2015-06-04
1409
У складі фразеологізмів онімів розвивають темпоральні значення, трансформуючись у хрононіми – власні назви часових відрізків, та співвідносяться з певною порою року, з певними днями-святами: St. Klemens uns Winter bringt – 23 листопада, день святого Клемента, символізує початок зими, der goldene Sonntag – “остання неділя перед Різдвом”. З іменами святих пов’язані народні уявлення про зміну пір року, про погоду, майбутній врожай тощо: Nach Matthäis geht kein Fuchs mehr über Eis – “Прийшов Матвій – затріщав лід”, Vor Johanni bitt’ um Regen, nachher kommt er ungelegen – “Дощить не тоді, коли просять, а тоді, коли косять”. Деякі звороти є метафорично переосмисленими: bei Sankt Velten! – розм. “Сто чортів!”; Was weiß die Sau / Kuh vom Sonntag – “хтось не має уявлення про щось”.
ФО з компонентом-геортонімом налічують лише 2% від загальної кількості проаналізованих одиниць. Вони нерозривно пов’язані з народними звичаями, обрядами, традиціями: geschmückt sein wie ein Pfingstochse – розм. “виряжений, вичепурений без смаку” (на трійцю в Німеччині існував звичай прикрашати вінками худобу).Будучи стрижневими компонентами таких зворотів, оніми не лише виконують функцію хрононімів, але й зазнають семантичних перетворень, які базуються на метафоричному перенесенні ознак певного свята: sich freuen wie ein Kind auf Weihnachten – “дуже радіти чому-небудь”. Іноді компоненти-хрононіми можуть абстрагуватися і виконувати дейктичну функцію: etwas (so lange) verschieben, bis Ostern und Pfingsten zusammenfallen / auf einem Tag fallen – розм. “відкласти на безрік” або повністю десемантизуватися: lieber zehn (fünf) Jahre nichts zu Weihnachten! – “Мені це не потрібно!”
Хрононіми — це один з розрядів власних назв. Н. В. Подольська визначає хрононіми так: "Власна назва історично істотного відрізку часу" [5:147]. Це визначення потребує уточнень. Не кожен відрізок часу охоплюється певним хрононімом. Цю норму можна адресувати топонімії: кожен фрагмент території або має назву, або входить у якусь більшу єдність, що має назву. Французький бульвар в Одесі має назву (й історію цієї назви) сам по собі як одна з вулиць міста. Також Французький бульвар входить до складу Одеси як одна з її частин, Одеса входить до складу України, а Україна — до складу Європи. Отже, назви мінімум чотирьох географічних об'єктів включають, серед багатьох інших, топонім Французький бульвар. У межах хрононімів так не є. Помаранчева революція чи інакше Майдан — це хрононім. А, приміром, сьогоднішній день, 6 січня 2008 року — то просто день. Власної назви він не має. Цифри тільки вказують дату і не повторюються, тому їх самі по собі можна було б уважати власною назвою. Однак цифрове визначення часу — це © О. Ю. Карпенко, 2008 111 просто усталений, до речі у різних країнах досить різний, спосіб вимірювання часу, а не його номінація. Щоб день, рік чи більший відрізок часу одержав назву, потрібна подія, яка виділяє цей часо- вий індикатор від інших темпоральних відрізків. П. Донець пропонує до терміна хрононім (власна назва часового відрізку) долучити ще термін евентонім (власна назва події). Однак хрононіми — то і є саме події: якщо немає події, то немає й хрононіма, тому фактично ці два терміни є синонімами, хоч і з різними дефініціями [2:171-173]. Хрононіми часто пересікаються з топонімами. їх типологічна опозиція полягає у тім, що топоніми прив'язані до місця, хоч мають зв'язок і з часом. Одне й те ж місто у різні часи звалося Цари- цин, Сталінград, Волгоград, інше місто — Єлізаветград, Зінов'євськ, Кіровоград. Держава в Азії звалася Паган (ХІ ст.), потім Бірма, а з 1989 року — М'янма, в Африці давня держава Боргу (ХІІІ-ХІУ ст.) стала Дагомеєю, яку в 1975 році перейменували в Бенін. Держава Конго в кінці ХХ ст. якийсь час називалася Заїром, а потім повернула апробовану часом назву Конго. Сказане дозволяє назвати хрононіми топонімами навпаки: топоніми номінують географічні об'єкти, але ці назви прив'язані до певного часу, а хрононіми називають темпоральні відрізки, але ці відрізки прив'язані до певних територій. При