Тарифікація. Побудова тарифікаційної системи

Тарифікація є найважливішим елементом у погодженні інтересів сторін страхових відносин. На страховий тариф покладено вирішення суперечливого завдання: з одного боку, його мінімізація для можливості здійснення страхування широкому колу страхувальників, з іншого – його максимізація для можливості забезпечення значних обсягів страхової відповідальності.

Окрім того, страховий тариф визначає фінансову стійкість ведення страхової справи. Від страхових тарифів залежить ефективність страхових відносин між страховиком і страхувальником, а також весь економічний добробут страхової компанії. Адже саме він формує страховий фонд для здійснення страхових виплат, який має обмежені джерела свого створення. Саме він забезпечує відшкодування витрат на фінансування превентивних заходів, на ведення страхової справи та отримання прибутку страховиком.

Побудова тарифікаційної системи базується на визначенні страхового тарифу. Страховий тариф виражає ціну страхової послуги, його розмір має забезпечити відшкодування витрат при настанні страхового випадку, має бути достатнім для покриття всіх витрат страховика та забезпечення певного рівня прибутковості, має підтримувати еквівалентність страхових інтересів страхувальника та страховика. Тарифна ставка є адекватним грошовим виразом зобов’язань страховика за укладеними договорами страхування і встановлюється за допомогою актуарних розрахунків. Базовий страховий тариф – базова тарифна брутто-ставка, що розраховується актуарієм для правил страхування за відомою статистикою і пропонується страхувальнику в складі цих правил. Входить до складу тарифного довідника страховика. Брутто-ставка складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка виражає ціну страхового ризику: пожежі, повені, вибуху і т.д. Навантаження показує витрати страховика з організації і проведення страхування, включає відрахування до запасних фондів, містить елементи прибутку. В основі побудови нетто-ставки лежить ймовірність прояву ризику.