2015-06-04
4474
Фразеологізми з зоокомпонентом, як і вся оцінна лексика будь-якої мови, сприяють вираженню почуттів, реакцій, емоційного життя людини в цілому, формуючи і позначаючи ціннісну картину світу: оцінку предметів з етичних і естетичних норм цього мовного колективу (укр. добрий – поганий, чорний – білий, англ. good – bad, black – white, нім. gut – schlecht, schwarz – wieß). Вони предикативно-характеризують семантичний варіант, який включає в себе основу номінації, до якої додається значення (сема) характеристики, що ускладнює структуру варіанту і вносить до неї якісну зміну. У той же час лінгвістична специфіка цього значення проявляється в тому, що зміст характеристики обумовлено не стільки якостями реального поза лінгвістичного об'єкта (у разі зооніма - тварини), скільки якостями, які приписуються цьому об'єкту колективним мовною свідомістю. Мова реєструє, закріплює ці якості як властиві денотату, що дозволяє регулярно використовувати назву об'єкта як еталон певних якостей [20, с. 27-28].
У корпусі експресивно-оцінної лексики можна виділити одиниці, утворені шляхом метафоричного перенесення на основі назви тварини – зооніма і службовці для образної характеристики людини. Зоологічні номени, що вживаються в прямих значеннях, називають «зоосемізмами», а що вживаються в переносних значеннях (стосовно характеристики людини) - «зооморфізм» [5, с. 49].
Для емоційно-оцінної характеристики людини в мовленні вживаються порівняння та метафори, засновані на встановленні подібності між представниками різних класів (людина – тварина) і привносять таким чином у вислів елемент образності. Знак і образ відрізняються за ознакою наявності чи відсутності подібності з об'єктом. Знак довільний, що елементарно доводиться існуванням різних слів для іменування одного і того ж предмета в різних мовах. Образ ізоморфний, схожий з зображуваним їм предметом. Гносеологічна подібність (адекватність) образу і предмету полягає в наступному: 1) відповідності якісної характеристики образу (і його елементів) природі оригіналу; 2) відповідності структури образу та структури оригіналу; 3) відповідності кількісних характеристик образу і оригіналу; 4) в семантичному відношенні, яке відрізняє психічне відображення (як власне відображення) від відображення в неживій природі. Матеріальними носіями мовного образу є мовні одиниці, що розуміються як єдність знака і значення. Однак самі мовні одиниці – слова, словосполучення – образністю не володіють. Їхнє ставлення до явищ об'єктивної дійсності носить знаковий характер. Образними можуть бути індивідуальні, не відтворювані вислови, які адекватно відображають об'єкт. Іноді зовнішня ознака є другорядною, служить як би формальною основою образного вираження, а прихована, імпліцитна ознака є більш суттєвою з точки зору сенсу. Проте домінуючою темою образу є зіставлення. Мовна образність виникає на перетині двох систем: естетичної, надмовної (художній вимисел) і лінгвістичної (мовне оформлення). Семантика мовної образності включає в себе два види відображення, а саме відображення дійсності у слові та відображення дійсності художніми засобами. Порівняння можуть бути поділені на логічні (необразні) і образні, які, у свою чергу, включають в себе порівняння – словосполучення з формальним елементом в укр. як миша в пастці – розгублено, панічно, як віл до браги – жадібно, як мокра курка – безвольна людина, англ. as greedy as a pig – дуже жадібний, like a drowned rat – як мокрий щук, нім. hungrig wie ein Wolf, plump wie ein Bär – незграбний як ведмідь, leben wie Mäuse in der Speckseite – купатися як сир в маслі, wie gebadete Maus – мокрий як миша (НРФС, с. 288; 409).
У метафорі важливе місце має явище вторинної номінації, яка полягає в непрямому відображенні позамовного об'єкта, опосередковуваного попереднім значенням слова, ті чи інші ознаки якого грають роль внутрішньої форми, переходячи в нове смисловий зміст, тобто використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції називання. У результаті перенесення вторинної номінації між варіантами розчленованого найменування встановлюються семантичні відносини, характерні для певної групи метафоричних зрушень, заснованих на перерозподілі семантичних ознак. Образність зооморфних порівнянь і метафор, відбір релевантних ознак, що створюють образ, і орієнтація на адресата складають облік його здібностей. Порівняння і метафора розуміються не лише інтелектуально, але і, оцінюючи образ, що лежить у їх основі. Вони емоційно сприймають цей образ і співвідносять його із шкалою емотивно-позитивних або негативних реакцій, детермінованих національно-культурними поняттями, роблять їх конвенціальними.
Слово, вжите в переносному значенні, звичайно відображає абстрактне поняття незалежно від етимологічно вихідного значення. Наприклад, слова «укр. вовк, гадюка, риба, англ. cat, dog, bull, нім. Wolf, Hase, Esel» та інші назви тварин служать для висловлення суми якостей, які справедливо чи несправедливо приписуються тій чи іншій тварині.