цьому назви позначають такі темпоральні частини, які виділяються певною суспільно вагомою подією. Власне кажучи, перетин хрононімів і топонімів є фактичним перетином часу і простору. Хрононіми — власні назви часових відрізків — подій, що відбуваються в якийсь період і тому локалізовані в часі, а не в просторі. Для події головне: коли? Тому вона й визначається передусім часом, належить до окремого онімічного розряду — хрононімії. Але кожна подія відбувається десь, у якомусь місці. Тому хрононіми мають і просторову локалізацію, що відбивається в їх найхарактернішому позначенні — топонімічному: Тунгуський метеорит, Біловезька угода або простіше: Жовті Води, Конотоп, Полтава, Ватерлоо, Крути, Чорнобиль. Битви найчастіше позначаються топонімами, за назвою найближчого географічного об'єкта. Отут і з'являється небезпека поплутання хрононімів і топонімів, оскільки топонім за формою (просторове 112 позначення) стає хрононімом за змістом (темпоральне позначення). Селище Марафон (топонім) стало місцем битви греків з перською армією (битва — теж Марафон — хрононім). Греки перемогли. Гінець пробіг 42 км 195 м від місця битви до Афін, сповістив про перемогу й помер. На честь цієї перемоги спортивний біг на вказану дистанцію називається марафон, ставши вже апелятивом. С. М. Співак наводить поетичні рядки: " Pile the bodies high at Austerlitz and Waterloo. [...] | And pile them high at Gettysburg | And pile them high at Ypres and Verdun" і пояснює: "топоніми використовуються автором задля [...] ефектного компактного вираження історіософічної думки [...]. Кожна з ужитих у творі назв географічних місцевостей насамперед повідомляє назву просторової картини і разом з тим просторової панорами однієї з кривавих баталій, що відбулися в той чи інший час у вказаних місцях" [7:97]. Усе слушно і влучно, тільки тут уже маємо справу не з топонімами, не з "назвами географічних місцевостей", а з хрононімами, прив'язаними передусім до часу, а не до місця. Тут йдеться про дві битви Наполеона — перемогу (Аустерліц) та поразку (Ватерлоо), про переламну битву Громадянської війни в США (Геттісберг, 1863 р.) і про дві битви Першої світової війни: Іпр (місто Іпр у Бельгії, де німці уперше застосували отруйний газ, від чого пізніше з'явилася назва іприт) та Верден (місто Верден у Франції, в районі якого відбувалася довготривала й найкривавіша битва між французьким та німецьким військами). Хрононіми можуть залежати від антропоніма, наприклад, Батиєве нашестя, Наполеонівські війни, Варфоломіївська ніч, а також творитися від апелятивів: Середньовіччя, Відродження. Взагалі оніми можуть пересікатися, включатися один до одного найрізноманітнішим чином. Наприклад, відомий кінофільм "Парк Юрського періоду" (англ."Jurassic Park"). Оскільки це назва фільму, то це — ідеонім, але він прямо походить від назви парку, тобто топоніма, хай фантастичного й дивовижного. У свою чергу назва парку походить від хрононіма — одного з трьох періодів Мезозойської ери, що йде безпередньо за Тріасовим періодом. Таких онімічних пересічень існує багато, оскільки в реальності та віртуальності переплітаються денотати онімів, що належать до різних фреймів. Якщо говорити не про джерело постання, а про сутність, то всі 113 хрононіми можна розділити на дві чітко відмінні групи, які зале- жать від двох різних розумінь часу. Йдеться про лінійне розуміння: час є рухом з минулого в майбутнє, і про циклічне — щороку повторюється Великдень, Новий рік, державні та індивідуальні свята, зокрема день народження, щотижня повторюється неділя та ін. Відповідно й події та їх назви, хрононіми, теж бувають лінійними — Мезозойська ера, Сталінградська битва, Хіросіма — й циклічними, повторюваними. Серед циклічних хрононімів ступінь онімічності є нижчим. Скажімо, повторювана щотижня неділя і щороку березень не є власними назвами, так само й день залізничника чи день вчителя. Водночас великі циклічно повторювані свя- та й події — Великдень, Покрова, Каннський кінофестиваль, Олімпіада — прийнято вважати власними назвами. Це безперечно так щодо подій, які нумеруються або