для студентов дневной формы обучения

1929 рік в історії культури Луганщини було відзначено ще одним суспільно-політичним рухом, який знайшов своє гідне місце і в історії бібліотечної справи, – українізація. Відомо, що в Донбас на розбудову промисловості було закликано значну частину росіян та громадян СРСР інших національностей. Переважною мовою спілкування, державного діловодства, художнього слова утверджується російська мова. Станом на 1929 рік в бібліотеках міста Луганська за національною ознакою зафіксовано наступну статистику:

– української літератури – 13%;

– російської літератури – 77%;

– польської літератури – 6%;

– літератури інших народів – 3,2%.

Кількість читачів визначено такими даними:

– 21% читають українською мовою;

– 67% читають російською мовою;

– 11% читають єврейською мовою;

– 1% читають іншими мовами.

У Луганській окрполітосвіті розробляють низку заходів щодо українізації, переважна більшість яких позначилась на роботі бібліотек. Так, у березні 1929 року за підписом окрінспектора політосвіти Черкаської та секретаря Новородського до бібліотек надіслано циркуляр наступного змісту:

«З 25.ІІІ. по 25. ІV. 1929 р. по Луганській окрузі буде проходити місячник української книги. Завдання місячника – широко популяризувати українське літературне слово…

Бібліотеки повинні звернути увагу на поповнення свого бібліотечного фонду українською книгою, на широке освітлення робочого читача з пролетарськими письменниками України, шляхом посилення видачі книжок, виставок, складання рецензій та інших міроприємств»[Р-243, оп.1, спр.147, с.48].

Розроблено план проведення місячника «Української книги», в якому висвітлено цільові завдання:

– популяризувати українську книгу, просунути її в маси дорослих робітників, біднішого селянства та молоді;

– створити навколо «Української книги» громадську думку трудящих мас, зробити книжку невід’ємною частиною побуту й бюджету робітників;

– поповнити книгозбірні українською літературою та наблизити їх роботу до робітництва.

Передбачено наступні заходи.

«2. Організувати всю радянську суспільність навколо «Української літератури» як засіб прискорення темпу українізації та опанування українською культурою.

Виходячи з цих основних завдань, місячник треба провадити під кутом зору двох ділянок:

– розповсюдження «Української літератури» (купівля книжок та поповнення бібліотек українською літературою;

– популяризація «Української книги», знайомство з нею (читання та робота навколо української літератури.

3. Рахуючись з великим значінням місячника, до активної участи в ньому повинні бути притягнуті всі партійні, комсомольські, господарські, профспілкові, громадсько-радянські організації та преса.

4. З метою ускорення просування «Української книги» з дозвілу комітета друку проводити в термін місячника знижку з вартості української книги до 20% на загальну літературу та 10% на підручники колективному споживачу, а індивідуальному споживачу 5% на підручники та 10% на загальну літературу.

5. Випустити до початку місячника під редагування округовою комісією бібліографічну стінгазету, в якій об’єднати рекомендательні списки літератури під гаслом: «Що повинен прочитати кожний робітник» та «Що повинен прочитати про весняну посівну кампанію та підвищення врожаю кожний селянин»[ Р-243, оп.1, спр.147, с.51].

Передбачено також проведення різноманітних заходів у бібліотеках – читацьких конференцій, диспутів, літсудів, розмов з історії української літератури, збір книжок у місті для сільських бібліотек та ін.. До таких заходів залучались і громадські та державні організації. Так, за підтримки міської бібліотеки методичне бюро при Луганських округових державних курсах з українізації організує літературні семінари. В лютому 1929 року було проведено семінар «Наш літературний молодняк», а вже в березні 1929 року – «Стан української революційної літератури», на яких разом з бібліотекарями міста активно обговорюють творчість молодої літературної парості Луганщини [37, с.1].

Загалом, за результатами місячника кількість українських книг у бібліотеках повинна була сягнути до 35% від загального фонду.

За час проведення місячника української книги окркомісія з українізації періодично перевіряла виконання заходів. Наступні документи засвідчують недостатню роботу з цього питання. Так, наприклад, з доповідної записки «Про українізацію на заводі ім..Жовтневої революції» можемо довідатись, що така робота тільки розгортається, її необхідність погано усвідомлена робітниками заводу. Але бібліотеки до своїх планів включали рекомендовані різноманітні форми з пропаганди української книги.

Так, ЦОБ звітує про поповнення книжкового майна за 1929 рік: із закуплених книг та брошур 42% – література українською мовою, за результатами книговидачі середній показник з 1 жовтня 1928 року по 1 жовтня 1929 року склав 26% української белетристики. У звіті підкреслено, що зріс попит на сучасну українську пролетарську книгу, наведено як приклад твори П. Панча «Голубі ешелони», Івана Ле «Роман Міжгір’я», Первомайського «Плями на сонці», Лісового «Микола Яреш». Але у подальшому у звітній документації бібліотек питання українізації майже не висвітлюється. Вочевидь, це ще один показник того, що культурологічна діяльність бібліотек не розкрила повністю свій громадянський потенціал: російська мова та російська література займали чільне місце в системі бібліотечної роботи, й заходи з популяризації українського слова були поодинокими кампаніями, мали дещо формальний характер, і органами політосвіти також не контролювались так системно, як інші питання.