Взаємозв’язок та взаємозалежність форм міжнародних економічних відносин

Форми МЕВ — міжнародна торгівля; міжнародна міграція капіталу; трудова міграція між країнами; валютні відносини і розрахунки; міжнародні економічні інтеграційні процеси, науково-технічне співробітництво країн.

Міжнар. торгівля є провідною формою МЕВ. Міжн. торгівля являє собою обмін товарами і послугами між державно оформленими нац-ними госп-вами.

Міжнар. рух капіталу - його переміщення між країнами світу в пошуках більш вигідної сфери прикладення.

Міжнар. міграція роб. сили - процес її стихійного чи організованого переміщ в межах нац або міжнар ринків праці, зумовл характером вир відносин, дією ек. законів.

Міжнар. валютні відносини є специф. формою МЕВ: вони, з одного боку, забезп норм. реалізацію інших форм МЕВ, а з ін боку, мають власні механізми саморозвитку.

Але, розглядаючи всю структуру МЕВ, можна виділити також додаткові форми МЕВ: міжн. валютні відносини; міжн. фін.-кредитні відносини; міжн. виробниче співробітництво; міжн. науково-техн. співробітництво; міжн. трудові відносини (світ. ринок труд. ресурсів); міжн. торгівля товарами; міжн. торгівля послугами (світ. ринок послуг); міжн. транспортні відносини.

Слід відзначити тісний взаємозв’язок між формами МЕВ. Історична первинність міжнародної торгівлі у сучасних МЕВ врівноважена значенням, динамікою та масштабами розвитку інших форм. На практиці досить важко провести чітку межу між різними формами МЕВ, тому в літературі є інші підходи щодо класифікації форм реалізації міжнародних економічних відносин. Так, наприклад, торгівля технологіями може виділятися як самостійна форма МЕВ. Інші автори формою МЕВ вважають міжнародні валютні відносини. Щодо останніх, то необхідно загострити увагу на особливому значенні світової валютної системи для розвитку сучасних відносин між країнами. Сучасні валютні ринки, валютні відносини перетворились із суто обслуговуючих товарні операції та операції руху капіталу у самостійну форму МЕВ.

6. Види, причини та напрями сучасної міжнародної трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили (або трудова міграція) як одна із форм міжнародних економічних відносин являє собою переміщення (переселення) працездатного населення через кордони країни

Міжнародна міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:

1. За напрямами руху: - еміграція – виїзд робочої сили за межі країни, - імміграція – в'їздробочої сили в країну, - рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання.

2. За часом: - остаточна – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання, - тимчасова – виїзд в іншу країну на певний період часу, - сезонна – виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт), - маятникова – характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

3. За організацією: - добровільна – непримусове переміщення населення, - примусова – виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів, - організована – здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством, - самодіяльна – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

4. За якісним складом: - міграція робочої сили низької кваліфікації, - міграція робочої сили високої кваліфікації, - міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.

5. За професійним складом: - міграція робітників, - міграція спеціалістів, - міграція представників гуманітарних професій.

Згідно з розробленою Міжнародною організацією Праці класифікацією, міжнародна міграція має такі види:

1)праця за контрактом, коли чітко обумовлений термін перебування у країні, що приймає.

2)професіонали, яких відрізняє високий рівень підготовки, наявність відповідної освіти та практичного рівня роботи;

3)нелегальні іммігранти, іноземці з простроченою або туристичною візою, що займаються трудовою діяльністю;

4)переселенці, тобто ті, хто приїжджають на постійне місце мешкання, як правило, у розвинені країни;

5)біженці – особи, що мусять емігрувати через загрозу життю та діяльності.

Причини, які породжують міграцію робочої сили:

А. загальні (визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин): інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; структурні зрушення в економіці, які обумовлюють витіснення робочої сили з одних галузей і додаткову потребу в ній інших; економічна політика ТНК, які концентрують трудомістські виробництва в одних країнах і наукомістські в інших; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

Б. специфічні (пов'язані тільки з міграцією): відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Також причини можуть бути економічного (виробничі потреби, рівень життя, висока заробітна плата тощо), соціального (вступ в брак, стан здоров’я і рекреація тощо), політичного (переслідування за політичні погляди, незгода із політичним режимом) та інщого характеру (форс-мажорні обставини, зокрема війни, засухи, повені, а також релігійні переконання, расові проблеми тощо).

Особливості та напрями міжнародної трудової міграції на сучасному етапі:

1.Поступово скорочується міграція робочої сили у Західну Європу і збільшується у країни Північної і Південної Америки, Австралії та деякі інші, і відбувається одночасна трансформація країн Південної Європи з еміграційних в імміграційні.

2.Стрімко зростає кількість іммігрантів у нафтодобувних країнах Близького Сходу.

3.Посилюються масові потоки біженців внаслідок політичних, релігійних та різних форс-мажорних обставин. Ще в 1956 році європейці вперше з часів ІІ світової війни знов зіткнулись з таким явищем, як біженці з Угорщини, а в 1968 році – з Чехословаччини. 90-ті роки увійшли в історію як драматичні для громадян колишньої Югославії, Албанії, жителів Ефіопії і Еритерії, деяких країн Африки і курдів, а з жовтня цього року – Афганістан.

4.Нова геополітична ситуація в Європі, викликана колапсом Радянського Союзу, появою нових незалежних країн, крахом комуністичних режимів в країнах Східної Європи і Балтії і утворення СНД призвели в 90-і роки до нової хвилі мігрантів у різні країни світу, насамперед, до Західної Європи, а також до США, Ізраїлю, Аргентини, Австралії, Канади та в деякі інші.

7. "Втеча інтелектуального капіталу", його причини, напрями, наслідки.

«Втеча інтелектуального капіталу» - це безповоротна або довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів.

Економічні й професійні мотиви «відпливу умів» полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

• те, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять своєї остаточної реалізації;

• бажання покращити своє матеріальне становище;

• більша можливість за кордоном реалізувати свої знання та досвід;

• національна та релігійна нетерпимість;

• зростання безробіття в країні, навіть серед висококваліфікованих спеціалістів.

Напрями інтелектуального капіталу: Європа, США та Японія. У зв‘язку з браком кваліфікованих кадрів в вищезазначених країнах розробляються спеціальні програми із залучення зарубіжних вчених і спеціалістів. Загалом, США є світовим центром із залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих спеціалістів. Однак, останнім часом інтенсивно залучають до себе зарубіжних фахівців Гонконг, Пд Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Японія.

НАСЛІДКИ: Цілком очевидно, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад. Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

"Відплив інтелектуального капіталу" призводить до зниження технологічного потенціалу країн-експортерів робочої сили, падіння їх загального наукового та культурного рівня.