Поразка «Весни народів» і утвердження «Бахівської реакції»

Лекція 9. Імперські реформи і контрреформи в українських землях середини ХІХ – початку ХХ ст.

План

1. Поразка «Весни народів» і утвердження «Бахівської реакції».

2. Конституційні реформи Габсбургів 1860-х рр. і закріплення політичної монополії за польською елітою в Галичині.

3. Спроби польсько-українського порозуміння. «Нова ера» та її крах.

4. Передумови, підготовка, сутність та особливості проведення аграрної реформи в українських губерніях. Соціальні наслідки селянської реформи.

5. Земська, судова, міська, фінансова, університетська, шкільна, цензурна та військова реформи Олександра ІІ в Наддніпрянщині у 1860 –1870-х рр.

6. Заходи консервативно-охоронної стабілізації Олександра ІІІ у галузях освіти, судочинства, земського і міського самоврядування в українських губерніях у 1880-х – на початку 1890-х рр.

7. Особливості внутрішньої політики Миколи ІІ в українських землях наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Джерела:

Витте С. Ю. Избранные воспоминания. 1849-1911 гг. – М.: Мысль, 1991 - 708 с.

Крестьянская реформа в России в 1857 – 1861 гг.: сб. законод. актов. – М.: Госюриздат, 1954. – 499 с.

Крестьянское движение в России в 1857 – 1861 гг.: сб. докум. – М.: Соцэкгиз, 1963. – 882 с.

Крестьянское движение в России в 1861 – 1869 гг.: сб. докум. – М.: Мысль, 1964. – 952 с.

Курлов П. Г. Гибель императорской России. – М.: Современник, 1992. – 255 с.

Новицкий В. Д. Из воспоминаний жандарма. – М.: Изд-во. Московского университета; СП «ост-Вест корпорейшен», 1991. – 252 с.

Отмена крепостного права на Украине: сб. докум. и матер. / ред. кол.: Барабой А. З., Лещенко Н. Н., Тесленко М. И. – К.: Изд-во АН Украинской ССР, 1961. – 428 с.

Революция 1905 – 1907 гг. на Украине: сб. докум. и матер.: В 2 т. – К.: Госполитиздат, УССР, 1955. – Т. 1-2.

Столыпин П. А. Нам нужна великая Россия: Полн. собр.-речей в Государственной Думе и Государственном Совете. 1906-1911 гг. – М.: Молодая гвардия, 1991. – 411 с.

Література:

Бондаревський А. В. Волосне управління та становище селян на Україні після реформи 1861 року. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – 128 с.

Гармиза В. В. Подготовка земской реформы. 1864 год. – М.: Изд-во Московского университета, 1957. – 264 с.

Грицак Ярослав. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К.: Генеза, 1996. – С. 73 – 83.

Дубровский С. М. Столыпинская аграрная реформа. – М.: Изд-во АН ССР, 19163. – 599 с.

Зайончковский П. А. Отмена крепосного права в России. – М.: Просвещение, 1968. – 368 с.

Зайончковский П. А. Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в. – М.: Мысль, 1978. – 288 с.

Зайончковский П. А. Проведение в жизнь крестьянской реформы 1861 г. – М.: изд-во соц.-эк. лит-ры, 1958. – 469 с.

Зайончковский П. А. Российское самодержавие в конце Х1Х столетия (Политическая реакция 80-х – начала 90-х годов). – М.: Мысль, 1970. – 444 с.

Косачевская Е. М. Восточная Галиция накануне и в период революции 1848 г. – Львов, Вид-во Львовского университета, 1965. - 151 с.

Лещенко М. Н. Класова боротьба в українському селі на початку ХХ ст. – К.: Політвидав, 1968. 204 с.

Лещенко М. Н. Українське село в революції 1905-1907 рр. – К.: Наук. думка, 1977. – 360 с.

Лещенко Н. Н. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 г. (60-е годы Х1Х ст.). – К.: Изд-во АН УССР, 1959. – 523 с.

1966. – 544 с.

Лисяк-Рудницький Іван. Польсько-українські стосунки: тягар історії // Історичні есе: В 2 т. – К.:Основи, 1994. – Т. 1. – С. 83 – 110.

Лисяк - Рудницький Іван. Українці в Галичині під австрійським пануванням // Там же. – С. 413 – 450.

Литвак Б. Г. Переворот в России: почему не реализовалась реформаторская альтернатива. – М.: Политиздат, 1991. – 302 с.

Мудрий Мар’ян. Спроби українсько-польського порозуміння в Галичині (60-70-і роки ХІХ ст.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. –Львів: Ін-т укр.-ва ім.. І. Крип’якевича НАНУ, 1997. – № 3-4. – С. 58-117.

Кризис самодержавия в России. 1895-1917. – Л.: Наука, 1984. – 664 с.

Щербина П. Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. – Львов: Вища школа, 1974. – 190 с.

І. Тезисний конспект лекції:

Поразка «Весни народів» і утвердження «Бахівської реакції»

Згідно з «октройованою» (дарованною) конституцією 4 березня 1849 р. в Австрії вводився конституційний лад, частково обмежувалася імператорська влада, проголошувалися деякі демократичні свободи. Буковина відділялася від Галичини і набувала статусу окремого коронного краю. Однак після придушення революції 1848 – 1849 рр. правляча верхівка Австрійської імперії на чолі з Францем-Йосифом І гарячкувато шукала вихід із кризового становища. Вже найближчим часом після революції імператор та його оточення стали на шлях ліквідації поступок, зроблених під натиском «весни народів». За указом 31 грудня 1851 р. конституція 1849 р. скасовувалася.

У країні став проводитися неоабсолютистський курс, який здобув назву «Бахівської реакції», названої так по імені Олександра Баха – міністра внутрішніх справ і головного радника імператора. Сутність цієї політика, що тривала до кінця 1850-х рр. полягала у посиленні централістичних тенденцій, у зміцненні німецького елементу в імперії.

У 1849 р. галицьким намісником призначено Агенора Голуховського – противника руської справи. Він посприяв тому, аби плани поділу Галичини зазнали остаточної поразки, підірвавши довіру центрального уряду до лояльності русинів, яких змальовував як русофілів. Він заполонив поляками посади цивільної служби і підготував шлях до захоплення поляками влади 1867 р. У 1851 р. припинила існування ГРР.

У 1850-х рр. в Австрії діяла неоабсолютистська система, найбільш яскравим виразником якої стали голова уряду кн. Фелікс Шварценберг (до 1852 р.), голова Коронної ради К. Кюбек та міністр внутрішніх справ і головний радник імператора Олександр Бах. При цьому скасовувалася адміністрація автономних коронних країв, гласність судів, суди присяжних, свобода преси. Із демократичних прав 1849 р. уряд залишив принцип рівноправності усіх громадян перед законом, свободу усіх офіційно визнаних віросповідань.

На Буковині проголошені автономні права були лише на папері. Буковинський сейм та крайовий виділ не були створені. З березня по червень 1849 р. управління краєм здійснював Едуард Бах, а потім, до березня 1853 р. Адальберт фон Геннігер. У цей час Буковина формально зберігала статус окремого герцогства.

Лише 6 березня 1853 р. призначили першого крайового президента Буковини, яким став Франц фон Шмік. На цій посаді він перебував до 1857 р. його наступником став Карл Роткірх-Пантен (1857-1860). Лише в 1854 р. тут скасовано військовий стан. Тоді ж вводився новий адміністративний поділ герцогства на 15 сільських повітів і Чернівці. Політико-адміністративна і судова влада не розділялися.

Курс на централізацію управління імперії виявився в остаточному відокремленні Буковини від Галичини 30 квітня 1854 р. Відтоді на Буковині створюється політична організація влади, яка безпосередньо підпорядковувалася Відню. Буковинський край поділено на 15 повітів на чолі зі старостами, які підпорядковувалися президентові провінційного уряду в Чернівцях. Такий стан тривав до 22 квітня 1860 р., коли Буковину знов підпорядковано як окрему область галицькому уряду. Але 26 лютого 1862 р. Буковині повернули статус коронного краю із внутрішньою автономією. Буковина отримала власний сойм.