Оказіоналізми

Оказіоналізми (авторський неологізм) - це мовленнєві одиниці, які утворюються за стандартними та новими словотвірними моделями, з характерним експресивним забарвленням та індивідуальним характером. Оказіоналізми рідко переходять у загальновживану лексику, і в цьому полягає їх основна відмінність від загальних неологізмів. Вони, як правило, надовго зберігають забарвлення образності та індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію – є експресемами - навмисно створені (оказіональні) виражальні засіби (друга суттєва відмінність оказіоналізмів від неологізмів). Хоча бувають й винятки(наприклад, до загальновживаного словника війшли такі новотвори майстрів слова, як мрія, майбутнє, крок (М. Старицький), поступ, чинник (І.Франка), незграбний, бруд, окремий(В. Винниченка), розкрилитися (М. Рильського) та всніжитися (М. Стельмаха). Індивідуально-авторські новотвори повинні бути зрозумілими, образними, органічно поєднувати у собі загальномовні й індивідуальні, суб’єктивні ознаки.

41.Морфологія як наука.Стилістичні можливості морфологічних засобів стилістики.
Морфоло́гія — розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.
Стилістичні можливості морфології як граматичного рівня мови порівняно з лексичним дещо обмежені, зокрема якщо стилістичні функції морфологічних елементів вбачати тільки у вираженні цими мовними одиницями емоцій, почуттів, відтінків значень, суб’єктивних відношень, тобто розглядати морфологічні одиниці як засіб вираження експресії. Це пояснюється тим, що граматична (і насамперед морфологічна) структура є основним, глибинним, організуючим ярусом мови, їй властива стійкість і сталість системних зв’язків, чітко визначений інвентар граматичних елементів, вона менше піддається дії екстралінгвістичних факторів, які спричиняють появу у мовленні стилістичних явищ. Проте все ж таки й морфологія частково зазнає впливу і позамовних чинників, і міжмовного контактування, в результаті чого збагачується стилістичними варіантами. З розвитком стилістичної науки обрії морфологічної стилістики розширюються. її об’єктом є не тільки стилістичні аспекти граматичних категорій, варіантних форм, а весь комплекс морфологічних елементів, дібраних мовцем зумисне з певною метою чи спонтанно у процесі створення тексту чи
стилістичного відтінку певного стилю, тобто та морфологічна структура, що в поєднанні зі структурами інших рівнів цього самого виду мовлення становить специфіку певного стилю, його систему. Так з розвитком функціональної стилістики постало питання про своєрідність реалізації морфологічної системи загальнонаціональної мови у кожному стилі (чи певних стилях). Стилістичні дослідження з морфології доцільно провадити у двох напрямках: один з них — розгляд морфологічної системи загальнонаціональної мови у стилістичному аспекті відповідно до змісту висловлення, сфери використання мовного матеріалу; другий — аналіз і опис морфологічної системи кожного з функціональних стилів, зіставлення результатів, для того щоб виявити специфічні особливості морфологічної структури основних стилів, її зумовленість і закономірності у процесі розвитку.
42.Структурно-функціональна модель іменника. Категорії числа,роду, відмінку іменника з точки зору стилістики.
43.Короткі та повні форми прикметника,стягнені та нестягнені форми,ступені порівняння: стилістичні настанови
У сучасній українській літературній мові вживаються переважно повні прикметники, що мають у всіх формах відмінкові закінчення: добрий, доброго, доброму, добрим, на доброму. Короткі прикметники виступають у називному і знахідному відмінках однини чоловічого роду: зелен, ясен, красен, дрібен, срібен, повен, рад, ладен, винен, потрібен. Більшість з них — якісні прикмет­ники. Коротку форму мають також присвійні прикметники із суфіксами -ів- (їв), -ин- (їн-): Василів, Андріїв, Ганнусин, Софіїн УВАГА! Повні прикметники змінюються за родами, чис­лами і відмінками, короткі — незмінні. Загальновживаними є повні фор­ми. Короткі форми вживаються пере­важно в розмовній мові, поезії й на­родній творчості: Пливе човен води повен (Нар. тв.). І шумить, і гуде, дрібен дощик
іде (Нар. тв.). Та світи ж ти їм до­рогу, ясен місяць угорі (П. Тичи­на). Рад би ще раз він побачить отаку зиму (В.Сосюра). На доб­раніч, мій дивен краю (В.Стус). Воістину прекрасен світ вночі
(Є. Плужник).Повні форми прикметників бува­ють стягнені (добра, добре, доб­рі) і нестягнені (добрая, добреє,добрії). Нестягнену форму можуть мати іменники жіночого і середнього роду
в називному та знахідному відмінку однини та в називному множини.ПОРІВНЯЙТЕ!Стягнена Нестягнена -а (я), -е (є), -і (ї) -ая (я я), -еє (єє), -її висока, високе, високі високая, високеє, високії синя, синє, сині синяя, синєє, синії.чиста, чисте, чисті чистая, чистеє, чисти. дружня, дружнє,дружні
дружняя, Нестягнені форми прикметників уживаються в розмовно-побутовому стилі, фольклорі, а в художніх тво­рах виступають як засіб вираження врочистості, емоційної піднесеності й стилізації під народнопісенну мову.
44.Стилістичні можливості займенників та числівників
Стилістичне використання числівників буває двох видів:
— самостійне, суто кількісне: До дев’яти додати шысть;
— значеннєво несамостійне (коли вони поєднуються з іменником або із субстантивованим словом): Три об­личчя здаються сіро-блідими (В.Тїїшниченко). Числів­ник синтаксично підпорядковує собі іменник: два, три, чотири -» обличчя, п’ять -> облич, але п’ятьох <— облич, п’ятьма обличчями, одне <— обличчя.
По-особливому стилістично виразні форми числів­ників у фольклорі: …у тебе діток так багато: раз чет­вірко і раз п’ятірко, а всіх разом дев’ятірко (Нар. творчість).
Числівник — виразно своєрідна, лексично й грама­тично обмежена група слів (кілька десятків), кількість яких не поповнюється. Значення кількості чи порядку при лічбі в мисленні й мовленні людей — це категорії здебільшого незмінні й однозначні.

