Лекція 3 Сферу страхування регулює

ТЕМА 13: Страхування. Страховий ринок (4 год.)

1) Сутність, функції та суб’єкти страхування

Наявність елементів ризику, які неодмінно супроводжують суспільне виробництво, а також підприємницьку діяльність та життя окремих громадян, породжує необхідність їхнього попередження, відшкодування, зменшення збиткових наслідків. Виникає потреба у страховому захисті.

Страховий захист – сукупність економічних відносин, пов’язаних із попередженням, подоланням або зменшенням негативного впливу несприятливих подій (ризиків) і відшкодуванням їх наслідків з метою забезпечення безперервного і безперебійного суспільного виробництва, фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку і загального добробуту.

Соціальний захист як економічна категорія має такі ознаки:

- випадковий характер настання несприятливих подій;

- вираження збитку в натуральній і грошовій формах;

- нерівномірність нанесення збитку;

- проведення заходів для попередження і подолання наслідків конкретних подій;

- об’єктивна необхідність відшкодування збитків.

Страховий захист може бути забезпечений лише за наявності ресурсів, які зосереджуються для цих цілей у страховому фонді суспільства. Страховий фонд як сукупність натуральних та грошових резервів, формується за рахунок частини ВВП, який у результаті розподілу та перерозподілу трансформується у фонди споживання і нагромадження.

У суспільній практиці розрізняють три основні форми організації страхового фонду.

— централізоване страхове забезпечення;

— фонд самострахування;

— страховий фонд страховика або колективні страхові фонди (Опарін, с.102-103).

Розкриваючи сутність страхування, доцільно розглядати його поняття в таких аспектах:

1) як гарантію захисту майнових інтересів юридичних і фізичних осіб;

2) як економічну категорію;

3) як вид діяльності (бізнесу);

4) як форму фінансового посередництва;

5) як метод нейтралізації ризиків.

Сферу страхування регулює Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 року з подальшими змінами і доповненнями.

1) Страхування -це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення цих фондів.

Об’єкти і суб’єкти страхування визначені чинним законодавством.

До об’єктів страхування належать майнові інтереси, пов’язані з:

- життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

- володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

- відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди застрахованій особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Основними суб’єктами страхування виступають:

Страховик — юридична особа, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов’язання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування страхувальнику, або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Якщо у страхових відносинах бере участь декілька страховиків, то можна виділити ще таких суб’єктів як перестрахувальник (це страховик, що передає другому страховику договір страхування) та перестраховик (це страховик, який бере договір страхування і зобов’язання за ним).

Страхувальник -юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду і отримує право на відшкодування збитків при настанні страхового випадку.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку.

Вигодонабувач – особи, зазначені страхувальником у договорі страхування для отримання страхового відшкодування або страхової виплати у разі, якщо страхувальник чи застрахована особа не зможе скористатися належними сумами самостійно.

2) Як економічна категорія Страхування — це сукупність перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, понесених при виникненні непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Суттєвими ознаками, що характеризують специфічність категорії страхування можна назвати наступні:

- страхування пов’язане тільки з перерозподільними відносинами, які зумовлені настанням страхових випадків;

- при страхуванні має місце солідарне розподілення нанесеного збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

- страхування передбачає перерозподіл збитку як між територіальними одиницями, так і в часі.

-

Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків і включають:

— страхові платежі;

— виплату страхового відшкодування;

— перестрахування;

— розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

— отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку (Опарін, с.105-107).

3) Щодо страхування як вид діяльності (бізнесу). У ринковій економіці страхування здійснюється на комерційних засадах (за винятком державного соціального страхування) та має статус підприємницької діяльності. Джерелом прибутку страховика є доходи від страхової діяльності, від розміщення тимчасово вільних коштів в об’єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності, банківські депозити, акції, облігації тощо.

4) Страхування як форма фінансового посередництва забезпечує формування та цільове використання спеціальних грошових фондів. Страхові компанії стимулюють господарську активність учасників ринку, який створює конкурент не середовище, що викликає потужну психологічну мотиваціє їх економічної діяльності. Страхування насамперед створює для всіх учасників рівні права, можливість отримати вигоду, надає впевненості в розвитку бізнесу.

5) Що стосується страхування як метода нейтралізації ризиків, то в ринкових умовах господарювання розширюється коло ризиків, посилюється їх вплив на підприємництво і життєдіяльність людини. При цьому кошти, мобілізовані у страхових фондах страхових компаній, є вагомим джерелом компенсації можливих фінансових втрат у випадку настання ризикових подій. Отже страхування є одним із методів управління ризиками у всіх сферах життя та господарської діяльності.

