Юрисдикція та склад Міжнародного суду ООН

Международный суд является главным судебным органом Организации Объединенных Наций. Он был учрежден Уставом ООН в 1945 г. для достижения одной из главных целей ООН: «проводить мирными средствами, в согласии с принципами справедливости и международного права, улаживание или разрешение международных споров или ситуаций, которые могут привести к нарушению мира».

Суд функционирует в соответствии со Статутом, который является частью Устава, и своим Регламентом. Он начал работать в 1946 г., заменив собой Постоянную палату международного правосудия (ППМП), которая была учреждена в 1920 г. под эгидой Лиги Наций.

Местопребыванием Суда является Дворец мира в Гааге (Нидерланды). Из шести главных органов ООН он является единственным органом, расположенным вне Нью-Йорка. Другими пятью главными органами ООН являются Генеральная Ассамблея, Совет Безопасности, Экономический и Социальный Совет, Совет по опеке и Секретариат.

На Суд возложена двойная функция: разрешение в соответствии с международным правом юридических споров, переданных ему на рассмотрение государствами, и вынесение консультативных заключений по юридическим вопросам, запрашиваемых уполномоченными органами и специализированными учреждениями Организации Объединенных Наций.

Суд состоит из 15 судей, и его обслуживают Секретариат и административный аппарат. Официальными языками являются английский и французский.

Правовою основою діяльності Міжнародного Суду ООН є глава ХІУ Статуту ООН, Статут

Міжнародного Суду ООН (як складова Статуту ООН), Регламент Суду.

Члени ООН є ipso facto стороною Статуту Міжнародного Суду ООН. Окрім того, держави- нечлени ООН можуть взяти на себе зобов'язання за Статутом Міжнародного Суду (такими сьогодні є Ліхтренштейн, Сан-Маріно і Швейцарія).

Міжнародний Суд складається з п'ятнадцяти суддів, обраних Генеральною Асамблеєю ООН і Радою Безпеки терміном на дев'ять років. Судді повинні бути представниками різних правових систем, виступати в особистій якості (непредставники держав, не більше одного громадянина від держави і відповідати високим моральним якостям, які дають в їх країнах обіймати вищі судові посади, бути юристами з визнаним авторитетом в області міжнародного права. Рішення приймаються більшістю голосів, при кворумі засідання дев'ять суддів. Місце засідання Гаага. У відповідності з ст. 19 Статуту Суду його члени при здійсненні судових обов'язків користуються дипломатичними привілеями і імунітетами.

Міжнародний Суд ООН є постійнодіючим органом, який засідає, як правило, в повному складі, а, по необхідності, може створювати камери (в складі трьох і більше суддів) для вирішення певної категорії справ. За свої перші 50 років існування (перше засідання відбулося 1 квітня 1946 року) Суд розглянув 97 справ по 75 спорам і 22 консультативним висновкам виніс 61

рішення Сторонами в справах, які розглядає Суд є тільки держави. Вони (сторони) виступають в Суді через представників, можуть користуватися послугами адвокатів, довірених.

Судочинство письмове і усне. Слухання є публічним, якщо сторони не попросили і Суд не прийняв рішення про закрите слухання. Офіційні мови: англійська і французька: на них готуються матеріали, ведеться судочинство, приймається рішення. На прохання сторони, їй дозволяється користуватися неофіційною мовою.

Компетенція Міжнародного Суду детально розкривається в главі П (ст.ст. 34-38) і главі ІУ

(ст.ст. 65-68) Статуту суду. Суд може розглядати всі справи передані сторонами і питання спеціально передбачені Статутом ООН, або чинними міжнародними договорами. Держави- учасниці Статуту можуть заявити про своє визнання юрисдикції Суду з питань: тлумачення договору; будь-якого питання міжнародного права; наявності факту, який будучи встановленим явить собою порушення міжнародного зобов'язання; характеру і розмірів відшкодування, належні за порушення міжнародного зобов'язання.

Такі заяви держав можуть бути безумовними, на умовах взаємності або на певний час. Вони здаються Генеральному Секретарю, який забезпечує їх копіями всіх учасників Статуту Суду і Секретаря Суду. Суд своїм визначенням вирішує спір про підсудність справ Суду. Суд повноважний розглядати справи, які повинен був розглядати Суд заснований Лігою Націй або Постійною палатою міжнародного правосуддя.

При вирішенні справ, Суд застосовує міжнародні договори (загальні і спеціальні); міжнародні звичаї; загальні принципи права; судові рішення і доктрини найбільш кваліфікованих фахівців з публічного права різних держав, як допоміжний засіб для визначення правових норм; вирішує справи ex aegno et bono, якщо сторони згідні.

Суд може давати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання, на запит установи, яка уповноважена це робити за Статутом ООН. Прохання про консультативний висновок повинно бути письмовим, з чітко викладеною суттю питання. Потрібно додавати всі документи, які мають відношення і допоможуть роз'ясненню питання.

Секретар Суду повідомляє про заяву (прохання), яка поступила від держави, яка має доступ до Суду. Робить запити щодо відомостей з питань, які поступили на консультативний висновок. Він висловлює готовність Суду прийняти, в термін визначений Головою, письмові доповіді у справі, заслухати доповіді на відкритих засіданнях. Консультативні висновки приймаються на відкритих засіданнях.

Рішення Суду обов'язкові для учасників спору. На випадок не виконання однією з сторін рішення Суду Рада Безпеки ООН на прохання другої сторони може зробити рекомендацію або застосувати заходи приведення рішення до виконання. Але Рада Безпеки не здійснює функцій судового виконавця. Вона вдається до таких дій, коли вважає, що невиконання судових рішень

може загрожувати міжнародному миру і безпеці. Консультативні висновки Суду мають характер правової поради, правового роз'яснення.

Міжнародний Суд ООН розглянув біля 50 міжнародних спорів в основному з територіальних питань: про розмежування морського простору і континентального шельфу Північного моря (Данія - ФРН, ФРН - Нідерланди - 1967 - 1969 рр.); рішення про анклави

(Нідерланди проти Бельгії, 1959); спір між Грецією і Туреччиною (1976 - 1987 рр.); індо- португальський спір про право переходу через територію Індії (1960 р.); спір між Тунісом і Лівією (1978 - 1982 рр., 1984 - 1985 рр.); спір про дійсність арбітражу з прикордонного між Гондурасом і Нікарагуа (1960); спір між США і Іраком (1979 - 1981 рр.) в зв'язку з захопленням американського дипломатичного і консульського персоналу в Тегерані; спір про належність храму Преах Вихеар (Камбоджа проти Таїланду (1962); справа Південно-Західної Африки (1966 р.); справа про Барселонську компанію (Бельгія проти Іспанії, 1970) та ін.

Важливими в діяльності Суду є його рішення щодо власної компетенції в конкретних справах. З цієї точки зору, крім вже згаданих: індо-португальської справи, справи про належність храму Преах Вихеар, справи Південно-Західної Африки і стосовно Барселонської компанії, важливими були рішення по справам: франко-норвезький про займи (1957 р.), "Інтерхандель"(1959 р.); ізраїльсько-болгарській (1959 р.) та ін.

Цікаві консультативні висновки Суд прийняв щодо статуту Південно-Західної Африки

(1956 р.), про юридичну силу рішень міжнародних адміністративних трибуналів (1954 і 1956 рр.), про склад Комітету по безпеці на морі (1960 р.), про розуміння п. 2 ст. 17 Статуту ООН (1962 р.) та ін.