В шкалу за системою ЕСТS

Сума балів за всі види навчальної діяльності	ОцінкаECTS	Оцінка за національною шкалою
для екзамену, курсового проекту (роботи), практики	для заліку
90 – 100	А	відмінно	зараховано
82-89	В	добре
74-81	С
64-73	D	задовільно
60-63	Е
35-59	FX	незадовільно з можливістю повторного складання	не зараховано з можливістю повторного складання
0-34	F	незадовільно з обов’язковим повторним вивченням дисципліни	не зараховано з обов’язковим повторним вивченням дисципліни

6. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК З КРИМІНОЛОГІЇ

«Авторитети» – особлива категорія професійних злочинців, яка посідає чільне місце у кримінальному середовищі.

Абсолютне зростання (зменшення) злочинності – показник динаміки злочинності, який характеризує зростання (зниження) її чисельних показників (кількість зареєстрованих злочинів, кількість виявлених злочинців) за певний період на певній території.

Абсолютні показники злочинності – число зареєстрованих злочинів та виявлених злочинців на певній території за певний період часу.

Агресивність – емоційний стан і риса характеру людини; характеризується активністю поведінки, афективними переживаннями (гнів, злість), прагненням заподіяти шкоду (фізичну чи моральну) іншій особі.

Агресія – дія, що завдає фізичну або психічну шкоду оточуючим людям, супроводжується сильними негативними емоціями: ворожістю, гнівом, ненавистю.

Адаптація (соціальна) – здатність індивіда пристосовуватися до умов соціального середовища. Види соціальної адаптації: 1) активна – вплив на середовище з метою зміни його стану; 2) пасивна – пристосування до умов середовища, сприйняття ціннісних орієнтацій певної соціальної групи.

Адміністративна відповідальність – вид юридичної відповідальності, що полягає у застосуванні щодо особи, яка вчинила адміністративний проступок заходів особистого, майнового чи морального характеру, тобто адміністративного стягнення.

Адміністративне правопорушення (проступок) – протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне стягнення – захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Адміністративний нагляд – система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених із місць позбавлення волі, що здійснюється органами внутрішніх справ.

Азартна гра – гра, умовою якої є виграш або програш грошей чи інших цінностей (картярські ігри, рулетка тощо).

Алкоголізм – негативне фонове соціальне явище, яке проявляється у систематичному вживанні певними особами алкогольних напоїв і є однією з умов злочинності; тяжке хронічне захворювання, що виникає внаслідок систематичного вживання алкогольних напоїв.

Аморальна поведінка – вчинки, що об’єктивно суперечать нормам моралі, певної спільноти людей.

Аналіз статистичний – вивчення статистичних даних про явища або процеси з метою виявлення властивих їм рис, закономірностей розвитку та їх взаємозв’язків.

Анкетування – вид опитування, при якому опитуваний (респондент) відповідає на питання, зазначені у спеціальному документі – анкеті..

Аномія – несприйняття особою існуючих у суспільстві певних норм, правил поведінки.

Антисуспільна установка особи – стан соціальної свідомості особи, який полягає або в наявності в особи антисуспільних поглядів та звичок, або у відсутності чи нестійкості позитивних поглядів та звичок, здатних утримувати її від антисуспільної поведінки.

Антисуспільний тип особи – індивід, у якого вироблене негативне ставлення до інтересів суспільства з намаганням завдати йому шкоди.

Антропологічний напрям у кримінології – один з напрямів у кримінології (основоположник Ч. Ломброзо), за яким основна причина злочинності лежить не в суспільних умовах, а в особі самого злочинця, в його біологічних особливостях.

Асоціальна поведінка – поведінка, що суперечить нормам, прийнятим у суспільстві; виражена у протиправних нахилах, учинках та проступках.

Асоціальна установка – деформованість правової свідомості, через що особа не здатна утримуватися від суспільно небезпечної поведінки.

Асоціальний тип особи – індивід, у поведінці якого спостерігається розходження між особистими і суспільними інтересами без яскраво вираженого негативного ставлення до суспільства.

Афект – короткочасний стан людини, який характеризується сильним та глибоким хвилюванням, яскравим зовнішнім проявом, звуженням свідомості і зниженням контролю за своїми діями. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти.

Банда – організована озброєна злочинна група, яка створюється з метою нападу на юридичних або фізичних осіб.

Біологічний напрям у кримінології – див. Антропологічний напрям у кримінології.

«Білокомірцева злочинність» – сукупність злочинів, учинених особами з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов’язків.

Боротьба зі злочинністю – протидія злочинності із застосуванням репресивних та нерепресивних засобів. Здійснюється у двох напрямах: а) профілактика злочинності та забезпечення невідворотності покарання; б) виправлення і перевиховання осіб, що вчинили злочини.

Бродяжництво – спосіб паразитичного існування, який полягає у переміщенні протягом тривалого часу з одного населеного пункту до іншого або в межах одного міста особи, що не має постійного місця проживання або залишила його та існує на нетрудові доходи.

Взаємодія міжособистісна – особистий контакт двох або декількох людей, результатом якого є зміна їх діяльності, поведінки, поглядів, установок, за яких поведінка кожного з учасників є одночасно зразком для наслідування і результатом впливу на неї поведінки інших осіб.

Взаємодія суб’єктів профілактики – узгоджена за метою, часом і місцем, взаємопов’язана діяльність правоохоронних органів та інших суб’єктів, що ґрунтується на законодавчих та підзаконних нормативних актах, метою якої є запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

Вивчення кримінальних справ, інших документів – один із методів кримінологічного дослідження, за якого вивчаються кримінальні справи з метою аналізу характеру злочинності, її причин та умов; особи злочинця, чинників, що вплинули на його формування та вироблення обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення профілактичної роботи.

Випадковий необережний злочинець – особа, яка вперше скоїла необережний злочин під впливом спровокованої ситуації або особливого психофізіологічного стану (втоми, розгубленості, хвороби тощо).

Випадковий тип злочинця – особа, яка вперше скоїла злочин внаслідок нестандартної ситуації, що склалася.

Виправленість особи – її здатність до перевиховання, відмови в подальшому від протиправних учинків.

Виправлення засудженого – результат його перевиховання, який усуває можливість повторення злочину.

Вирок – рішення, винесене судом у результаті судового розгляду кримінальної справи, яке встановлює винність чи невинність підсудного, міру покарання, а також інші правові наслідки визнання винності чи невинності підсудного.

Відмінності злочинності територіальні – специфіка злочинності, її кількісних та якісних показників у певних регіонах з різними соціально-економічними й етнічними параметрами.

Відносні показники кримінально-правової статистики – кількісне співвідношення двох взаємопов’язаних величин (наприклад, коефіцієнт злочинності).

Відомості статистичні – абсолютні числові дані, які характеризують певне явище і подаються та обліковуються визначеними органами у встановленому порядку.

Відповідальність кримінальна – вид юридичної відповідальності, суть якої полягає у застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання.

Відповідальність неповнолітніх – встановлена законодавством України юридична відповідальність осіб, які не досягли віку 18 років, за вчинені ними правопорушення.