Фразеологізми, використані для емоційно-оцінної характеристики людей, давно вже привертають увагу дослідників, оскільки тварини з незапам'ятних часів відіграють важливу роль в господарсько-економічному житті і традиціях носіїв мови, і звички тварин легко переносяться на людину. Поява у зоонімів антропоцентричних прирощених смислів, включення цих фразеологізмів до складу фразеології свідчить про суб'єктивне визнання мовною особистістю значущості тварин у загальній інтерпретаційній картині світу, що визначається традиційною моделлю переносу якостей тварин на людину і навпаки.
В основі універсальних прирощених сенсів зооморфічної фразеології лежить загальне етимологічне джерело, серед яких Біблія, давньогрецькі та латинські тексти та інші. Поява етноспецифічних збільшень у фразеологізмі з зоокомпонентом залежить від неповторного історичного досвіду кожного етносу, а також свідчить про появу не формульованих правил асоціативного мислення у кожного етносу.
Тварини за своєю природою ближче до людини і більше втягнуті нею у світ своїх перетворень, більш пов'язані з історичним розвитком цивілізації. Культові зображення тварин – найдавніший прояв творчості людини. Культ тварин – перша грань, яку людина провела між собою і світом природи, визнаючи ще її панування, але, вже не ототожнюючи себе з нею. І як би згодом не знижувалася роль тварин в духовній культурі, анімалізм завжди залишається тим сенсоутворювальним фоном, на якому формуються мовні і культові стереотипи [21, с. 128]. У системі мови назви тварин утворюють особливе семантичне поле – зооніми. Зооніми можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, можуть вони також входити до складу різних фразеологічних зрощень, ідіом, прислів'їв, приказок: укр. жити як кіт з собакою, англ. fight like a cat and dog – запекло лаятися, нім. wie Hund und Katze leben – жити як кішка з собакою; укр. конем не доженеш, англ. like a bat out of hell – дуже швидко, нім. mit affen artiger Geschicklichkeit – зі спритністю мавпи; укр. заяча душа, англ. as timid as a hare – боягузливий як заєць, нім. furchtsam wie ein Hase – полохливий як заєць.
Потенційно для зооморфного найменування людини може використовуватися будь-яка назва тварини, проте практично коло тварин звужується до більш-менш доступного для огляду їх кількості, головним чином тих, з якими людина – стосовно середовища його існування – знайома досить добре. Як заголовних ключових слів можуть використовуватися іменники – імена тварин: укр. віл, баран, вовк, птах, англ. pig, ox, sheep, lamb, нім. Tiere, Pferd, Katze, Hund. У свою чергу, тварини можуть підрозділятися на домашніх і диких, а також екзотичних. Можна виділяти як укрупнені групи зоосемізмів: «птахи», «комахи», «тварини», так і групи більш дробові, аж до конкретних зоосемізмів: жайворонок, свиня і т.п. Одні й ті ж тварини можуть грати неоднакову роль в житті різних етносів і оцінюватися ними по-різному.
Зоосемізми, як окремі лексичні одиниці і як компоненти стійких словосполучень, широко представлені у всіх мовах світу й відносяться до одних із найдавніших і поширеніших. Вивчення найменування тварин (фаунізмів, анімалізмів, зоосемізмів, зоонімів) у сучасній лінгвістиці відбувається в самих різних аспектах, у тому числі в переносному значенні у роботах І.В. Холманських, А.А. Кипріянової, Л.С. Войтик та інших. У своїх дослідженнях вчені розглядають образний потенціал зооморфізмів, їх системну організацію, семантико-типологічну характеристику та виявляють національну специфіку зооморфних найменувань. Існує декілька підходів щодо опису, термінології, семантичної структури слів, що називають тварин. Для прямого значення назв тварин слугують такі терміни, як «зооніми», «зоосемізми». Найбільш зручним для виявлення етнокультурної специфіки анімалістичної лексики є термін «зоонім» – лексико-семантичний варіант слова, що виступає в якості будь-якої або родової назви тварини і як метафорична назва при аналізі лексики з точки зору емоційно-оціночної характеристики людини. Дослідник А.А. Кипріянова пропонує термін зоосемізм. На її думку, зоосемія – це «надсукупність, яка функціонує в мовах і об’єднує найбільш близькі родовидові сукупності» [4, 9]. Багато робіт відомих лінгвістів В. В. Виноградова, В. Г. Гак, Н. Д. Арутюнової, В. І. Телія та багатьох інших присвячено дослідженню семантичних, словоутворюючих й прагматичних можливостей зоосемізмів та їх похідних, серед яких особлива увага приділяється фразеологізмам із компонентом зоонімом. Це пояснюється тим, що зоосемізми, як окремі лексичні одиниці, а також як компонент стійких словосполучень (виразів), широко представлені у всіх мовах світу. Анімалізми як об’єкт дослідження, підкорюючись нормам мови, утворюють свої закономірності, що вимагають спеціального вивчення. З огляду на поширеність і певну універсальність зоонімічної лексики в мовах світу, дослідження в цій галузі нерідко свідчать про частковий або обмежений характер. Відомо, що мова відбиває не лише актуальний стан культурного розвитку соціуму, а й забезпечує збереження культурних набутків минулих поколінь, а також виступає інструментом створення духовного і матеріального розвитку національної спільноти. В. фон Гумбольдт та Я. Грім наголошували, що мова невід’ємно пов’язана з культурою народу, адже мова вербалізує культурні концепти і є, таким чином, передумовою її виникнення. За концепцією В. фон Гумбольдта, залежність мови від мислення зумовлює концептуальні інтерпретації дійсності людиною й формує картину світу, тобто внутрішню форму мови, яка історично склалася в буденній свідомості представників окремого мовного суспільства та відображає всю сукупність понять про світ й виступає як певний спосіб концептуалізації