датуються. Власне й самі назви часу вказують на його лінійність або циклічність. Лексеми укр. час і рос. время обидві є праслов'янськими, так чи так засвідченими в усіх слов'янських мовах. При цьому слово час має кілька тлумачень, які всі вказують на рух, на лінійне розуміння часу, наприклад, серб. кесати "бігти" (В. Махек), а слово время добре витлумачується з праслов'янського *verteti "вертіти" + men (суфікс віддієслівних іменників: *vertmen > ст. — сл. вр^мя "час", буквально: "те, що крутиться, циклічно повторюєть- ся". Рос. время запозичене зі старослов'янської мови. Народно- розмовна форма з повноголоссом є в українських говірках: верем'я "погода". Відповідно до цього розуміння часу і хрононіми можуть бути або лінійними, або циклічними. Третього їх типу не може бути принципово, як не може бути поєднання лінійного та циклічного сенсу тієї ж назви. Ми говоримо про хрононіми як про назви відрізків часу, оскільки саме час є визначальною прикметою цього онімічного фрейму. Однак фактично хрономім — це не тільки час. Ця власна назва поєднує три компоненти — час, подію (та особлива ознака, що призводить до виділення та номінації певного відрізку часу) й місце (подія відбувається на якійсь території, яка може охоплювати всю земну кулю: Кайнозойська ера). Вже відзначалося, що власні назви, існуючи в ментальних лексиконах різних індивідів, реалізуються в мові як індивідуальні онімічні фрейми. Загальний, мовний онімічний фрейм є просто сумою індивідуальних фреймів, точніше того спільного, що є в усіх або в більшості індивідуальних онімічних фреймів [3:106-107]. Це означає, що серед онімів є загальновідомі (мовний фрейм), відомі певним групам людей (корпоративні фрейми) і суто індивідуальні, наявні в ментальному лексиконі тільки одної людини власні назви. Останнє — не якісь особливі, неіснуючі за межами даного ментального лексикону лексеми (хоч можливо і таке: В. Хлебников, М. Семенко), а звичайні слова, які в даному ментальному лексиконі є власними, а за його межами — загальними. Ми згадували, наприклад, 6 січня 2008 року просто як взірець дати, позначеної загальними словами, які власною назвою не є тале 6 січня — то день народження відомого вченого, професора Одеського національного університету Миколи Івановича Зубова, причому 6 січня 2008 року йому виповнилося 60 років, що було відзначено у рамках університету як колегіальне свято. Для самого ювіляра — це його індивідуальний хрононім, індивідуальна власна назва. Таким індивідуальним онімом є назва дня народження кожної людини — вона існує в обсязі одного ментального лексикону. Кожен онімічний фрейм поділяється за ступенем освоєності (і присвоєності) на кілька кіл — найчастіше на чотири. Серед хрононімів цей поділ серед усіх онімічних фреймів мабуть найбільше помітний, оскільки тут у першому колі найбільше індивідуальних онімів, які є власними назвами тільки для одної людини. Перше коло індивідуального хрононімічного фрейму передбачає особисту участь у події. Так, для учасників Великої Вітчизняної війни вона в першому колі, для тих, хто її не бачив і не брав у ній участі — у другому. Це стосується і всіх інших хрононімів та позначених ними подій. У таких випадках слід уточнити поняття участь. Тут довідок не вимагається. Хто й не стояв у мороз на Майдані, але в серці, в словах, у діях був там, для того хрононім Помаранчева революція (який ряд газет і досі неправомірно подає в лапках і з малої літери) у першому колі, для інших — у другому. Події, визначні для індивіда і неістотні в світовому чи навіть локальному масштабі (день народження, весілля, довгоочікувана зустріч тощо), не мають своїх власних назв. Проте ми, як зазначалося, 115 впевнені, що важливі індивідуальні події мають і своє індивіду- альне позначення, мають індивідуальні хрононіми. Юрій Лотман та Борис Успенський зазначили, що дитині притаманна "тенденція розглядати всі слова мови як власні назви", що "у світі дитини на певній стадії розвитку немає спеціальної різниці між власними і невласними назвами" [4:65]. Ця здатність сприймати в ментальному лексиконі загальні