Односкладні речення. Односкладними називаються речення, у яких суб’єкт і предикат думки зосереджені в одному слові, що є головним організуючим членом

Односкладними називаються речення, у яких суб’єкт і предикат думки зосереджені в одному слові, що є головним організуючим членом, співвідносним за формою з підметом або присудком двоскладного речення. Можуть бути поширеними і непоширеними, повними і неповними, ускладненими і неускладненими, а також виступати частинами складних речень. Ці речення не можуть мати другого головного члена.

Головний член в односкладних реченням може виражатися дієсловом (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні), іменником (називні або номінативні), прислівником (безособові).

За формою вираження головного члена односкладні речення поділяють на:

1) означено-особові, в яких присудок виражений дієсловом, що особовим закінченням вказує на конкретну (1-шу чи 2-гу) особу однини (я, ти): Відмикаю світанок скрипичним ключем (Л.Костенко);

2) неозначено-особові речення вказують на особу неозначено, а присудок виражений дієсловом у формі 3-ої особи множини (вони): Сіяли всю ніч (О.Гончар);

3) в узагальнено-особових реченнях дія може стосуватися будь-кого, а присудок виражений 2-ою особою: Шануйте здобуте трудом поколінь, помножте його у пошані (М.Нагнибіда);

4) безособовими називаються такі односкладні речення, у яких дія або стан мисляться як незалежні від носія стану чи діяча. Головним членом може бути:

- безособове дієслово: Почало світати. Дихалося вільно;

- особове дієслово, вжите в безособовому значенні: Пахне липою;

- прислівник: Тихо навкруги, мертво;

- дієприкметникова форма на –но, -то: Вже складено іспити;

- словом НЕМАЄ: Надворі вітру немає;

- інфінітивом з допоміжними словами варто, можна, треба, не слід, доцільно, неможливо: Треба добре скласти іспити;

5) номінативними називаються односкладні речення, що називають предмети і явища без вказівки на дію чи процес, які можуть стосуватися їх. Головним членами виступають іменники у Н.в. або кількісно-іменні словосполучення: Ніч і тиша. Плескіт весел. Багато сонця. Семантична суть таких речень полягає у тому, що вони стверджують буття (наявність, існування) предметів або явищ. Вони можуть бути поширені і непоширені. Найчастіше поширюються означенням: Весна... Рання весна!