Відчуження – самопротиставлення особи оточуючому середовищу, деперсоналізація особи, відмова індивіда від основних соціальних цінностей – передумова кримінальної (або суїцидальної) поведінки.

Віктимізація – процес перетворення особи або групи осіб в жертву злочину, а також кінцевий результат такого процесу.

Віктимізувати – перетворювати кого-небудь у жертву злочину.

Віктимізуватися – ставати жертвою злочину.

Віктимна поведінка – провокаційна поведінка потенційної жертви злочину.

Віктимна профілактика індивідуальна – комплекс заходів, спрямованих на виявлення осіб, які, виходячи з їх поведінки або сукупності особистих якостей, можуть стати жертвами злочинців, та впливу на них з метою запобігання процесу віктимізації.

Віктимність – підвищена здатність людини або групи осіб з огляду на соціальну роль і деякі духовні та фізичні якості за певних обставин ставати об’єктом злочинних посягань.

Віктимологічна обстановка – життєва ситуація, яка складається у зв’язку з особистими якостями або провокаційною поведінкою жертви, під час якої виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

Віктимологічна профілактика – запобігання окремих видів злочинів проведенням заходів з недопущення, усунення чи нейтралізації віктимогенних факторів.

Віктимологія – галузь кримінології, яка досліджує особу жертви злочину, її соціально-психологічні й моральні якості та роль у механізмі злочинної поведінки.

Вплив – процес і результат зміни індивідом або соціальною групою поведінки інших людей, їх позиції, поглядів, оцінок та установок. Механізмом спрямованого впливу є переконання та навіювання, неспрямований вплив – наслідування та зараження. Вплив може бути прямим та опосередкованим.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність – умисні дії дорослої особи, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на неповнолітнього, учинені з метою викликати в нього прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах.

Вчинок – свідомий поведінковий акт, що пов’язаний з моральним самовизначенням особи. Вчинок зумовлено певним внутрішнім планом дій, що включає наміри, прогнозування очікуваного результату, вибір необхідних засобів виконання.

Генезис кримінології – процес виникнення, становлення, формування та розвитку кримінологічної науки.

Географія злочинності – просторова розповсюдженість кримінально караних діянь (за рівнем, структурою, динамікою), пов’язаних зі специфікою різних регіонів країни.

Грабіж – відкрите викрадення чужого майна. Грабіж може бути поєднаний з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Громадський вплив – виховно-попереджувальні заходи, які здійснюються громадськими організаціями і трудовими колективами щодо правопорушників за місцем їх проживання і роботи.

Група соціальна – сукупність людей, об’єднаних спільними загальними інтересами. Види соціальних груп: сім’я, трудовий колектив об’єднання громадян та ін.

Групова злочинність – Сукупність злочинів, учинених групою осіб.

Девіація – відхилення індивідуальної поведінки особи від загальноприйнятої в суспільстві.

Дезадаптація – відсутність або понижена здатність особи пристосовуватися до умов соціального середовища. Д. спостерігається, наприклад, у осіб, які відбули тривалі строки покарання у виді позбавлення волі.

Декриміналізація – процес і результат офіційного визнання певних кримінально-караних діянь незлочинними.

Делікт – проступок, правопорушення.

Деліктогенність – якості особи або здатність явищ і процесів породжувати, сприяти вчиненню злочину.

Делінквент – особа, чия поведінка не відповідає нормам права.

Демографічна структура злочинності – склад злочинців, розподілених за демографічними ознаками: стать, вік, освіта, сімейний стан місце проживання, громадянство тощо.

Детермінанти злочинності – чинники (фактори), що породжують та обумовлюють злочинність.

Детермінація – об’єктивно існуюча обумовленість подій, процесів та явищ.

Детермінізм – закономірна залежність певних явищ від факторів, що їх спричинюють.

Джерело підвищеної небезпеки – об’єкт, експлуатація якого пов’язана з підвищеною ймовірністю завдання шкоди оточенню.

Динаміка злочинності – зміни стану і структури злочинності за певний період на певній території.

Досвід злочинний – сукупність негативних звичок і норм поведінки особи, що ґрунтуються на антисуспільній моралі, на основі яких у окремих осіб формуються професійні навички вчинення злочинів.

Екологічна злочинність – сукупність злочинів проти довкілля.

Економічна злочинність – сукупність суспільно небезпечних діянь, що посягають на валютно-фінансову систему країни, вчинених на певній території за певний період часу.

Експертиза кримінологічна – процес і результат оцінки спеціалістами характеру та ступеня впливу досліджуваного об’єкта на злочинність, особу злочинця, а також заходів протидії злочинності (напр., експертиза законодавчого акта).

Екстраполяція – метод прогнозування, при якому відбувається поширення висновків, отриманих у процесі вивчення минулого та сучасного стану злочинності, на майбутній період.

Етіологія злочинності – учення про причини та умови виникнення злочинності або окремих її видів.

Жаргон – позанормативне усне спілкування певної групи осіб з використанням специфічної. притаманної тільки цій спільноті лексики.

Жебрацтво – вид збирання окремими особами засобів для існування шляхом збирання милостині, випрошування у громадян грошей, продуктів харчування, одягу тощо

Жертва злочину – окрема особа або група осіб, яким злочином заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода.

Жертва злочину латентна – особа, яка потерпіла від злочину, але з певних причин не повідомила про це правоохоронним органам.

Життєва ситуація криміногенна – сукупність обставин, які сприяють виникненню у конкретної людини рішучості вчинити злочин, спонукають її до цього.

Завдання кримінології – вироблення науково обґрунтованих способів та засобів протидії злочинності на основі дослідження злочинності, окремих її проявів, особи злочинця та причин і умов, що зумовлюють злочинність.

Зайнятість населення – суспільно корисна оплачувана трудова діяльність громадян, пов’язана із виконанням певних робіт та функціональних обов’язків на підприємствах, установах та організаціях.

Закон насичення злочинністю – соціологічний закон, відповідно до якого кожне суспільство має свій «поріг» злочинності і потребує декриміналізації деяких кримінально караних діянь.

Заходи запобігання злочинам – широкий комплекс взаємопов’язаних засобів і дій, спрямованих на виявлення й ліквідацію причин та умов, що сприяють учиненню злочину.

Заходи профілактичного впливу – сукупність заходів, спрямованих на попередження, недопущення та припинення злочинів: профілактичні бесіди, офіційні попередження, профілактичний облік, адміністративний нагляд тощо.

Злісний необережний злочинець – особа, яка мала раніше судимість за вчинення необережних злочинів, але знову свідомо допускає необережність під час їх повторення.

Злісний тип злочинця – особа, яка, незважаючи на попередні покарання, вчиняє нові злочини.

Зловживання алкогольними напоями – вживання алкоголю у великій кількості, що спричинює стан яскраво вираженої інтоксикації з порушенням координації рухів, мовлення, змін у поведінці.

Зловживання владою або службовим становищем – умисне, з корисливих мотивів або іншої особистої зацікавленості, використання особою свого службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або захищеним законом правам та інтересам окремих громадян.

