Генерализация конфлікту

- розширення меж конфлікту, перехід від поверхневих до більш глибоких протиріч, збільшення безлічі різних точок зіткнення. Конфлікт розповсюджується на більш обширні території. Відбувається розширення його тимчасових і просторових меж. По інтенсивності протидії Г. до. близька до ескалації конфлікту.

18. Закінчення конфлікту: способи та варіації

Завершення конфлікту — це закінчення конфлікту з будь-яких причин. Основні форми завершення конфлікту: розв’язання, урегулювання, згасання, усунення, переростання в інший конфлікт [3].

Розв’язання конфлікту — це спільна діяльність його учасників, спрямована на припинення протидії й на вирішення проблеми, що призвела до зіткнення.

Урегулювання конфлікту відрізняється від розв’язання тим, що в усуненні суперечностей між опонентами бере участь третя сторона. Її участь можлива як за згодою протиборчих сторін, так і без їхньої згоди.

У разі завершення конфлікту не завжди усуваються суперечності, покладені в його основу. Тільки близько 62 % конфліктів між керівниками й підлеглими розв’язується чи врегульовується [3, с. 469]. У 38 % конфліктів суперечності не розв’язуються, а загострюються. Це відбувається тоді, коли конфлікт згасає (6 %), переростає в інший (15 %) чи усувається адміністративним шляхом (17 %)

Згасання конфлікту — це тимчасове припинення протидії за збереження основних ознак конфлікту: суперечностей і напружених відносин. Конфлікт переходить із явної форми в приховану. Згасання конфлікту зазвичай відбувається в результаті:

виснаження ресурсів обох сторін, необхідних для боротьби;

втрати мотиву до боротьби, зниження важливості об’єкта конфлікту;

переорієнтації мотивації опонентів (нові проблеми, більш серйозні, ніж боротьба в конфлікті).

Під усуненням конфлікту розуміють такий вплив на нього, у результаті якого ліквідуються структурні елементи конфлікту. Незважаючи на неконструктивність усунення, існують ситуації, що вимагають швидких і рішучих впливів на конфлікт (загроза насильства, загибелі людей, дефіцит часу чи матеріальних можливостей). Усунення конфлікту можливе такими способами:

вилученням із конфлікту одного з опонентів (перехід до іншого відділу, філії; звільнення з роботи);

виключенням взаємодії опонентів на тривалий час (відправлення у відрядження одного чи обох тощо);

усуненням об’єкта конфлікту (мати забирає в дітей, що сваряться, іграшку, через яку виникла сварка);

усуненням дефіциту об’єкта конфлікту (у третьої сторони є можливість забезпечити кожну із сторін-конфліктерів об’єктом, до володіння яким вона прагнула) [3].

Переростання в інший конфлікт відбувається, коли у відносинах сторін виникають нові, серйозніші суперечності і відбувається зміна об’єкта конфлікту.

Результат конфлікту розглядається як результат боротьби з погляду стану сторін і їхнього ставлення до об’єкта конфлікту. Результатами конфлікту можуть бути:

усунення однієї чи обох сторін;

припинення конфлікту з можливістю його поновлення;

перемога однієї зі сторін (заволодіння об’єктом конфлікту);

розподіл об’єкта конфлікту (симетричний чи асиметричний);

згода з правилами спільного використання об’єкта;

рівнозначна компенсація однієї зі сторін за володіння об’єктом іншою стороною;

відмова обох сторін від зазіхань на даний об’єкт;

альтернативне визначення таких об’єктів, що задовольняють інтереси обох сторін

19. КОНФРОНТАЦІЯ
рос. конфронтация
(латин. con — проти і frons (frontis) — лоб, фронт) — протистояння, протиборство, зіткнення. Становище, коли якісь особи, групи, держави опиняються перед загрозою зіткнення між собою.

Конфронтация - открытое и последовательное противопоставление человеком своей позиции и своих требований инициатору воздействия. Конфронтация - открытое давление и готовность применить санкции в отношении того, кто нарушает правила и договоренности. Конфронтация - один из этапов грамотного поведения в конфликте.

20. Інноваційний конфлікт

Перш за все необхідно відповісти на питання: "Що ж таке інновація?"

Інновація може бути визначена так, як Ж. Б. Сей визначивпідприємництво - тобто як зміна віддачі ресурсів. Або, яксказав би сучасний економіст в термінах попиту і пропозиції, - якзміни в цінності і задоволеності, що отримуються споживачем звикористовуваних їм ресурсів (або ж нововведення в їх використанні).

