с.

Пачковський Ю. Ф. Соціопсихологія підприємницької діяльності і поведінки. – Львів: Світ, 2000. – 272 с.

Прутська О. О. Інституціоналізм і проблеми економічної поведінки в перехідній економіці. – К.: Логос, 2003. – 256 с.

Экономическая культура населения Украины / Под ред. В. М. Вороны, Е. И. Суименко. – К.: Ин-т социологии, 2008. – 316 с.

Юрій М. Ф. Соціологія: Підручник. – К.: Кондор, 2007. – 228 с.