Злодійський закон – антисуспільні моральні норми, притаманні злочинному середовищу, які є регулятором відносин у цьому середовищі.

Злочинна рецидивна діяльність – систематичне вчинення злочинів певною особою чи групою осіб, незважаючи на попередні покарання внаслідок набуття стійкої схильності до противоправних дій.

Злочинна субкультура – сукупність особливих правил поведінки, звичаїв, моралі, що склалися у злочинному середовищі і відрізняються антисуспільною спрямованістю.

Злочинність – сукупність злочинів, що здійснюються на певній території за певний проміжок часу.

Індекс віктимізації – співвідношення числа всіх потерпілих від злочину осіб до загального числа осіб, які проживають на певній території за певний відрізок часу.

Індекс латентності злочинності – показник, який становить співвідношення незареєстрованої злочинності до зареєстрованої її частини.

Індивідуальна профілактика злочинів – сукупність спеціальних заходів щодо: конкретних осіб, які ще не вчинили протиправних діянь, але знаходяться в несприятливих умовах, під впливом яких можуть вчинити такі дії; осіб, які ведуть антисуспільний спосіб життя, вчиняють правопорушення, перебувають на стадії криміналізації особи (формуванням умислу і мотиву на вчинення злочину, підготовка конкретного злочину); осіб, які вчинили замах на злочин, але не довели його до кінця; осіб, які вчиняли злочини і можуть допустити рецидив.

Інтенсивність злочинності – поширеність злочинності серед усього населення або окремих його груп на певній території за певний проміжок часу.

Інформація кримінологічна – дані про стан, структуру і динаміку злочинності, про причини злочинів, особу злочинців та заходи запобігання злочинів.

Класифікація злочинів – розподіл злочинів на групи за певними ознаками. Наприклад, за ступенем тяжкості розрізняють злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Класифікація злочинців – виділення окремих груп осіб, які вчинили злочини, за певними ознаками. Критеріями класифікації можуть бути соціально-демографічні ознаки, правові ознаки тощо

Класифікація причин злочинності – їх розподіл за найсуттєвішими ознаками. Причини злочинності поділяються за різними критеріями: а) рівнем їх функціонування (причини злочинності в цілому, причини різних груп злочинів, причини окремих видів злочинів); б) змістом (політичні, економічні, ідеологічні, організаційно-управлінські та ін.); в) напрямом (одні з них детермінують негативне формування особи, інші пов’язані з зовнішніми щодо індивіда умовами та ситуаціями, які сприяють проявам антисоціальних поглядів та спонукань).

Класична школа в кримінології – теорія, у центрі уваги якої стоїть злочин та однакове покарання за однакові провини. За цією теорією людина вільна у виборі своєї поведінки.

Клімат соціально-психологічний – характер міжособистісних відносин на індивідуальному, груповому та іншому рівнях.

Коефіцієнт (індекс) злочинності – це відносний показник рівня злочинності в державі, регіоні чи населеному пункті, що визначається відношенням кількості зареєстрованих на певній території злочинів до чисельності населення, що там проживає. Визначають цей коефіцієнт з розрахунку на 10 000 чи 100 000 населення.

Коефіцієнт злочинності неповнолітніх – відносний показник, який характеризує рівень злочинності неповнолітніх і визначається відношенням кількості вчинених неповнолітніми за певний період часу на певній території злочинів до загального числа осіб віком 14-18 років, які проживають на цій території. Визначають цей коефіцієнт також із розрахунку на 10 000 чи 100 000 неповнолітніх осіб.

Коефіцієнт злочинної активності населення – відносний показник, що характеризує рівень «ураженості злочинністю» населення певного регіону чи населеного пункту і визначається відношенням встановлених осіб, які вчинили злочини до населення, яке досягло віку кримінальної відповідальності (14 років). Цей коефіцієнт також розраховується на 10 000 чи 100 000 населення.

Комп’ютерна злочинність – узагальнюючий термін, що означає злочини, вчинені з використанням комп’ютерної техніки, тобто характеризує специфіку способу здійснення або укриття злочинів.

Конкретна життєва ситуація – елемент механізму злочинної поведінки, що містить в собі просторово-часові предметні та особистісні обставини конкретного злочину.

Контроль соціальний – система засобів впливу суспільства та соціальних груп на особу та малі групи з метою регулювання їхньої поведінки відповідно до соціальних норм.

Конфлікт – зіткнення протилежних інтересів, поглядів, цілей, бажань, позицій взаємодіючих суб’єктів, що призводить до ускладнень чи протидії.

Конформність – здатність індивіда піддаватися груповому впливу.

Концепція заходів протидії злочинності – комплекс загальнотеоретичних положень, спрямованих на розкриття сутності запобігання злочинності у конкретних історичних умовах через науково обґрунтоване визначення її мети, завдань, принципів, форм, засобів.

Кореляція (співвідношення) – вид залежності між величинами, що характеризує злочинність, особу злочинця, фактори злочинності та заходи боротьби з нею як з масовим явищем, при якому зміна однієї з величин призводить з певним ступенем до вірогідної зміни іншої величини.

Корислива злочинність – сукупність учинених на певній території за певний період часу злочинів з метою безоплатного задоволення майнових потреб. Розрізняють ненасильницькі та насильницькі види корисливих злочинів.

Корупція – діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Кримінальна субкультура – норми неформальної поведінки, жаргонного мовлення, манер, татуювання і т.ін., притаманні злочинному середовищу.

Кримінальний професіоналізм – спеціалізація у злочинній діяльності якогось виду.

Криміногенез – процес формування індивідуальної злочинної поведінки в конкретних умовах життєдіяльності.

Криміногенна обстановка – сукупність факторів, що зумовлюють зростання чи стійкість злочинності (окремих її видів) на певній території.

Криміногенний фактор – чинник, який детермінує злочинність у цілому або окремий її вид.

Кримінологічна прогностика – галузь кримінології, що вивчає методику і закономірності прогнозування стану й динаміки злочинності, окремих її видів, а також заходів боротьби з нею.

Кримінологічна характеристика – опис властивостей, закономірностей, тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинця (окремих їх типів).

Кримінологічне дослідження – це пізнання та вивчення законів та закономірностей розвитку такого складного негативного соціального явища, як злочинність, причин та умов її виникнення і розвитку, місця та ролі в цьому явищі особи злочинця, вироблення оптимальних рішень із запобігання і профілактики правопорушень.

Кримінологічне планування – процес розроблення плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю окреслюються шляхи й засоби їх досягнення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення на визначений термін.

Кримінологія – наука, яка вивчає злочинність як соціальне явище.

Кримінопенологія – галузь кримінології, що вивчає злочинність, її детермінанти, особу злочинців, а також специфічні засоби протидії злочинності в місцях позбавлення волі.

Кримінофамілістика – галузь загальної кримінології, яка вивчає причини та умови виникнення масової злочинної поведінки в сімейних відносинах, внутрішньосімейні злочини, а також реакцію суспільства на вищезазначені злочини з метою протидії злочинності.

Латентна злочинність – частина фактичної злочинності, яка не отримала відображення в кримінальній статистиці та відповідного реагування правоохоронних органів.