дійсності [2, 256]. Завдяки концепції В. фон Гумбольдта, пріоритетним напрямом сучасної лінгвістики стало дослідження культурних особливостей у мовній картині світу, де кожна мова відображає певний спосіб світосприйняття, що є обов’язковим для всіх носіїв мови. Процес визначення та найменування предметів дійсності подібний до акту творення. Елементом мовної картину світу можна вважати окреме ключове слово, що входить до ядра лексичної системи мови в сукупності з його асоціативними зв’язками. Відомо, що в мові закріплюються й фразеологізуються саме ті образні висловлення, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами, що при вживанні в мовленні відтворюють характерний для тієї чи іншої лінгво-культурної спільноти менталітет. У зоолексиці найяскравіше виражаються особливості осмислення позамовної реальності. Це свідчить про індивідуальності образного мислення конкретного народу й про відмінності в ціннісній картині світу різних етносів, що є частиною складних асоціативно-психологічних процесів. Фауна, як екстралінгвістична база лексикологічного аналізу, знаходить, таким чином, своє специфічне відображення в мові, формуючи її лексичну підсистему, всередині якої виникають свої закономірності, що вимагають спеціального опису в різних соціальних конотаціях слів й сталих виразів у різних мовних культурах. Національна культурна специфіка залежить від того, які уявлення носій мови має про тварину в проекції на людину, які фрагменти її досвіду були лексично зафіксовані, а також у якій мірі представлені ці фрагменти у тій чи іншій мові у вигляді цілісних пріоритетів, образів, символів (асоціації та конотації). Багатозначністю та фразеологічною активністю в мовах вирізняються назви тих тварин, з якими людина має найтісніші контакти, а саме домашні улюбленці (собака, кіт, Hund, Katze), свійські тварини (свиня, віл, кінь, Schwein, Ochse, Pferd) тощо. Так, у російській мові така риса характеру як тупість асоціюється з віслюком: кто-л. осел в бархатной попоне; кто-л. ученый осел; на ослов не стоит тратить слов. У німецькій мові нерідко цю функцію виконує зоосемізм Ochse (віл): dumm wie ein Ochse (дурний як пень); stur wie ein Ochse – впертий як осел; den Ochsen beim Horn (bei den Hörnern) fassen (packen) – ухопити вола за роги, Ochsen muss man schön aus dem Wege gehen – з дурним зчепитися – дурнем зробитися тощо. Зоосемізми належать до найпродуктивніших лексем, семантичні структури яких містять найбільшу кількість метафоричних значень, що вживаються для позначення людей. Так, до складу зоосемії входять також зооморфізми – одиниці фразеології із зоокомпонентом. Дослідженням зооморфізмів займалися О.В. Кунін, В.В. Виноградов, О.І. Смирницький. У розумінні сенсу метафори ми спираємось на надзвичайно важливі положення теорії В.М. Телія про те, що «в основі мовної метафори лежать об’єктивовані асоціативні зв’язки, які відбиваються в конотативних ознаках, що несуть відомості або про буденно-практичний досвід даної мовної спільноти, або про її культурно- історичне значення» [7, 192]. Фразеологія, за словами Л. Й. Ройзензона, є найбільш самобутнім і складним явищем із усіх творінь мовного генія, людини [6, 116]. Вона більшою мірою, ніж інші пласти мовних одиниць, відображає довготривалий процес розвитку народу, своєрідність його світосприйняття через призму мови та національної культури; фіксує та передає від покоління до покоління культурні настанови та стереотипи, кодує культурну інформацію та акумулює знання як про саму людину, її відношення до навколишнього світу, так і про сам навколишній світ. Відображення природи, зокрема її тваринного світу, у фразеологічних образах пов'язане з традицією ще дохристиянських часів, коли людина вважала себе частиною природи, а саму природу персоніфікувала, наділила представників рослинного і тваринного світу рисами, притаманними людині. Так, впродовж років у свідомості різних культур і народів сформувались свої стереотипи і уявлення про представників фауни [3, 96-97]. Звідси і фразеологічні одиниці, до складу яких входять назви тварин, що відображують певні людські риси – чи то працьовитість, чи то вірність, лінощі, хитрість. Сучасні німецькі та українські зоосемізми, в яких людині приписуються зовнішня подібність, характер або поведінка тварини, вказують на особливості прадавнього міфічного мислення й тотемних уявлень (антропоцентризм). Він є «людським фактором» мовної картини світу (В.М. Алпатов, Ю.Д. Апресян, Б.О. Серебреніков), де мова фіксує інформацію, значущу для людини. Відомо, що зоосемні одиниці можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, та входити до складку різних фразеологічних зрощувань, ідіом, приказок, де вони можуть функціонувати в якості метафор (позначення людини, її характеру): хід конем, з’їсти собаку в чому-небудь тощо. Зооморфізми можуть зустрічатися у вигляді окремих лексем: Ochse, так і в якості компонента зоофразеологічних одиниць, напр., die Katze im Sack kaufen; melkende Kuh, Hundemüde. У німецькій мові поряд із стійкими словосполученнями існують багато приказок та прислів’їв із зоокомпонентом, які є результатом спостережень за об’єктивною реальністю культури німецького народу. Наприклад: begossene Hunde fürchten das Wasser – присл. битому собаці й кия не показуй; Hunde, die viel bellen, beißen nicht – бійся не того, хто гавка, а того, що ластиться, котрий собака багато бреше – мало кусає. Фразеологізмам із зоонімом Hund притаманна негативна конотація збіднілості, злиднів: auf dem Hund sein – терпіти нестатки, бідувати; auf den Hund bringen – розорити, довести до занепаду кого-небудь, що-небудь; auf den Hund kommen – занепасти; den Hund hinken lassen – ухилятися від чого-небудь; вдаватися до