Таким чином, підприємців відрізняє інноваційний тип мислення.
Підприємництво грунтується на економічних і соціальних теоріях,згідно з якими зміни - цілком нормальне і природне явище.
Головне ж завдання суспільства і особливо економіки бачиться в отриманні чогосьіншого, відмінного від попереднього, а не в поліпшенні вже існуючого. Такимчином, перед підприємцями сіоіт завдання навчитися здійснюватиінноваційні рішення на систематичній основі.

Систематична інновація, тому, полягає в цілеспрямованому,організованому пошуку змін і в систематичному аналізі тихможливостей, які ці зміни можуть дати для економічних абосоціальних нововведень.

Виділяють наступні зміни, або джерела інновацій:
. Несподівана подія, яким може бути несподіваний успіх, несподівана невдача;
. Невідповідність між реальністю, такою, якою вона є, і його відображенням в думках і в оцінках людей;
. Нові знання, наукові та ненаукові.

Інновація є скоріше є швидше за економічний і соціальний, ніжтехнічний термін. Вона не обов'язково повинна бути чимось технічним, та йвзагалі, чимось речовим. Мало існує технічних інновацій, якізможуть змагатися за впливом з такими винаходами, як, наприклад,продаж товарів у розстрочку, яка буквально перетворила всю сферуторгівлі.

21. Інформаційні моделі конфлікту

Кожна конфліктна ситуація у психіці її учасників відповідно суб'єктивно відображається. Ця картина охоплює уявлення опонентів про себе (свої цілі, мотиви, цінності, можливості), протилежну сторону (її цілі, мотиви, цінності); уявлення учасників про те, як сприймає їх інша сторона, а також про середовище, в якому відбуваються конкретні відносини. Саме ідеальні картини конфлікту, а не його реальність, визначають поведінку сторін. Бо людина не просто реагує на ситуацію, а суб'єктивно тлумачить її, себе в ній і тим самим “конструює” конфліктну ситуацію, образ якої може по-різному відповідати реальності:
— конфліктна ситуація об'єктивно існує, але не усвідомлюється, не сприймається учасниками. Конфлікту як соціально-психологічного явища немає;
— об'єктивна конфліктна ситуація існує, і сторони сприймають її як конфліктну з певними відхиленнями від дійсності;
— об'єктивної конфліктної ситуації немає, але відносини сторін помилково сприймаються ними як конфліктні (лжеконфлікт);
— конфліктна ситуація існує й адекватно сприймається її учасниками.
У конфліктній ситуації значно підвищується рівень суб'єктивності сприйняття, внаслідок чого у свідомості її учасників відбувається спотворення ситуації загалом, неправильне сприйняття мотивів поведінки в конфлікті, сприйняття дій, висловлювань, вчинків, особистісних якостей представників іншої сторони.
Спотворення конфліктної ситуації має своїм наслідком “чорно-біле” сприйняття її, спрощення її проблематики, ігнорування складних, незрозумілих моментів; виокремлення в конфліктній ситуації деяких основних зв'язків та відношення; обмеження перспективи сприйняття ситуації, недостатнє прогнозування її наслідків; домінування категоричності оцінок; фільтрування та упереджену інтерпретацію інформації.
Спотворення сприйняття мотивів поведінки в конфлікті проявляється у приписуванні собі соціально бажаних мотивів (боротьба за справедливість, захист гідності тощо), оцінюванні власних думок, цілей як благородних, високих, вартих реалізації, а мотивів опонента — як низькопробних (прагнення до кар'єризму, збагачення тощо).
Наслідком спотворення сприйняття дій, висловлювань, учинків є визнання обґрунтованості, доцільності власної позиції; позиції опонента як помилкової, нормативно не підкріпленої. Тому кожна сторона переконана у своїй правоті, вважаючи, що її опонент повинен поступитися, програти, оскільки його позиція безпідставна.
Спотворення сприйняття особистісних якостей полягає в переоцінюванні себе, своїх позитивних якостей, ігноруванні зауважень, сумнівів про свої чесноти та в гіперболізації негативних рис, якостей опонента, баченні у його словах і діях тільки образливих висловлювань на свою адресу.
Спотворення узагальненого образу опонента у процесі сприйняття конфліктної ситуації призводить до формування “образу ворога”, в якому інтегровані істинні й ілюзорні якості його носія. Закономірним розвитком подій при цьому є ототожнення опонента зі злом, перекладання на нього вини за всі проблеми. Формування його починається в латентній фазі конфлікту.
Породжують і посилюють спотворене сприйняття конфліктної ситуації стресовий стан (змінює перебіг психічних процесів, звужує та ускладнює мислення, спрощує сприйняття); високий рівень негативних емоцій; недостатня поінформованість учасників, що породжує домисли; особливості перцептивних процесів (люди з низьким когнітивним розвитком поверхово оцінюють ситуацію, схильні до екстремальних думок); значущість мотивів і потреб особистості, яких стосується конфлікт; негативні настанови щодо опонента, сформовані в доконфліктний період, та ін.