Латентність природна – сукупність злочинів, відомих лише злочинцям.

Латентність штучна – сукупність злочинів, що приховуються посадовими особами, які відповідають за їх реєстрацію.

Легалізація (відмивання) злочинних доходів – злочинна діяльність щодо узаконення незаконно отриманих доходів, пов’язана з умисним приховуванням їх дійсного походження.

Лідер кримінальний – член злочинної групи, за яким вона визнає право приймати рішення у важливих для неї ситуаціях.

Маргінальні явища – негативні соціальні явища, що слугують фоном злочинності, напр., пияцтво, наркоманія, токсикоманія, проституція.

Мафія – одна із форм організованої злочинності, яка має такі ознаки: а) високий рівень організації; б) сувора ієрархія; в) проникнення в органи державної влади на всіх рівнях; г) опанування «тіньовою» сферою економіки; д) наявність власних нормативних приписів; е) усталені форми взаємозв’язків як всередині об’єднання, так і поза його межами; ж) застосування таких методів вирішення своїх завдань, як шантаж, залякування, підкуп.

Метод групування – один з основних методів статистичного аналізу злочинності та інших об’єктів кримінологічного дослідження, в основі якого лежить науково обґрунтований поділ досліджуваного явища та показників на якісно однорідні види (групи).

Метод експертних оцінок – узагальнення та статистичне опрацювання думок спеціалістів щодо перспектив розвитку того чи іншого явища.

Метод екстраполяції – вивчення показників злочинності на сучасному етапі та у ретроспективі і перенесення виявлених закономірностей на майбутнє.

Метод історичний – сукупність способів, прийомів та процедур, що використовуються для ретроспективного вивчення як самої кримінології, так і обсягів кримінологічних досліджень злочинності, особи злочинця.

Метод кримінологічного прогнозування – спосіб вивчення об’єкта прогнозування, що спрямований на складання відповідного прогнозу.

Метод моделювання – метод кримінологічного прогнозування, в основі якого лежить побудова статистичних та динамічних моделей – опис стану та вірогідного розвитку злочинності та її детермінант, її окремих видів (груп), особи злочинця, а також можливої злочинної поведінки.

Методи кримінально-правової статистики – масове спостереження, зведення і групування, узагальнення показників, що характеризують рівень та структуру злочинності.

Методи кримінологічних досліджень – спостереження, вивчення документів, опитування, дослідження міжособових відносин у невеликих соціальних групах та експеримент тощо.

Методи соціологічні – анкетування, інтерв’ювання, тестування, вивчення документів, експертні оцінки тощо.

Методи статистичні – сукупність прийомів та способів кількісного вивчення об’єктів кримінологічних досліджень, що ґрунтуються на застосуванні закону великих чисел і орієнтовані на виявлення вірогідних закономірностей злочинності та пов’язаних з нею явищ.

Методика кримінологічних досліджень – сукупність конкретних прийомів, способів, засобів збирання, опрацювання та аналізу інформації про злочинність, її детермінанти, особу злочинців, а також боротьбу з нею.

Методика кримінологічного прогнозування – сукупність прийомів та правил використання одного або декількох експертних методів кримінологічного прогнозування.

Механізм злочинної поведінки – взаємодія особистісних факторів з зовнішнім середовищем у процесі формування злочинної поведінки, за якої виділяються такі етапи: а) формування особи з антисуспільною орієнтацією; б) мотивація злочину; в) прийняття рішення про його скоєння; г) реалізація цього рішення та настання суспільно небезпечних наслідків.

Механізм формування особи злочинця – спосіб взаємодії особи і елементів середовища, в результаті якого виникають негативні якості особи, які зумовлюють її злочинну поведінку.

Мотив злочину – спонукання (стан) індивіда, що викликає його активність, спрямовує та стимулює протиправну дію (бездіяльність). Таким мотивом є потреби та інтереси, емоції та потяги, установки та ідеали тощо.

Мотивація – наявність причиново-наслідкового зв’язку між діями, вчинками, явищами.

Мотивування – раціональне пояснення суб’єктом причин власної поведінки, обставин, що спонукали його до вибору цієї дії.

Наркоманія – хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, віднесеними до таких конвенціями ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров’я України, і характеризується психічною чи фізичною залежністю від них.

Наркотизм – негативне соціальне явище, яке є сукупністю антисуспільних діянь, зумовлених хворобливою залежністю людського організму від наркотичних засобів.

Наркотичні засоби – речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які чинять негативний вплив на психіку людини і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними.

Немотивовані злочини – термін, що використовується для визначення злочинів, мотиви яких незрозумілі самим злочинцям або мотиви, які вони приховують від оточуючих.

Неповнолітні – особи, які не досягли віку, з якого закон визнає їх повністю дієздатними (18 років).

Нестійкий тип злочинця – особа, яка вчинила злочин уперше, але раніше допускала різні правопорушення та аморальні вчинки.

Об’єкт науки кримінології – це суспільні явища, пов’язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами злочинності, місцем і роллю особи злочинця в системі суспільних відносин, а також із вирішення завдань із запобігання і профілактики правопорушень.

Об’єкти кримінологічного прогнозування – злочинність чи окремі її види, особи злочинців, детермінанти злочинності та заходи протидії злочинності.

Ознаки злочинності – характеристики, які розкривають її суть. Зокрема, вона є соціальним, історично мінливим, масовим, суспільно небезпечним, кримінально-правовим явищем.

Опитування – один із поширених методів збирання кримінологічної інформації. Видами опитування є інтерв’ю та анкетування.

Організація кримінологічного дослідження – включає в себе вивчення наявних документів, висунення гіпотези, складання плану чи робочої програми, де визначаються мета та завдання дослідження, обсяг та методика його проведення, порядок опрацювання інформації, реалізації підсумків дослідження.

Організована злочинна група – декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення одного чи більше злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Організована злочинність – суспільно небезпечне явище, яке охоплює усю сукупність злочинів, учинених організованими злочинними угрупованнями (організованими злочинними групами та злочинними організаціями).

Особа – індивід як суб’єкт соціальних відносин, система соціально значущих якостей людини, продукт соціалізації.

Особа злочинця – сукупність властивостей та якостей особи, які зумовили вчинення нею кримінально-караного діяння.

Особа криміногенна – особа з достатньо вираженими негативними властивостями, що формуються в результаті несприятливих умов життя і зумовлюють підвищену ймовірність злочинної поведінки.

Особа ситуативного злочинця – сукупність індивідуальних якостей людини, яка вчиняє злочин внаслідок вирішального впливу ситуації, що виникла не з її вини.

Оцінки експертні – оцінки процесів та явищ, що ґрунтуються на судженні спеціалістів.

Пенітенціарний – належний до виконання покарання та виправно-виховного впливу на осіб, що вчинили злочин.

Пияцтво – систематичне надмірне вживання алкогольних напоїв, яке знижує рівень соціальної активності особи і негативно впливає на її здоров’я.

Підліток делінквентний – неповнолітній, який допускає відхилення від загальноприйнятих норм поведінки внаслідок перебування в неблагополучному соціальному середовищі.