хитрощів, викрутів; vor die Hunde gehen – пропасти, загинути; збанкрутувати. У сучасній німецькій мові наявна значна кількість зооморфізмів із компаративним значенням: leben wie Hund und Katze жити як кішка з собакою; er schüttet's ab wie der Hund den Regen – йому як із гуски вода; wie ein toter Hund zum Bellen – з нього толку, як із козла молока [6, 353]. Цей фразеологізм цікавий тим, що перекладається на українську мову з іншим зоосемізмом, що вказує на відмінність понятійних систем зіставлених мов. Wie die Hunde um einen Knochen raufen – гризтися як собаки за кістку. В українській мові за допомогою зоосемізму собака виражаються, протиставляються різні прикмети, риси, почуття (людські), ознаки тощо. Наприклад, зла людина протиставляється доброму собаці: На злого чоловіка і собака бреше. Передусім зоосемізм собака в українських казках є насамперед символом злості, брехні й пліткарства, внаслідок чого утворилося прислів’я Люди – собаки, чого не набрешуть. Проте в українських прислів’ях цей зоосемізм має ширшу символіку, зокрема є символом: вірності – вірний як собака, іти як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима; багатства – багатий як пес кудлатий, хто волохатий, той буде багатий; хитрощів, улесливості (облесливий, як собака); фізичного стану людини – змерз як собака, голодний як собака); розумових здібностей людини – великий як ломака, а дурний як собака тощо. Однак, багато ідіом німецької та української мов мають чітко виражений негативний відтінок оцінки. Так, про некрасиву, потворну людину у говірках зазначено: аж собаки гавкають, була у собаки хата – кажуть хвастунові, або іронічне зауваження з приводу хвастання тим, що в кого-небудь було колись. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину – (любити) як собака печену цибулю, оскільки в багатьох міфологічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили. Тварини є носіями певних якостей, і семантичні зміни призводять до переносу назв й розвитку вторинних значень. Зооморфізми в німецькій мові – це одна із універсальних тенденцій метафоризації, у результаті якої здійснюється перенесення найменувань тварин для позначення людей. Для деяких зоосемізмів в українській та немецькій мовах характерний збіг у смисловій структурі стосовно вживання образу вовка як символу жорстокості й безжальності. Наведемо декілька прикладів: hungrig wie ein Wolf – голодний як вовк; ein Wolf im Schaf(s)pelz – вовк у овечій шкурі; wie der Wolf in der Fabel – про вовка промовка; j-d durch den Wolf drehen відлупцювати, віддубасити; mit den Wolfen muss man heulen – присл. з вовками жити– по-вовчи вити; Wolf stirbt in seiner Haut – скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться; ein Wolf kennt den anderen Wolf – присл. вовка на вовка не нацькувати; schlafendem Wolf läuft kein Schaf ins Maul – присл. вовка ноги годують; wenn man vom Wolfe spricht, guckt über die Hecke – присл. про вовка річ, а він навстріч. В українській мові зоосемізм вовк висловлює негативне, іронічно-зневажливе або презирливе ставлення до людини з певними негативним звичками, рисами характеру, що суперечать моралі і цінностям, прийнятим у суспільстві, тобто порівнювати її з тваринними інстинктами та поведінкою тварин. Наприклад, дивитися вовком (чортом, бісом) – дивитися презирливо, з ненавистю; жити вовком – жити самотньо, замкнуто; старий вовк – досвідчений; хоч вовків гони – холодно, хоч вовком вий – безвихідь. Якщо порівняти деякі символи українського та німецького народу, то можна виявити цілий ряд однакових узагальнено-образних значень. Так, зоосемізм лисиця (лис) в обох мовах асоціюється із хитрістю та лукавством: ein (alter) schlauer Fuchs – старий, хитрий лис, хитрун; dem Fuchs beichten – висповідатися лисиці; man fängt auch wohl den gescheiten Fuchs – присл. і хитрого лиса можна зловити; Füchse prellen – перехитрити хитрунів (самого чорта), круг пальця обкрутити; den Fuchspelz anziehen – присл. хитрувати, лукавити; da kommt der Fuchs zum Loch heraus – тепер зрозуміло, от і вся хитрість; ein schlafender Fuchs fängt kein Huhn – присл. якби все лис (вовк) лежав, то б досі здох; den Fuchs anziehen (fuchsschwänzeln) – лисом вертітися, прикидатися, Fuchsschwanz streichen – підлабузнюватися, підлещуватися. При цьому слід зауважити, що наявність символізації рослинного й тваринного світу свідчить про одинакові мотивації. «Народ для своїх образів бере здебільшого те, що має перед очима, і те, що вражає якою-небудь своєю властивістю» [1, 286]. Усі зоосемізми мають антропоцентричне спрямування, тобто описують людину за характером діяльності, емоціями, почуттями, психологічними станами, соціальним становищем, розумовими здібностями, стосунками, характером та зовнішністю. Усі ці ФО з зоокомпонентом відображають різні аспекти поняття «ЛЮДИНА» і відбивають культурні, соціальні, процеси даної нації (соціуму). Специфіка вживання зоосемізмів для характеристики людини свідчить про те, що мовна картина світу з її об’єктивністю та цілісністю є інтерпретацією відображення світу для кожного носія мови. Наявність спільних та відмінних рис у структурах фразеологізмів, характер і змістова спрямованість асоціацій зумовлені не властивостями тварин, а їх «життям» у національному фольклорно-міфологічному та літературному контекстах кожного народу, особливістю його світосприйняття, а також схожістю соціально-історичних умов життя та загальними закономірностями розвитку людського буття. Таким чином, аналіз фразеологізмів у відповідних зоосемізмах у німецькій та українській мовах вказує на цікаву перспективу вивчення багатозначних зоонімів, тобто подальше їх дослідження в зіставному аспекті в інших мовах (українській, французькій, російській).
