Міжнародне право захисту прав людини

1. Поняття міжнародного права захисту прав людини та його місце в системі міжнародного права
2. Система джерел міжнародного права захисту прав людини
3. Універсальні контрольні механізми у сфер захисту прав людини

Міжнародне право захисту прав людини – система міжнародно-правових норм, принципів та стандартів універсального та регіонального рівня, що відображають права та свободи людини, зобов`язання держав та міждержавних організацій у сфер забезпечення захисту прав людини, а також міжнародні контрольні механізми щодо дотримання суб'єктами міжнародного права міжнародних норм та стандартів у сфері захисту прав людини.

Питання про місце міжнародного права сері захисту прав людини в системі міжнародного права залишається дискусійним. Так, на думку більшості вчених міжнародне право в галузі захисту прав людини є самостійною галуззю сучасного міжнародного права. Також, існує точка зору (С. В. Черниченко, Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов) згідно якої міжнародне право захисту прав людини розглядається як підгалузь міжнародного гуманітарного права. Прихильники цієї точки зору вважають, що міжнародне гуманітарне право охоплює всі питання міжнародного співробітництва у сфері захисту прав людини і включає такі елементи як: 1. право збройних конфліктів; 2. право гуманізації збройних конфліктів; 3. міжнародний захист прав людини у мирний час.

Однак, на думку більшості вчених –міжнародників зазначене розуміння міжнародного гуманітарного права штучно розширює предмет його регулювання. Оскільки міжнародне гуманітарне право за своєю сутністю та призначенням – це право воєнне. Міжнародне гуманітарне право зосереджує свій вплив на захисті того мінімуму прав людини, який можливо зберегти в умовах екстремальної воєнної ситуації. В свою чергу, міжнародне право захисту прав людини спрямоване на захист всього обсягу прав людини в нормальних цивільних умовах, що не ускладнені воєнною ситуацією. Таким чином, ці дві галузі міжнародного права відрізняються за предметом свого регулювання.

Міжнародне право захисту прав людини, також, відрізняється від міжнародного гуманітарного права з точки зору історії розвитку цих галузей. Так, міжнародне гуманітарне право існувало ще з часів античності спочатку вигляді права війни, потім законів та звичаїв війни, а з початку ХХ ст. у вигляді права збройних конфліктів. В свою чергу, міжнародне право захисту прав людини сформувалося після ІІ Світової війни на підставі фундаментальних правозахисних міжнародно-правових актів ООН. Крім цього, міжнародне гуманітарне право відрізняється від міжнародного права захисту прав людини за характером норм: в міжнародному праві захисту прав людини переважають норми –дозволи, а в міжнародному гуманітарному праві перевагу мають заборони та позитивні зобовязання.

До основних джерел міжнародного права захисту прав людини належать численні багатосторонні універсальні договори з прав людини. Приписи зазначених договорів мають достатньо узагальнений характер. Міжнародні договори, що були укладені рамках ООН у сфері захисту прав людини є частиною міжнародного загального права. Деякі із зазначених договорів мають імперативний характер, а деякі рекомендаційний характер.

Універсальними міжнародно-правовими актами з прав людини рекомендаційного характеру є резолюції ООН. Наприклад, Загальна декларація прав людини 48; Декларація про ліквідацію всіх форм дискримінації на підставі релігії та переконань 81р.; Декларація про права осіб, що належать до національних, етнічних, релігійних або мовних меншин 92р.тощо. Незважаючи на рекомендаційний характер зазначених резолюцій, вони є характеризуються високим морально-ентичним авторитетом у міжнародному співтоваристві, зокрема Загальна декларація прав людини сприймається міжнародною спільнотою як міжнародний звичай. Також, резолюції можуть виступати основою для розробки загальнообов'язкових міжнародно-правових актів у сфері прав людини. зокрема, Декларація про захист всіх осіб від тортур та інших жорстоких нелюдських та таких, що принижують людську гідність видів поводження та покарання 1975р. була підґрунтям для розробки загальнообов'язкової Конвенції проти катувань, та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують честь та гідність видів поводження та покарання 1984р.

До універсальних міжнародно-правових актів з прав людини, що мають загальнозобовязуючий характер для держав-учасниць ООН, в першу чергу, належать: Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965р.та Міжнародні пакти про права людини 1966р. Зазначені договори відображають міжнародні стандарти в галузі захисту прав людини.

Фундаментальні міжнародно-правові акти з прав людини, як імперативного, так і рекомендаційного характеру поділяються на такі категорії:

1. Міжнародна хартія прав людини (Міжнародний Біль про права), що включає: Загальну декларацію прав людини 1948р; Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966р. з 2-ма Факультативними Протоколами до нього 1976 та 1992 рр.; Міжнародний пакт про соціальні. економічні та культурні права 1966р. з Факультативним протоколом 1986р.
2. Міжнародно-правові акти щодо боротьби з масовими порушеннями прав людини: Конвенція про неприпустимість рабства від 1953р.; Конвенція про примусову та обов'язкову працю 1930р.; Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього1948р.; Декларація про надання незалежності колоніальним державам та народам 1960р.; Міжнародна конвенція про ліквідацію сіх форм расової дискримінації 1965р.; Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973р; Декларація 1975р. та Конвенція 1984р. Про припинення катувань та інших жорстоких, нелюдських та таких, що принижують гідність видів поводження та покарання.
3. Міжнародно-правові акти, спрямовані на захист окремих категорій осіб: Конвенція про статус біженців 1951р.та Протокол до неї 1966р.; Конвенція про політичні права жінок 1952р.; Конвенція про статус апатридів 1954р.; Декларація прав дитини1959р.; Конвенція про скорочення безгромадянства 1961р.; Декларація про територіальний притулок 1967р. Декларація про ліквідацію сіх форм дискримінації жінок 1979р; Міжнародна Конвенція про захист прав трудящих-мігрантів та членів їх сімей.