Поведінка девіантна – система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам.

Поведінка делінквентна – будь-яка поведінка, що суперечить правовим нормам.

Позитивістська школа в кримінології – теорія, згідно з якою злочинна поведінка не вибирається правопорушником вільно, а зумовлюється біологічною спадковістю та негативними соціальними факторами.

Показники динаміки злочинності – абсолютний приріст (зниження), рівня злочинності (окремого її виду).

Показники структури злочинності – частка окремого виду злочинів у загальній структурі злочинності.

Правовий нігілізм – соціально-психологічне явище, що проявляється у повному або частковому запереченні корисності та необхідності дотримання правових норм окремими членами суспільства.

Правосвідомість – форма суспільної свідомості, яка відображає ставлення суб’єктів правовідносин до чинного права та похідних від нього правових явищ.

Предмет кримінології – складають: злочинність як суспільно небезпечне соціально-правове явище і тенденції її розвитку; детермінанти злочинності чи окремих її видів; особа злочинця і жертви злочинів; засоби протидії злочинності.

Предмет профілактики злочинів – включає в себе поняття профілактичної діяльності, її види, форми та рівні, суб’єкти і об’єкти, організаційні та правові засади, тактику і методику запобігання окремим видам злочинів.

Принципи профілактики – принципи законності, демократизму, гуманізму, справедливості та науковості.

Причина конкретного злочину – результат взаємодії негативних особистих якостей, що склалися під впливом несприятливих умов формування особи, та зовнішніх криміногенних факторів.

Причини злочинності – явища (сукупність явищ), що породжують злочинність як наслідок.

Причини злочинності об’єктивні – конкретні протиріччя у суспільних, економічних, соціальних відносинах, труднощі та недоліки, що породжують антисуспільну мотивацію та злочинну поведінку.

Причини злочинності суб’єктивні – певні елементи соціальної психології, що проявляються у викривлених потребах, інтересах, цілях, мотивах, моральних цінностях та правосвідомості осіб, які вчиняють правопорушення.

Прогноз – науково обґрунтоване вірогідне судження про майбутній стан, тенденції та періоди розвитку явищ, процесів та подій.

Прогноз кримінологічний – імовірне припущення про майбутній стан злочинності, її детермінант та можливостей протидії.

Програма кримінологічного дослідження – документ, у якому описана сукупність послідовних операцій, що забезпечують: а) опис характеристики злочинності та заходів боротьби з нею; б) висновки про рівень, структуру, динаміку і чинники злочинності, в) прогнози її змін; г) рекомендації щодо підвищення ефективності діяльності правоохоронних та інших державних органів і громадських організацій у цій сфері.

Професійна злочинність – відносно самостійний вид злочинності, що включає сукупність злочинів, які вчинили професійні злочинці.

Професіоналізм злочинний – ознака особи, для якої характерною є систематична злочинна діяльність та її спеціалізація.

Профілактика злочинів – система засобів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію дії криміногенних факторів у різних сферах суспільного життя.

Психічні аномалії – відхилення від норми у психіці особи в межах осудності.

Реєстрація кримінально-правова – система обліку злочинців; людей, які пропали безвісти та невпізнаних трупів, матеріалів експертиз (відбитків пальців, гільз, викраденої зброї тощо).

Рецидив злочинів – сукупність суспільно небезпечних діянь, які послідовно вчинені однією особою. Прийнято розрізняти три поняття рецидиву: а) кримінально-правове – повторне вчинення умисного злочину після засудження за попередній умисний злочин за умови, що судимість не погашена або не знята у встановленому порядку; б) кримінологічне – вчинення кількох злочинів, незалежно від того, чи був винний засуджений за перший злочин; в) пенітенціарне – повторне перебування злочинця у місцях позбавлення волі.

Рівень віктимності – число осіб від загальної кількості населення, які стали об’єктом злочинних посягань протягом певного проміжку часу.

Рівень злочинності – кількісна характеристика злочинності, яку вимірюють в абсолютних величинах сумою вчинених злочинів, і осіб що їх вчинили, за певний проміжок часу на певній території.

Рівні профілактики – а) індивідуальна профілактика; б) профілактика в соціальних групах і колективах; в) загальна профілактика, тобто запобіжна діяльність, яка здійснюється у суспільстві в цілому.

Самодетермінація злочинності – обумовленість злочинності притаманним їй як системно-структурному утворенню зв’язками та залежностями, які підтримують або посилюють її відтворення в конкретних умовах місця та часу.

Система навчальної дисципліни кримінології – структура та порядок розташування тем навчального курсу кримінології.

Ситуаційний тип злочинця – особа, яка вчинила злочин під впливом несприятливої зовнішньої ситуації за загальної позитивної спрямованості, якою характеризується вся її попередня поведінка.

Ситуація злочину – сукупність усіх обставин, які вплинули на рішення особи вибрати злочинний варіант поведінки. За обсягом своєї дії ситуація може бути локальною (якщо виникають умови для вчинення злочину лише щодо однієї особи чи вузького кола осіб) та універсальною (стосується багатьох). За джерелом виникнення прийнято розрізняти ситуації, створені людьми, і які викликані стихійними силами природи. Можливі і змішані ситуації – пов’язані як з діями людей, так і з проявом природних сил.

Соціальна адаптація – комплекс правових, економічних, організаційних, соціально-психологічних та інших заходів, які здійснюються щодо звільнених осіб з метою пристосування до умов соціального середовища, захисту їх прав і законних інтересів.

Соціальна профілактика – діяльність, спрямована на запобігання аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров’я дітей та молоді та запобігання такому впливу.

Соціальна реабілітація – діяльністьо, спрямована на відновлення морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, їх соціальних функцій, проведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами.

Соціологічний напрям у кримінології – концепція, яка при з’ясуванні детермінант злочинності приділяє основну увагу екзогенним факторам, а також вивченню масових соціальних явищ.

Спрямованість особи – сукупність стійких мотивів, які визначають діяльність особи, а також її інтересів, переконань, ідеалів.

Спрямованість особи антисуспільна – домінування в структурі особи властивостей, які зумовлюють її протиправну поведінку.

Стан злочинності – абсолютна кількість злочинів і осіб, які їх учинили, на певній території за певний період часу.

Статистика правова – наука, яка вивчає правопорушення: їх структуру, динаміку, чинники, заходи боротьби з ними.

Стигматизація – процес та результат нав’язування особі ярлика злочинця.

Стійкість злочинності – співвідношення рецидивної і первинної злочинності.

Структура злочинності – внутрішня будова і зв’язок складових частин злочинності.

Суб’єкти профілактики злочинів – державні органи, юридичні та фізичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у боротьбі зі злочинністю.

Судимість – правовий стан особи, який виникає у зв’язку з засудженням її судом до конкретної міри покарання за вчинений нею злочин і тягне настання для неї певних негативних наслідків.

Суїцид – навмисне, заздалегідь обдумане, добровільне позбавлення себе життя будь-яким способом.

Суїцидологія – наука про самогубства як соціальне явище, їх причини та умови.

Суспільна небезпека особи злочинця – одна з основних її властивостей, яка виражається у характері та ступені тяжкості вчиненого злочину.

