Організація валютного регулювання

В Україні валютне регулювання базується на Конституції Украї­ни та Законі України «Про Національний банк України», Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р., а також нормативних актах НБУ, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю. Свого часу Україна як незалежна держа­ва заявила про прагнення забезпечити конвертованість національ­ної валюти, підписавши ще в 1992 р. статті Угоди Міжнародного ва­лютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов'язання щодо організації власної валютної системи, передбачені статтею XIV Ста­туту МВФ. 24 вересня 1996 р. Україна заявила про прийняття зобо­в'язань за статтею VIII Статуту МВФ, що свідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними опера­ціями.

Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжна­родних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Ринкове і державне валютне регулювання доповнюють одне одного: при цьому ринкове регулювання основане на конку­ренції й породжує стимули розвитку; відповідно валютне регулюван­ня спрямоване на визначення негативних наслідків ринкового регу­лювання валютних відносин. Починаючи з кінця лютого 2003 р. НБУ поставив за мету лібералізувати валютний ринок країни. Здійснен­ня валютного регулювання покладається чинним законодавством на органи державної влади, що проводять економічну та грошово-кре­дитну політику.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

• визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України
ліміт зовнішнього державного боргу України;

• бере участь у складанні платіжного балансу України;

• забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

• забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

• визначає порядок використання надходжень у міжнародних
розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у еконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Однак визначальну роль у проведенні валютного регулювання відіграє центральний банк держави. Згідно з чинним законодавством Національний банк України у сфері валютного регулювання:

• здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

• складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс
України;

• контролює додержання затвердженого Верховною Радою Ук­раїни ліміту зовнішнього державного боргу України;

• визначає у разі потреби ліміти заборгованості в іноземній ва­люті уповноважених банків нерезидентам;

• видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

• нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінно­стей для здійснення державної валютної політики;

• видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає
рішення про їх скасування;

• встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів
валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

• встановлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні
операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

• забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

До функцій центрального банку як учасника валютного ринку належить формування певної стратегії і тактики у здійсненні полі­тики валютного регулювання, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки, нормативів обов'язкових ре­зервів, контроль за обсягами грошової маси в обігу тощо. Операція­ми відкритого ринку НБУ є купівля-продаж казначейських зобов'я­зань, власних зобов'язань НБУ (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань. Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та си­стему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

До 23 жовтня 1994 р. в Україні додержувалися системи множин­них курсів, включаючи офіційний валютний курс, який визначався НБУ, і ринковий, який встановлювався на валютних аукціонах. З 24 жовтня 1994 р. офіційний курс встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. 319 березня 1999 р. НБУ встановив офіційний обмінний курс гривні щодо долара США як середньозважений між курсами за операціями уповнова­жених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабіль­ності національної валюти НБУ може впливати на формування офі­ційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.

Отже, центробанк використовував кілька режимів — від множин­ного до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваю­чого курсу, який і був офіційно запроваджений на початку 2000 р. Введення плаваючого курсу та запровадження на міжбанківському ринку торгової сесії поглибили лібералізацію валютного ринку та зменшили обсяг арбітражних операцій, забезпечили стабілізацію обмінного курсу, подальший розвиток безготівкового і готівкового валютного ринків, а також зовнішньоекономічної діяльності, збільшення припливу валюти в Україну та збереження міжнародних валютних резервів НБУ.