назви як власні засвідчує, що йдеться про міфологічну свідомість. Особистісний міф за сучасними уявленнями притаманний кожній людині і в дорослому стані: він "пояснює світ, скеровує особистий розвиток" [1:38]. Він і робить "мої" слова власними, якщо це відповідає особистісному міфові. Інакше кажучи, ті події, що за своїм значенням для особи (чи родини) потрапляють у перше коло індивідуального фрейму, одержують індивідуальні власні назви, у даному випадку — індивідуальні хрононіми. Мій день народження — індивідуальна власна назва, а день народження іншої людини — знайомої чи знаменитої — загальна назва. Ця теза показує, що кола індивідуального онімічного фрейму формуються ситуацією — об'єктивною дійсністю та її відображенням у ментальному лексиконі. Самі оніми тут відіграють, можна сказати, пасивну роль і підкоряються обставинам. Друге коло індивідуального хрононімічного фрейму — назви подій, що відбуваються за життя людини, але в яких вона участі не бере: "Буря в пустелі" (звільнення Кувейту і перший удар військ США по Іраку), 11-е вересня (терористичний акт у США) тощо. Третє коло — назви подій, що відбувалися в минулому, до народження людини. їх багато, і переважно це назви битв і воєн. Така у людства історія. Четверте коло — ті хрононіми, яких людина не знає. Звичайно, ліпше знають своє. Китайці добре знають назви епох своєї історії (за імператорськими династіями чи історично важливими подіями), наприклад Цзінь, Бейчао, Саньго, Чжаньго, Уді, кожна з яких (з І ст. до н. е.) поділяється на періоди правління (девізи), наприклад Юнхе — "Вічна гармонія". Поряд з цими лінійними хрононімами не менш специфічними є хрононіми циклічні, наприклад: Дахань "Великий холод" (20-21 січня), Лічунь "Початок весни" (4-5 лютого), Манчжун "Колосіння хлібів" (7-8 червня) [8], а для майже всіх європейців вони в четвертому колі. 116 Звичайно, є українці, що не знають хрононімів Корсунь, Пилява, Берестечко (битви Богдана Хмельницького), є англійці, що не зможуть назвати п'ять Classic Races (циклічний хрононім) — класичних скачок [6:125] чи навіть не знають про Війну Червоної й Білої Троянди — Wars of the Roses (1455-1485). Однак у нормі більш-менш освічені люди це знають. Загалом можемо констатувати: індивідуальні хрононімічні фрейми у різних людей дуже різняться між собою. Таким чином, усі онімічні фрейми мають різне наповнення, різну потужність, але однакову організацію і однакові принципи наповнення. У всіх індивідуальних онімічних фреймів є найближче коло (наймення рідних та друзів у антропонімічному фреймі, мала батьківщина в топонімічному, складники вірувань індивіда в теонімічному, об'єкти безпосередньої участі в ергонімічному) і найдальше (найчастіше воно за рахунком є четвертим) коло невідомості, що лежить за межами ментального лексикону і є потенційним джерелом поповнення ближчих кіл і сферою, куди випадають з пам'яті забуті індивідом оніми. Таку засадничу структуру мають усі індивідуальні онімічні фрейми. Різні індивідуальні онімічні фрейми в одному ментальному лексиконі, звичайно, розрізняються мовною свідомістю, бо включаються в дію в різних життєвих обставинах. Однак вони не становлять розмежованих, відокремлених одна від одної онімічних систем. Існує більш чи менш усвідомлене розуміння, що все це — власні назви, різні до- мени яких мають більше спільного, ніж відмінного. Розглянуті вище факти пов'язаності різних видів хрононімів красномовно підтверджують цю думку. Так само онімічні фрейми знаходяться в щільних зв'язках з іншими секторами ментального лексикону. Це видно як з генетичного погляду (власні назви прямо чи опосередковано творяться від загальних), так і — що найголовніше — з погляду їх ментального буття. Ми лише починаємо розуміти, наскі- льки вагомими чинниками є власні назви в збереженні, обробці та переробці інформації в їх ментальному бутті. Викладені факти дають також змогу запропонувати розгорнуте визначення хрононімів, що є лінійними або циклічними назвами відрізків часу, відмежованого певною подією (якої завгодно тривалості) і прив'язаними до певної території.