Природа фразеологізмів та компонентів, що входять до їх складу – складна і суперечлива. Проблема стійкості фразеологізмів є однією з найгостріших [30, с. 9]. Узагальнюючи дослідження різних лінгвістів у сфері фразеології, український мовознавець М. П. Кочерган одним із головних ознак фразеологізмів називає структурно-семантичну стійкість та відтворюваність. Фразеологічна стійкість – це обсяг інваріантності, який властивий різним аспектам фразеологічних одиниць, який обумовлює їх відтворюваність в готовому вигляді [28, с. 43-44]. Інакше кажучи, словосполучення стає фразеологізмом лише тоді, коли воно регулярно відтворюється в мовленні різних людей і зустрічається в багатьох контекстах. Шлях фразеологізації від вільного словосполучення до фразеологізму підтверджено багатьма науковими працями О.В. Куніна, В.М. Мокієнко, С.Г.Гавріна [ 30; 26; 38 ]. Найпоширенішим є шлях, запропонований О.В. Куніним. Передумовою виникнення фразеологізму є іноді несподіване сполучення слів. З цим пов'язане поняття фразеологічного прототипу, що означає мовні одиниці, сполучення слів, які стали підґрунтям для утворення фразеологізмів.
На природу компонентів фразеологізмів існує два протилежні погляди. Одні лінгвісти, такі як В.П. Жуков, О.В. Кунін, Д.О. Добровольський розглядають складники фразеологічних зворотів як внеслівні утворення, інші ж вчені такі як В.М.Манакін, Ф.А.Литвин, становлять переважну більшість, визнають слівну природу компонентів.
Незважаючи на те, що компоненти фразеологізму позбавлені основних ознак слова, саме в особливий спосіб (метафоризація, десемантизація иа інші) вони беруть участь в утворенні фразеологічного значення та наділені певною частиною семантичної самостійності. З поняттям фразеологічна одиниця пов'язані терміни «нарізнооформленість» та «цілооформленість», запропоновані О.І.Смирницьким [34, с. 26-27]. Зовнішньою ознакою, яка вирізняє слово і фразеологізм, є «цілооформленість слова і нарізнооформленість фразеологізму». Під нарізнооформленістю слід розуміти особливу будову синтаксичної єдності, яка полягає в тому, що її складові є окремими словами. Цілооформленість полягає в загальному граматичному оформленні всіх складових елементів [28, с. 52].
У процесі переосмислення досить вагому роль відіграє прототип фразеологізму, який передує появі самої фраземи. За відсутністю прототипу переосмислюються лексеми, що входять до складу даної ФО. Таке явище зумовлене лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Отже, фразеологічне переосмислення – це повне або часткове образне перетворення значення прототипу фразеологізму, яке базується на семантичному зрушенні. Найважливіші типи переосмислення – це порівняння, метафора та метонімія [12, с. 54-56].
Порівняння та метафору багато вчених, зокрема, В.М. Мокієнко цілком справедливо вважає лінгвістичним фактором створення образності. Спільність порівняння і метафори полягає в створенні фразеологічних асоціацій на основі схожості предметів чи явищ. Однак їх різницю слід вбачати перш за все у вираженні змісту. Метафоричний тип переосмислення є найбільш розповсюджений, багато слів набуває метафоричного значення, те саме стосується і словосполучень. В німецькій мові багато одиниць набули переносного значення і вживаються при описі дій чи обставин, які більш-менш аналогічні тим, що викликали їх до життя, напр., schlafen wie ein Bär ( букв.спати як ведмідь) – «спати непробудним сном», wenn die Böcke lammen ( букв.коли козел стане бараном ) – «ніколи, коли рак свисне», getroffener Hund bellt ( букв. зустріне на собака гавкає ) уживається у значенні на злодієві шапка горить.