Займенник я використовує кожна особа для нази­вання самої себе. Форми його непрямих відмінків — суплетивні (від лат. suppletivus — доповнювальний) — утворені від іншого кореня: мене, мені, мною. В усіх від­мінкових формах займенник я входить до складу різних сполучень слів, нерідко фразеологізованих: гляди ж ме­ні, відсохла б рука мені. Вони вживаються з метою пере­конати кого-небудь у чомусь: грім би мене вдарив; не я буду, якщо…; оце я розумію; хай мене [святий] хрест [грім] поб’є; про мене (у значенні «роби, що знаєш»); теж мені (для вираження скептичного ставлення до ко­го-небудь, чого-небудь), тільки мене й бачили, я вас (тебе) навчу та ін. — погроза покарати когось; як на мене (на мою думку, розсуд, смак) і т. ін.
Займенником ми найчастіше називають дві (навіть одну) чи й більше осіб разом з тим, хто говорить (ми — нас, нам, нами…)-. Ми вкупочці колись росли… (Т. Шев­ченко). Це також найменування:

— осіб, які пов’язані спільним походженням, занят­тями, поглядами і т. ін.: У лісі в нас нема свекрух нія­ких (Леся Українка);

— для називання невизначеної, неозначеної особи: Не так воно робиться, як нам хочеться (Номис).

Цей займенник є також заміною я (переважно в нау­кових працях, під час прилюдних виступів тощо), а зрідка для підкреслення поважності власної особи: Був собі поважний лицар, Нам його згадать до речі (Леся Українка); Подумаєш, розкричався. Ми не таких бачи­ли (Г. Тютюнник) або (в минулому) ми у мовленні мо­нарха, вельможних осіб: Я… Ми повелим! Я цар над бо­жим народом! (Т. Шевченко). Подібно й ви вживається тоді, коли мовець шанобливо, ввічливо звертається до однієї, двох чи багатьох осіб: Ви не журітеся, мамо. Я піду в найми (М. Коцюбинський). Також і займенник вони вживається для вираження пошани до однієї особи чоловічої або жіночої статі: Вони [наша мама] нас дуже люблять. Таке використання займенника вони було особливо типовим у колишньому селянському побуті, слугувало виявом специфічного українського націо­нального етикету, шанобливого ставлення до рідних і старших за віком осіб.

Отже, стилістично виразними є випадки досить час­того використання множинних форм займенників ми, ви, вони, нам, вам замість я, ти, він, вона, мені, тобі.