Суспільна небезпечність злочинності – ознака злочинності, яка проявляється у заподіянні нею шкоди суспільству.

Тенденція злочинності – напрям, в якому здійснюється розвиток злочинності або окремих її видів (збільшення, зменшення, стабілізація).

Теорія аномії – пояснює злочинність дезорганізованістю суспільства, що породжує руйнацію системи соціальних норм як регуляторів поведінки.

Теорія відчуження – вважає, що злочини є результатом відходу особи від нормального життя в суспільстві.

Теорія диференціальної асоціації – стверджує, що злочинній поведінці індивіди навчаються у тих, з ким вони контактують.

Теорія множинності факторів злочинності – визнає причиною злочинів не якесь одне явище, а цілу низку факторів: кліматичних, економічних, соціальних, психологічних, культурологічних тощо.

Теорія науково-технічного прогресу – визнає індустріалізацію, урбанізацію, міграцію, автомобілізацію криміногенними явищами, які детермінують злочинність.

Теорія небезпечного стану – вбачає у деяких осіб внутрішню готовність до вчинення злочинів. Прихильники цієї теорії вважають, що небезпечний стан – явище не юридичне, а медичне, яке треба лікувати клінічними методами.

Теорія природженого злочинця – концепція причини злочинності, що обґрунтовує біологічну схильність частини людей до вчинення злочинів.

Теорія соціального інтеракціонізму – пояснює, що девіантну поведінку визначає група, що диктує норми такої поведінки. Прихильники цієї теорії сформулювали два висновки: по-перше, кожне суспільство само визначає поведінку, яка кваліфікується як девіантна; по-друге, реакція з боку суспільства навіть при великому поширенні девіантності може бути спрямована не на всі, а лише на окремі види такої поведінки.

Теорія соціальної дезорганізації – вбачає причини злочинності у природній аномії (безнормативність сучасної цивілізації).

Теорія соціальної превенції – вимагає застосування превентивних заходів до осіб, які становлять потенційну загрозу для суспільства, стверджує, що реальним засобом боротьби зі злочинністю є застосування жорстокого покарання.

Теорія Фрейда – психологічна концепція джерела людської активності, одним з елементів якої є гіпотеза щодо непримиримого конфлікту свідомих та несвідомих потягів як природної причини злочинності.

Тіньова економіка – господарська, комерційна та інша економічна діяльність, що є прихованою від офіційного обліку та контролю.

Транснаціональна злочинність – сукупність учинених за певний період злочинів, які завдали шкоду інтересам двох і більше держав, і відповідальність за які передбачена нормами міжнародного права та національного кримінального законодавства.

Узагальнюючі показники злочинності – відносні або середні показники злочинності, що характеризують усю або певну частину сукупності статистичних даних про злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності, результати профілактичної діяльності.

Умови злочинності – сукупність явищ, що сприяють її виникненню та існуванню.

Умови злочинності об’єктивні – недоліки організаційного, правового, технічного характеру, що підтримують або сприяють дії об’єктивних та суб’єктивних причин злочинності.

Умови злочинності суб’єктивні – це демографічні та соціально-психологічні особливості населення (риси характеру, вік, стать та ін.).

Установка асоціальна – деформація свідомості особи, внаслідок якої вона не в змозі утриматися від правопорушень.

Установка кримінальна – зумовлена попереднім життєвим досвідом схильність особи до вчинення злочинів.

Фактори злочинності – явища і процеси, які детермінують злочинність та її відтворення.

Факторний комплекс злочинності – група однорідних, тісно пов’язаних між собою явищ, що здійснюють схожий за характером вплив на злочинність.

Феноменологія злочинності – напрям кримінологічних досліджень, загальний опис, характеристика, класифікація та прогнозування злочинності, її соціальні наслідки, стан та розвиток.

Форми взаємодії суб’єктів профілактики – 1) спільне вивчення стану злочинності та інших правопорушень на території обслуговування; 2) розроблення і реалізація спільних заходів запобігання злочинів; 3) спільні перевірки стану боротьби зі злочинністю на окремих об’єктах чи в населених пунктах; 4) підвищення кваліфікації осіб, які здійснюють профілактичну діяльність; 5) обговорення результатів застосування заходів запобігання правопорушенням; 6) обмін інформацією, що становить взаємний інтерес.

Фрустрація – конфліктний, емоційний стан, викликаний непереборними для індивіда труднощами, перешкоди у процесі досягнення цілі, зруйнування планів, надій; переживання великої невдачі.

Функції кримінології – 1) діагностична (описова), тобто виявлення і фіксація певних фактів соціальної дійсності, відображення їх властивостей; 2) пояснювальна, тобто розкриття на основі емпіричних даних і теоретичних положень суті об’єктів, що вивчаються, зокрема, закономірностей розвитку злочинності, формування особи злочинців, функціонування системи запобігання злочинів; 3) прогностична, тобто передбачення стану кримінологічно значимих явищ та процесів, особливостей їх протікання у майбутньому; 4) прикладна, тобто озброєння усіх суб’єктів профілактики злочинів науковими знаннями для підвищення ефективності їхньої діяльності.

Характер – сукупність стійких ціннісно-орієнтаційних та поведінкових якостей особи, тип поведінки особи.

Характер злочинності – кримінологічний показник, за допомогою якого визначається число найбільш небезпечних (тяжких) злочинів у структурі злочинності, а також характеристикою особи злочинців. Характер злочинності виявляється через її структуру.

Хвиля злочинності – значні коливання її рівня та структури залежно від пори року.

«Чорна» економіка – частина тіньової економіки, безпосередньо пов’язана зі злочинністю (наркобізнес, порнобізнес).

Чинність закону – обов’язковість виконання закону, обмежена певним часом, простором і колом осіб, на яких він поширюється.

Шкода майнова – знищення або зменшення майнового блага, яке охороняється законом, що спричинило для потерпілого певні невигідні матеріальні наслідки (збитки).

Школа соціального захисту – теорія, яка виступає проти принципу помсти за злочини, вважаючи, що вони зумовлені несправедливістю, яка існує у суспільстві. Тому ця проблема не вичерпується лише покаранням правопорушників.

Ювенальна кримінологія – досліджує злочинність неповнолітніх, її специфічні чинники, а також заходи профілактики.

Ювенальна юстиція – спеціалізована система правосуддя для неповнолітніх.

Юридична конфліктологія – галузь знань, що вивчає природу правових конфліктів, шляхи їх запобігання і механізми виникнення та розв’язання.

Ядро злочинності – сукупність тих видів злочинів, які складають найбільшу частку серед усієї злочинності і залишаються стабільними або мало змінюються у часі і просторі.

7. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова

1. Нормативно-правові акти

1. Віденська декларація про злочинність та правосуддя: відповіді на виклики ХХІ століття: Організація Об’єднаних Націй; Декларація, Міжнародний документ від 17 квітня 2000 р. [Електронний ресурс] // www.zakon2.rada.gov.ua.