(Література
1. Бердко И. В. Интерпретативная модель личной мифологии // Мова і культура. — К., 2003. — Вип. 6, т. 2. 2. Донец П. Н. О категории "эвентонима" // Вісник Харківського нац. ун- ту. — Х, 2002. — № 567. Лінгвістичні й дидактичні проблеми іншомовної комунікації. 3. Карпенко О. Ю. Проблематика когнітивної ономастики. Монографія. — Одеса, 2006. 4. Лотман Ю. М., Успенский Б. А. Миф — имя — культура // Ю. М. Лотман. Избранные статьи: В 3 т. — Таллинн, 1992. — Т. 1. Статьи по семиотике и типологии культуры. 5. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии. — 2-е изд. — М., 1988. 6. Рум А. Р. У. Великобритания. Лингвострановедческий словарь. — М., 1999. 7. Співак С. М. Власна назва в комунікаційно-смисловій структурі віршованих текстів американської поезії ХХ століття: Комунікативно-когнітивний під- хід: Дис.... канд. філол. наук. — К., 2003. 8. Чжоу Шао Бо. Номінація відрізків часу в різноструктурних онімічних про- сторах: Автореф. дис.... канд. філол. наук. — Донецьк, 2004.)
Агіо́нім (грец. άγιος «святий» і όνυμα, όνομα — «ім'я», «назва») — ім'я святого, один із видів власної назви. Приклади агіонімів в українській мові: Іоанн Хреститель, Микола Чудотворець, Юрій Змієборець, Діва Марія, Варвара Великомучениця, Андрій Первозванний, Антоній і Феодосій Печерські. Українські агіоніми мають переважно іншомовне походження. Частина з них — це кальки, або такі, що пристосовані до норм української мови. Агіоніми найбільше представлені в церковно-історичній літературі, яка містить життєписи святих — агіографи (житія). Агіоніми досліджує агіоніміка — один із розділів ономастики. В українському мовознавстві агіономіка окремого статусу не набула. Агіоніми вивчали в теологічній літературі (особливо в 19 столітті).