Іншим типом переосмислення є метонімія, яка поряд з метафорою слугує для створення образності. Розглядаючи фразеологізми, не можна залишити поза увагою їхні основні риси – образність та експресивність, адже в більшості випадків ці характерні особливості і відрізняють сталі звороти від слів [7, с. 5]. Говорячи про різні типи переосмислення значення фразеологічних одиниць, ми вже торкалися поняття образності та засобів її створення. Спробуємо з'ясувати, що ж є основою образності серед фразем. За словами В.М. Мокієнка, підґрунтям цього феномену є здатність створювати научно-чуттєві образи предметів і явищ. Сила образу полягає в його конкретності, тісному зв'язку з контекстом у широкому розумінні слова. Найбільшу схильність до фразеології виявляють ті вільні сполучення слів, які відображають конкретні явища, пов'язані з життям людини, напр., wie Hund und Katze leben ( букв. жити як собака та кішка ) – «жити як кішка з собакою, вороже жити», Katze und Maus spielen ( букв.кішка і мишка граються) – «грати в схованки», die Katze im Sack kaufen ( букв.купити кота в мішку)у значенні обдурити себе самого, Mein Name ist Hase, ich weiß von nichts ( букв.моє ім’я заєць, я нічого не знаю) – «моя хата з краю, нічого не знаю»(НРС, с.234; 170).
На думку Л.П. Сміта, експресивність притаманна фразеологізмам та відіграє в мовленні не останню роль. Образність та метафоричність надають їм виразності, енергії. Англійський фразеолог, Л.Сміт також додає, що вони виконують необхідну функцію в мові. Ця функція полягає в тому, щоб повернути поняття від чистої абстракції до відчуттів, що їх породили, знову втілити їх в зорових образах і перш за все в динамічних відчуттях людського тіла.
Теоретичне обґрунтування понять образності та експресивності знаходимо у О.В. Куніна. Вчений зазначає, що «образність мотивованої фразеологічної одиниці створюється в результаті двопланового сприйняття фразеологізма та значення її прототипа… Чим далі один від одного порівнювані об'єкти, тим яскравіший образ» [26, с. 71-74]. Поняття експресивності значно ширше, воно включає і інші категорії: «експресивність – це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емотивністю виражально-зображальні якості слова чи фразеологізму». Отже, на основне значення фразеологізму накладаються і інші конотативні значення, які сприяють більш влучному вживанню фразем у мовленні.
У науковій лінгвістичній літературі протягом останнього часу спостерігаються різні підходи щодо структурних особливостей фразеологізмів. Думки лінгвістів по ряду проблем фразеології розбігаються, що є цілком зрозумілим. Розробка теорії фразеології почалася з праць швейцарського лінгвіста французького походження Шарля Баллі (1865-1947) «Нарис стилістики» та «Французька стилістика». Баллі розрізняє сполучення слів за рівнем стійкості. У своїй праці «Французька стилістика» він розглядає звичайні сполучення і фразеологічні ряди, як проміжні типи словосполучень та такі дві основні групи сполучень: незалежні сполучення та фразеологічні єдності: auf das Pferd setzen, einen Affen (sitzen) haben ( букв.у мавп) – «бути п'яним», den Bock melken ( букв.козла доїти) – робити марну роботу», dem Fuchs beichten ( букв. сповідати лису) – «виказати свою таємницю ворогові».
Різних точок зору дотримується вчені зокрема у відношенні до обсягу фразеології. Це пояснюється складністю об’єкта дослідження та існування в мові ряду перехідних випадків, які знаходяться між класичними фразеологічними одиницями і незалежними. Широко розуміє обсяг фразеології С.Г.Гаврін [12], який підходить до фразеологічної системи з точки зору функціонально-семантичної комплікативності. Він включає в склад фразеології всі сталі і змінно-сталі сполучення слів, які задовольняють критеріям функціонально-семантичної комплікативності. Велике значення має також, під яким кутом зору підходить вчений до класифікації фразеологічних одиниць. Так, для О.І.Смірницького одним з важливих параметрів фразеологічності є еквівалентність фразеологічної одиниці слову, для Н.Н.Амосової – тип постійного контексту, для С.Г.Гавріна – функціонально-семантична комплікативність. Для О.І.Смірницького і Н.Н.Амосової характерне вузьке розуміння обсягу фразеології, а для С.Г.Гавріна – широке. Широке розуміння об’єму фразеології є зараз переважним [12; 28; 3].
З огляду на матеріал нашого дослідження ми виходимо із широкого розуміння фразеології, об’єктом якої є всі сталі сполучення слів з ускладненим значенням. За нижню межу ми приймаємо двослівне утворення, одним із компонентів якого виступає слово зоонім, напр., alter Fuchs (букв.стара лиса) – «хитрий як лисиця», Füchse prellen ( букв.відмовити лисиці)уживається у значенні перехитрити хитрунів, die Katze aushalten (букв. витримати кішку) – «мовчати в ганчірочку, сидіти і не рипатися».