Сутність страхування проявляється у його функціях. Страхуванню властиві функції: ризикова, попереджувальна, нагромаджувальна та контрольна.

Головною є ризикова функція, оскільки страховий ризик безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування по наданню грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в рамках ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів серед учасників страхування у зв’язку з наслідками страхових подій.

попереджувальна (або превентивна) функція, пов’язана з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику.

нагромаджувальна (можуть поділяти на заощаджувальну та інвестиційну ) функція проявляється в заощадженні грошових сум і пов'язане з потребою в страховому захисті.

Контрольна функція проявляється в здійсненні фінансового контролю за правильним проведенням страхових операцій.

Класифікація страхування:

За формами проведення – це добровільне та обовязкове страхування.

Обов’язковим страхуванням охоплюються всі об’єкти без заяв страхувальників. Воно ґрунтується на принципах обов’язковості як для страхувальника, так і для страховика. Законодавством встановлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Відповідальність за здійснення обов’язкового страхування покладається на державні страхові органи.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком, згідно з правилами страхування, що їх розробляє страховик і реєструє в Уповноваженому органі. Законом України «Про страхування» (ст.6) передбачено 22 види добровільного страхування.

У зв’язку з відмінностями між об’єктами страхування всю сукупність страхових відносин поділяють на такі галузі:

¾ майнове страхування,

¾ соціальне,

¾ особисте,

¾ страхування відповідальності,

¾ страхування підприємницьких ризиків.

У складі кожної галузі виділяють окремі підгалузі й види страхування. (Опарін, с.108-109)

Соціальне страхування безпосередньо пов’язане із системою соціального захисту населення. Його мета – не локалізація ризику, а вкладення фінансових ресурсів для одержання певної вигоди чи послуги в майбутньому. Соціальним це страхування називається тому, що безпосередньо пов’язане із життєвими інтересами громадян і впливає на його соціальні гарантії та рівень матеріального добробуту. Загалом, із фінансового погляду, соціальне страхування – це вкладення ресурсів, їхнє накопичення, перетворення в капітал, одержання доходу й повернення вкладених коштів у майбутньому.

Соціальне страхування має обов’язковий і добровільний характер. В обов’язковому порядку воно здійснюється через загальнодержавні цільові фонди. Страхові платежі здійснюють у формі внесків, страхове відшкодування проводять через виплату пенсій та допомоги.

Система соціального страхування може бути двох видів: державною і недержавною.

Державне соціальне страхування є обов’язковим. Воно має за мету забезпечення соціальних інтересів всього населення країни і окремих груп громадян, чия професійна діяльність пов’язана з особливо небезпечними умовами праці.

6) Страховий ринок: поняття та організаційна структура.

Поняття "страхового ринку" можна розглядати з таких позицій:

¾ як сферу економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страхо­вий захист та формується попит і пропозиція на нього;

¾ як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподі­лу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних і фізич­них осіб;

¾ як соціально-економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь в реалізації страхових послуг;

¾ як сукупність страхових організацій і страхових послуг;

¾ як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і стра­ховиків.

страховий ринок України— це частина фінансового ринку, де об’єктом купівлі-продажу є страховий захист, формується попит і пропозиція на нього.

Головною функцією національного страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

Об’єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби на страхові послуги та наявністю страховика, здатного їх задовольнити.

Об’єктом страхового ринку є страхові продукти – специфічні страхові послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування.

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена у вигляді страхових компаній, страховий спілок, асоціацій та страхових пулів, товариств взаємного страхування, страхових посередників.

Страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності у формі акціонерного, повного, командитного товариства з повною відповідальністю, яка має ліцензую на право здійснення страхової діяльності. Всі компанії страхового ринку України можна поділити наступним чином:

1) за формою власності (приватні, акціонерні, взаємні, державні, урядові тощо)

2) за характером операцій (спеціалізовані, універсальні та перестрахувальні)

3) за територіальним критерієм (місцеві, регіональні, національні і транснаціональні)

4) за розміром статутного капіталу та обсягами нагромадження страхових платежів (великі, середні, малі).

Посередниками страхового ринку України поділяються на прямих і непрямих.

До прямих посередників відносяться страхові агенти, брокери (брокерські фірми), андерайтери.

Непрямі посередники діють у двох напрямах – це оцінка ризиків (Актуарій, Сірвейєр) та оцінка збитків (Аварійний Комісар; Диспашер).