22. Античні погляди на конфлікт будувалися на основі філософського вчення про протилежності. Зіткнення і єдність протилежностей, за Гераклітом (біля 520-460 рр. до н.е.), є загальним і універсальним способом розвитку. Згідно з його словами, «протилежне погоджується, а з незгодного з'являється найкраща гармонія».

У Геракліта ми знаходимо: «Війна – батько усього і всього цар. Одним вона визначила бути багатими, іншим – простими людьми, одних зробила рабами, інших – вільними». На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (біля 427—347 рр. до н.е.) засуджував її, розглядаючи як найбільше зло. Аналогічної оцінки війни як найгострішого соціального конфлікту дотримувався й інший великий мислитель Давньої Греції – Демокрит (біля 460-370 рр. до н.е.). Він говорив: «Громадянська війна є нещастям для однієї й іншої ворогуючих сторін...».

Але не тільки війна як соціальний конфлікт потрапляє в поле зору античних мислителів. Цікаві конфліктологічні ідеї, пов'язані з державним устроєм, можна знайти, наприклад, у Аристотеля (384-322 р. до н.е.), який стверджував, що держава є інструментом примирення людей. Людина поза державою, на його думку, агресивна і небезпечна. Не менший інтерес викликають соціально-етичні й правові ідеї Демокрита, який вказував, що «закони не забороняли б кожному жити за своїм смаком, якби кожний не шкодив один одному, тому що заздрість сприяє початку ворожнечі».

Середні віки. Найважливішою особливістю конфліктологічних ідей, що одержали свій розвиток у поглядах середньовічних мислителів, було те, що, в основному, вони носили релігійний характер Для підтвердження даної тези можна звернутися до слів Аврелія Августина (354-430 рр. н.е.) про єдність людської табожественної історії, що протікає одночасно в протилежних і нероздільних сферах. Ця протилежна і нерозділена історія являє собою вічну битву двох царств (градов) — Божого та земного. Багато в чому схожі з поглядами Августина конфліктологічні ідеї іншого відомого мислителя Середньовіччя — Фоми Аквінського (1225-1274 рр.). Ці погляди можна знайти в його міркуваннях про царство філософського пізнання і богослов'я, про світську і духовну владу, про людське буття і Бога, і про багатьох інших.

Епоха Відродження. Істотною особливістю поглядів мислителів епохи Відродження на проблему конфлікту є те, що вони (погляди) сформувалися в результаті розвитку на більш високому рівні ідеї давньогрецької філософії про велич людського розуму, про його роль у пізнанні навколишнього світу. Звільняючи сприйняття людських проблем від влади релігійної свідомості, філософи цієї епохи надавали цим проблемам земний зміст. Аналізуючи погляди видатних мислителів цього періоду — Миколи Кузанського (1401-1464рр.), Миколи Коперніка (1473-1574 рр.), Джордано Бруно (1548-1600 рр.), Ніколо Макіавеллі (1469-1527 рр.), важливо звернути увагу на те, що багато хто з них піддавалися репресіям з боку церкви, знаходилися з нею в стані найгострішого конфлікту. Разом з тим вони вірили в силу людини, її розум і гармонію, здатність перебороти соціальні конфлікти.

Новий час і епоха Просвіти. При аналізі конфлікто-логічних поглядів мислителів Нового часу й епохи Просвіти важливо усвідомити соціально-культурні умови і суспільний уклад того періоду. Насамперед, це була епоха не тільки могутнього економічного, але і виняткового культурного підйому європейських країн. Усе це створювало передумови до системного підходу в пізнанні явищ навколишнього світу, в тому числі й до вивчення конфліктів. Найбільш характерні для розглянутого періоду погляди на конфлікт містилися в роботах Френсіса Бекона (1561-1626 рр.), Томаса Гоббса (1588-1679 рр.), Жан-Жака Руссо (1712-1778 рр.), Адама Сміта (1723-1790 рр.) та ін. Зокрема, Ф. Бекон одним з перших застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів усередині країни. Цікава в цьому сенсі концепція Т. Гоббса про природний стан суспільства як «війна всіх проти всіх», «Людина людині вовк».