Геортоніми, тобто назви релігійних свят (і взагалі будь-яких дат церковного ка- лендаря), у переважній більшості первинно становлять імена й назви подій священної й церковної історії (або ж вони включають такі імена й назви і їх деривати). Як елементи церковного календаря ці лексеми позначають більші чи менші інтервали, що виділяються в межах "священного року". У змістовій структурі народно-календарної паремії вони виконують роль хронологічного маркера того чи іншого стану справ у природному чи суспільному довкіллі, приписуваного відповідній даті народного (традиційного, архаїчного) календаря. Із семантико-синтаксичного погляду такі найменування займають пропозиціональну позицію темпорального адвербіалі- затора; у поверхневій формально-синтаксичній структурі ця позиція часто, хоча й не виключно, реалізується прийменниковою сполуки з функцією обставини часу, пор.: укр. На Семена горобці збираються в табунці; нім. Regen um Jacobstag die Eichel nicht geraten mag; Lichtmess im Klee, Ostern im Schnee. Подальшим ступенем мовної еволюції таких вторинних геортонімів-агіонімів, зумовленим обмеженням їхньої ролі даною периферійною семантико-синтаксичною функцією, і водночас показником цього функціонального переосмислення є випадки, коли агіонім виступає у вигляді твірної підстави похідної одиниці, єдиним значенням котрої є вказівка на церковно- (і народно-) календарну дату (пор. укр. Петрівка "Петрів піст", а також англ. Christmas "Різвдо", Michaelmas "Михайлів день", що спершу позначали богослужіння, які відправляли відповідного дня; пор. також і багаточленні геортоніми, такі, як щойно згаданий петрів піст тощо). Розгорнута синонімічна перифраза одного з наведених прикладів (Авдотья красна – и весна красна) мала б вигляд Если на день Евдокии погода красна... Таким чином, тут природно вбачати редукцію позначення відповідної дати (1 березня за ст. ст. – ушанування пам'яті прпмч. Євдокії). Як проміжну ланку процесу подібного згортання можна розглядати еліптичне випущення слів типу день чи свято, пор. рос. На день Гавриила (Все, что ни родится на день Гавриила, уродливо, неспоро) >На (день) Гавриила > На Гавриила (Если прясть на Гавриила (или: после, позже Гавриила), работа не впрок). Studia Linguistica. Випуск 4/2010 40 Закріпленню результату даного еліпсиса сприяє й те, що сакральне найменуван- ня-антропонім чоловічого роду в обох таких випадках, тобто й у сполученні з іменником типу день, і керуючись безпосередньо прийменником на, виступає в омонімічних формах родового та знахідного відмінка. Принагідно відзначимо, що зміни в числі могли тут мати й зворотний напрям: так, у народній уяві безсрібники й чудотворці Косма та Даміан Асійські злилися в Єрмоленко С. С. 41 одну особу, про що свідчить узгодження в числі з дієслівною формою однини: укр. Скує Кузьма-Дем'ян – до весни не розкувати; Кузьма-Дем'ян – Божий коваль; нім. Peter und Paul wird dem Korn die Wurzel faul. А в білоруському народному календарі знаходимо зразки перетлумачень церковно-календарних найменувань, які впливають на рід і навіть на відмінок: Святое Вяличка; Святое Васілля дзяжу мясіла; Свята Пятро – ў жыце ядро; Святы Пётра у косы звоніць, а святы Паўла граблі робіть; пор. також укр. Коли на Громницю півень не нап'ється водиці, то на Юр'ю віл не наїсться травиці; …Сава савила;...прийшла Ілля.... Можливо, що деякі з цих прикладів теж виникли під упливом відмінкової петрифікації, а також подальшої аналогійно зу- мовленої семантичної переоцінки, зокрема, форми родового відмінка іменників чоловічного роду, у певних випадках омонімічної називному однини іменників жіночого роду, чи закінчення -а іменників чоловічого роду. Водночас подібні приклади свідчать і про те, що граматична (і дериваційна) видозміна геортоніма-агіоніма не завжди свідчить про його цілковиту й виключну "хронологізацію". У вже згаданому прислів'ї рос. Прошли Сидоры, прошли и сиверы значення дієслова прошли можна зрозуміти лише в сенсі, пов'язаному з рухом часу, і відповідно до цього Сидоры сприймаються тут лише як назва дати, що вже належить минулому (аналогічно, у сенсі часової послідовності, в нім. Auf einen heißen Sommer folgt ein strenger Winter. Водночас не можна не помітити потенційної двозначності цих лексико-синтаксичних контекстів, пов'язаних із тим, що рух у часі тут цілком типово передається як рух у просторі: укр. Прийшла Перша пречиста, стає дівка речиста; Як прийшла Пречиста – надворі чисто, як прийшла Покрова – на дворі голо. Можна вважати, що в таких прикладах є вже латентно закладеною міфологізація настання певної дати – представлення цього настання як прибуття вторинно антропоморфізованого геортоніма (пор. думку В.