Кількісний склад сучасних парламентів

Чисельність парламентів та їхніх палат відбиває певні закономірності. По-перше, кількісний склад нижніх палат практично завжди є більшим і навіть значно більшим, ніж у верхніх палатах. По-друге, чисельність нижніх палат певною мірою відповідає кількості населення тієї чи іншої країни, хоча така залежність відносна. Так, в Європі найменш чисельними є парламенти в таких країнах, як Ісландія, Кіпр, Люксембург і Мальта. Вони налічують від 60 до 80 депутатів. До складу парламентів Латвії, Естонії, Молдови і Словенії входять від 90 до 101 депутата. Від 130 до 200 депутатів мають парламенти або нижні палати парламентів Австрії, Данії, Ірландії, Литви, Нідерландів, Норвегії, Чехії, Словаччини, Фінляндії, Швейцарії та Югославії. Склад парламентів (нижніх палат) Албанії, Бельгії, Болгарії і Португалії визначений у межах від 201 до 260 депутатів. У решті країн з відносно невеликим населенням можна знайти значно вищі цифри. Зокрема, у Швеції до складу представницького органу входять 349 депутатів, в Угорщині — 386.

Найчисельнішими за складом є нижні палати парламентів США (435), Росії (450), Польщі (460), Японії (512), Франції (577), Італії (630), Великобританії (650) та ФРН (662 депутати). Верхні палати парламентів деяких з цих країн також мають значний чисельний склад. Наприклад, в Японії, Італії та Франції вони нараховують відповідно 252, 315 і 319 депутатів

Одна з особливостей верхніх палат парламентів у країнах з федеративною формою державного устрою полягає в тому, що палати, які є органами призначеного представництва, мають невеликий кількісний склад.

Так, у сенаті парламенту Канади нараховується 112 місць. Водночас у палаті громад (нижня палата) засідають 295 депутатів. Ще більша диспропорція між кількісним складом палат парламенту ФРН.

Незначна кількість місць у верхніх палатах, які формуються за принципом рівного представництва кожного з суб'єктів федерації. Наприклад, у верхній палаті парламенту Швейцарії лише 46, Австралії — 76 депутатів. Не можна визнати чисельним і сенат конгресу США, до складу якого входять 100 членів. Характерною рисою такого представництва є, як зазначалося, ігнорування чисельністю населення суб'єктів федерацій

20 порядок формування парламентів

Порядок формування парламентів залежить від їх структури.Як правило однопалатні парламенти обирає населення. А в двопалатному парламенті нижня палата обирається населенням, а верхня палата формується способом, передбаченим законодавством країни.

Члени нижньої палати як правило називаються депутатами, народними представниками, а верхньої – сенаторами. До складу парламенту інколи входять їх заступники (наприклад, в Бразилії у кожного сенатора є два заступники).

В деяких федеративних державах до складу парламенту входять також делегати від територій, володінь, федерального округу, асоційованих держав, які не є суб’єктами федерації (США).

Депутати нижньої палати і однопалатного парламенту обираються як правило строком на 4-5 років (у США палата представників обирається на 2 роки, палата депутатів Мексики – на 3 роки, Національні збори Франції – на 5 років, Палата Представників в Японії – на 4 роки) безпосередньо громадянами або шляхом багатоступеневих виборів (Китай).

Частина членів парламенту можуть обиратися непрямими виборами (Бутан, Свазіленд).

В деяких країнах резервуються місця для представників певних релігій, національностей, а також для жінок. Ці місця заміщаються шляхом непрямих виборів (для жінок – в Бангладеш, для послідовників індуських релігій – в Пакистані, для ассирійців – в Ірані).

В Єгипті, наприклад, половина місць резервується для депутатів – робітників і селян, які обираються громадянами разом з іншими групами населення.

Президент Єгипту може призначати в парламент не більше десяти осіб, які мають особливі заслуги перед державою.В Данії є фіксоване представництво від Фарерських островів і від Гренландії (по 2 особи), в Китаї – від армії.

В Бутані, Тонга, Брунеї в однопалатних парламентах значну кількість міст займають особи за посадою – які знаходяться на службі у короля чи представника знаті.

Верхня палата формується різними способами: шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, заняття місця в парламенті за посадою.

Прямі вибори сенаторів громадянами передбачені в США (по два сенатори від штату), Бразилії (по три), в Італії (не менше семи від області), Японії, Румунії та ін.

Шляхом непрямих виборів формується сенат у Франції, де виборчу колегію в кожному регіоні складають члени нижньої палати від даного регіону і радники різних муніципальних органів.

В Індії члени верхньої палати обираються законодавчими зборами штатів.

В Іспанії поєднуються прямі і непрямі вибори, оскільки одна частина сенаторів обирається безпосередньо громадянами, а інша частина – представницькими органами автономій.

Так само в Бельгії частина сенаторів обирається населенням, а інша частина – провінційними радами. Повністю главою держави члени верхніх палат призначаються у Канаді, Йорданії, Таїланді, Ямайці, Барбадосі, Белізі (в багатьох з них генерал-губернатором – представником корони Великобританії). Глава держави може також призначати декілька членів верхньої палати. В Зімбабве частина сенаторів обирається нижньою палатою, а частина призначається Президентом.В Німеччині члени верхньої палати призначаються урядами земель.

Термін повноважень палат може збігатися, але як правило термін повноважень вищої палати є більшим. Так, Сенат Франції обирається на 9 років, Палата Радників Японії – на 6 років. Нижня палата і однопалатний парламент переобираються повністю.

До верхньої палати часто застосовується принцип ротації, сенатори обираються на більш довгий термін і палата обновлюється частинами (в США на 6 років з обновленням на одну третю кожні 2 роки, у Франції з обновленням на одну третю кожні 3 роки, в Японії на половину кожні 3 роки).

Законодавство більшості країн встановлює різні вікові цензи для обрання членів верхньої та нижньої палат парламенту.

Так, депутатами до нижньої палати парламенту Італії може бути обраний громадянин після досягнення 25 років, а до верхньої палати – після досягнення 40 років. У США відповідно – 25 та 30 років, у Франції – 23 та 35 років. Кількісний склад парламенту визначається у конституціях та інших нормативних актах. Конституції деяких держав встановлюють верхню та нижню межі кількісного складу парламенту