2. Декларація Організації Об’єднаних Націй про злочинність і суспільну безпеку: Організація Об’єднаних Націй; Декларація, Міжнародний документ від 12 грудня 1996 р. // Официальные отчеты Генеральной Ассамблеи ООН: пятьдесят первая сессия. Дополнение № 49. – С. 180-182.

3. Загальна декларація прав людини: Організація Об’єднаних Націй; Декларація, Міжнародний документ від 10 грудня 1948 р. // Офіційний вісник України. – 2008. – № 93. – Ст. 3103.

4. Керівні принципи запобігання злочинності серед неповнолітніх: Організація Об’єднаних Націй; Принципи, Міжнародний документ від 14 грудня 1990 р. // Права человека. Сборник международных договоров. – Т. 1. – Нью-Йорк - Женева, 1994.

5. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції: Організація Об’єднаних Націй; Конвенція, Міжнародний документ від 31 жовтня 2003 р. // ВВР України. – 2007. – № 49. – Ст. 2048.

6. Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності: Організація Об’єднаних Націй; Конвенція, Міжнародний документ від 15 листопада 2000 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – № 14. – Ст. 1056.

7. Конституція України: Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

8. Кримінальний кодекс України: Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

9. Попередження злочинності та кримінальне правосуддя у контексті розвитку: реалізації та перспективи міжнародного співробітництва: Організація Об’єднаних націй; Резолюція, Міжнародний документ від 7 вересня 1990 р. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. – К.: Школяр, 1999.

10. Про засади запобігання та протидії корупції: Верховна Рада України; Закон від 7 квітня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 40. – Ст. 404.

11. Про Концепцію державної політики у сфері боротьби з організованою злочинністю: Президент України, Указ від 21 жовтня 2011 р. // Офіційний вісник України. – 2011. – № 29. – Ст. 1138.

12. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Верховна Рада України; Закон від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.

13. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Верховна Рада України; Закон від 30 червня 1993р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.

14. Рамкова Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочинності: Організація Об’єднаних націй; Конвенція, Міжнародний документ від 21 липня 1997 р. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. – К.: Школяр, 1999.

15. Рекомендації відносно міжнародного співробітництва в галузі запобігання злочинності та кримінального судочинства в контексті розвитку: Організація Об’єднаних націй; Рекомендації, Міжнародний документ від 14 грудня 1990 р. [Електронний ресурс] // www.zakon2.rada.gov.ua.

2. Рекомендована література

16. Абросімова Ю.А. Кримінально-психологічні особливості злочинності неповнолітніх на загальному та регіональному рівнях / Ю.А. Абросімова // Часопис Київського університет права. – 2007. – № 1. – С. 156-162.

17. Александров Ю.В. Кримінологічна характеристика та попередження злочинності неповнолітніх / Ю.В. Александров // Кримінологія і профілактика злочинів. – К., 2000. – С. 52-64.

18. Александров Ю.В. Кримінологія: курс лекцій / Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002. – 295 с.

19. Андрушко П.П. Корупційні правопорушення та корупційні злочини як їх різновид: співвідношення і диференціація відповідальності за їх вчинення / П.П. Андрушко // Право України. – 2010. – № 9. – С. 90-101.

20. Бандурка А.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: монография / А.М. Бандурка, Л.М. Давыденко. – X.: Основа, 2003. – 367 с.

21. Баронин А.С. Психологический профиль убийц. Пособие по криминальной психологии и криминалистике / А.С. Баронин. – К.: Паливода А.В., 2001. – 175 с.

22. Баулін Ю. Загальні положення державної політики щодо боротьби зі злочинністю в Україні / Ю. Баулін // Право України. – 2012. – № 1-2. – С. 228-231.

23. Білецький В. Фіктивне підприємництво і економічна злочинність / В. Білецький // Право України. – 1997. – № 5. – С. 34-37.

24. Блажківський Є. Актуальні питання боротьби зі злочинністю (Ситуація в Києві) / Є. Блажківський // Вісник прокуратури. – 2007. – № 3. – С. 23-27.

25. Бойко А. Організована економічна злочинність у період переходу України до ринкової економіки / А. Бойко // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Випуск 46. – С. 169-177.

26. Борисов В. Сучасна політика держави у сфері боротьби зі злочинністю та її кримінально-правовий напрям / В. Борисов // Право України. – 2012. – № 1-2. – С. 232-242.

27. Будз В. Визначення поняття особистості жінки-рецидивістки: деякі проблеми / В. Будз // Право України. – 2006. – № 10. – С. 100-104.

28. Волобуєв А. Протидія легалізації майна, здобутого злочинним шляхом / А. Волобуєв // Вісник прокуратури. – 2003. – № 1. – С. 53-56.

29. Герасименко Л.В. Особливості детермінації злочинної поведінки неповнолітніх / Л.В. Герасименко // Науковий вісник Київ. нац. ун-ту внутр. справ. – 2006. – № 2. – С. 130-134.

30. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений: учеб. пособие / В.В. Голина. – Киев: УМК ВО, 1989. – 72 с.

31. Голіна В. Теоретичні та прикладні проблеми втілення кримінологічної політики в Україні / В. Голіна // Право України. – 2009. – № 7. – С. 24-30.

32. Голіна В.В. Запобігання злочинності в Україні: навч. посіб. / В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська. – X.: Нац. юрид. акад., 2007. – 107 с.

33. Голіна В.В. Попередження злочинності: конспект лекцій / В.В. Голіна. – Х.: Укр. юрид акад., 1994. – 40 с.

34. Головкін Б. Кримінологічні засоби забезпечення безпеки від корисливої насильницької злочинності та її проявів / Б. Головкін // Право України. – 2011. – № 1. – С. 240-246.

35. Головкін Б. Типологія корисливих насильницьких злочинців / Б. Головкін // Право України. – 2010. – № 7. – С. 144-150.

36. Гримайло В. Неоднорідне психічне ставлення особи до обставин, вчиненого нею: загальна постановка проблеми / В. Гримайло // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 5. – С. 137-142.

37. Гришко О. Кримінологічна характеристика корисливих злочинів, вчинених щодо осіб похилого віку / О. Гришко // Право України. – 2011. – № 8. – С. 309-315.

38. Губанова О. Особистість ґвалтівника: щодо статі злочинця / О. Губанова // Право України. – 2007. – № 6. – С. 122-126.

39. Гуславський В.С. Співробітництво у правоохоронній сфері: Україна та Співдружність Незалежних Держав: монографія / В.С. Гуславський; за ред. О.М. Бандурки. – X.: НУВС, 2005. – 364 с.

40. Данилюк С.Е. Борьба с организованной преступностью: опыт международного сотрудничества / С.Е. Данилюк // Вопросы криминологии, криминалистики и судебной экспертизы. – 1997. – № 12.

41. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку / И.Н. Даньшин. – X.: Право, 1998. – 75 с.

42. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии: монография / И.Н. Даньшин. – X.: Прапор, 2005. – 224 с.

43. Даньшин И.Н. Преступность в сфере экономики: некоторые уголовно-правовые и криминологические вопросы / И.Н. Даньшин // Актуальные проблемы формирования правового государства. – X., 1990.

