Список використаних джерел

Список використаних джерел

1. Богуславський М.М. Міжнародне приватне право. -М., 2006.

2. Урядовий кур'єр. — 1998. — 2 червня.

3. http://www.horting.org.ua/node/890

2.Роль та функції українських консулів у сфері захисту прав та інтересів українських юридичних осіб за кордоном.

Консул зобов'язаний вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.

Консул зобов'язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України. У випадку, якщо після звернення консула до властей держави перебування не будуть відновлені порушені права юридичних осіб і громадян України, консул зобов'язаний повідомити про це Міністерство закордонних справ України та главу дипломатичного представництва України в державі перебування. Консул зобов'язаний приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб. Консул приймає звернення іноземних юридичних осіб і громадян з питань, що стосуються виконання його функцій.

Список використаних джерел

1. Указ Президента України “Про Консульський статут України” від 02.04.1994 № 127/94.

3.Визначте перспективи та тенденції розвитку правового регулювання імунітету держав.

Принцип імунітету держави від юрисдикції будь-якого іноземного суверена є порівняно давньою звичаєвою нормою міжнародного права. На підставі аналізу відповідних норм міжнародного та національного права, а також з урахуванням думок, висловлених у сучасній літературі, юрисдикційні імунітети визначають межі, в яких можливе подання судового позову проти держав, їхніх органів та державних підприємств у цивільних (комерційних тощо) судах інших держав, вжиття заходів забезпечення такого позову, його розгляд, а також міру, в якій можливо виконання судового рішення за рахунок власності іноземної держави.

Протягом тривалого часу у міжнародному праві домінувала теорія абсолютного імунітету, відповідно до якої позови проти іноземної держави за відсутності її згоди вважалися неприйнятними. Із закінченням «холодної війни» та подальшою глобалізацією міжнародних економічних відносин підтримка теорії абсолютного імунітету різко зменшилася. Поступово в літературі та практиці держав стала переважати функціональна (обмежувальна) теорія, яка передбачає надання імунітету державі та її власності лише у зв’язку з діяльністю, що має суверенну природу та пов’язана зі здійсненням суверенної влади держави (acta jure imperii), відмовляючи в імунітеті діяльності, не пов’язаній з виконанням державою суверенних функцій (acta jure gestionis). Основна проблема полягає у необхідності визначення відмінності між діяльністю держави, на яку розповсюджується імунітет, і діяльністю, на яку імунітет не поширюється.

Законодавство України розвивається у напрямі визнання теорії обмеженого (функціонального) імунітету держави. Остаточне вирішення цієї проблеми Таке сприйняття може відбутися шляхом прийняття спеціального закону про юрисдикційні імунітети іноземних держав або приєднанням до Європейської конвенції про імунітет держав 1972 р. чи Конвенції ООН про юрисдикційний імунітет держав та їхньої власності 2004 р. Перехід до теорії та практики застосування функціонального імунітету може відбутися двома способами паралельно, адже прийняття національного закону може супроводжуватися приєднанням до зазначених конвенцій. З урахуванням національної практики інших держав та на основі положень Європейської конвенції про імунітет держав і Конвенції ООН про юрисдикційний імунітет держав та їхньої власності

Прийняття Генеральною Асамблеєю ООН у 2004 р. Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності стало підсумком понад 25-річної роботи над цією темою Комісії міжнародного права ООН, тривалого процесу фахових дискусій та політичних узгоджень. Найважливішим внеском Конвенції до розвитку питання про імунітети держав у міжнародному праві є те, що вона зробила безпредметним продовження дискусій між прихильниками «абсолютної» та «функціональної» концепцій. Задовольнивши перших визнанням загального принципу імунітету, Конвенція передбачила з нього достатню кількість винятків для забезпечення ефективного захисту прав та законних інтересів приватних осіб.

Конвенція характеризується надзвичайною збалансованістю інтересів договірних сторін, успішно вирішує проблему заповнення «правового вакууму» при захисті інтересів фізичної або юридичної особи, яка вступає у комерційний правочин з іноземною державою, а також успішно кодифікує та розвиває звичаєві норми міжнародного права з урахуванням усіх прогресивних тенденцій розвитку практики держав. Незалежно від часу, коли Конвенція набере чинності, можна зробити висновок, що її положення можуть бути модельними для національного законодавства України та існують всі підстави для приєднання до неї.