Верхнею межею є поширена синтаксична одиниця, що виступає у мовленні як складне речення. Фразеологізмами з структурою складного речення можуть бути приказки та прислів’я, напр., wo der Hund aufs Kissen kommt will er mit im Bettliegen – «дай йому палець, він і руку відкусить», wer zwei Hasen hetzt, fängt keinen – «за двома зайцями поженешся - жодного не зловиш», mein Name ist Hase, ich weiß von nichts – «моя хата з краю, нічого не знаю», die Raben müssen einen Geier haben – «на те й щука в морі, щоб карась не дрімав»(НРФС, с. 128; 179; 269). Утворення, які виходять за межі складного речення, одиницями мови не є і тому не можуть бути фразеологізмами.
У цілому фразеологізми характеризуються, як сполучення слів з переносним значенням, як стале словосполучення, з «ідіоматичним значенням», як сталу фразу. У фразеологізмах велику роль відіграють метафоричність, образність, експресивно-емоційне забарвлення. Фразеологізми з зоокомпонентом мають різноманітні структурні особливості, які розкривають їх семантику. Вчені по різному трактують структуру фразеологічних одиниць, в залежності від їхніх компонентів.
Фразеологізми з зоокомпонентом, як і вся оцінна лексика будь-якої мови, сприяють вираженню почуттів, реакцій, емоційного життя людини в цілому, формуючи і позначаючи ціннісну картину світу: оцінку предметів з етичних і естетичних норм цього мовного колективу (gut - schlecht, schwarz – wieß і т. п.). Вони предикативно-характеризують семантичний варіант, який включає в себе основу номінації, до якої додається значення (сема) характеристики, що ускладнює структуру варіанту і вносить до неї якісну зміну. У той же час лінгвістична специфіка цього значення проявляється в тому, що зміст характеристики обумовлено не стільки якостями реального поза лінгвістичного об'єкта (у разі зооніма - тварини), скільки якостями, які приписуються цьому об'єкту колективним мовною свідомістю. Мова реєструє, закріплює ці якості як властиві денотату, що дозволяє регулярно використовувати назву об'єкта як еталон певних якостей [20, с. 27-28].
У корпусі експресивно-оцінної лексики можна виділити одиниці, утворені шляхом метафоричного перенесення на основі назви тварини - зооніма і службовці для образної характеристики людини. Зоологічні номени, що вживаються в прямих значеннях, називають «зоосемізмами», а що вживаються в переносних значеннях (стосовно характеристики людини) - «зооморфізм» [5, с. 49].
Для емоційно-оцінної характеристики людини в мовленні вживаються порівняння та метафори, засновані на встановленні подібності між представниками різних класів (людина - тварина) і привносять таким чином у вислів елемент образності. Знак і образ відрізняються за ознакою наявності чи відсутності подібності з об'єктом. Знак довільний, що елементарно доводиться існуванням різних слів для іменування одного і того ж предмета в різних мовах. Образ ізоморфний, схожий з зображуваним їм предметом. Гносеологічна подібність (адекватність) образу і предмету полягає в наступному: 1) відповідності якісної характеристики образу (і його елементів) природі оригіналу; 2) відповідності структури образу та структури оригіналу; 3) відповідності кількісних характеристик образу і оригіналу; 4) в семантичному відношенні, яке відрізняє психічне відображення (як власне відображення) від відображення в неживій природі. Матеріальними носіями мовного образу є мовні одиниці, що розуміються як єдність знака і значення. Однак самі мовні одиниці – слова, словосполучення – образністю не володіють. Їхнє ставлення до явищ об'єктивної дійсності носить знаковий характер. Образними можуть бути індивідуальні, не відтворювані вислови, які адекватно відображають об'єкт. Іноді зовнішня ознака є другорядною, служить як би формальною основою образного вираження, а прихована, імпліцитна ознака є більш суттєвою з точки зору сенсу. Проте домінуючою темою образу є зіставлення. Мовна образність виникає на перетині двох систем: естетичної, надмовної (художній вимисел) і лінгвістичної (мовне оформлення). Семантика мовної образності включає в себе два види відображення, а саме відображення дійсності у слові та відображення дійсності художніми засобами. Порівняння можуть бути поділені на логічні (необразні) і образні, які, у свою чергу, включають в себе порівняння – словосполучення з формальним елементом wie, наприклад, hungrig wie ein Wolf, plump wie ein Bär – « незграбний як ведмідь», leben wie Mäuse in der Speckseite – « купатися як сир в маслі» (НРФС, с. 288; 409).
У метафорі важливе місце має явище вторинної номінації, яка полягає в непрямому відображенні позамовного об'єкта, опосередковуваного попереднім значенням слова, ті чи інші ознаки якого грають роль внутрішньої форми, переходячи в нове смисловий зміст, тобто використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції називання. У результаті перенесення вторинної номінації між варіантами розчленованого найменування встановлюються семантичні відносини, характерні для певної групи метафоричних зрушень, заснованих на перерозподілі семантичних ознак. Образність зооморфних порівнянь і метафор, відбір релевантних ознак, що створюють образ, і орієнтація на адресата складають облік його здібностей. Порівняння і метафора розуміються не лише інтелектуально, але і, оцінюючи образ, що лежить у їх основі. Вони емоційно сприймають цей образ і співвідносять його із шкалою емотивно-позитивних або негативних реакцій, детермінованих національно-культурними поняттями, роблять їх конвенціальними.