44. Даньшин І.М. Усталені форми злочинності (кримінологічний нарис) / І.М. Даньшин. – Х.: Акта, 2002. – 147 с.

45. Джужа О. Джерела кримінологічної інформації про стан злочинності в Україні / О. Джужа, Д. Голосніченко, А. Кирилюк // Право України. –2003. – № 12. – С. 65-70.

46. Джужа О. Кримінологічна експертиза як один з напрямів кримінологічної інформації / О. Джужа, А. Кирилюк // Право України. – 2003. – № 10. – С. 95-100.

47. Джужа О.М. Кримінологія: навчальний посібник / О.М. Джужа, Ю.Ф. Іванов. – К.: Вид. Паливода А.В., 2006. – 264 с.

48. Джужа О.М. Кримінологія. Альбом схем (Загальна та Особлива частини): навч. посіб. / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв, В.В. Василевич; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: НАВСУ, 2000. – 94 с.

49. Джужа О.М. Місце і роль кримінологічних досліджень у протидії економічній злочинності в Україні / О.М. Джужа, С.С. Чернявський // Наук. вісник НАВСУ. – 2005. – № 1. – С. 89-95.

50. Джужа О.М. Проблема потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспект): навч. посіб. / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 51 с.

51. Джужа О.М. Проблеми кримінальної віктимології (кримінологічний, психологічний та пенітенціарні аспекти): монографія / О.М. Джужа, Є.М. Моісеєв. – К.: НВТ «Правник»; Нац. акад. внутр. справ України, 1998. – 84 с.

52. Джужа О.М. Сучасний погляд на розвиток кримінології / О.М. Джужа, А.В. Кирилюк // Право України. – 2003. – № 2. – С. 97-101.

53. Добродумов П. Антикорупційна політика як функція держави / П. Добродумов // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 9. – С. 54-59.

54. Загально-соціальна і спеціальна профілактика наркоманії та ВІЛ/СНІДу: навч.-метод. посіб. / О.М. Джужа, О.Ф. Гіда, Г.І. Піщенко, С.М. Корецький; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: НАВСУ, 2004 – 80 с.

55. Закалюк А. Концептуальне бачення сучасної кримінологічної ситуації в Україні та шляхів актуалізації кримінології в українському суспільстві / А. Закалюк // Право України. – 2009. – № 7. – С. 6-16.

56. Закалюк А. Теоретична характеристика та обґрунтування системи державної протидії проявам злочинності / А. Закалюк // Право України. – 2012. – № 1-2. – С. 216-227.

57. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007-2008.

58. Зелінський О.Ф. Кримінологія: навч. посіб. / О.Ф. Зелінський. – X.: Рубікон, 2000.

59. Зелінський О.Ф. Методика кримінологічних досліджень / О.Ф. Зелінський. – X., 1992.

60. Ильницкий А.Е. Криминологические аспекты приватизации / А.Е. Ильницкий, С.Н. Балина // Преступность в Украине. – 1994.

61. Іванов Ю.Ф. Кримінологія: навч. посіб. – Вид. 2-е, допов. та перероб. / Ю.Ф. Іванов, О.М. Джужа. – К.: Вид. Паливода А.В., 2008. – 292 с.

62. Калмик М.І. Правова статистика: навч. посіб. / М.І. Калмик – К.: Атіка, 2004. – 240 с.

63. Кваша О.О. Організатор злочину: кримінально-правове та кримінологічне дослідження / О.О. Кваша. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 213 с.

64. Клюєв О. Загальнотеоретичний аналіз видів профілактичної діяльності на місцевому рівні / О. Клюєв // Право і безпека. – 2004. – № 3.

65. Колб О.Г. Кримінологія. Довідник термінів, основні визначення, рекомендовані джерела: навч. посіб. / О.Г. Колб, М.М. Яцишин, О.В. Крикунов. – Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – 467 с.

66. Коноваленко О. Корисливо-насильницькі злочини проти власності: їх кількісно-якісний аналіз / О. Коноваленко // Право України. – 2006. – № 2. – С. 70-73.

67. Коноваленко О. Особа злочинця корисливо-насильницької спрямованості: кримінологічна характеристика і типологія / О. Коноваленко // Право України. – 2006. – № 4. – С. 75-78.

68. Коноваленко О. Рівень і тенденції корисливо-насильницьких злочинів проти приватної власності / О. Коноваленко // Право України. – 2007. – № 2. – С. 78-82.

69. Копетюк М.І. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства щодо неповнолітніх: монографія / М.І. Копетюк. – Луцьк: Вежа, 2006. – 154 с.

70. Косюта М.В. Додержання законів у сфері економіки України: актуальні проблеми прокурорського нагляду / М.В. Косюта. – Одеса: Юридична література, 2000. – 264 с.

71. Кравчук С. Організована злочинність у сфері економіки України: проблеми припинення та шляхи їх вирішення / С. Кравчук // Право України. – 2011. – № 8. – С. 301-308.

72. Кравчук С. Прийняття і реалізація Концепції боротьби зі злочинністю у сфері економіки – шлях до припинення економічної злочинності / С. Кравчук // Право України. – 2010. – № 7. – С. 151-156.

73. Криминология: приглашение к дискуссии: монография / А.В. Беляба, Э.В. Виленская, Э.А. Дидоренко, Б.Г. Розовский. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. – 318 с.

74. Кримінологічна віктимологія: навч. посіб. / Є.М. Моісеєв, О.М. Джужа, В.В. Василевич [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.

75. Кримінологічні проблеми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті: досвід конкретно-соціологічного дослідження: монографія / В.В. Голіна, В.П. Ємельянов, В.Д. Воднік [та ін.]; за заг. ред. В.В. Голіни та В.П. Ємельянова. – Х.: Право, 2006. – 292 с.

76. Кримінологія: навч. посіб. / О.М. Джужа, В.В. Василевич, О.Г. Колб [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2010. – 312 с.

77. Кримінологія: навч.-метод. посіб. / В.В. Василевич, Т.Л. Кальченко, Н.В. Кулакова [та ін.]; за заг.ред. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2008. – 316 с.

78. Кримінологія і профілактика злочинів: курс лекцій: у 2-х кн. Загальна частина / Ю.В. Александров, А.П. Гаврилишин, О.М. Джужа [та ін.]; за ред. В.Г. Лихолоба. – К.: УАВС, 1996.

79. Кримінологія і профілактика злочинів: курс лекцій: у 2-х кн. Особлива частина / Ю.В. Александров, А.П. Гаврилишин, О.М. Джужа [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 201 с.

80. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська [та ін.]; за ред. В.В. Голіни. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Х.: Право, 2009. – 288 с.

81. Круміна М.В. Вчинення вбивства та тілесних ушкоджень з необережності: сучасний стан і тенденції / М.В. Круміна, Ю.Ф. Іванов // Право України. – 2005. – № 11. – С. 91-95.

82. Круміна М.В. Причини та умови, що призводять до заподіяння смерті і тілесних ушкоджень з необережності / М.В. Круміна // Право України. – 2006. – № 4. – С. 78-81.

83. Кулик О. Кримінологічний аналіз злочинності в Україні:

Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями: