Установки, стереотипи та імідж особистості як засоби регуляції її поведінки

Установка (attitude|). Цей термін уперше|уперше| вжив філософ Р. Спенсер, пізніше – Н. Н. Ланге, російський психолог. У 1918 р. У. Томас (американець) і Ф. Знанецький (поляк) визначили соціальні установки як психічне переживання|вболівання| значення, сенсу|змісту,рації|, цінності соціального об’єкта. У 1935 р. Г. Оллпорт дав класичне визначення атитюда|: установка – це стан розумової й нервової готовності, базований на досвіді|досліді|, що спрямовує|спрямовує,скеровує| реакції індивіда щодо всіх об’єктів і ситуацій, з|із| якими він пов’язаний. У 1940 р. сформувалися два напрями|направлення|: вивчення стійкості структури атитюда| й аналітичний напрям|направлення|. У 1950 р. А. Кемпбелл визначає атитюди| як прогнозований синдром реакцій, послідовних щодо низки соціальних об’єктів. У 50-ті рр. Дж. С. Брунер, Л. Дж. Постмен підкреслювали творчу роль людини, роль мотивації, цінностей. У 60-ті рр. Катц визначає установку як схильність індивіда до оцінки якогось досвіду|досліду| або його символу, яка може виражатися|виказуватися,висловлюватися| і вербально (думка, оцінка), і невербальною поведінкою.

Відомі такі|слідуючі| визначення: атитюд| – це реакція, яка розміщує об’єкт думки|гадки| на шкалу оцінки (Мак-Граєр); атитюд| – набута|набута| оцінна реакція, спрямована|спрямована| на певні об’єкти, порівняно стійка і яка впливає й мотивує нашу поведінку щодо цього об’єкта.

Установка складається з трьох компонентів: описове знання; ставлення|ставлення|; плани, програми поведінки. Функції установки: адаптивна, захисна, експресивна (виражає|виказує,висловлює| індивідуальну значущість культурних цінностей), пізнавальна і функція координації всієї пізнавальної системи психічних процесів.

Вивчаючи структуру ціннісних орієнтацій, В. А. Ядов розробив диспозиційну концепцію особи|особистості|, у якій окремі установки пов’язав у рівневу систему диспозицій:

елементарні установки (формуються на основі вітальних потреб, у простих ситуаціях неусвідомлені|);

соціальні установки (формуються на базі оцінки окремих соціальних об’єктів і ситуацій);

базові соціальні установки (визначають загальну|спільну| спрямованість особистості|особистості|);

система ціннісних орієнтацій.

Для вимірювання|виміру| установок найчастіше застосовують шкалювання|; широко відомі шкали Терстоуна і способи їх конструювання. Унаслідок тривалого відбору й сортування великою групою експертів зібраного банку думок щодо|відносно| об’єкта установки залишено 11 тверджень|затвердження|, які потрібно розташовувати як шкалу від максимального схвалення до максимального несхвалення. Правила відбору тверджень|затверджень| такі: твердження|затвердження| мають стосуватися теперішнього часу, не бути невтішними, повинні містити|утримувати| не більше однієї думки,|гадки| не можна використовувати слова «все», «ніхто», «завжди», іноземні слова з подвійним сенсом, відкидають твердження, що тільки констатують щось і не пов’язані прямо з об’єктом, а також ті, у яких відображено|відбивається| загальну|спільна| згоду|злагода|. Вимірювання|вимір| установки можливе також за поведінкою, хоча необхідно враховувати, що поведінка й установка часто розходяться за вербальним компонентом, яким є|вирушає| думка.

Мета зміни установки – зазвичай збільшити|ціл|добавити| знання, змінити|поміняти| ставлення|ставлення|, показати наслідки|результати| зміни поглядів, думок| і т. ін.

Більш успішний спосіб змінити установки – через зміну ставлення |ставлення|, наприклад, навіюванням. Під гіпнозом змінені установки набувають вигляду стійких переконань. На формування установки впливають батьки (важлива|поважно| схожість установки батьків і дітей щодо соціально значущих об’єктів) та авторитетні особи|особистості|, а також засоби|кошти| масової комунікації.

Стереотипи є|з'являються,являються| одним із видів соціальної установки. Знання про людей, накопичені і в особистому|особовому| досвіді|досліді| спілкування, і з|із| інших джерел, узагальнюються й закріплюються у свідомості людей у вигляді стійких уявлень|вистав,подань,представлень| – стереотипів. Людина вельми|дуже| широко використовує їх, оцінюючи людей, оскільки вони спрощують, полегшують процес пізнання. Термін «соціальний стереотип» ввів|запроваджений| у соціальну психологію У. Ліппман для позначення упереджених думок і уявлень|вистав,подань,представлень|. Таким чином, ідеться насамперед про оцінні стереотипи, а не про поведінкові звички.

Стереотипи – регулятори|регулювальники| поведінки. Найбільш вивченими є національні стереотипи. Вони фіксують відносини між етнічними групами, є|з'являються,являються| частиною|часткою| національної самосвідомості, мають виражений|виказаний,висловлений| зв’язок з|із| національним характером|вдачею|. Стереотипи – духовна освіта|утворення|, емоційно|емоціонально| забарвлені|пофарбовані| образи|зображення|, що склалися у свідомості людей, у яких є елементи опису, оцінки й розпорядження|припису|. На думку відомих дослідників, сума реальних знань у стереотипі завжди більша від суми помилкових знань, однак|однак| через свою велику узагальненість вони значної інформації не містять|утримують|.

Існують стереотипи професійні, фізіогномічні| (в основі – зв’язок рис|меж| зовнішності та властивостей особистості|особистості|), етнічні та ін. Національний стереотип є інструментом політики.

Національний стереотип, позначаючи|значивши| етнічну чи національну групу, припускає|передбачає| наявність певної межі у|в,біля| всіх її представників. Ця недиференційована думка неминуче містить|утримує| – приховано або очевидно – і позитивну, і негативну|заперечну| оцінку. Згода|злагода| з приводу такої оцінки робить|чинить| стереотипи однаковими для всіх членів групи, а використання негативного оцінного стереотипу стає в деяких умовах своєрідним «хорошим|добрим| тоном». Причини виникнення стереотипів – загальна|спільна| тенденція до спрощення, ігнорування відмінностей. Вони постають регуляторами|регулювальники| соціальних взаємин. Їх відрізняє економія мислення, «захист» (виправдання|захист| своєї поведінки), задоволення агресивних тенденцій, спосіб виходу напруження|напруження|.

Професійний стереотип – персоніфікований образ|зображення| професії, тобто узагальнений образ|зображення| типового професіонала. У. Ф. Петренко вивчав стереотип психолога. Психолог — складний, розумний, цікавий, організований, гордий, принциповий, дотепний; такої якості, як «щасливий», у|в,біля| психологів немає. Виявлена протилежність «щасливого» цілому набору позитивних якостей розкриває наявність специфічної «професійної шкідливості» професії психолога, пов’язаної із звичайною|звичною| невротизацією|. Необхідність аналізу інших людей веде до загостреного самоаналізу, що знімає форми психологічного захисту особи|особистості| і робить|чинить| її чутливішою до фруструючих| чинників|факторів|. Стереотип та імідж – близькі поняття. Імідж – образ|зображення|, уявлення|вистава,подання,представлення|, що методом асоціацій наділяє об’єкт додатковими цінностями, необґрунтованими в реальних властивостях самого об’єкта, але|та| які володіють соціальною значущістю для того, щоб сприймати цей об’єкт.

Імідж – образ|зображення|, подібність|подоба|. Імідж наділяє соціальне явище (людину, групу, організацію, товар) новими характеристиками. Імідж – «напівфабрикат», вимагає домислення, стимулює уяву, має регулюючу роль, вимагає від людини або організації вміння «жити на рівні свого іміджу» і, отже, має достатню мотиваційну й мобілізуючу| функцію. Він може перетворитися на стереотип. Разом з соціальними мотивами імідж спрямовує|спрямовує,скеровує| й зумовлює|зумовлює| всі види соціальної взаємодії, у які вступають індивіди і групи.

Контрольні питання:

· Як учені трактують поведінку особистості?

· Які етапи виокремлюють у поведінці як цілісному акті? Розкрийте їх.

· Які форми поведінки може вибрати особистість? Охарактеризуйте їх.

· Які причини агресивної поведінки людини?

· Яким чином і на яких рівнях суспільство впливає на особистість?

· Як статус особистості та її соціальна роль впливають на поведінку?

· Як відповідальність особистості впливає на її ставлення до рольових обов’язків?

· У чому виявляється рольовий конфлікт? Яким чином відбувається взаємовплив особистості й соціальної ролі?

· Як соціальні норми впливають на регуляцію поведінки особистості?

· Як ціннісно-нормативна система особистості впливає на її поведінку?

· Що становлять собою особистісні цінності та ціннісні орієнтації?

· Яким чином регулюється поведінка за допомогою установки?

· Яким чином стереотипи та імідж особистості регулюють її поведінку?

Література:

Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.

Варій М.Й.Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

Варій М.Й.Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007.

Виготский Л.С. Избранные психологические произведения. – М.: Изд. АПН РСФРС, 1956.

Горелова Г.Г. Кризисы личности и педагогическая профессия. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2004.

Змановская Е. В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения):Учеб. Пособие для студ. высш. учеб. заведений / Елена Валерьевна Змановская. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Издательский центр «Академия», 2006.

Лангмейер И, Матейчек З. Психологическая депривация в детском возрасте. – Авиценум: Мед. изд - во Прага, 1984.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2т.]; Т.1: Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. – К.: Форум, 2002.

Митина Л.М. Психология развития конкурентоспособной личности. – М.: Московский психолого-социальный институт. – Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2002.

Морсанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции. – М.: Наука, 1998.

Новинский И.И. Философские проблемы биологии и дарвинизма. – М., 1959.

Обуховский К. Психология влечения человека. – М.: Прогресс, 1972.

Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. – Ростов-н/Д.: Феникс, 1996.

Регуш Л. А. Психология прогнозирования: успехи в познании будущего. – СПб., Речь, 2003.

Рихта Р. Научно-техническая революция и развитие человека / Вопр. филос. 1970. №2. – С. 56 – 66.

Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности / Под ред. В.А. Ядова. – Л., 1979.

Столин В.В. Самосознание личности. – М.: Изд-во МГУ, 1983.

Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты. / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВ-РОЗНАК, 2004.

Шевандрин Н.Н. Психодиагностика, корекция и развитие личности: Учеб. для студ. высш. учеб. завед. - 2-е изд. – М.: Гуманитарный изд. центр ВЛАДОС, 2002.

Maslow A.H. A theory of human motivation. – Psyhol. Rev. 1943.