Характеристика діалектичних законів

Поряд з основним питанням філософії важливою світоглядною проблемою є питання про стан і структуру світу. Діалектика - це філософське вчення про універсальні: закони розвитку ї взаємозв"язку предметів і явищ природи, суспільства, людського мислення. Эти три закона диалектики достаточно раскрывают принцип диалектического развития,охватывая его со всех сторон.

Єдності та боротьби протилежностей - є основним із законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішних суперечностях, притаманнх процесам і явищам об`єктивної дійсності - боротьбі протиложностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають в стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і взаємодіючи, стикаються між собою, вступають в взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде з рештою до розв`язання суперечностей, яка є переходом до нового якісного стану. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, що пов`язані з оновленням системи, ії внутрішними структурами і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення.+вскрывает проблему источника,причины развития. Существовали теория первоидеи, первотолчка, однако в конце концов эти идеи приводили к Богу. В диалектике признается саморазвитие и самодвижение, т.е. каждый объект мира развивается не в силу каких-либо внешних причин, а в силу наличия в себе противоположных процессов.

Взаємо переходу кількості в якість – цей закон необхідно починати з визначення таких понять як якість, кількість, міра. Якість - це внутрішня визначенність предметів і явищ. Якість взагалі є тотожна з буттям визначенність. Дещо, завдяки своїй якості, є те чим воно є і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, що воно є. Якості об’єктивні. Якість виявляє себе через властивість. Різниця між ними відносна. Кількість – це зовнішня визначенність буття, яка вже не є тотожною з буттям. Чистою кількісною визначенністю є число, яке практино не пов’язане з якістю. Незважаючи на це кількість і якість між собою взаємопов’язані, гармонійно поєднані. Єдність кількості і якості виражається в категорії міри. Міра показує межу, в якій предмети залишаються якісно визначені. Перехід від одного якісного стану до іншого відбувається завдяки кількісним змінам. До певної міри кількісні зміни не ведуть до виникнення нової якості. Іде поступове, безперервне збільшення цінності. Безперервне накопичення кількості зупиняється, коли міра вичерпує себе і виникає нова якість. Перехід від кількісних до нових якісних відбувається завдяки стрибкам. Стрибки розрізняються за характером, масштабністю, змістом, формою їхнього прояву та ін.Отже, основні зміни цього закону полягають в тому, що перехід від однієї якості предмета до іншої здійснюється не стихійно, а закономірно в межах своєї міри. Визначивши малу міру, можна передбачити характер стрибка, його тип і відповідно зреагувати на нього.+вскрывает механизм диалектического развития, т.е. отвечает на вопрос: каким образом происходит развитие в природе и в человеческом сознании.Согласно этому закону, развитие происходит путем постепенных количественных изменений, а затем скачкообразного перехода к новому качеству.

Заперечення заперечення - є також одним з основних законів діалектики, який відображає поступальність, а також специфічно діалектичну форму розвитку предметів і явищ об’єктивної діяльності. Схематично діалектичні заперечення можна показати так:

Теза Антинеза Синтез

Теза – така форма думки (судження) в якій щось стверджується.

Антитеза – заперечення тези перетворення її на свою протилежність.

Синтез – в свою чергу заперечує антитезу, стає вихідним моментом наступного руху і об’єднує в собі риси двох попередніх ступенів, повторюючи їх на вищому рівні.Закон заперечення заперечення вперше описано Гегелем. У формулі «заперечення заперечення». Гегель бачив абстрактне вираження поступального руху абсолютної ідеї як творця усього існуючого. Процес руху ідеї, за Гегелем, полягає в тому, що вона саморозвиваючись, спочатку формується у Тезу, потім у антитезу і, на кінець у синтез. Теза означає базове положення; антитеза, зберігаючи позитивні моменти тези, виражає заперечення, зміну іншим, вищим положенням. Синтез є запереченням антитези, тобто заперечення Гегель схематизував у вигляді його у тріади: теза, антитеза, синтез. Діалектичне заперечення передбачає не тільки зв’язок, а й перехід від одного стану до іншого, що розвивається на вищій основі. Діалектичне заперечення виступає насамперед як зумовлене суперечливістю самого предмета, як внутрішня неминучість його якісного перетворення. Сутність закону заперечення заперечення є відображення напряму і форми процесу розвитку в цілому, а також напряму і форми розвитку внутрішніх етапів окремого циклу, розвитку явищ. Він відбиває спадкоємність як характерну рису процесу розвитку, бо в кожному новому ступені розвитку зберігається те позитивне, що було на передніх стадіях розвитку у вихідному пункті та в його запереченні. В об’єктивній діяльності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а покладає собі шлях через безліч випадковостей. Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечності, тенденцій.

З погляду сучасної наукової філософії, закон заперечення заперечення вказує на тенденцію розвитку, розвиток має спіралеподібний характер і йде від нижчого до вищого, від простого до вкладного. Поняття «заперечення заперечення» відображає об'єктивну логіку переходу від одного явища в інше, в своє протилежне. Категорія «заперечення заперечення» вказує, по-перше, на неперервність процесу розвитку: по-друге, на повторюваність у розвитку.Суттєвий момент заперечення заперечення полягає у тому, що другим запереченням ніби поповнюється за новому, вищому ступені якість, яка була піддана запереченню у вихідному пункті: це засвідчує, що у процесі розвитку має місце певна поступальність та спрямованість. Поступальність змін проявляється у закономірному переході явищ від стадії до стадії, від одного стану до іншого на основі внутрішніх зв'язків та відношень. Поняття повторюваності розкриває зміст переходу від старого до нового, взаємозв'язок заперечуваного і тим, що заперечує. Оскільки у процесі розвитку нове завжди народжується в надрах старого, то саме у процесі самозаперечення, заперечення та утвердження відбув, утримання усього цінного, що було у старому. +показывает направленность развития.Согласно этому закону, развитие представляет собой процесс бесконечных отрицаний, в результате которых происходит поступательное развитие от простого к сложному,от низшего к высшему.

50. Аналіз категорій сутність і явище, форма і зміст, структура і елемент в науковому пізнанні та діяльності. Структуралізм як методологія гуманітарного пізнання.

Сутність – те, що визначає природу речі, спосіб її буття. Незмінні характерні для неї властивості, ознаки. Те, що можна сказати про річ незалежно від конкретних одиничних умов, в яких існує річ.

Не те, що притаманне конкретному об’єкту, а певному типу, класу об’єктів. Сутність виражає загальне, стабільне, необхідне, що характеризує даний тип об’єктів

Сутність пізнається через пізнання внутрішнього механізму об’єкту, його необхідних внутрішніх зв’язків. Здійснюється через аналіз способі буття об’єкта, характер його взаємодій з іншими об’єктами.

Явище - спосіб, в який певна річ існує, виявляє себе в даних конкретних умовах через зовнішні зв’язки і взаємодії, в які об’єкт вступає з оточуючими об’єктами. Характерні моменти випадковості, одиничності, відносності.

Явище – те, що зумовлене сутністю.