Страхові агенти це фізичні (іноді юридичні) особи, які укладають угоди страхування зі страхувальниками від імені страховика. Агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення зі страховиком.

Страховий брокер – зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності фізична або юридична особа, яка здійснює посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника.

Андерайтери – юридичні особи, які діють від імені страховика та мають право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки й умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Актуацій – це офіційно вповноважена особа, котра маючи відповідну фахову підготовку, за допомогою методів математичної статистики обчислює страхові тарифи і на котру покладається відповідальність за те, що страхові фонди уможливлювали виконання компаніями своїх зобов’язань за виданими полісами.

Сюрвейєр – це експерт, інспектор, агент страховика, який оглядає судна, вантажі та інше майно, що приймається на страхування.

Аварійний комісар – це особа, яка на прохання страховика з’ясовує причини настання страхового випадку та розмір збитків (у страхуванні переважно транспортних ризиків).

Диспашер (джастер) – це фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат за загальною аварією між судном, вантажем і фрахтом.

Функціонування страхового ринку базується на таких принципах:

– демонополізація страхової справи;

– конкуренція страхових організацій з надання страхових послуг, залучення страхувальників і мобілізації грошових коштів у страхові фонди;

– свобода вибору для страхувальників умов надання страхових послуг, форм і об’єктів страхового захисту;

- надійність і гарантія страхового захисту.

Перестрахування – операція між двома страховиками, при якій одна з них (цемент) передає від свого імені за певну плату частину ризику з виконанням всіх або частини своїх обов’язків перед страхувальником іншому страховику.

Перестрахування дозволяє розукрупнювати великі ризики, поділяючи їх між двома або кількома страховиками, що сприяє збалансованості страхового портфеля кожного з них. Завдяки перестрахуванню підвищується фінансова надійність страховиків, зростає їхня загальна спроможність нарощувати обсяги страхових послуг.

Співстрахування – страхування, при якому один і той самий ризик у певних частках страхують два або більше страховиків, видаючи при цьому спільний або окремі поліси відповідно до суми, що становить частку кожного страховика.

Якщо ризик розміщується серед страховиків не повністю, то одним із страховиків вважається страхувальник. Він несе відповідальність в обсязі незастрахованого ризику, не сплачуючи премії.

Державне регулювання у сфері страхування:

Держава як учасник страхового ринку створює правові основи регламентування страхової діяльності, а в особі уповноваженого органу здійснює нагляд за дотриманням вимог чинного законодавства та ефективного розвитку страхових послуг з метою запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників.

Уповноважені органи:

1) Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю " Укрстрахнагляд " з аймаєтьсядіяльністю у сфері обов'язкового соціального страхування

2) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Її функції:

1. Нормативно-правове регулювання

2. Нагляд за учасниками страхового ринку

- реєстрація

- ліцензування страхової діяльності

- контрольно-наглядова функція

3. Організаційне та методичне забезпечення діяльності у сфері страхування.

Основними напрямками вдосконалення державної політики в галузі страхування є:

¾ подальший розвиток законодавчої і нормативної баз;

¾ залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;

¾ створення оптимального співвідношення між обов’язковим і добровільним страхуванням;

¾ формування комплексної системи висококваліфікованого кадрового забезпечення;

¾ створення конкурентного середовища між страховиками і страховими посередниками;

¾ підвищення рівня інформаційного забезпечення;

¾ посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Страхове поле – максимальна кількість об’єктів, охоплюваних певним видом страхування.

Страховий портфель – фактична кількість застрахованих осіб та об’єктів або сукупність договорів страхування.

Страхове відшкодування – сума, виплачувана страховиком за договором страхування на покриття збитків у разі настання страхового випадку.

Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників:

1)Страхова сума характеризує масштаби даної страхової операції, тобто на яку суму застраховано той чи інший об’єкт. Ця сума визначається, з одного боку, вартісною оцінкою об’єкта страхування. А з іншого – можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки об’єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100%.

2)Страховий збиток – це вартісна оцінка заподіяних застрахованому втрат.

Страховий поліс (свідоцтво) – документ, що засвідчує факт страхування і видається страховиком після сплати страхового внеску (разового або першого). У страховому полісі вказуються об’єкт і вид страхування, строки дії договору і страхові випадки.

Страховий випадок – це можлива подія, настання якої може спричинити збитки. Вона характеризує певний ризик, від якого і здійснюється страхування.

Страхова подія – це подія, що фактично настала. Вона має бути офіційно зареєстрована.