Особливості залучення прямих іноземних інвестицій в умовах глобалізації

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над обєктом розміщення капіталу і відповідний доход. У сучасному світі практично всі країни залучені до процесів міжнародного співробітництва. усталений економічний розвиток неможливий без ефективного використання переваг залучення ПІІ з-за кордону. Важливою особливістю, що визначає розвиток міжнародного ринку інвестицій є проведення національними урядами і міжнародними організаціями політики лібералізації міжнародного інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм державного регулювання інвестиційних процесів. До норм державного регулювання ПІІ можна віднести: надання державних гарантій як країною базування, так і приймаючою країною, врегулювання інвестиційних спорів, усунення подвійного оподаткування, страхування зарубіжних інвестицій, дипломатична і адміністративна підтримка. Приплив ПІІ стає одним з ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення до світового господарства. основною тенденцією розвитку ринку ПІІ є підвищення частки розвинутих країн і зниження частки країн, що розвиваються. Так, у сфері імпорту інвестицій близько 73% припадає на промислово розвинуті країни, 24% - на країни, що розвиваються, менше 3% - на країни Центральної і Східної Європи. У сфері експорту інвестицій розвинуті країни концентрують понад 90%, країни, що розвиваються – 8%, країни Центральної і Східної Європи – менше1%. Основна частка загального обсягу ввозу і вивозу інвестицій припадає на США, ЄС, Японію. Також важливою тенденцією є зростання масштабів міждержавного злиття і поглинання національних фірм.. Злиття і поглинання стали основним видом інвестиційних операцій. Ринок злиттів і поглинань охоплює переважно розвинуті країни і слугує основою зростання інтернаціональних процесів.

45. Особливості застосування лізингу як форми міжнародного кредитування.

Лізинг) – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну. Лізинг передбачає відносини купівлі –продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція – лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Оренда виступає як форма отримання кредиту і водночас форма міжнародної торгівлі, що створює умови для прискореного розвитку новітніх технологій. Операційний лізинговий контракт передбачає тимчасове використання майна без наступного придбання його у власність. Фінансовий лізинг поєднує оренду з наступним викупом об’єкта за залишковою вартістю. Існують різноманітні форми лізингових угод, що застосовуються у міжнародній практиці. Стандартний лізинг передбачає, що фірма-виробник устаткування продає його лізинговій компанії, яка здає в оренду фірмі-споживачеві. Використовуюють також зворотній лізинг, застосування якого полягає у тому, що власник устаткування продає його лізинговій компанії, а потім бере його в оренду. “. Лізинг дає можливість постійно модернізувати обладнання. Негативні сторони лізинга: може бути дорожчим, ніж кредит, лізингодавець не має права затребувати своє майно у випадку банкрутства лізингоотримувача внаслідок прийняття на себе останнім додаткових боргових зобов’язань. Рівень розвинутості лізингових відносин є показником динамічності економіки держави. У країнах, що розвиваються, він становить менше 1,5%, а у розвинутих країнах він досягає 25-30% і більше. Наприклад, лізинг у США є основним інвестиційним інструментом, на нтого припадає понад 30% інвестицій в устаткування. Найпопулярнішим є лізинг автотранспортних засобів. В Європі “Євроліз ” акумулює понад 90% європейського лізингового ринку. Міжнародний лізинг особливо важливий для країн, що розвиваються, оскільки дозволяє скорочувати відплив валютних коштів, які витрачаються на імпорт дорогих засобів виробництва, зменшує дефіцит платіжного балансу, сприяє введенню нових технологій у національну економіку.