До пріоритетних регіональних міжнародно-правових актів сфері захисту прав людини належить: Європейська Конвенція захисту прав людини та основних свобод 1950р., Європейська соціальна Хартія від 1961р. (переглянута в 1995р.); Американська Декларація прав і обов'язків людини 1948р.; Американська Конвенція прав людини від 1969р.; Африканська Хартія прав людини і народів 1981р; Конвенція СНД про права та основні свободи людини 1995р. Міжнародно-правові акти регіонального рівня зазвичай містять більш деталізований перелік прав людини в порівнянні з універсальними документами. На сьогодні, найбільш досконалим регіональним міжнародним правозахисним актом визнана Європейська конвенція 1950р. Інші регіональні міжнародно-правові акти в багатьох аспектах дублюють її положення.

3.

Універсальний контрольний механізм щодо дотримання державами-учасницями ООН міжнародних приписів з прав людини представлений такими міжнародними установами, як Комітет ООН з прав людини та Рада ООН з прав людини.

Комітет ООН з прав людини був створений на підставі факультативного протоколу № 1 до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 1966р, що набув чинності для України лише в 1991р. Зазначений комітет складається з 18 експертів, що виступають при розгляд справ від власного імені як юристи, а не як представники держав.

Зазначений Комітет уповноважений розглядати міждержавні скарги на порушення прав людини, а також індивідуальні скарги громадян на порушення державами-учасницями Факультативного Протоколу прав, викладених Міжнародному пакті про громадянські т політичні права.

До Комітету можуть звертатися особи, які стверджують, що якесь із прав, перерахованих у Пакті, було порушене, лише після того, як були вичерпані всі наявні внутрішні засоби правового захисту. Комітет може визнати неприйнятним кожне подане згідно з цим Протоколом повідомлення, яке є анонімним або яке, на його розсуд, являє собою зловживання правом на подання таких повідомлень чи не сумісне з положеннями Пакту.

Комітет доводить кожне подане йому повідомлення до відома держави, яка, як, стверджується, порушує положення Пакту. Держава протягом шести місяців подає Комітетові письмові пояснення чи заяви на висвітлення цього питання і будь-яких заходів, які могли бути вжиті цією державою.При розгляді повідомлень Комітет проводить закриті засідання і потім надсилає свої міркування відповідній державі.

Іншою важливою формою роботи Комітету є розгляд доповідей держав-учасниць Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Першу доповідь держава подає протягом 1 року з моменту набрання чинності Пактом для неї. Потім раз в п’ять років вона повинна надавати чергові періодичні доповіді.

Рада ООН з прав людини була створена в 2005 році рішенням Саміту, що проходив в ООН, замість Комісії ООН з прав людини. Така реформа була обумовлена занадто політизованим характером діяльності Комісії ООН з прав людини. Експерти, що входили до складу цієї Комісії при вирішенні справ виступали не від власного мені, а як представники держав, а тому більше керувалися не юридичними, а дипломатичними міркуваннями.

Рада з прав людини складається з 47 експертів, на відміну від 53, що працювали в складі Комісії.

Участьим в Раді открыта для всех государств — членов ООН, каждое из которых избирается большинством членов Генеральной Ассамблеи путем прямого тайного голосования.

Члены Совета избираются на основе принципа справедливого географического распределения. Места в Совете распределяются между региональными группами следующим образом: группа африканских государств — 13 мест; группа азиатских государств — 13 мест; группа восточноевропейских государств — 6 мест; группа государств Латинской Америки и Карибского бассейна — 8 мест и группа западноевропейских и других государств — 7 мест. Україна вічі входила до складу Ради ООН з прав людини (останній період участь тривав до червня цього року)

Новая процедура виборов в Совет требует абсолютного большинства голосов членов Генеральной Ассамблеи, в то время как выборы в Комиссию по правам человека осуществляются 53 членами Экономического и Социального Совета на основе простого большинства голосов присутствующих и участвующих в голосовании.

При выборе членов Совета государства-члены принимают во внимание вклад кандидатов в дело содействия защиты прав человека и сделанные ими с этой целью объявления о добровольных взносах и принятые обязательства. В своей деятельности члены Совета должны поддерживать самые высокие стандарты поощрения и защиты прав человека. При выборе членов Комиссии по правам человека эти требования не предъявлялись.

Члены Совета подвергаются универсальной периодической проверке в течение срока их полномочий. Генеральная Ассамблея большинством в две трети голосов присутствующих и участвующих в голосовании членов может приостановить членство в Совете какого-либо члена Совета, который совершает грубые и систематические нарушения прав человека.

Члены Совета исполняют свои полномочия в течение трех лет и не имеют права на немедленное переизбрание после двух следующих друг за другом сроков полномочий.

Совет по правам человека является вспомогательным органом Генеральной Ассамблеи и, следовательно, подотчетен членам ООН. Совет находиться в Женеве и регулярно собирается на заседания в течение года, проводя не менее трех сессий в год, включая основную сессию. Общая продолжительность этих сессий составляет не менее десяти недель, в то время как Комиссия заседала шесть недель в год. Совет также имеет возможность проводить, при необходимости, специальные сессии по требованию одного из членов Совета при поддержке одной трети членов Совета.