Пропорційна в.система, її вплив на структуру парламенту

Всі пропорційні виборчі системи, які застосовуються у 18 країнах ЄС, можна класифікувати за декількома критеріями:

1) за величиною виборчих округів – у більшості країн ЄС депутати парламенту (нижніх палат) обираються в декількох багатомандатних виборчих округах, і лише у Словаччині та Нідерландах вибори проводяться у загальнодержавному багатомандатному окрузі;

2) за ступенем «персоніфікованості» пропорційної системи – а) на пропорційні виборчі системи з преференційним голосуванням – розподіл мандатів між кандидатами від партій здійснюється не в порядку черговості, визначеної списком, а залежно від того, скільки голосів на свою підтримку отримав кожний кандидат від партії (Бельгія, Греція, Естонія, Латвія, Люксембург, Кіпр, Нідерланди, Польща, Словенія, Фінляндія, Швеція); б) на

пропорційні системи, за яких партії самі визначають, чи варто надавати виборцям право визначати порядок проходження кандидатів (ця система виборів застосовується лише у Данії, її особливості описано в Таблиці 1); в) на пропорційні виборчі системи з голосуванням переважно за закриті списки – надані виборцями преференції окремим кандидатам можуть

змінити визначений порядок проходження кандидатів лише у випадку, якщо рівень підтримки кандидата є досить високим – 10% голосів за партію (Словаччина і Чехія); г) на пропорційні виборчі системи з голосуванням за закриті списки; виборці не впливають на визначений партійним списком порядок проходження кандидатів до парламенту або палати (Австрія, Іспанія, Італія, Португалія);

3) за рівнем (стадіями) розподілу мандатів між партіями: а) на пропорційні системи з розподілом мандатів безпосередньо в округах, в яких проводились вибори (Бельгія, Естонія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Фінляндія, Чехія); б) на пропорційні системи з розподілом нерозподілених мандатів (у тому числі

«компенсаційних», «вирівнювальних» мандатів, які компенсують диспропорційність системи у невеликих округах) на вищому – регіональному та/або загальнодержавному – рівні (Австрія, Греція, Данія, Словенія, Швеція);

4) за способами розподілу нерозподілених мандатів між партіями: а) з розподілом нерозподілених мандатів на основі методу д’Ондта – шляхом ділення невикористаних голосів кожної партії на послідовний ряд чисел – 1; 2; 3; 4 і т.д., і передачі мандатів тим партіям, які в результаті ділення отримали найбільші залишки (Австрія, Греція, Естонія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Словенія, Фінляндія (особливості застосування методу д’Ондта в Фінляндії розкрито в Таблиці 1), Чехія); б) з розподілом нерозподілених мандатів на основі методу Сен_Лагю – шляхом ділення невикористаних голосів кожної партії на послідовний ряд непарних чисел – 1; 3; 5; 7 і т.д., і передачі мандатів тим партіям, які в результаті ділення отримали найбільші залишки (на етапі розподілу мандатів між округами – Данія, Латвія, Литва (в пропорційній складовій змішаної системи); в) з розподілом нерозподілених мандатів на основі модифікованого методу Сен_Лагю – шляхом ділення невикористаних голосів кожної партії на послідовний ряд непарних чисел, однак поділ починається не з одиниці, а з 1,4; 3; 5; 7 і т.д., і передачі мандатів тим партіям, які в результаті ділення отримали найбільші залишки (Швеція); г) з розподілом мандатів на основі «датського методу» – шляхом ділення невикористаних голосів на такі дільники: 1, 4, 7, 10, 13, 16 і т.д. (цей метод застосовується на завершальному етапі поділу нерозподілених мандатів в Данії); д) з розподілом вільних мандатів за методом найбільших залишків (Італія, Кіпр, Словаччина); 5) за способом визначення партій, які допускаються до участі у розподілі

мандатів в округах: а) до участі у розподілі мандатів допускаються партії, які отримали на свою підтримку кількість голосів, яка дорівнює виборчій квоті Т.Хера – кількості голосів за всі партії, поділену на кількість мандатів (Австрія– на етапі розподілу мандатів в регіонах; Греція – на проміжному та остаточному етапах розподілу мандатів; Естонія – на першому етапі розподілу мандатів; Кіпр – на першому етапі розподілу місць в парламенті; Нідерланди); б) до участі у розподілі мандатів допускаються партії, які отримали на свою підтримку кількість голосів, яка дорівнює виборчій квоті Друпа – кількості голосів за всі партії, поділену на кількість мандатів плюс один (Греція – на першому етапі перерозподілу мандатів; Люксембург); в) до участі у розподілі мандатів допускаються партії, які отримали

встановлений відсоток голосів виборців на свою підтримку

Депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів, зібраного кожного з них в межах виб. округу. Вперше було використано в Бельгії 1889 р.

Виб. бар’єр – Мін. кількість голосів, яку повинна набрати партія для того щоб бути допущеною до розподілу мандатів. Для пол. партій і пол. блоків в деяких країнах може бути різний виб. бар’єр.

Позитиви ПВС:

· адекватність;

· забезпечення представництва меншості;

· принцип партійності;

· гнучкість;

· мякість;

· прозорість.

Недоліки ПВС:

· проблема більшості;

· проблема безпосереднього контакту з виборцями;

· проблема відчуження партій від суспільства;

· проблема критеріїв відбору до парт. Списку;