Петрова про те, що для традиційної народної свідомості характерною є не "натуралістична" концепція природи й природного, а просторові уявлення про природні процеси як про прихід і відхід, напр., колоса на поле, весни, хвороби тощо – внаслідок того, що до виникнення ієрархічних розрізнень природного, людського, рослинного й речового лише категорія простору була підставою для світоглядних ототожнень, диференціацій і розчленувань [Петров 1994, 246]). Той факт, що дієслово прийшла виступає тут у сполученні з ім'ям-позначенням особи, приводить до того, що поряд зі значенням "настати (щодо дати)", у цього ж дієслова активізується і його вихідне значення "прибути пішки (щодо особи чи живої істоти)", і тому подібні речення можуть одночасно витлумачуватися й у власне дослівно- хронологічному, і в міфологічному сенсах, протиставлення між якими тут ніби нейтралізується завдяки зазначеним мовним чинникам. Відхід від такого двозначного розуміння в напрямі ще більшої міфологізації настання дати має місце тоді, коли це настання детальніше й конкретніше зображується саме як прибуття сакрального персонажа. Це представлення реалізується за допомогою вживання в ролі присудку таких дієслів руху, які не застосовуються для позначення руху часу, пор.: укр. Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить; укр. Михайло приїхав на білому коні (прислів'я вживається, якщо на Михайла вже сніг). (Єрмоленко С. С. 43) У наступних прикладах семантика дієслова руху вже цілком надається до однозначної міфологічної інтерпретації, бо його підмет тут уже не є просто позначенням дати, його референт виступає як антропоморфізована істота чи взагалі як особа, поява якої в часі приводить до тих чи інших перемін у довкіллі: святий (свято), прибуваючи, робиться носієм певних додаткових динамічних характеристик, релевантних для відповідного стану речей у профанному, "земному" світі, укр. Прийшов Петро – вищикнув листок, прийшла (так! – С. Є.) Ілля – вищикнула два. Таким чином, описані нами різноманітні граматичні особливості геортонімів у календарних пареміях, маючи конкретні причини свого виникнення, у загальному сенсі є детермінованими зміною статусу геортоніма як елемента одного мовно-культурного коду внаслідок його засвоєння іншим таким кодом. Водночас вони становлять побічну, супровідну і в цьому сенсі вторинну іконічну ознаку такої зміни (утім, як уже зазначалося, в структурі паремій народно-календарного циклу можливі й такі знакові структури, для яких стосунки іконічної репрезентації мають першорядне, конститутивне значення).
(Література: 1. Єрмоленко С.С. Мовне моделювання дійсності і знакова структура мовних одиниць / C.C. Єрмоленко. – К.: Вид. Дім Дм. Бураго, 2006. 2. Невская Л.Г. О семантике пестрого в балто-славянском / Л.Г. Невская // Этимология 1984. – М.: Наука, 1986. – С. 150-156. 3. Петров В. Передхристиянські релігійно-світоглядні елементи. Генеза народних звичаїв і обрядів / В. Петров // Енциклопедія українознавства. Загальна частина. Перевидання в Україні. – К.: Віпол, 1994. – Т. 2. – С. 244-249. 4. Sikimić B. The etymological magic and the etymology of text / B. Sikimić // The magical and aesthetic in the folklore of Balkan Slavs: Papers of international conference [October 9-10, 1993] / [Editor Dejan Ajdačić]. – Belgrade: Library "Vuk Karađić", 1994. – P. 77-84.)
А.В. Суперанская. Що таке топоніміка? - М.: Наука, 1985
Словник словотворчих елементів німецької мови. Під керівництвом М.Д. Степанової - М.: Російська мова, 1979
В.Д. Біленька. Нариси англомовної топоніміки - М.: Вища школа, 1977.
Є.М. Поспєлов. Топоніміка в шкільній географії - М.: Просвещение, 1981.
Е.М. Мурзай. Географія в назвах - М.: Наука, 1982.
Є.М. Поспєлов. Туристу про географічні назви - М.: Профиздат, 1988.
Kob Gerhard. Namenforschung. Eine Einfuhrung in die Onomastik - Tubingen, 1990.
Н.В. Подільська. Словник російської ономастичної термінології - М.: Наука, 1988.
Г.П. Смоліцкая, М.В. Горбаневский. Топоніміка Москви -