Слово, вжите в переносному значенні, звичайно відображає абстрактне поняття незалежно від етимологічно вихідного значення. Наприклад, слова «Wolf, Hase, Esel» та інші назви тварин служать для висловлення суми якостей, які справедливо чи несправедливо приписуються тій чи іншій тварині.
Фразеологізми, використані для емоційно-оцінної характеристики людей, давно вже привертають увагу дослідників, оскільки тварини з незапам'ятних часів відіграють важливу роль в господарсько-економічному житті і традиціях носіїв мови, і звички тварин легко переносяться на людину. Поява у зоонімів антропоцентричних прирощених смислів, включення цих фразеологізмів до складу фразеології свідчить про суб'єктивне визнання мовною особистістю значущості тварин у загальній інтерпретаційній картині світу, що визначається традиційною моделлю переносу якостей тварин на людину і навпаки.
В основі універсальних прирощених сенсів зооморфічної фразеології лежить загальне етимологічне джерело, серед яких Біблія, давньогрецькі та латинські тексти та інші. Поява етноспецифічних збільшень у фразеологізмі з зоокомпонентом залежить від неповторного історичного досвіду кожного етносу, а також свідчить про появу не формульованих правил асоціативного мислення у кожного етносу.
Тварини за своєю природою ближче до людини і більше втягнуті нею у світ своїх перетворень, більш пов'язані з історичним розвитком цивілізації. Культові зображення тварин - найдавніший прояв творчості людини. Культ тварин - перша грань, яку людина провела між собою і світом природи, визнаючи ще її панування, але, вже не ототожнюючи себе з нею. І як би згодом не знижувалася роль тварин в духовній культурі, анімалізм завжди залишається тим сенсоутворювальним фоном, на якому формуються мовні і культові стереотипи [21, с. 128]. У системі мови назви тварин утворюють особливе семантичне поле - зооніми. Зооніми можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, можуть вони також входити до складу різних фразеологічних зрощень, ідіом, прислів'їв, приказок: die Katze im Sack kaufen, melkende Küh, Besser ein Spatz in der Hand als eine Taube auf dem Dach.
Потенційно для зооморфного найменування людини може використовуватися будь-яка назва тварини, проте практично коло тварин звужується до більш-менш доступного для огляду їх кількості, головним чином тих, з якими людина - стосовно середовища його існування - знайома досить добре. Як заголовних ключових слів можуть використовуватися іменники – імена тварин: Tiere, Pferd, Katze і т.п. У свою чергу, тварини можуть підрозділятися на домашніх і диких, а також екзотичних. Можна виділяти як укрупнені групи зоосемізмів: «птахи», «комахи», «тварини», так і групи більш дробові, аж до конкретних зоосемізмів: жайворонок, свиня і т.п. Одні й ті ж тварини можуть грати неоднакову роль в житті різних етносів і оцінюватися ними по-різному.
Дослідивши ФО можна зробити висновок, що у лінгвістиці відомі понад 20 визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Ученими виділяються різні їх ознаки, зокрема:
1) семантична цілісність або семантична нерозкладність (В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, В.П. Жуков, М.М. Шанський, Л.А. Булаховській);
2) метафоричність (Б.О.Ларін, О.В.Кунін, В.П.Жуков, О.М.Бабкін);
3) нарізно оформленість (В.П. Жуков, М.М. Шанський, С.Г. Гаврін, Л.Г. Скрипник);
4) відтворюваність (В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, М.М. Шанський, С.Г. Гаврін, В.П. Жуков, Л.Г. Скрипник);
5) наявність не менше двох повнозначних слів (С.Г. Гаврін, М.М. Шанський);
6) неперекладність іншими мовами (Л.А. Булаховській).
Отже, фразеологізм – це самостійна одиниця мови, здатна, як і інші мовні одиниці, виражати свою семантику, вступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв'язки, а значить мати граматична категорії, виконувати в реченні відповідну синтаксичну функцію.
Як будь-яка самостійна одиниця фразеологічні одиниці мають свої особливості:
- фразеологізми ми відтворюємо як готові мовні одиниці;
- фразеологічні одиниці характеризується наявністю своєї семантики;
- фразеологізми можуть вступати у синонімічні відношення зі словами і виконувати відповідні синтаксичні функції.
Словосполучення стає фразеологізмом лише тоді, коли воно регулярно відтворюється в мовленні різних людей і зустрічається в багатьох контекстах. Від компонентного складу фразеологізмів залежить його значення. На природу компонентів фразеологізмів існує два протилежні погляди. Одні лінгвісти розглядають складові фразеологічних зворотів як внеслівні утворення, інші ж становлять переважну більшість, визнають слівну природу компонентів. Незважаючи на те, що компоненти фразеологізму позбавлені основних ознак слова, вони так чи інакше беруть участь в утворенні фразеологічного значення. Внаслідок цього вони наділені певною частиною семантичної самостійності.
У структурному плані значення фразеологізму виражаються не одним словом, а обов'язковим сполученням не менше двох компонентів. Складові частини слів – морфеми – не є самостійними одиницями мови. Компонентами ж фразеологізму виступають слова-прототипи здатні функціонувати і поза фразеологічною одиницею.
